Економіка Швеції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Sweden-CIA WFB Map.png
Стокгольм - столиця Швеції. Діловий і фінансовий центр країни.

Загальна характеристика господарства[ред.ред. код]

Швеція — високорозвинута індустріальна країна з добре розвинутим сільським господарством. Шведська економіка відзначається високим ступенем концентрації виробництва і капіталу. Частка Швеції у світовому виробництві становить близько 1 %, а у світовій торгівлі перевищує 2 % (при кількості населення, що дорівнює близько 0,2 % населення земної кулі).

Географічне розташування. Швеція розташована в Північній Європі, у східній і південній частині Скандинавського півострова. На заході Швеція межує з Норвегією, на північному сході — з Фінляндією, а зі сходу і півдня її омивають води Балтійського моря і Ботнічної затоки. На півдні протоки Ересун, Каттегат і Скагерак відокремлюють Швецію від Данії. До складу Швеції входять два великих острови в Балтиці — Готланд і Еланд.

Клімат. Помірний. Альпійські гори визначають різні кліматичні зони Швеції. Високо в горах улітку не пекуче, у низинах і північній частині країни досить тепло. Опадів 800—2 500 мм у рік.

Населення — 8,91 млн чоловік. Велика частина населення живе на півдні, у великих містах Мальме (480 000 чол.), Ґетеборзі (1 200 000 чол.) і столиці Швеції — Стокгольмі (1 600 000 чол.). Щільність населення, у північних районах у середньому 3 чол/км², а в південних — 19 чол/км².

Національний склад: шведи (91 %), фіни (3 %), саами, іранці, норвежці, данці, турки й інші.

Економіка Швеції в історичному вимірі[ред.ред. код]

За сто років з відсталої (одній з бідних в Европі) країни, якою вона була в середині XIX ст., перетворилася на одну з найрозвиненіших в економічних відносинах держав.

На початку минулого століття Швеція була переважно аграрною країною, однією з найбідніших у Європі. Однак завдяки багатим внутрішнім запасам залізної руди, лісам та гідроенергії, талановитим інженерам і кваліфікованим робітникам стала можливою швидка індустріалізація, що перетворила Швецію на державу з сучасним рівнем добробуту. Особливо прискорився економічний розвиток у повоєнний період, до середини 1970-х років, коли шведська експортна промисловість відзначалася високою конкурентоспроможністю. Проте протягом останніх двох десятиліть ВНП у розрахунку на душу населення в Швеції зменшився до рівня, нижчого від середнього в країнах-членах ОЕСР.

У 1970-х роках за вартістю промислової продукції на душу населення Швеція знаходилася на першому місці в Европі.

Перетворенню економіки з відсталої аграрної в передову промислову сприяла наявність великих запасів важливих природних ресурсів: залізняку, лісу, гідроенергії. Величезний зовнішній попит на шведський ліс і залізняк, здатність Швеції розробляти ресурси і близькість європейських ринків в епоху високих транспортних витрат були основними чинниками розвитку.

У 70-х роках минулого сторіччя шведські залізняк і ліс були необхідні для індустріалізації Европи. Розширення шведського експорту сприяло індустріалізації країни і зростанню міського населення, що у свою чергу привело до розвитку мережі залізниць і будівництва. На основі шведських винаходів створювалися і швидко росли нові компанії в металургії і машинобудуванні. Хоча як і раніше домінували лісопильна і залізорудна галузі, швидко розвивалися целюлозно-паперова промисловість і машинобудування.

Частка робочої сили, зайнятої в промисловості, з 1870 по 1913 р. зросла з 15 до 34 %. На початок першої світової війни на сільське господарство все ще доводилася половина працюючого населення.

В умовах швидкого зростання населення важливе значення мала еміграція, перш за все до Північної Америки. У 1860—1930 рр. країну покинули 1,2 млн шведів. Еміграція дозволила уникнути голоду і масового безробіття. Швеція уникнула участі в обох світових війнах, що дозволило не тільки зберегти виробничий потенціал і трудові ресурси, але і значно збагатитися на постачаннях воюючим країнам і при відновленні європейської економіки.

У міжвійськовий період Швеція по темпах зростання ВПП поступалася тільки США. Проте серйозного удару по економіці завдали дві глибокі економічні кризи: у 1921—1922 рр. унаслідок дефляції після першої світової війни, що привело до падіння промислового виробництва на 25 % нижче за рівень 1913 р., і на початку 30-х років, коли безробіття серед членів профспілок в 1933 р. становило 25 %.

У післявоєнний період економіка Швеції розвивалася швидкими темпами. Це були її «золоті» роки. Головним чинником цього розвитку був експорт. Зростання продуктивності праці становило в середньому в рік 5,1 % в першій половині 60-х років і 4,3 % в 1965—1974 рр. Це пояснювалося значними капіталовкладеннями і успіхами в політиці зайнятості.

У 70-і роки темпи зростання впали. Після енергетичної кризи 1973—1974 рр. в промисловості країни виникли ряд серйозних проблем. В значній мірі це стало наслідком вельми глибокої і тривалої світової кризи середини 70-х років. Швецію уразили глибокі структурні кризи. Близько 25 % промислового виробництва доводилося на галузі, уражені кризою: гірничодобувну, чорну металургію, лісову і суднобудування. Зросла міжнародна конкуренція. На світовий ринок вийшли країни з низькими трудовими витратами. Скоротилися витрати на транспорт. Різко зросли ціни на нафту. У теж час конкурентоспроможність шведської промисловості різко знизилася в 1975—1976 рр., коли витрати на робочу силу зросли приблизно на 40 %. В результаті шведська промисловість втратила за 1975—1977 рр. майже 20 % своєї частки на світовому ринку.

Надлишок потужностей і низький світовий попит на чавун і сталь негативно відбилися на чорній металургії Швеції. Лісова промисловість втрачала свої позиції під натиском конкурентів, перш за все з Північної Америки. Великий світовий надлишок світових потужностей в суднобудуванні у поєднанні із слабким попитом як на нові судна, так і на фрахтування різко скоротив випуск судів в Швеції. Виробництво взуття і одягу випробовувало дуже серйозну конкуренцію з боку деяких країн, що розвиваються, де витрати на робочу силу були значно нижчі, ніж в Швеції. Щоб уникнути дуже різких структурних зрушень в промисловості і швидкого зростання безробіття, держава з середини 70-х по початок 80-х років надавала в значних обсягах допомогу ураженим галузям, перш за все чорній металургії, суднобудуванню і гірничодобувній промисловості.

У 1977 р. (вперше за 25 років) скоротився ВПП. Слабкий приріст в 1978—1980 рр. змінився черговим падінням в 1981 р. З середини 70-х років темпи зростання продуктивності праці різко сповільнилися і склали в 1975—1984 рр. тільки 1,4 % в рік. Кількість відпрацьованого годинника з середини 60-х років скоротилася в основному унаслідок законодавчих реформ про робочий годинник, про пенсійний вік і про відпустки. Ці реформи враховували зростання населення і частку зайнятих жінок.

З метою відновлення конкурентоспроможності уряд здійснив серію девальвацій починаючи з серпня 1977 р., коли крона була девальвована на 10 %. Одночасно Швеція вийшла з європейської валютної системи, відомої як «валютна змія». Проте попит на нові товари і технологічний прогрес привели до зростання питомої ваги високотехнологічних галузей. Машинобудування за останній період укріпило свої позиції. Швидко розвивалася і фармацевтична промисловість.

З 1983 року положення різко змінилося, і шведська економіка почала вибиратися з кризи. Унаслідок двох девальвацій крони зросла цінова конкурентоспроможність, що привело до зростання експорту. У 1983 р. ВВП зріс на 2,4 %, промислове виробництво — на 5,1 %, продуктивність праці — на 7,4 %. У 1984 році зростання ВВП склав 4 % — найвищий показник з 1973 р. Головним чинником зростання знову був експорт. У подальші два роки темпи зростання дещо знизилися через уповільнення зростання експорту. Підвищення доходів населення привело до збільшення особистого споживання, що стало важливим каталізатором тривалого економічного підйому. У абсолютних показниках ВВС в поточних цінах становив в 1970 р. −172 млрд крон, в 1980 — 525 млрд, в 1985 р. — 861, в 1989 р. — 1221 млрд крон.

В цілому в 80-х роках Швеція мала приріст ВВП трохи вище середнього по Західній Европі. Сприятлива світова кон'юнктура позитивно позначилася на шведській промисловості. Виробничі потужності використовувалися на 90 %, а в багатьох галузях цей показник був ще вищий. Це зажадало значного обсягу нових капіталовкладень. За 1983—1989 рр. обсяг промислових інвестицій зріс більш ніж на 60 %. Брак кваліфікованої робочої сили і велика кількість невиходів на роботу — основні причини, стримуючі розширення промислового виробництва. Попри це, обсяг виробництва швидко збільшувався. Надходження і обсяг замовлень, прибутковість після 1982 року знаходилися на достатньо високому рівні. Високий інвестиційний рівень спостерігався і у сфері послуг, яка в меншій мірі залежить від кон'юнктури. Він виражався головним чином в раціоналізації виробництва і насиченні його електронно-обчислювальною технікою.

Провідною тенденцією економічного розвитку Швеції в 80-і роки став перехід від традиційної залежності від залізняку і чорної металургії до передової технології у виробництві транспорту, електротоваров, засобів зв'язку, хімічних і фармацевтичних виробів.

У другій половині 1980-х років Швеція відчувала великий дисбаланс на макроекономічному рівні, що призвів до стрімкого підвищення цін і видатків, а також до росту дефіциту державного бюджету.

На початку 1990-х років Швеція зазнала найбільшого з 1930-х років економічного спаду. Завдяки широкій програмі заходів загальнобюджетний дефіцит було скорочено більше ніж на 10 % ВВП 1994 року, і вже в 1998 році отримали надлишок у розмірі 2,5 % ВВП. Такого якісного стрибка не знає жодна з країн ОЕСР.

Зміцнення бюджету супроводжувалося значним поліпшенням макроекономічних показників. В останні роки зменшилися відсоткові ставки на довгострокові позики. Різниця у відсоткових ставках порівняно з іншими європейськими країнами скоротилася до 0,4 відсотка. Темпи інфляції як і раніше низькі і сталі, а продуктивність праці і виробництва значно зросли після знецінення шведської крони у 1992 році.

Протягом 1990—1997 років продуктивність праці зросла на 60 % в наукомістких галузях промисловості і майже на 40 % у капіталомістких галузях. Завдяки успішній експортній діяльності ринкова участь Швеції збільшилась від 1992 року більше ніж на 20 %.

Основні галузі сучасної промисловості Швеції[ред.ред. код]

Див. Промисловість Швеції

Целюлозно-паперова і деревообробна, металургійна, гірничовидобувна. Провідна галузь — багатогалузеве машинобудування (електротехнічне, електронне, турбіно-, верстато-, судно-, автомобілебудування). Швеція посідає третє місце у світі за виробництвом целюлози, п'яте — за видобутком залізної руди. Розвинуті хімічна, харчова, лісопильна, текстильна, взуттєва промисловість.

Близько 90 % продукції проводиться приватними компаніями, такими як Ericsson AB, Alfa Laval Group, IKEA, з них приблизно половину становить машинобудування. У сільському господарстві проводиться лише 2 % ВВП.

В країні виробляється електроенергія, деревна маса, папір і картон, чавун, сталь, прокат чорних металів, цемент, синтетичні смоли і пластмаси, автомобілі — легкові, вантажні та автобуси.

Високорозвинуте, механізоване сільське господарство з надлишком забезпечує потребу країни в основних видах сільськогосподарської продукції. Переважають фермерські господарства. Головна галузь — м'ясо-молочне тваринництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець. Вирощують пшеницю, жито, ячмінь, овес, картоплю, цукрові буряки. Близько половини виготовлюваної продукції і значна частина продукції сільського господарства експортується.

Приватні фірми виробляють близько 90 % продукції, причому 50 % продукції та експорту припадає на інженерний сектор. Сільське господарство займає лише 2 % ВВП і 2 % внутрішнього ринку праці. Проте за останні роки ця надзвичайно позитивна загальна картина була дещо затьмарена бюджетними труднощами, високим рівнем безробіття і поступовою втратою конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Швеція гармонізувала свою економічну політику з нормами ЄС, до якого вона приєдналася на початку 1995 року. ВВП у 2001 році становив 4 %.

Експорт-Імпорт[ред.ред. код]

ЕКСПОРТ: 95,5 млрд дол. США (2000 р.).

Експортні товари: продукція машинобудування (35 %), папір і картон (перше місце у світі), целюлоза і залізна руда (друге місце), деревина і пиломатеріали (четверте місце), хімікати.

Партнери по експорту: ЄС — 55 % (Німеччина — 11 %, Велика Британія — 10 %, Данія — 6 %, Фінляндія — 5 %, Франція — 5 %), США — 9 %, Норвегія — 8 % (1999 р.)

ІМПОРТ: 80 млрд дол. США (2000 р.).

Імпортовані товари: машини, устаткування, мінеральне паливо, метали, продовольство, хімікати, автомобілі, харчові продукти, одяг.

Партнери по імпорту: ЄС — 67 % (Німеччина — 18 %, Велика Британія — 10 %, Данія — 7 %, Франція — 6 %), США — 6 %, Норвегія — 8 % (1999 р.)

Економіка Швеції на межі ХХ-XXI ст.[ред.ред. код]

Незважаючи на свою помірну частку у ВВП (22 % у 1997 році), промислове виробництво і досі відіграє провідну роль у шведському експорті. 14 % відсотків у ньому становлять продукти лісової промисловості, 10 % — продукти хімічної промисловості, з яких 4 % припадає на фармацевтичні препарати і 55 % — на металоконструкції, вироби машинобудування і обладнання. 20 найбільших промислових груп, до яких належать зокрема АСТРА, Електролюкс, Екрікссон, Фармація, Вольво та СКА, формують понад половину загального шведського експорту товарів.

Інтенсивність наукових досліджень і розробок у шведському промисловому секторі є однією з найвищих у світі. Близько 80 % видатків на наукові дослідження в шведській промисловості здійснюються 20 великими промисловими групами. Традиційно велику частку шведського виробництва становили капіталомісткі галузі, такі як паперово-целюлозна промисловість і чорна металургія. На сьогоднішній день, однак, все більшої ваги набуває високотехнологічна продукція: телекомунікаційне обладнання, спеціальні прилади, автомобілі, фармацевтичні препарати.

Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років у Швеції був зафіксований значний витік прямих інвестицій. 80 % прямих іноземних інвестицій (ПІІ) надійшли зі Швеції протягом 1986-90 років до країн ЄС, оскільки шведські компанії закріплювалися на внутрішньому ринку Європейського Союзу. Протягом 1990-х років притік ПІІ до Швеції зріс, і баланс став позитивним. Нині Швеція є одним із світових лідерів у галузі інформаційних технологій (ІТ). Зокрема, стрімке зростання компаній у таких секторах як Інтернет та ІТ привернув світову увагу. Країна є одним з лідерів на ринку мобільного зв'язку та бездротових інтернетних прикладних програм. Завдяки цьому Швеція стала важливим випробувальним ринком для компаній, які працюють з ІТ. Дуже часто можна почути і прочитати про Стокгольм як про інтернет-столицю Європи. Крім того, багато з найбільш розвинутих компаній, що займаються ІТ та мобільним зв'язком, таких як Microsoft, Nokia, Intel, та IBM, сьогодні переносять свої дослідження і розробки на територію країни.

Шведське «ІТ-диво» стало можливим завдяки високопрофесійному рівневі працівників і сталим традиціям інновацій у сфері комп'ютерів та зв'язку. Ще одним додатковим фактором, якого часто не помічають, є те, що ІТ вже давно широко використовуються і в приватному, і в державному секторах, а також школах, коледжах, університетах і вдома.

Сьогодні кожна друга сім'я у Швеції має найновішу модель персонального комп'ютера з доступом в Інтернет. Кількість домашніх користувачів Інтернету швидко зростає. Ще у 1998 році 72 % працюючого населення використовували комп'ютер на роботі. У період з 1995 по 1999 рік кількість користувачів мобільного зв'язку збільшилася з 1,5 до 4,6 млн. В результаті Швеція обігнала Сполучені Штати у глобальному індексі використання ІТ, який був складений американською аналітичною компанією IDC, і зараз вона є найрозвинутішою країною у сфері ІТ.

Дотримуючись політики неучасті у війнах і нейтралітеті впродовж всього XX століття, Швеція добилася високого рівня життя населення в умовах капіталістичної системи господарства, заснованої на застосуванні високих технологій, і всеосяжного соціального забезпечення. Країна володіє сучасною інфраструктурою, чудовими внутрішніми і зовнішніми комунікаціями і висококваліфікованою рабочей силою. Головними ресурсами економіки є ліс, гідроенергія і залізняк. Економіка орієнтована переважно на зовнішню торгівлю.

Прагнення уряду до строгої фінансової дисципліни привело до профіциту бюджету в 2001 р., в 2002 р. він скоротився удвічі унаслідок глобального економічного спаду, зменшення доходів і збільшення витрат.

Центральний банк Швеції (riksbank) прагне до підтримки стабільного курсу валюти і утримання інфляциі на рівні 2 %.

Зростання ВВП в 2005 склав 2,7 % (у 2004 — 3,7 %). Починаючи з 2001 р. в країні росте безробіття, яка в березні 2005 склала, за офіційними даними, 5,5 %.

Зв'язок і транспорт є найважливішими складовими загальної інфраструктури країни.

Таким чином, сьогодні Швеція належить до високорозвинутих індустріальних капіталістичних країн. Як вже було сказано, країна володіє значними (на загальноєвропейському рівні) запасами природних ресурсів: деревини, залізняку, гідроенергії. Аж до середини XX століття, галузі, пов'язані з переробкою лісу і залізняку, становили основу промислового виробництва і експорту. У сучасній економіці ліс, залізняк і напівфабрикати, що виробляються з них, грають вже другорядну роль, поступившись провідним місцем машинобудуванню, електротехніці і електроніці. Проте Швеція як і раніше залишається одним їх найбільших у світі виробників і експортерів залізняку, якісної сталі, пиломатеріалів і целюлозно-паперової продукції. Одна з найважливіших особливостей економіки Швеції — її «яскраво виражена експортна спрямованість»: на зовнішньому ринку реалізується близько 25 % валового національного продукту і більше 30 % промислових товарів. Країна сильно залежить від імпорту, за рахунок якого покривається до 25 % потреб Швеції в товарах і послугах. Це може бути пояснено процесами інтеграції, що відбуваються в Европе.

Економіці країни властивий високий ступінь концентрації виробництва і капіталу. У провідних галузях промисловості, судноплавстві, банківській справі переважають крупні концерни, такі як «СЬКФ», «АСЕА», «Еріксон», «Електролюкс», «Сааб-ськанія», «Вольво». Ці і багато інших фірм знаходяться в тісному зв'язку з крупними банками. Монополізація економіки дуже висока в Швеції. Особливістю є і зосередження крупних капіталів в руках окремих сімейств. Наприклад, сімейство Валленбергов контролює компанії, біржова вартість акцій яких перевищує 1\3 акціонерного капіталу всіх зареєстрованих на біржі фірм.

Економічна система, що існує в Швеції, зазвичай характеризується як «змішана економіка, що сполучає основні форми власності: приватну, державну, кооперативну». Близько 85 % всіх шведських компаній з числом зайнятих понад 50 чоловік належать приватному капіталу. Решта частини припадає на державу і кооперативи. Державний сектор розширюється, а частка кооперативного майже не міняється з 1965 року.

Шведський державний сектор найрозвиненіший у сфері послуг. У соціальних послугах, складових половину сфери послуг, частка держави — 92 %, зокрема в охороні здоров'я — 91,9 %, в освіті — 88,7 %, в соціальному страхуванні — 98,2 % (за даними 1982 року). В цілому ж за статистикою на державу припадає 49 % зайнятих в секторі послуг, а з урахуванням державних компаній — 56 %.

Природні ресурси[ред.ред. код]

Див. Корисні копалини Швеції

Основні природні багатства: ліс (за запасами деревини посідає перше місце в Західній Європі), залізна руда, гідроенергія (друге місце в Західній Європі). Має запаси уранової сировини, достатні для забезпечення ядерної енергетики.

Швеція багата на хвойні ліси, гідроенергію, залізну й уранову руди та інші мінерали, однак не має значних покладів вугілля і нафти. Залізорудні копальні розташовані на крайній півночі. Продукція їх видобутку переважно експортується.

Шведські хвойні та змішані ліси забезпечують сировиною високорозвинуті галузі деревообробної промисловості — лісопильну, целюлозно-паперову та меблеву. Швеція є значним експортером продуктів деревообробної промисловості на світовий ринок. У 1997 році обсяг експорту в цій галузі становив 91 млрд. шведських крон.

Дешева гідроенергія була визначальним фактором промислового розвитку Швеції. Нині майже 15 % енергії країна одержує від гідроелектростанцій, більшість з яких збудовані на великих північних річках. Понад 40 % споживаної енергії в Швеції припадає на імпортовану нафту, 7 % — на імпортовані вугілля і кокс. Дванадцять шведських атомних реакторів забезпечують 15 % сукупної енергії, або майже 50 % електроенергії. Решту енергії дають біопаливо, торф, спалювані відходи тощо.

Здійснюється масштабна політична програма з енергозабезпечення, спрямована на розвиток екологічно безпечної та економічно ощадної системи. Ця програма має полегшити зміни попиту і пропозиції на ринку електроенергії в середньостроковій і довгостроковій перспективах, на шляху до реструктуризації енергосистеми. Попереднє рішення про виведення з ладу всіх атомних реакторів у Швеції до 2010 року було скасовано, а закриття першого реактора в Барсебеку було відкладено до закінчення його робочого періоду.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]