Сарата (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Сарата
Протестантська церква
Протестантська церква
Країна Україна Україна
Область/АРК Одеська область Одеська область
Район/міськрада Саратський район Саратський район
Рада Саратська селищна рада
Код КОАТУУ: 5124555100
Основні дані
Засноване 1822
Статус із 1957 року
Площа 5.01 км²
Населення 4550 (01.01.2011)[1]
Густота 908.2 осіб/км²
Поштовий індекс 68202
Телефонний код +380 4848
Географічні координати 46°01′12″ пн. ш. 29°40′28″ сх. д. / 46.02000° пн. ш. 29.67444° сх. д. / 46.02000; 29.67444Координати: 46°01′12″ пн. ш. 29°40′28″ сх. д. / 46.02000° пн. ш. 29.67444° сх. д. / 46.02000; 29.67444
Водойма р. Сарата
Відстань
Найближча залізнична станція: Сарата
До райцентру:
 - залізницею: Залізничий зв'язок з Одесою ( Залізнича смуга Одеса-Ізмаїл) км
 - автошляхами: 264 км заасфальтованих доріг у напрямку Сарата – Одеса. км
До обл. центру:
 - залізницею: 152 км
 - автошляхами: 141 км
Селищна влада
Адреса 68200, смт Сарата, вул. Чкалова, 15
Голова селищної ради А. Г. Нєгодяєв
Карта
Сарата (Україна)
Сарата
Сарата
Сарата (Одеська область)
Сарата
Сарата

Сара́та — селище міського типу (з 1957 р.) в Одеській області України, районний центр Саратського району.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно-континентальний, із м'якою зимою і жарким літом. Пересічна температура січня −2,5 °C, липня +25.0 °C. Період з температурою понад +10 °C становить 163 дні. Опадів 400–450 мм на рік, найбільша кількість опадів випадає в березні та вересні. Сніговий покрив нестійкий (висотою 10 — 15 см). Середньорічна загальна хмарність — 4,4 бали, максимум припадає на листопад (6,5), мінімум — на липень (0.2). Середня вологість повітря — від 58% (липень) до 78% (листопад).

Історичні відомості[ред.ред. код]

Пастор Іґнац Ліндль - засновник Сарати

Сарата заснована 1822 року пастором Іґнацом Ліндлом. 10 березня 1822 року І. Ліндль виїхав до нового місця проживання — Сарати. Слідом за ним приїхала і його паства. З листа одного з колоністів (від 27 травня 1822 року), опублікованого Г. Далтоном, відомо, що 1 квітня в Сарату прибуло 50 возів з переселенцями. До кінця 1822 року до Сарати переселилися ще 40 католицьких сімей з Баварії і стільки ж лютеран з Вюртемберга (за деякими відомостями до 10 000 чоловік). Кожна сім'я отримала від царського уряду по 60 десятин землі. Крім того колоністам видавалося по 2 тис. карбованців на сім'ю для спорудження жител і господарських приміщень, придбання худоби і реманенту. Одночасно вони звільнялися на 50 років від сплати податків, а чоловіки — від рекрутської повинності.

Колонія була влаштована згідно з апостольськими заповідями. Все майно було спільним, панували принципи християнського комунізму. Життя колоністів протікало в обмеженому світі, де вчення І. Ліндля, церква, школа і громада були центрами духовного і соціального життя. Пієтисти прагнули відгородитися від решти «многогрішного зовнішнього світу», замкнутися в своїй громаді.

В 1823 році в Сараті була побудована перша школа, в якій навчалося 68 учнів. В 1840 році була побудована церква Євангеліївських християн на 515 сидячих місць. Це була єдина в Бессарабії церква, що мала орган. У 1844 році на кошти колоніста К. Ф. Вернера було збудоване перше на території Бессарабії педагогічне училище. В ньому готували вчителів для сільських церковно-парафіяльних шкіл німецьких колоній, а також писарів і землемірів. З часом у Сараті з'явилася єврейська початкова школа, а в 1912 році — російська Церковно-парафіальна школа.

До початку XX століття Сарата набула рис містечка, стала волосним центром Акерманського повіту Бессарабської губернії. Суттєво зросла чисельність населення. Якщо в 1856 році налічувалося 943 мешканця, то в 1890 році — 2500 осіб. У 1874 році був збудований паровий млин. У 1886 році ввели в експлуатацію механічний завод, де працювало 140 робочих, на території міста діяв також чавунно-ливарний завод і фарбувальні майстерні.

В січні 1918 року війська Румунії почали окупацію Бессарабії. 22-річна окупація наклала свій негативний відбиток на соціально-економічне життя краю. В школах навчання дітей всіх національностей велося тільки румунською мовою. 28 червня 1940 року Бессарабія була приєднана до України і в Сараті була встановлена Радянська влада. Між урядами СРСР і Німеччини було досягнуто згоди про те, що німецьке населення може, виявивши на те бажання, вільно і безперешкодно виїхати на територію Німеччини. З Сарати виїхала 161 сім'я. В цей час у Сараті був організований колгосп «Червовий жовтень», МТС, мото — ремонтний завод. Саратський завод сільгоспмашин, створений на базі ливарного заводу і механічної майстерні випускав віялки, виноградні преси. В 1940 році відкрито середню школу, лікарню на 50 ліжок.

Друга світова війна нанесла суттєві втрати для економіки міста. Після війни саратівці увіковічили пам'ять загиблих у війні спорудженням пам'ятника на братській могилі та символічного кургану Слави. У післявоєнні часи побудовані будівлі середньої школи та дитячого садку, кінотеатру, вузла зв'язку та держбанку, школа, лікарняний комплекс та інші громадські і виробничі приміщення, заасфальтовано дороги.

Економіка[ред.ред. код]

Сарата розташована в аграрному регіоні: на базі колишніх колгоспів працюють 24 великих сільгосппідприємства різних форм власності, 168 фермерських господарств. Господарство багатогалузеве: вирощують зернові, виноград, технічні культури — соняшник, цукрові буряки. Завдяки тому, що щорічно підгодовується 90 відсотків посівних площ, урожаї зерна дуже високі — на рівні 42 центнерів з гектара. У заготівлі м'яса і молока чимала роль належить приватним господарствам.

Добре розвивається такий перспективний напрямок у тваринництві, як вівчарство: у господарстві «Надія» міститься стадо в 6000 голів. У Сараті діє винзавод, молокозавод, млин, еліватор та лісомеліоративна станція.

Туризм[ред.ред. код]

Сарата відвідується родичами колишніх німецьких колоністів. Проводяться тематичні семінари для туристів з Німеччини з відвідуванням місць колоністичної спадщини — будівля молитовного дому, Кірхи, пам'яток архітектури.

Транспорт[ред.ред. код]

Сарата має залізничний зв'язок з Одесою (Залізнична смуга Одеса-Ізмаїл) а також 264 км заасфальтованих доріг у напрямку Сарата — Одеса. Також у місті розташована районна автостанція за адресою вул. Халіковська 17.

Пам'ятники та скульптури[ред.ред. код]

Пам'ятник засновнику Сарати - Іґнацу Ліндлю

В Сараті є пам'ятники Леніну В. І., Шевченко Т. Г., засновнику Сарати пастору І. Ліндлю, меморіальна плита в пам'ять померлих до 1940 року, що знаходиться на території Лютеранського кладовища, курган Слави — обеліск, збудований на честь захисників Сарати, що загинули в період з 1941 по 1944 роки.

Культура[ред.ред. код]

В Сараті існує своє особисте свято — Храмовий день, котре проходить кожного року 14 жовтня, на честь засновника Сарати Пастира І. Ліндля відбувається парад, що проходить через усе місто. Парад супроводжується піснями та театралізованим дійством з сюжетами, взятими з Біблії. У цей день в Сараті проводяться лекції у музеї, будинку культури та в молитовному домі з історії заснування та розвитку Сарати починаючи з перших часів і закінчуючи сьогоденням. У 2012 році Сараті виповнилося 190 років.

Музеї[ред.ред. код]

На території Сарати діє один музей «Історико-Краєзнавчий» з фондами близько 5 тисяч експонатів, з них зараз виставлено близько 2000 експонатів. За профілем музей є історично-природничим, де виставлені коллекції експонатів починаючи з доісторичних часів і закінчуючи сьогоденням.

Музика[ред.ред. код]

В Сараті діє 7-річна музична школа, будинок мистецтв. Випускниками Саратської музичної школи є відомий в Україні баяніст Василь Радян, сучасний виконавець Міхаїл Буюклі, відомий на теренах Одеси й Одеської області. У будинку культури діють такі гуртки як: драматичний, естрадний, танцювальний, художнього читання, духового оркестру.

Також у місті діє літературно — поетичний гурток, організатором якого є місцевий поет Микола Костюк.

Бібліотеки[ред.ред. код]

В Сараті діють дві бібліотеки: бібліотека для дітей та Саратська районна бібліотека.

Спорт[ред.ред. код]

У Сараті ще за радянських часів збудований стадіон. У лютому 2012 року Саратська команда з футболу виборола кубок Губернатора й отримала грант на будівництво нового стадіону. 18 жовтня 2012 було урочисто відкрито новий Саратський стадіон.

Освіта[ред.ред. код]

Зараз в Сараті діють 2 школи: середня школа для молодших класів (з 1 по 5 клас) та середня старша школа (з 5 по 11 клас). У школі викладають 2 заслужених вчителя України.

Цікаві та маловідомі факти і події[ред.ред. код]

З часів заснування Сарати, в селищі збереглась криниця, котру самостійно викопав пастир Іґнац Ліндль.

Персоналії[ред.ред. код]

  • Абаджі Валерій Павлович — український тренер із велосипедного спорту.
  • М. Буюкли — лауреат національного конкурсу молодих виконавців, зараз працює на теренах Одещини.
  • В. Радян — акордеоніст-виконавець, автор більше 50 обробок народних пісень для акордеону, вчитель саратської музичної школи, лауреат Всерадянського конкурсу акордеоністів 1988 року.
  • М. Костюк — радянський поет, жив в Сараті, видав кілька збірок власних творів. Найвідомішою з них є «Сарата в серці моєму», став засновником та організотором спілки письменників Сарати та літературного гуртку, що діяв в будинку мистецтв Сарати. [8]
  • О. П. Карло — хірург, працював в саратській лікарні, врятував життя багатьом жителям Саратського району, пізніше був обраний депутатом сільської ради Сарати.
  • Г. Я. Штрахов — слюсар, працював на заводі «Сільгосптехніки», герой ВВВ, був нагорождений орденом Леніна та орденом трудового Червоного Прапора. Брав участь у реконструкції заводу після ВВВ, особисто зібрав 2 комбайни з деталей, знятих з захоплених у ВВВ німецьких танків.
  • П. Узунов — історик, письменник. Автор книги « У истоков Сараты», де описується історія Сарати від заснування і до 1940 року.
  • С. Іванченко — місцевий журналіст смт Сарати, займається розробкою родовіду саратовців, публікує різноманітні статті з історії Сарати та збирає біографічні данні її видатних мешканців.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Географічна енциклопедія України: в 3-х томах / Редколегія: О. М. Маринич (відпов. ред.) та ін. — К.: «Українська радянська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — 547 с.
  2. Петренко Ю. А. Книга Памяти Украины: Одесская область Т.7 Савранский р-н. Саратский р-н. Тарутинский р-н. Татарбунсрский р-н. Фрунзовский р-н. — Одесса.; Аспект.1995. — 735 с.
  3. Смолій В. А. (голова) та ін. Енциклопедія історії України: Т. 7. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2010. — 728 с.
  4. Топчиев А. Г. Одесская область: Территориальная организация и структура хозяйства, концепция социально-економического развития. — Одесса.; Маяк,1991. — 312 с.
  5. Чередниченко А. П. История городов и сёл Украины ССР, Одесска область. — К.; Ин-т истории АН УССР: Укр. Сов. Енциклопедія,1978. — 858 с.
  6. Енциклопедія Українознавства: В 10 т. — Гол. ред. В.Кубійович.- Париж; Нью-Йорк:.Молоде Життя, 1954–1989, C. 4078 Т.8. — 1976 с.

Джерела[ред.ред. код]