Алтайський край

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алтайський край
Алтайский край
Flag of Altai Krai.svg Coat of Arms of Altai krai.png
Прапор Алтайського краю Герб Алтайського краю
Алтайський край на карті Росії
Алтайський край на карті Росії
Адміністративний центр Барнаул
Площа

- Усього
- % водн. пов.

22-й

167 850 км²
1,6

Населення

- Усього
- Густота

20-й

2 508 500 (2008)
15,3 осіб/км²

Федеральний округ Сибірський
Економічний район Західно-Сибірський
Автомобільний код 22
Часовий пояс MSK+3 (UTC+7)

Алта́йський край (рос. Алта́йский край) — суб'єкт Російської Федерації, входить до складу Сибірського федерального округу.

Адміністративний центр — м. Барнаул.

Межує на заході і півдні зі Східно-Казахстанською і Павлодарською областями Казахстану, на півночі і північному сході — з Новосибірською і Кемеровською областями, на південному сході — з Республікою Алтай.

Утворений 28 вересня 1937.

Фізико-географічна характеристика[ред.ред. код]

Географічне положення[ред.ред. код]

Алтайський край розташований на південно-сході Західного Сибіру Росії між 49 і 54° пн. ш. і 78 і 87° сх. д. Протяжність краю із заходу на схід 600 км, з півночі на південь — 400 км. Відстань від Барнаула до Москви по прямій — близько 2940 км, автомобільним шляхом — близько 3400 км.

Часовий пояс[ред.ред. код]

Алтайський край перебуває в годинному поясі, позначуваному по міжнародному стандарту як Omsk Time Zone (OMST/OMSST). Зсув відносно UTC становить +6:00 (OMST, зимовий час) / +7:00 (OMSST, літній час), тому що в цьому часовому поясі діє перехід на літній час. Щодо Московського часу часовий пояс має постійний зсув +3 години й позначається в Росії відповідно як MSK+3. Омський час відрізняється від поясного часу на одну годину, тому що на території Росії діє декретний час.

Рельєф[ред.ред. код]

Територія краю належить до двох фізичних країн— Західно-Сибірської рівнини та АлтайСаяни. Гірська частина охоплює рівнину зі східного та південного боків — Салаїрський кряж і передгір'я Алтаю. Західна й центральна частини переважно рівнинного характеру — Приобське плато, Бійсько-Чумиська височина, Кулундинський степ. У краї присутні майже всі природні зони Росії — степ і лісостеп, тайга і гори. Рівнинна частина краю характеризується розвитком степової й лісостепової природних зон, зі стрічковими борами, розвиненою балково-яровою мережею, озерами й коленнями.

Клімат[ред.ред. код]

Бащелацький хребет у Чаришському районі

Клімат Алтайського краю помірний, перехідний до континентального, формується в результаті частої зміни повітряних мас, що надходять з Атлантики, Арктики, Східного Сибіру та Середньої Азії. Абсолютна річна амплітуда температур повітря досягає 90—95 °C. Середньорічні температури — + 0,5…2,1 °C. Середні максимальні температури липня +26…+28 °C, екстремальні досягають +40…+41 °C. Середні мінімальні температури січня −20…−24 °C, абсолютний зимовий мінімум −50…−55 °C. Безморозний період триває близько 120 днів.

Найсухішою і найспекотнішо є західна частина краю. На схід і південний схід відбувається збільшення опадів від 230 мм до 600—700 мм на рік. Середньорічна температура підвищується на заході краю. Завдяки наявності гірського бар'єра на сході краю пануючий західно-східний перенос повітряних мас набуває південно-західного напрямку.

У літні місяці часті північні вітри. У 20—45% випадків швидкість вітрів південно-західного й західного напрямків перевищує 6 м/с. У степових районах краю з посиленням вітру пов'язане виникнення суховіїв. У зимові місяці в періоди з активною циклонічною діяльністю в краї повсюдно відзначаються заметілі, повторюваність яких 30—50 днів на рік.

Сніговий покрив установлюється в середньому в другій декаді листопада, руйнується в першій декаді квітня. Висота снігового покриву становить у середньому 40—60 см, у західних районах зменшується до 20—30 см. Глибина промерзання ґрунту 50—80 см, на оголених від снігу степових ділянках можливе промерзання на глибину 2—2,5 м.

Гідрологія[ред.ред. код]

Притока Обі Бія

Водні ресурси Алтайського краю представлені поверхневими та підземні водами. У краї 17 тисяч річок, найбільші з них — Об, Бія, Катунь, Алей і Чариш. Із 13 тисяч озер найбільше — Кулундинське, його площа 728 км². Головна водна артерія краю — річка Об — завдовжки в межах краю 493 км, утворюється від злиття рік Бії й Катуні. Басейн Обі займає 70 % території краю.

Рослинний і тваринний світ[ред.ред. код]

Розмаїття зональних та інтразональних ландшафтів Алтайського краю сприяє видовій різноманітності тваринного світу. В орнітофауні краю налічується понад 320 видів птахів. Ссавці представлені 90 видами.

Тут ростуть близько 2 тисяч видів вищих судинних рослин, що становить дві третини видової різноманітності Західного Сибіру. Серед них є представники ендемічних і реліктових видів. До особливо цінних належать: золотий корінь (родіола рожева), маралій корінь (рапоптикум сафлоровидний), червоний корінь (копійочник забутий), мар'їн корінь (півонія), солодка уральська, материнка, звіробій, оман високий та інші.

Лісовий фонд займає 26 % площі краю.

Корисні копалини[ред.ред. код]

Корисні копалини Алтайського краю включають поліметали, кухонну сіль, соду, буре вугілля, нікель, кобальт, залізну руду та дорогоцінні метали. Алтай відомий унікальними родовищами яшми, порфірів, мармурів, гранітів, мінеральними й питними водами, природними лікувальними грязями.

Екологічний стан[ред.ред. код]

Стан атмосферного повітря в значній мірі визначається розміщенням і концентрацією екологічно активних галузей матеріального виробництва, рівнем очищення виробничих викидів від забруднюючих речовин, зосередженням і завантаженістю транспортних магістралей.

На підприємствах краю газоочісними установками вловлюється 64 %, виділюваних в атмосферу забруднюючих речовин.

У краї експлуатується більше 560 тис. автомобілів, викиди шкідливих речовин яких становлять більше 45 % від загального забруднення атмосферного повітря, у тому числі: оксиду вуглецю — 69 %, оксидів азоту — 37 %, вуглеводнів — 92 %.

Замічене посилення забруднення ґрунтово-земельних ресурсів відходами тваринницьких комплексів і ферм, силосними стоками, різними хімічними речовинами, що входять до складу мінеральних добрив і пестицидів, і солями важких металів; замулення водних джерел, ущільнення орного шару під обробленням важких сільськогосподарських машин і ґрунтообробних знарядь.

Основними забруднювачами водних об'єктів краю є підприємства хімії й нафтохімії, машинобудування, теплоенергетики. Особливу проблему представляє охорона малих рік від обміління й забруднення. За рахунок скорочення лісистості відбувається збільшення водної ерозії, що викликає обміління русла. Численні дрібні озера піддаються забрудненню господарсько-побутовими стоками населених пунктів і тваринницьких комплексів.

Крім того, над територеєю краю проходять траєкторії пусків ракетоносіїв з космодрому Байконур, а продукти ракетного палива й частини згорілих в атмосфері щаблів попадають на поверхню.

Особливо охоронювані природні території[ред.ред. код]

У цей час в Алтайському краї практично не збереглися споконвічно природні ландшафти, усі вони відчувають вплив господарської діяльності або переносу речовин водними й повітряними потоками. Для збереження різноманітності флори й фауни планується створення розгалуженої мережі особливо охоронюваних природних територій: заповідників, національних парків, заказників, пам'ятників природи.

У краї на цей час відсутні як діючи заповідники, так і національні парки. На території краю існує 33 заказника. Їхня загальна площа становить 773,1 тис. га або менш 5 % площі краю, що значно нижче середнього показника по Росії й недостатньо для підтримки ландшафтно-екологічної рівноваги в біосфері.

Пам'ятники природи — це взяті під охорону окремі непоправні природні об'єкти, що мають наукове, історичне й культурно-естетичне значення (печери, геологічні оголення, водоспади, мінеральні джерела, палеонтологічні об'єкти, окремі вікові дерева й т. п.).

В Алтайському краї затверджено 100 пам'яток природи, з них 54 геологічних, 31 водний, 14 ботанічних і 1 комплексний.

У цей час виявлені ареали рослин і тварин, що відносяться до рідких або що перебувають під погрозою зникнення, які не мають статусу особливо охоронюваних територій. Ухвалене рішення про створення в краї Кулундинського й Тігірецького державних заповідників. Але відсутність фінансування призупинила роботи з їхньої організації.

Історія[ред.ред. код]

Заселення росіянами Верхнього Приоб'я і передгір'їв Алтаю почалося в 2-ій половині XVII століття. Освоєння Алтаю розпочалося після того, як для захисту від войовничих кочовиків-джунгар були споруджені Белоярська (1717) і Бікатунська (1718) фортеці. З цією метою розвідки цінних родовищ руди споряджалися пошукові партії на Алтай. Першовідкривачами вважають батька і сина Костильових, пізніше відкриттями скористався уральський заводчик Акинфій Демідов.

Алтайський гірський округ, що утворився до 2-ої половини XVIII століття — це територія, що включала нинішні Алтайський край, Новосибірську і Кемеровську області, частину Томської і Східно-Казахстанської областей загальною площею понад 500 тис. км² і населенням більше 130 тис. душ обох статей. Імператор був власником алтайських заводів, копалень, земель і лісів, головне управління ними здійснював Кабінет, що знаходився в Петербурзі. Кістяк управління на місці складали гірські офіцери. Але головну роль у виробництві грали унтер-офіцери і техніка, з лав яких вишли талановиті майстри і винахідники І. І. Ползунов, К. Д. Фролов, П. М. Залесов, М. З. Лаулін.

Гірнича промисловість, що була головною галуззю економіки округу, вступила після 1861 року в смугу кризи. З початку 70-х років стала нестримно наростати збитковість заводів, і до кінця століття майже всі вони були закриті. В кінці XIX століття територія нинішнього Алтаю входила до складу Томської губернії.

Поступово основою економіки Алтаю стає сільське господарство. Разом з вирощуванням зернових культур (пшениці, вівса, іржи) розширювалися посадки картоплі, значний розвиток отримало бджільництво. На початку ХХ століття на перший план виходять молочне тваринництво і олійництво. Алтайське масло експортувалося в країни Західної Європи.

В кінці XIX століття по північній частині округу пройшла ділянка Сибірської залізниці, до 1915 року була побудована Алтайська залізниця, що з'єднала Новоніколаєвськ, Барнаул і Семипалатинськ. Удосконалювався і водний транспорт.

Столипінська земельна реформа дала поштовх переселенському руху на Алтай, що в цілому сприяло економічному підйому краю.

Події 19171919 років привели до встановлення на Алтаї радянської влади. У липні 1917 року була утворена Алтайська губернія з центром в м. Барнаулі, яка проіснувала до 1925 року. З 1925 року по 1930 роки територія Алтаю входила в Сибірський край (краєвий центр — місто Новосибірськ), а з 1930 року і до 1937 року входила в Західно-Сибірський край (краєвий центр — місто Новосибірськ). У 1937 році був утворений Алтайський край (центр — місто Барнаул).

Німецько-радянська війна зажадала перебудови роботи всього господарства. Алтай прийняв більше 100 евакуйованих підприємств із західних районів країни, зокрема 24 заводи загальносоюзного значення.

У 70-80-і роки відбувся перехід від окремо діючих підприємств і галузей до формування територіально-виробничих комплексів: аграрно-промислових вузлів, виробничих і виробничий-наукових об'єднань[1].

А після розпаду СРСР крайова економіка вступила в затяжну кризу, пов'язану з втратою державного замовлення в промисловості і нерентабельності сільськогосподарського виробництва.

До 1991 року до складу Алтайського краю входила Горно-Алтайська автономна область, яка в наш час[Коли?] є самостійним суб'єктом Російської Федерації — Республікою Алтай.

70-річчя краю[ред.ред. код]

В рамках підготовки святкування був знятий документальний фільм про Алтайський край. У ньому висвітлені історія освоєння Алтайського краю, промисловий потенціал, сільське господарство, наука, культура, освіта, охорона здоров'я і туризм. Крім того, у фільмі планується помістити розповідь про видатних земляків і тих, чия діяльність була пов'язана з Алтаєм: Михайлі Калашникові, Василі Шукшині, Івані Пир'єві[2].

Населення[ред.ред. код]

Населення — 2 млн 508 тисяч осіб (2006), 20-й по чисельності населення серед суб'єктів Російської Федерації (1,8 % населення Росії). Щільність населення — 15,2 осіб/км² (2005), питома вага міського населення — 54 %, сільського — 46 % (2006).

З 2007 року намітилася позитивна динаміка народжуваності. Так, у січні з'явилося на світло 2 тисячі 318 дітей, у лютому — 1 тисяча 964, у березні — 2 тисячі 288 дітей. Усього за перший квартал 2007 року в алтайський родинах народилося 6 тисяч 570 дітей.[3]

За результатами Всеросійського перепису населення 2002 року, національний склад населення краю був наступний:

Народ Чисельність, 2002, %
Росіяни 92 %
Німці 3,05 %
Українці 2 %
Казахи 0,38 %
Татари 0,34 %
Білоруси 0,32 %
Вірмени 0,31 %


За результатами Всеросійського перепису населення 2010 року, національний склад населення краю був наступний:

Народ Чисельність, 2010, %
Росіяни 93,93 %
Німці 2,15 %
Українці 1,35 %
Казахи 0,34 %
Татари 0,29 %
Білоруси 0,19 %
Вірмени 0,32 %



Населені пункти[ред.ред. код]

Населені пункти з кількістю мешканців понад 10 тисяч
2007
Барнаул 600,1 Кулунда 15,5
Бійськ 223,0 Павловськ 14,9
Рубцовськ 157,3 Бєлокуриха 14,6
Новоалтайськ 73,0 Алтайське 14,0
Заринськ 49,8 Поспеліха 13,7
Камень-на-Обі 44,9 Благовещенка 12,5
Славгород 34,8 Сибірський 12,2
Алейськ 28,5 Михайловське 11,6
Ярове 20,5 Шипуново 11,5
Тальменка 20,2 Волчина 11,3
Южний 19,1 Змеїногорськ 11,0
Горняк 15,5 Троїцьке 11,0

Адміністративно-територіальний поділ[ред.ред. код]

На території регіону 12 міст, 1 ЗАТУ, 60 сільських районів.

Міські округи:

Муніципальні райони:

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

Основні ролі в промисловості краю займають машинобудування — де випускаються гусеничні трактори й плуги, парові казани, вантажні магістральні вагони, дизелі, шини, ковальсько-пресові машини, бурові верстати, генератори для тракторів і автомобілів. Значну частину становить продукція підприємств оборонного комплексу[4]; і харчова промисловість — переробка зерна, м'ясо-молочної продукції, випуск алкогольних і безалкогольних напоїв.

Найбільші підприємства — Алтайський тракторний завод, Алтайський моторний завод, Барнаултрансмаш, Сибенергомаш, Алтайпресмаш, Алтайський вагонобудівний завод, Алтайкокс.

Менш розвинені галузі хімії й нафтохімії. Основну частку у виробництві займає Кучуцький сульфатний комбінат у Благовєщенкі, який видобуває сульфат натрію із частковою переробкою його в сірчистий натрій, використовуваний у кольоровій і легкій промисловості.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Алтайський край — традиційний виробник зерна, молока, м'яса, також тут вирощується цукровий буряк, соняшник, льон олійний, льон-довгунець, хміль, рапс і соя.

Овочівництво i картоплярство мають підсобне значення, забезпечуючи потреби місцевого населення. Плантації поширені на всій території краю, але в основному зосереджені в спеціалізованих господарствах поблизу Барнаула, Бійська й Рубцовська.

Промисловим виробництвом плодів і ягід займаються господарства об'єднання «Сади Алтаю». В 19541960 рр. у краї було освоєно близько 3 млн га цілинних і перелогових земель. Загальна земельна площа сьогодні становить майже 16 000 тис. га, з яких 40 % займають сільськогосподарські вгіддя. [5]

Через погіршення економічного становища більшості сільських товаровиробників, 125,3 тис. га ріллі не обробляється й ураховується як поклади. Відбувається скорочення найбільш продуктивних і інтенсивне використовуваних видів угідь за рахунок їхнього вибракування й відводу під несільськогосподарські потреби.

Територіальна диференціація сільськогосподарського виробництва краю визначається складною взаємодією природних факторів, агроклиматичними й ґрунтово-геоморфологічними особливостями. Співвідношення тепла й вологозабезпеченості помітно міняється при переході від зони сухого степу з каштановими ґрунтами до лісостепу з вилуженими, оподзоленными чорноземами й сірими лісовими ґрунтами. Обмежені запаси теплових ресурсів на всій рівнинній території дозволяють обробляти щодо невеликий набір культур, серед яких переважають зернові.

Енергетика[ред.ред. код]

Рівень розвитку економіки краю в значній мірі визначає стан електроенергетики. Її основа — теплові електростанції: у БарнауліТЕЦ-1, ТЕЦ-2 і ТЕЦ-3, Бійську — ТЕЦ-1, Рубцовські — ТЕЦ тракторного заводу. Працюють вони на вугіллях Кузнецького, Нерюнгрінського, Кансько-Ачинського родовищ, а котельні — на мазуті. Із приходом природного газу, частина котелень була замінена на газові (по лінії — Барнаул-Бійськ).

У краї виробляється лише половина необхідної кількості електроенергії, інше він одержує з Єдиної енергосистеми Сибіру.

Транспорт[ред.ред. код]

Пристань біля річкового вокзалу в Барнаулі

На Алтаї розвинена мережа залізниць. Їхня загальна довжина — 1803 км і 866 км — залізничні колії промислових підприємств. У дореволюційний період діяли лінії БарнаулСемипалатинськ довжиною близько 650 км. До 1945 р. були побудовані магістралі Славгород—КулундаПавлодар і ЛокотьУсть-Каменогорськ, у післявоєнні роки — ділянки південно-сибірського (КулундаБарнаулАртишта) і середньосибірського (БарнаулКамень-на-ОбіКарасук) напрямків. [6]

Сама протяжна лінія краю — НовосибірськБарнаулСемипалатинськ, по якій здійснюються транзитні перевезення вантажів зі східних районів країни в Середню Азію. По Південно-Сибірської магістралі йдуть транзитні потоки вантажів у західні райони. Найбільші залізничні станції: Алтайська, Барнаул, Бійськ, Рубцовськ, Алейська.

Довжина автомобільних шляхів загального користування — 15,5 тис. км. Усі районні центри пов'язані з Барнаулом автомобільними шляхами із твердим покриттям. По території краю проходить федеральна траса М-52.

Пасажирський транспорт загального користування обслуговує 78 % усіх населених пунктів. Трамваї й тролейбуси діють у Барнаулі ((див. Барнаульський трамвай, Барнаульський тролейбус), Бійську (див. Бійський трамвай), Рубцовські (див. Рубцовський тролейбус). На ринку автоперевезень працюють 12,5 тисяч (2006) підприємств, які забезпечують 886 маршрутів: з них 220 — міські, 272 — приміські й 309 — міжміські. Крім того, у краї діють 8 автовокзалів і 47 пасажирських автостанцій.

Барнаульський аеропорт здійснює повітряне сполучення з 30 містами інших регіонів країни й зарубіжжям.

Загальна довжина судноплавних ліній близько 650 км. У зоні водно-транспортного обслуговування перебуває шоста частина території краю з населенням 1 млн осіб. Судноплавство розвинене по ріках Обі, Бії, Катуни, Чаришу. Основна категорія вантажів — зерно, будівельні матеріали, ліс, вугілля. На ріках діють спеціалізовані пристані й річкові вокзали.

Органи влади[ред.ред. код]

М.С. Євдокімов, губернатор Алтайського краю у 2004 — 2005 роках

Главою виконавчої влади Алтайського краю є голова адміністрації краю (губернатор). Адміністрація — виконавчий орган, правонаступник крайісполкому. Після загибелі М.С. Євдокімова в 2005 році, на пост за поданням Президента РФ затверджений А. Б. Карлін.

Представницький орган законодавчої влади — Алтайська крайова Рада народних депутатів. Складається з 68 депутатів, що обираються населенням краю на муніципальних виборах строком на 4 роки — одна половина по одномандатних виборчих округах, інша — по партійних списках.

Персоналії[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Більчак В. С., Захаров В. Ф. Регіональна економіка. Калінінград, 1998. 316 с (рос.)
  2. «Завершуються зйомки документального фільму про Алтайський край» «Діловий Петербург» ISSN 1606-1829 (Online) 31 липня 2007 року (рос.)
  3. ІА Амітел. З початку року в Алтайському краю росте динаміка народжуваності (рос.)
  4. Чачугієв М. Ч., Соколов М. М. Регіони, економіка і керівництво. М., 2001. 271 с (рос.)
  5. Гуськов Н. С., Зенякін В. Є., Крюков В. В. Економічна безпека регіонів Росії. М., 2000. 288 с (рос.)
  6. Комаров М. П. Інфраструктура регіонів світу: Підручник. СПб., 2000. 347 с (рос.)

Посилання[ред.ред. код]