Славутич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Славутич
Slavutich gerb.png Slavutich prapor.png
Герб Славутича Прапор Славутича
Внутрішнє подвір'я Московського кварталу міста Славутич
Внутрішнє подвір'я Московського кварталу міста Славутич
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Київська область
Район/міськрада Славутицька міська рада
Рада Славутицька міська рада
Код КОАТУУ 3211500000
Засноване 1986
Статус міста з 1986 року
Населення 24 954 (01.12.2013)[1]
Площа 20,824 км²
Поштові індекси 07100-07199
Телефонний код +380-4579
Координати 51°31′21″ пн. ш. 30°43′05″ сх. д. / 51.52250° пн. ш. 30.71806° сх. д. / 51.52250; 30.71806Координати: 51°31′21″ пн. ш. 30°43′05″ сх. д. / 51.52250° пн. ш. 30.71806° сх. д. / 51.52250; 30.71806
Водойма Дніпро
День міста 1987 року, перша субота червня
Відстань
Найближча залізнична станція Славутич
До обл./респ. центру
 - фізична 186 км
До Києва
 - фізична 186 км
Міська влада
Адреса м. Славутич, Центральна площа, 7
Веб-сторінка http://www.e-slavutich.gov.ua/
Міський голова Удовиченко Володимир Петрович

Славу́тич — новостворене (від 1986 року) місто у Київській області України, де проживають переважно переселенці після Чорнобильської катастрофи, зокрема, персонал, що обслуговував Чорнобильську АЕС.

Місто розташоване на лівому березі Дніпра (Славутич — давньослов'янська назва Дніпра). Територія міста є ексклавом Київської області на території Чернігівської, із якої після прийняття рішення про будівництво міста була виділена частина земель Ріпкинського і Чернігівського районів.

Станом на 01.01.2010 р. населення Славутича становило близько 25 тисяч осіб. Більшість працездатних мешканців міста працює на Чорнобильскій АЕС та підприємствах Зони відчудження та безумовного (обов'язкового) відселення.

Історія[ред.ред. код]

Славутич — наймолодше місто України. Рішення про його будівництво, як нового міста для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС і членів їхніх родин, було прийнято 2 жовтня 1986 року директивними органами СРСР, вже після аварії на ЧАЕС. І вже у вересні-грудні того ж року було здійснене проектування міста, а в грудні почалося будівництво міста. 26 березня 1988 року був виданий перший ордер на заселення квартир.

Вид на Вільнюський квартал

У будівництві міста брали участь архітектори й будівельники з восьми союзних республік: Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, України й Росії, що надало кожному кварталові національного колориту. Як результат, зараз місто поділене на дванадцять кварталів: Бакинський, Бєлгородський, Вільнюський, Добринінський, Єреванський, Київський, Ленінградський, Московський, Ризький, Талліннський, Тбіліський, Чернігівський, кожен з яких має свою особливу архітектуру й атмосферу. Територія забудови міста займає 7,5 кв.км.

Трагічним для жителів міста було рішення про дострокове закриття Чорнобильської АЕС.

Коротка історія Славутича розпалася на два періоди: період 1987–2000 р. коли станція випускала товарну продукцію, і період після грудня 2000, коли ЧАЕС була закрита й персонал станції почав скорочуватися щороку на 400 осіб. За соціально-психологічним впливом на городян перший період історії Славутича можна охарактеризувати як романтичний, а другий — як реалістичний.

Соціально-побутова інфраструктура[ред.ред. код]

За роки існування у Славутичі створена сучасна соціальна інфраструктура. Її розвиток є одним з факторів стабільної демографічної ситуації в місті.

На сьогодні реалізуються 10 програм для соціально незахищених груп населення, спрямованих на профілактику наркоманії та алкоголізму серед молоді, реабілітацію дітей-інвалідів, оздоровлення, розвиток науки й освіти.

Створюється враження, що місто будувалося спеціально для дітей: чотири загальноосвітні школи, один ліцей, Центр захисту дітей, Будинок дитячої творчості, бібліотечно-інформаційний центр для дітей, фізкультурно-оздоровчі комплекси загальною площею в 3,5 тис. м2, юнацька спортивна школа, стадіон, яхт-клуб. Серед юних спортсменів є призери Кубків Світу, Європи, України у багатьох видах спорту. Дошкільна система утворення нараховує шість дитсадків. Наймолодших жителів Славутича виховують в атмосфері любові до національної культури, мови, у кожному садочку є групи народознавства, музичні та спортивні зали, басейни з кабінетами лікувальної фізкультури. Впроваджується програма ЮНІСЕФ «Славутич — територія, сприятлива для дитини».

Центром культурного життя міста є Дитяча школа мистецтв. На п'яти її відділеннях навчається близько 800 дітей.

Також у місті є центр молоді, сучасний центр зв'язку, мерія, інтернет-кафе, численні спортмайданчики, сучасні лікарні й готель. Майже 80 відсотків квартир міста розташовані в п'яти-дев'ятиповерхових будинках, інші — у невеликих будинках на одну—дві родини.

Населення[ред.ред. код]

Переважно населення Славутича складають колишні жителі Прип'яті, з них вісім тисяч у 1986 році були ще дітьми. Багато жителів Славутича є ліквідаторами. Тому багато з них страждають від захворювань, що їх спричинили наслідки аварії на ЧАЕС. Багато жителів дотепер працюють у межах зони відчуження, займаючись там моніторингом, науковою діяльністю й обслуговуванням законсервованої станції. Вони добираються в зону відчуження на поїзді, що ходить зі Славутича до ДСП ЧАЕС. Для Славутича характерний незвичайно високий рівень народжуваності й низький рівень смертності. Як результат, Славутич — місто з найнижчим середнім віком населення в Україні. Більше третини жителів міста — діти. В місті активно розвивається молодіжний рух.

Нинішній стан справ[ред.ред. код]

Економічна й соціальна ситуація міста, передусім, залежить від ЧАЕС. До закриття електростанції у 2001 році на ЧАЕС працювало дев'ять тисяч жителів міста (майже половина дорослого населення). Після закриття станції там продовжують працювати три з половиною тисячі осіб, котрі спостерігають за її станом та підтримують станцію у безпечному стані.

Раніше вісімдесят п'ять відсотків бюджету міста наповнювалось за рахунок атомної станції. Для того, щоб залучити у місто нових інвесторів, йому надано статус особливої економічної зони. Також проводиться програма перекваліфікації колишніх працівників станції. Проте, попри ці заходи, місто вже залишили півтори тисячі мешканців.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність населення — щомісячна статистика Головне управління статистики у Київській області

Посилання[ред.ред. код]