Том Вейтс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Том Вейтс
Tom Waits
Том Вейтс під час інтерв'ю в Буенос-Айресі, Квітень 2007 року
Том Вейтс під час інтерв'ю в Буенос-Айресі, Квітень 2007 року
Відомості
Повне ім'я То́мас А́лан Вейтс
Дата народження 7 грудня 1949(1949-12-07) (63 роки)
Місце народження Помона, штат Каліфорнія, США
Роки творчої
діяльності		 1972 — дотепер
Країна США США
Національність Американець
Інструмент Вокал, Гітара, Фортепіано, Мелотрон, Ударні, Орган, Фісгармонія, Челеста, Банджо, Синтезатор
Професія Музикант, композитор, актор
Жанр Експериментальний рок, Джаз, Блюз
Співацький голос Баритон
Лейбл Island Records
Asylum Records
ANTI- Records
Офіційний сайт

Том Вейтс (англ. Tom Waits, повне ім'я Томас Алан Вейтс, англ. Thomas Alan Waits; 7 грудня 1949 року) — американський співак та автор пісень, композитор, актор. У свій ранній творчості Вейтс змішував такі жанри як джаз, блюз і, незначною мірою, фолк-музику, починаючи ж з 1980-х і досі він грає експериментальний рок з елементами індастріалу, дарк кабаре та авангардного джазу[1]. Для нього характерні театралізовані, часом водевільні виступи, й особлива манера виконання — суміш співу й речитативу[2]. Том має своєрідний хрипкуватий голос, описаний критиком Деніелом Дачхолзом так: «Він немов вимочений в бочці з бурбоном, його ніби залишили в коптильні на кілька місяців, а потім, коли дістали, проїхалися по ньому»[3]. Лірика його пісень — це історії, розказані найчастіше від першої особи, з гротескними образами занепалих місць та пошарпаних життям персонажів[4]. Вейтс також був композитором таких фільмів, як «Ніч на Землі» Джима Джармуша та «Від щирого серця» Френсіса Форда Копполи, за саундтрек до якого він був номінований на «Оскар»[5]. Володар «Ґреммі» за альбоми Bone Machine та Mule Variations[6][7]. У 2011 році був включений до Зали слави рок-н-ролу своїм колегою Нілом Янгом[8]. Останнім часом живе в окрузі Сонома, Каліфорнія зі своєю дружиною Кетлін Бреннан, дочкою Келлсімон та синами Кейсі та Салліваном[9].

Зміст

Біографія [ред.]

Ранні роки і захоплення музикою [ред.]

Том Вейтс про свою появу на світ

Я народився на задньому сидінні таксі на лікарняній парковці під клацання невимкненого лічильника. Я з'явився на світ неголеним і закричав: «Мені потрібно на Тайм-сквер, жени щодуху»[10]

З інтерв'ю журналу Esquire

.

Том Вейтс народився в лікарні Park Avenue в місті Помона, штат Каліфорнія 7 грудня 1949 року, в родині шкільних вчителів[11][12]. Його батько Джесі Френк Вейтс шотландсько-ірландського походження[12], мати Альма Джонсон МакМюррей — американо-норвезького[12][13]. 1960 року батьки Тома розлучилися й він з матір'ю переїхав до міста Віттер в окрузі Лос-Анджелеса, а після — до Нешнл-Сіті, неподалік від кордону США з Мексикою[13].

1965 року, під час навчання в середній школі міста Чула-Віста в окрузі Сан-Дієго, Вейтс почав грати в ритм-енд-блюз/соул групі The Systems і працювати в Napoleone Pizza House, який він згодом оспівав на альбомах Small Change («I Can't Wait to Get Off Work») та The Heart of Saturday Night ("The Ghosts of Saturday Night (After Hours at Napoleone's Pizza House) ")[14].

П'ять років опісля Вейтс почав працювати швейцаром в одному з нічних клубів Сан-Дієго, де він міг слухати виступи музикантів, що грають у різних жанрах. Там же він дав свій перший оплачуваний концерт. Як шанувальник Боба Ділана, Джека Керуака, Луї Армстронга, Хаулін Вульфа та Чарльза Буковскі, Том почав створювати свій власний унікальний музичний стиль[15].

Після служби в береговій охороні США[16] Вейтс повернувся до Лос-Анджелеса та почав працювати в клубі Troubadour, де музиканти стояли в черзі, щоб дати нічний концерт. Том оселився в Echo Park в околицях Лос-Анджелеса, де, крім нього, жили Гленн Фрай з Eagles, Джексон Браун та Френк Заппа. Музикант познайомився з продюсером Хербом Коеном та записав кілька демо, згодом випущених у збірнику The Early Years. За сприяння Коена Том уклав свій перший контракт, з Asylum Records[17].

1973–1980, сім класичних альбомів Asylum Records [ред.]

Нічний клуб Troubadour у Лос-Анджелесі, в якому Том дав свій перший концерт, заробивши 25 доларів

Вейтс уклав контракт з лейблом Asylum Records 1972 року[17] і, після декількох невдалих сесій, нарешті записав свій перший альбом Closing Time, звучний у дусі джазу, з домішкою фолку. Він був спродюсований учасником групи The Lovin' Spoonful Джері Йестером та виданий 1973 року, отримавши прихильні відгуки критиків. Том вирушив у свої перші гастролі, що складалися переважно з «розігріву» концертів Martha and the Vandellas, Чарлі Річа та Френка Заппи. Рік потому вийшло логічне продовження Closing Time — альбом The Heart of Saturday Night, який 2003 року потрапив до списку «список 500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone»[18].

1975 року Вейтс перебрався до мотелю Tropicana на бульварі Санта-Моніка та видав умовно концертний альбом Nighthawks at the Diner, записаний у студії з невеликою аудиторією, у довірчій атмосфері[19]. Nighthawks at the Diner характерні довгі вступні монологи Тома, а також інтермедії між піснями. 75-ий і подальші роки були важкими для музиканта. Він жив у готелях, погано харчувався і занадто багато пив[Джерело?].

Репутація алкоголіка з важким життям остаточно закріпилася за Вейтсом після виходу цинічно-песимістичного Small Change, з такими пісням як «The Piano Has Been Drinking» («Піаніно пиячило») та «Bad Liver and a Broken Heart» («Хвора печінка та розбите серце»)[20]. Проте критичний та комерційний успіх Small Change перевершив усі попередні роботи. Альбом став першим з тих, що потрапили до хіт-параду Billboard 200, подібний успіх для Вейтса повторився лише 1999 року, з виходом Mule Variations[21]. Після успіху в Billboard з'явився інтерес з боку таких видань, як Тайм (журнал), Ньюсвік та Vogue. Том зібрав склад акомпонуючих музикантів і став співати регулярні нічні концерти.

1977 року вийшов альбом Foreign Affairs, звучний у дусі попередньої роботи, але з більшою художньою витонченістю та глибшим вивченням джазу та блюзу[22]. Наступний, Blue Valentine, відходить від супроводу духових інструментів й акцентує більше уваги на електрогітарі та клавішних, все більше заглиблюючись у блюз[23]. 1978 року Вейтс уперше з'явився в кіно, зігравши невелику роль піаніста у фільмі «Райська алея» з Сильвестром Сталлоне.

Heartattack and Vine, останній альбом на лейблі Asylum Records, виданий 1980 року. На ньому все більше помітні балади, а також відзначається вплив грубуватого ритм-н-блюзу[24]. Під кінець десятиріччя Том також почав співпрацювати з Френсісом Фордом Копполою та записав саундтрек до його фільму «Від щирого серця», що номінувався на «Оскар» за кращу музику[25].

1981–1989, експериментальна трилогія Island Records [ред.]

Том Вейтс про процес створення музики

Руки — вони як собаки, що йдуть у ті ж місця, де вони вже були. Слід бути обережним, коли гра закінчується в голові й переходить у пальці. Потрібно відбити у пальців їх звички, або музичні дослідження буде закінчено й почнеться гра лише стандартної приємної музики. Я намагаюся подолати звички, граючи на незнайомих мені інструментах, таких як фагот або вотерфон[26]

З бібліотеки Тома Вейтса

.

У серпні 1980 року Вейтс одружився із Кетлін Бреннан, яку він зустрів на зйомках «Від щирого серця». Після відходу Тома з Asylum Records лейбл випустив три його збірки: Bounced Checks, що містить рідкісні версії відомих пісень, а також Anthology of Tom Waits та Asylum Years — дві збірки кращих пісень. Вейтс зіграв ще три невеликі ролі у фільмах Копполи: «Ізгої», «Бійцівська рибка» та «Клуб «Коттон»».

1983 року музикант підписав контракт з лейблом Island Records[27], на якому вийшов його восьмий альбом Swordfishtrombones, що став поворотним у музичному відношенні. Альбом ознаменував практично повний відхід від фортепіано та гітари, тут Том віддає перевагу малопоширеним інструментам, що видають незвичайні звуки[28]. На Swordfishtrombones, зокрема, представлений такий еклектичний набір, як волинка, маримба, орган та скрипка Штроха. Згодом музикант став називати подібний підбір інструментів «Junkyard Orchestra» («Оркестр-звалище»). Пісні Вейтса також зазнали радикальних змін. На зміну класичним баладам 70-х у струнно-клавішних аранжуваннях прийшли пісні зі змішаністю таких стилів як румба, танго, раннє кантрі, паралельно з виступами в стилі кабаре та експериментами з голосом[29].

Вивчення експериментальної музики продовжилося в альбомі 1985 року Rain Dogs, що отримав захоплені рецензії критиків[30]. Альбом зайняв 21 місце у списку «100 кращих альбомів 1980-х» за версією журналу Rolling Stone[31], а також увійшов до списку «500 найвидатніших альбомів усіх часів»[32]. На Rain Dogs Вейтс використовував такі інструменти, як маримба, акордеон, контрабас, тромбон та банджо. Свій внесок у його створення також внесли гітаристи Марк Рібо, Роберт Куайн та Кіт Річардс. На пісню «Downtown Train» був знятий перший для Тома музичний кліп[33].

Вейтс та Джармуш

Джармуш одного разу сказав мені: «Швидко, дешево та добре — з цих трьох речей потрібно завжди вибирати дві. Якщо швидко та дешево, це ніколи не буде добре. Якщо це дешево та добре, ніколи не вийде швидко. А якщо це добре та швидко, ніколи не вийде дешево. Але пам'ятай: із трьох все одно доведеться вибирати два»[10].

Урок життя Джима Джармуша

1986 року Вейтс та Бреннан спільно поставили мюзикл під назвою «Franks Wild Years», що згодом переріс у студійний альбом. Прем'єра відбулася в театрі Steppenwolf в Чикаго, головну роль зіграв сам Том[34]. Того ж року він продовжив акторську кар'єру, разом з Джоном Лурі та Роберто Беніньї, знявшись в одній з головних ролей у незалежному фільмі Джима Джармуша «Поза законом». У фільмі прозвучали дві пісні з Rain Dogs — «Jockey Full of Bourbon» і «Tango Till They're Sore». Пізніше Том також співпрацював з Джармушем, Беніньї та Лурі.

Franks Wild Years, останній альбом експериментальної трилогії, виданий 1987 року з підзаголовком Un Operachi Romantico in Two Acts (Романтична опера в двох актах). Рік потому вийшов другий концертний альбом Тома Big Time, що складається з вибраних пісень трьох альбомів Island Records. На відео вийшов однойменний сюрреалістичний фільм-концерт[35]. Музикант також знявся в одній з головних ролей в чорної комедії «Холодні ноги», зіграв другорядну роль у драмі «Чортополох» з Джеком Ніколсоном та записав пісню «Sea of Love» спеціально для фільму «Море любові» з Аль Пачіно в головній ролі[36]. Завершуючи десятиліття, Вейтс взяв участь у фільмі Джармуша «Таємничий поїзд» як голос радіо-діджея[37].

1990–1997, співпраця з Робертом Вілсоном [ред.]

Театр Thalia в Гамбурзі, в якому відбулись прем'єри «The Black Rider: The Casting of the Magic Bullets» та «Alice»

31 березня 1990 року відбулася прем'єра вистави «The Black Rider: The Casting of the Magic Bullets», в основу якої покладено сюжет німецької казки «Чарівний стрілець». Режисером був Роберт Вілсон, автором сценарію — Вільям Берроуз, Том Вейтс же написав для спектаклю музику, натхненну творчістю Бертольда Брехта та Курта Вайля[38]. Потім були поява в альбомі групи Primus Sailing the Seas of Cheese як голосу персонажа Tommy the Cat, яка поклала початок співпраці з лідером гурту Лісом Клейпула, запис саундтрека до фільму Джима Джармуша «Ніч на Землі» та епізодична поява в картині Террі Гілліама «Король-рибалка».

1992 року вийшов перший за п'ять років новий студійний альбом Bone Machine, з домінуванням ударних та гітари, і невеликим вкрапленням фортепіано та саксофона. Альбом отримав музичну премію «Ґреммі», першу для Тома[39]. 19 грудня того ж року відбулася прем'єра другого спільного спектаклю Вілсона та Вейтса «Alice» — адаптації творів Льюїса Керролла «Аліса в Країні чудес» та «Аліса в Задзеркаллі». Музика з «Alice» згодом вийшла на однойменному студійному альбомі Тома[40]. Також 1992 року музикант зіграв роль другого плану в картині Френсіса Форда Копполи «Дракула» з Гері Олдманом, Вайноною Райдер, Кіану Рівзом та Ентоні Гопкінсом.

Рік потому вийшов студійний альбом The Black Rider, що складається з пісень за мотивами п'єси Вілсона та Берроуза. Також Том знявся в одній з ролей у фільмі Роберта Олтмена «Короткі історії», який отримав нагороду «Золотий глобус» за найкращий акторський ансамбль[41] і, разом з Іггі Попом, у короткометражній стрічці Джима Джармуша «Десь у Каліфорнії», яка вийшла на екрани 2003 року в складі фільму «Кава та сигарети». Після 93-го року в кар'єрі Вейтса настав затишок. 1997 року він разом з Кетлін Бреннан записав коротку пісню для мультфільму «Банні», який виграв премію Сатурн як кращий короткометражний мультфільм[42].

1999–2010, контракт з ANTI-Records [ред.]

Mule Variations

Дружина називає мене ослом. Одного разу вона сказала: «Я вийшла заміж не за людину, а за осла». А я подумав: «Гарна назва для альбому»[10]

Том Вейтс про те, як з'явилася назва Mule Variations

1998 року закінчився контракт Вейтса з Island Records і лейбл видав збірку його пісень Beautiful Maladies. Рік потому відбувся випуск дванадцятого студійного альбому Тома Mule Variations, перший на новому лейблі ANTI-Records[43]/ Альбом досяг успіху в Billboard 200, отримав премію «Ґреммі» та увійшов у «список 500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone»[44][45].

2002 року одночасно вийшли два альбоми: Alice та Blood Money, в основі яких лежать однойменні театральні роботи Вейтса та Вілсона майже десятирічної давності[46]. Alice базується на «Алісі…» Керролла, Blood Money — на «Войцеку» Георга Бюхнера.

Том Вейтс і Лілі Коул на прем'єрі «Імаджинаріум доктора Парнаса»

П'ятнадцятий альбом Real Gone був випущений 2004 року. На цьому альбомі вперше за довгий час відсутні театральні експерименти, а також майже зовсім немає фортепіано. Real Gone був обраний журналом Губна гармоніка кращим альбомом 2004 року[47]. Також, після тривалої бездіяльності в кіно, Том з'явився в романтичній комедії Роберто Беніньї «Тигр та сніг», виконавши на початку фільму баладу «You Can Never Hold Back Spring».

У листопаді 2006 року вийшов потрійний альбом Orphans: Brawlers, Bawlers & Bastards, що складається з рідкісних, не видаваних раніше пісень, а також абсолютно нового матеріалу[48]. Перший диск містить оптимістичні фатальні та блюзові композиції, другий — трагічні балади та романси, третій же не підпадає ні під які категорії та містить музичні експерименти[49]. Orphans потрапив до списку кращих альбомів 2006 року, складеного сайтом Metacritic[50].

Наприкінці 2009 року Том Вейтс зіграв одну з головних ролей у фільмі Террі Гілліама «Уявлений світ доктора Парнаса». Виробництво фільму почалося ще 2007 року, але було відкладене у зв'язку з трагічною смертю Гіта Леджера — актора, який виконував головну роль[51]. Фільм усе ж було завершено за допомогою кількох акторів, які замінили Леджера.

2011 — наш час [ред.]

Концерт Тома Вейтса в Празі

Вейтс почав десятиліття знявшись у невеликій ролі в фантастичному фільмі «Книга Ілая» та взявши участь у розробці нового спектаклю свого колеги Роберта Вілсона за участю ірландського драматурга та режисера Мартіна МакДонаха, відомого, зокрема, за фільмом «Залягти на дно в Брюгге»[52]. У листопаді музикант завершив книгу з 23 віршів під назвою «Seeds on Hard Ground», натхненну портретами бездомних Майкла О'Брайена[53]. Напередодні виходу книги було організовано акцію збору коштів на допомогу волоцюгам штату Каліфорнія.

9 лютого 2011 року було оголошено про включення Тома до Зали слави рок-н-ролу. Церемонія відбулася 14 березня в готелі Waldorf-Astoria в Манхеттені, Нью-Йорк[54]. Вейтса ввів до Зал слави його колега Ніл Янг, компанію музиканту склали Еліс Купер та Ніл Даймонд. Том прийняв нагороду з властивим йому гумором, зауваживши: «Кажуть, у мене немає хітів і що зі мною важко працювати… так наче це погано»[55].

25 жовтня 2011 року вийшов перший студійний альбом Вейтса за останні сім років — Bad as Me[56]. Він досяг шостого рядка в Billboard 200, посів дев'яте місце в списку «50 найкращих альбомів 2011 року» за версією журналу Mojo[57] та отримав однозначне схвалення критиків[58][59][60]. Наприкінці 2011 року Том взяв участь у фільмі Копполи «Між» у якості закадрового оповідача[61], а останнім часом вийшов у широкий прокат фільм МакДонаха «Сім психопатів», в якому музикант зіграв одну з другорядних ролей[62].

Судові процеси [ред.]

Вейтс про рекламу

На сьогодні найвищою нагородою для артиста, яку наша культура здатна йому надати, є право з'явитися в рекламі — муркотіти якусь нісенітницю з капота нового автомобіля. Подібну паскудну честь я завжди відмітаю — непохитно та блискавично[10].

Том Вейтс у відповідь на пропозицію рекламувати автомобіль Mercury Cougar

Том Вейтс наполегливо забороняє використовувати свої пісні в комерційних рекламах. Відомий його жартівливий вислів: «Якщо Майкл Джексон хоче працювати на Пепсі, чому він не купить собі костюм і не найме офіс в їх приміщенні?»[63]. За свою кар'єру музикант неодноразово судився з компаніями, які використовували його матеріали без дозволу.

Перший позов Том подав 1988 року на Frito-Lay. Компанія звернулася до Вейтса з проханням використати пісню «Step Right Up» з альбому Small Change, і отримала негайну відмову. Тоді компанія найняла музиканта, який записав схожу пісню. Вейтс виграв позов, отримавши 2 380 000 доларів компенсації, і став одним з перших музикантів, які виграли позов за використання двійника[64].

1993 року компанія Levi Strauss використовувала в своїй рекламі пісню Тома «Heartattack and Vine» з однойменного альбому, у виконанні Скрімін Джей Хокінса. Вейтс подав до суду, але компанії вдалося уникнути розгляду, попросивши вибачення на сторінках журналу Billboard і пообіцявши припинити використання пісні[65].

2000 року стався випадок, схожий з процесом проти Frito-Lay. Компанія Audi звернулася до Вейтса з проханням використати пісню «Innocent When You Dream» з альбому Franks Wild Years для своєї іспанської реклами і, отримавши відмову, використала схожу пісню. Том виграв процес, отримавши компенсацію за порушення авторських прав на додаток до морального збитку[66].

П'ять років опісля Вейтс отримав пропозицію заспівати для скандинавської реклами компанії Opel. Отримавши відмову, компанія найняла музиканта, що наслідує Вейтса. 2007 року Том виграв позов проти Opel, спрямувавши отриману компенсацію на благодійництво[67].

Також у біографії музиканта є судовий процес, не пов'язаний з рекламою. 1977 року в Лос-Анджелесі поблизу Duke's Tropicana Coffee Shop його було заарештовано двома поліцейськими в цивільному за порушення громадського порядку. Суд присяжних визнав його невинним, після чого Том подав позов на департамент поліції Лос-Анджелеса та отримав компенсацію в розмірі 7 500 доларів[68].

Вплив, думки музикантів [ред.]

  • Еліс Купер в ефірі свого радіо-шоу «Nights with Alice Cooper» поділився своєю думкою про Тома Вейтса[69]:

Я люблю Тома Вейтса. Том Вейтс — найкрутіший хлопець серед нас, він хороший актор. Справді хороший композитор. Справді великий артист. In the Cold Cold Ground, о-о-о-о-у-у-у <.> Це перше, що спадає на думку. У будь-якому разі, він великий.

Оригінальний текст (англ.)

I love Tom Waits. Tom Waits is the coolest guy around, he's good actor. Really good songwriter. Really great entertainer. In the Cold Cold Ground, o-o-o-o-h-h-h <...> This at the top of my head. Anywhere, he's great.

« «Якби Джексон Поллок міг співати, він звучав би як Том Вейтс.»[71]  »

.

  • Більшість критиків ставлять Вейтса в один ряд з канадським автором-виконавцем Леонардом Коеном та австралійським рок-музикантом Ніком Кейвом, відзначаючи вплив трійці один на одного[72]. Так, альбом Коена I'm Your Man посідає 9 місце в особистому списку улюблених альбомів Вейтса[73]. В свою чергу, пісня Тома «Tom Traubert's Blues (Waltzing Matilda)» стоїть на 8 місці в списку улюблених пісень Леонарда[74]. У творчості Ніка вплив Вейтса відзначають в альбомі No More Shall We Part гурту Кейва The Bad Seeds[75].
  • Деякі автори знаходять вплив творчості Вейтса в альбомах сіетлського музиканта Марка Ланегана Field Songs[76] та Blues Funeral[77]. Часто порівнянню піддаються незвичайні хрипкі голоси обох музикантів[78].
  • У списку «100 найкращих вокалістів всіх часів» за версією Rolling Stone Том Вейтс посідає 82 місце[79].

Критичні оцінки [ред.]

Мак Монтадон, журналіст таких видань як Нью-Йорк Таймс, Details та Radar Online, характеризує Тома Вейтса як найбільш культового з культових музикантів сучасності, який завжди йшов не проти та навіть не впоперек течії — ніякий течій для нього не існувало. Автор відзначає, як у 1970-ї, в пору розквіту глем-року та стадіонного пафосу, Вейтс під джазовий акомпанемент співав бітнічні балади про нещасне кохання та серце суботньої ночі у нетрях мегаполісу, втілюючи собою романтику міського дна; як у 1980-ті, під час правління пост-панку з одного боку, і бездушної пластикової поп-музики з іншого, Том звернувся до радикального арт-хаусного кабаре, винаходячи власні музичні інструменти та співпрацюючи з видатними авангардистами; у 1990-их він став безперечним еталоном творчої принциповості[17].

Дискографія [ред.]

« Єдиною причиною, з якої варто писати нові пісні, є те, що ти втомлюєшся від старих. — Том Вейтс[10]  »
Докладніше: Дискографія Тома Вейтса

Фільмографія [ред.]

Рік Фільм Оригінал назви Роль Примітка
1978 Райська алея Paradise Alley Мамблс також композитор
1981 Вовки Wolfen відвідувач бару в титрах не вказаний
1982 Від щирого серця One from the Heart трубач в титрах не вказаний, також композитор
1983 Ізгої The Outsiders Бак Меррілл
Бійцівська рибка Rumble Fish Бенні
1984 Кам'яний хлопчик The Stone Boy людина на карнавалі в титрах не зазначений
Клуб «Коттон» The Cotton Club Ірвінг Старк
Закони вулиці Streetwise Том Вейтс також композитор
1986 Поза законом Down by Law Зак
1987 Чортополох Ironweed Руді
1988 Льодяникова гора Candy Mountain Ал Силк
1989 Ведмежа шкура: Сучасна казка Bearskin: An Urban Fairytale Сілва
Холодні ноги Cold Feet Кенні
Таємничий поїзд Mystery Train радіо-діджей лише голос
1990 Два Джейка The Two Jakes поліцейський в штатському в титрах не вказаний
1991 Гра в полях господніх At Play in the Fields of the Lord Вульф
король-рибалка The Fisher King ветеран-інвалід в титрах не вказаний
Так буває у Квінсі Queens Logic Монте
Ніч на Землі Night On Earth — лише композитор
1992 Дракула Bram Stoker's Dracula Ренфілд
1993 короткі історії Short Cuts Ерл Піггот
1995 Джорджія Georgia — лише композитор
1999 Таємничі люди Mystery Men Док Хеллер
2003 Кава та сигарети Coffee and Cigarettes Том Вейтс
2005 Доміно Domino мандрівник
Тигр та сніг La Tigre e la neve Том Вейтс
2006 Самогубці: історія кохання Wristcutters: A Love Story Кнеллер
2009 Імаджинаріум доктора Парнаса The Imaginarium of Doctor Parnassus Містер Логін
2010 Книга Ілая The Book of Eli інженер
2011 Монстр з села Нікс The Monster of Nix Вірджіл короткометражний фільм
Між Twixt оповідач
2012 Сім психопатів Seven Psychopaths Зак
2014 Піноккіо Pinocchio Джепетто підготовка до зйомок[80]

Концертні тури [ред.]

  • 1973: Closing Time Tour
  • 1974–1975: The Heart of Saturday Night Tour
  • 1975–1976: Small Change Tour
  • 1977: Foreign Affairs Tour
  • 1978–1979: Blue Valentine Tour
  • 1980–1982: Heartattack and Vine Tour
  • 1985: Rain Dogs Tour
  • 1987: Big Time Tour
  • 1999: Get Behind the Mule Tour
  • 2004: Real Gone Tour'
  • 2006: The Orphans Tour
  • 2008: Glitter and Doom Tour[81]

Література [ред.]

Примітки [ред.]

  1. ↑ Petridis, Alexis (2004-11-24). «Tom Waits, Hammersmith Apollo, London». Ґардіан. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  2. ↑ «Tom Waits ANTI-Artist Page». Epitaph Records. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  3. ↑ Graff, Gary Musichound Rock: The Essential Album Guide. — Omnibus Press, 1999. — 1497 p. — ISBN 0825672562
  4. ↑ Chapman, Glen (2010-02-02). «Spotlight on Tom Waits». Den of Geek. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  5. ↑ «One from the Heart». Amazon.com. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  6. ↑ «35th Annual GRAMMY Awards». Премія Ґреммі. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  7. ↑ «42nd Annual GRAMMY Awards». Премія Ґреммі. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  8. ↑ Lyons, Margaret (2010-12-15). «Rock and Roll Hall of Fame 2011». Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  9. ↑ «Thomas Alan Waits». Cracked.com. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  10. ↑ а б в г д Petrusich, Amanda. «Правила жизни Тома Уэйтса». Esquire. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  11. ↑ «Tom Waits aneb pomačkaný opičák» (cz). ireport.cz. 2011-12-02. Процитовано 2012-07-01. 
  12. ↑ а б в Hoskyns Barney Життя Тома Вейтса. — Прага: Volvox Globator, 2011. — С. 28. — ISBN 978-80-7207-816-5
  13. ↑ а б «Time Line: 1949 — 1975». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  14. ↑ «Napoleone Pizza House». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  15. ↑ «Influences And Favourites». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  16. ↑ «Coast Guard History». Берегова охорона США. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  17. ↑ а б в Montandon, Mac Innocent When You Dream: The Tom Waits Reader. — Thunder's Mouth Press, 2005. — 416 p. — ISBN 1560256672
  18. ↑ «The Heart of Saturday Night». 500 Greatest Albums of All Time. Rolling Stone. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  19. ↑ «Anecdotes On Waits». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  20. ↑ MacLaren, Trevor. «Small Change». All About Jazz. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  21. ↑ «Time Line: 1976 — 1980». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  22. ↑ Ruhlmann, William. «Foreign Affairs». All Music Guide. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  23. ↑ Shewey, Don (1979-03-22). «Blue Valentine». Rolling Stone. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  24. ↑ Ruhlmann, William. «Heartattack and Vine». All Music Guide. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  25. ↑ «Soundtrack». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  26. ↑ «Instruments». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  27. ↑ «Time Line: 1981 — 1985». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  28. ↑ Ruhlmann, William. «Swordfishtrombones». All Music Guide. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  29. ↑ Maher, Paul Tom Waits on Tom Waits: Interviews and Encounters. — Chicago Review Press, 2011. — 448 p. — ISBN 1569763127
  30. ↑ Ruhlmann, William. «Rain Dogs». All Music Guide. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  31. ↑ Decurtis, Anthony (1985-11-21). «Tom Waits, 'Rain Dogs'». 100 Best Albums of the 80's. Rolling Stone. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  32. ↑ «Tom Waits' Rain Dogs». 500 Greatest Albums of All Time. Rolling Stone. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  33. ↑ Paghat the Ratgirl. «Tom Waits' music video». Weird Wild Realm. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  34. ↑ «Frank's Wild Years: Credits». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  35. ↑ «Big Time: Introduction». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  36. ↑ «Guest Appearances». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  37. ↑ «Full cast for Mystery Train». IMDb. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  38. ↑ Wills, David S. (2009-02-08). «Modern Beat: Tom Waits». Beatdom. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  39. ↑ «Bone Machine». Epinions. 2003-06-09. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  40. ↑ «The Robert Wilson and Tom Waits adaptation». Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  41. ↑ «Awards for Short Cuts». IMDb. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  42. ↑ «BUNNY». Blue Sky Studios. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  43. ↑ Hooker, Zach (1999-04-27). «Mule Variations». Pitchfork. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  44. ↑ «Mule Variations in Billboard 200». Billboard. Процитовано 2012-08-27. 
  45. ↑ «Tom Waits' Mule Variations». 500 Greatest Albums of All Time. Rolling Stone. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  46. ↑ «Alice y Blood Money». RIFF Fanzine. 2005-03-16. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  47. ↑ «Tom Waits Returns». The Free Library. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  48. ↑ Mitchum, Rob (2006-11-28). «Orphans». Pitchfork. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  49. ↑ Christgau, Robert (2006-11-13). «Orphans: Brawlers, Bawlers & Bastards». Rolling Stone. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  50. ↑ «Tom Waits' Orphans». Metacritic. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  51. ↑ «Gilliam, Ledger reteam for film». Variety (журнал). 2007-10-31. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  52. ↑ «New Musical From Tom Waits». ANTI-Records. 2010-02-02. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  53. ↑ «Seeds on Hard Ground». TomWaits.com. 2010-01-26. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  54. ↑ «Tom Waits To Be Inducted Into Hall Of Fame By Neil Young». TomWaits.com. 2010-02-09. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  55. ↑ «Neil Diamond, Tom Waits and Alice Cooper have become the latest music stars to be inducted into the Rock and Roll Hall of Fame». Бі-Бі-Сі. 2011-03-15. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  56. ↑ Young, Alex (2011-08-23). «Tom Waits announces new album: «Bad As Me»». Consequence of Sound. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  57. ↑ Breihan, Tom (2011-12-02). «MOJO's Top 50 Albums Of 2011». Mojo. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  58. ↑ Browm, Helen (2011-10-20). «Bad as Me: Tom Waits, CD review». The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  59. ↑ Gill, Andy (2011-10-21). «Album: Tom Waits, Bad As Me». The Independent. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  60. ↑ Wheeler, Michael (2011-10-25). «Tom Waits' Bad As Me». Drowned in Sound. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  61. ↑ «Full cast for Twixt». IMDb. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  62. ↑ «Tom is currently in the studio working on his next album». TomWaits.com. 2012-08-27. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  63. ↑ Neilson, Seth. «Tom Waits Quotes». TomWaitsFan.com. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  64. ↑ «Waits V. Frito-Lay». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  65. ↑ «Waits V. Levi Strauss». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  66. ↑ «Tom Waits wins advert mimic case». Бі-Бі-Сі. 2006-01-19. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  67. ↑ «Waits settles in 'imitation' case». Бі-Бі-Сі. 2007-01-27. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  68. ↑ «Waits And The Cops». TOM WAITS LIBRARY. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  69. ↑ «Alice Cooper talks about Tom Waits». YouTube. Процитовано 2012-08-27. 
  70. ↑ «Tom Waits Inducted Into Rock n Roll Hall Of Fame By Neil Young At The Historic Waldorf Astoria». TomWaits.com. 2011-03-15. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  71. ↑ «Tom Waits Induction to Rock and Roll Hall of Fame by Neil Young». Neil Young News. 2011-03-13. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  72. ↑ «Cohen, Waits, Cave, Schubert and others...». Skonieczna.wordpress. 2008-12-27. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  73. ↑ Waits, Tom (2005-03-20). «It's perfect madness». Observer. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  74. ↑ «Waltzing Matilda By Tom Waits Is On Leonard Cohen's Jukebox». Heck Of A Guy. 2010-02-24. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  75. ↑ Jarvis, Clay (2003-09-01). «Nocturama». Stylus Magazine. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  76. ↑ Young, Craig. «Mark Lanegan's Field Songs». Earpollution.com. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  77. ↑ «Mark Lanegan Band — Blues Funeral». Hipersónica. 2012-02-10. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  78. ↑ «MP3 At 3PM: Mark Lanegan Band». Magnet Magazine. 2012-01-03. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  79. ↑ «Tom Waits 82/100». 100 Greatest Singers. Rolling Stone. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  80. ↑ «Full cast for Pinocchio». IMDb. Архів оригіналу за 2012-10-18. Процитовано 2012-08-27. 
  81. ↑ «Tom Waits Press Conference announcement». ANTI.com. 2008-05-02. Процитовано 2008-05-05. 

Посилання [ред.]

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Tom Waits

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Том_Вейтс&oldid=12600456