Всеволод Ярославич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Всеволод Ярославич
Всеволод Ярославич
Всеволод Ярославич
Великий князь київський
29 грудня 1076[1] — 15 липня 1077[1]
Попередник: Святослав Ярославич
Наступник: Ізяслав Ярославич
3 жовтня 1078[1] — 13 квітня 1093[1][2]
Попередник: Ізяслав Ярославич
Наступник: Святополк Ізяславич
Князь переяславський
1054[1] — 1076[1]
Попередник: відсутній
Наступник: Давид Святославич
Князь чернігівський
1077[1] — 1078[1]
Попередник: Святослав Ярославич
Наступник: Володимир Мономах
 
Народження: 1030(1030)
Смерть: 13 квітня 1093(1093-04-13)
Вишгород
Поховано: Софійський собор
Хрещене ім'я: Андрій
Династія: Рюриковичі
Батько: Ярослав Мудрий
Мати: Інгігерда
Дружина: Анастасія
Діти: Володимир, Євпраксія, Ростислав, Янка, Катерина

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Все́волод Яросла́вич (давньорус. Всеволодъ Ӕрославичь; 1030 —13 квітня 1093) — руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (10761077, 10781093). Князь переяславський (10541076) і чернігівський (10771078)[2]. П'ятий син Ярослава Мудрого. Згідно з батьковим заповітом 1054 року отримав Переяслав, Ростов, Суздаль і Білоозеро[2]. Разом зі старшими братами Ізяславом та Святославом утворив триумвірат Ярославичів, що правив Руссю понад 20 років[2]. У 1054 і 1060 роках переміг торків[2]. 1061 року розбитий половцями. 1067 року спільно з братами воював проти полоцького князя Всеслава Брячиславича[2]. 1068 року зазнав поразки від половців у битві на Альті[2]. Під час Київського повстання виступив посередником між киянами та Ізяславом[2]. 1073 року допоміг Святославові відібрати Київ[2][3]. Після смерті Святослава в 1076 році недовго правив Києвом, але повернув його Ізяславу, за що отримав Чернігів[2]. 1078 року вигнаний з Чернігова сином Святослава, Олегом Святославичем, але за допомоги брата відвоював місто після перемоги на Ніжатиній ниві. Внаслідок загибелі Ізяслава у бою посів київський престол[2]. Правив не одноосібно; створив із сином Володимиром Мономахом родинний дуумвірат, що 15 років управляв Руссю[2]. Через слабкість центральної влади мусив захищатися від князів з роду Святославичів[2]. За підтримки сина зберігав відносну політичну єдність держави[2]. Підтримував дружні стосунки з Візантією, Німеччиною, країнами Скандинавії. Був освіченою людиною, знав п'ять іноземних мов (шведську, грецьку, можливо латину і німецьку)[2][1]. Фундатор Михайлівського собору Видубицького монастиря і Андріївської церкви Янчиного монастиря[2]. Помер у Вишгороді, похований у київському Софійському соборі[2].

Імена[ред.ред. код]

  • Все́волод Яросла́вич — традиційне написання в українській історіографії. У «Повісті временних літ» зустрічається різний запис імені по-батькові (давньорус. Ӕрославичь, Ӕрославличь, Ӕрославицъ).
  • Всеволод-Андрі́й Яросла́вич[1] — за хрещеним ім'ям «Андрій», на честь Андрія Первозваного[4]. Про це свідчать свинцеві печатки князя, на яких фігурує зображення апостола Андрія і княже ім'я «Андрій-Свальд». Княже ім'я «Андрій» також присутнє на графіті з київського Софійського собору[4].
  • Все́волод І — в західній історіографії, згідно з західноєвропейською традицією іменування монархів.

Біографія[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Всеволод народився в 1030 pоці; під цим роком Літописець записав: «И родися Ярославу четвертий синъ, и нарече имя ему Всеволодъ». Він був п'ятим сином великого князя київського Ярослава Мудрого; четвертим сином шведської принцеси Інгігерди (Ірини)[1].

На іншому місці літописець каже, що Всеволод «бѣ бо любимъ отцемъ паче всея братьи, егоже имяше присно у себе». Між найстаршим братом Ізяславом, Святославом і Всеволодом був ще один брат, що скоро помер і літописець не згадує його імені.  Всеволод був улюбленим сином князя Ярослава Мудрого. У 1046 році одружився з Марією Костянтинівною (урожд. Принцесою Східної Римської Імперії, дочкою Імператора Костянтина IX Мономаха, яка померла у 1067 році. Друга — половчанка Анна, померла в 1111 році[5]. Анна, княгиня «Всеволожа», фігурує у графіті на стіні Софії Київської[6], в якому говориться, що княгиня Всеволожа купила землю Бояню всю.

Син Всеволода — Володимир (по матері) Мономах підкреслює незвичайні знання батька, кажучи: «Отець мой, дома сѣдя, изуміяше 5 языкъ, — в том бо честь есть отъ инѣхъ земель». Цей факт оцінюють звичайно як доказ «особливої освіти»

Переяслав[ред.ред. код]

Після смерті батька 1054 року, Всеволод отримав Переяславль, Ростов, Суздаль, Білоозеро і Поволжя. Переяславль знаходився на південному кордоні Русі, а тому часто піддавався набігу кочівників — печенігів, торків, половців, і Всеволоду часто доводилося з ними воювати.

Батько Володимира Мономаха 1053 року, Ростислава 1070 року, трьох доньок — Євпраксії, Янки[7] та Катерини[8]. Вихователем дітей князя був Боян-Ян[9].

У 1054-1073 роках князь Переяславський. У 1073-1078 роках — князь Чернігівський. 1073 року тріумвірат розпався: Святослав і Всеволод вигнали Ізяслава, звинувативши його в союзі з Всеславом полоцьким проти них. Всеволод перейшов до Чернігова, віддавши Переяславль Давиду Святославичу. Ізяслав не отримав допомоги від своїх польських союзників, більше того, в 1076 році Олег Святославич з Володимиром Всеволодовичем очолювали руське військо в поході на допомогу полякам проти чехів.

У грудні 1076 року Святослав раптово помер. Всеволод зайняв його місце, але вже через півроку повернув престол Ізяславу, який рушив на Київ з поляками. Йому вдалося не тільки утримати Чернігів, а й повернути Переяславль. Але проти нього стали племінники. Вирішальна битва відбулася 3 жовтня. В ній загинули Ізяслав і Борис.

Київське княжіння[ред.ред. код]

Печатка Всеволода Ярославича.
Всеволод Ярославич із сином Володимиром Мономахом.

З 1 січня 1077 до 13 квітня 1093 року — Великий князь Київський, з перервою на липень-жовтень 1077 року.

В 1054 році князь Всеволод Ярославич переміг торків і уклав мир з половецьким князем Болушем.

1068 року половці розгромили трьох старших Ярославичів над річкою Альтою і страшенно спустошили передусім волость Всеволода — Переяславщину. На відбудову Переяславщини він потратив багато зусиль.

1073 року між Ярославичами розпочалися незгоди за полоцький уділ і тепер два молодші брати Святослав із Всеволодом вигнали з Києва найстаршого брата Ізяслава, якого з волі батька повинні були слухати.

1077 року Всеволод володів більшістю руських волостей. Тільки Полоцька земля залишалася надалі за Всеславом; Ізяславичам дісталися: Володимир, Турів і Пинське (Ярополкові) та Новгород (Святополкові). Сам Всеволод мав тепер: Київ, Чернігів, Переяслав — усе ядро Руської держави, а ще Смоленськ і Поволжя.

1078 року був розбитий половцями на ріці Сожиця (Оржиця). Одноосібно керував державою понад 15 років, а до того керував державою як член тріумвірату Ярославичів. У роки його правління була збудована церква Андрія Первозваного у Києві, Михайлівський Видубецький монастир, перенесено мощі Святого Феодосія, відкрито школу для дівчат.

Помічником Всеволода в його державній праці був його син Володимир Мономах, що з його доручення об'їздив усі землі. Всеволод, як освідчена людина, вніс значні зміни і доповнення в «Руську Правду» (так звану «Правду Ярославичів»). Тепер «Правда Ярославичів» уже чітко відбивала характер суспільних стосунків, захищала недоторканість земельної власності, інвентаря, маєтку, коней, худоби, птахів.

Намагався втримувати єдність Київської держави і підтримував зв'язки з Візантією та Західною Європою, говорив п'ятьма мовами. Батько Володимира Мономаха, Євпраксії Всеволодівни, королеви Адельгейди, імператорки Німеччини та преподобної Анни Всеволодівни, засновниці жіночої монастирської школи у Києві[10]. Євпраксія є одною з перших вітчизняних феміністок: "…мала силу характеру і мужність боротися проти гноблення і знущань. Вона виступила проти найсильнішого можновладця світу — німецького імператора Генріха IV — й перемогла його, хай і пожертвувавши собою. Такою й увійшла до історії[11].

Був похований в Софійському соборі[12].

Портрети[ред.ред. код]

До наших днів зберігся прижиттєвий портрет Великого Князя Всеволода, що входить до фрескової ктиторської композиції Софії Київської. Дослідники одностайні у тому, що крайня з лівого боку фігура на південній стіні храму — князь Всеволод. Крім погано збереженого оригіналу фрески до нашого часу дійшли її копії з малюнків голландця Вестерфельда (1651 рік) та акварелей Солнцева (1843 рік)[13]

Родина[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р Войтович Л. В. 3.4. Ярославичі. Перша галицька династія. — 7. Всеволод-Андрій Ярославич.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Котляр М. Ф. Всеволод Ярославич… — С. 645.
  3. Котляр М. Ф. Всеволод Ярославич // Малий словник історії України.
  4. а б Назаренко А. В. Всеволод (Андрей) Ярославич // Православная Энциклопедия.
  5. Чепа М.-Л. А. Княгиня Анна та віщий Боян — світочі людяності у часи жорстокості / Етноси України. Історико-культурологічний часопис. — К., 2000. — С. 36-49.
  6. Высоцкий С. А. Средневековые надписи Софии Киевской. — К., 1976.
  7. Дописувачі Вікіпедії. Анна Всеволодівна (Мономаховичі) Українська Вікіпедія. Цитовано 19 вересня 2012.
  8. Дописувачі Вікіпедії. Katarzyna Wsiewolodowna. Польська Вікіпедія. Цитовано 19 вересня 2012.
  9. Дописувачі Вікіпедії. «Гіпотеза Вельтмана-Чепи». Українська Вікіпедія, http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гіпотеза_Вельтмана-Чепи&oldid=10916925, 13 грудня 2012. 13:08
  10. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Життєписи великих українців.— К.: Либідь, 1999.— С.
  11. Котляр М. Ф. Історія України в особах. Давньоруська держава.— К., 1996.— С.
  12. Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 11
  13. Высотский С. А. Средневековые надписи Софии Киевской. — К., 1976.— С.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Всеволод Ярославич