Городилів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Городилів
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Золочівський район
Рада/громада Єлиховицька сільська рада
Код КОАТУУ 4621882802
Основні дані
Населення 385
Площа 1,048 км²
Густота населення 367,37 осіб/км²
Поштовий індекс 80716[1]
Телефонний код +380 3265
Географічні дані
Географічні координати 49°50′28″ пн. ш. 24°54′59″ сх. д. / 49.84111° пн. ш. 24.91639° сх. д. / 49.84111; 24.91639Координати: 49°50′28″ пн. ш. 24°54′59″ сх. д. / 49.84111° пн. ш. 24.91639° сх. д. / 49.84111; 24.91639
Середня висота
над рівнем моря
254 м
Місцева влада
Адреса ради 80716, Львівська обл., Золочівський р-н, с.Єлиховичі, вул.Бродівська,14 , тел. 55-3-42
Карта
Городилів. Карта розташування: Україна
Городилів
Городилів
Городилів. Карта розташування: Львівська область
Городилів
Городилів

Городилів у Вікісховищі?

Городилів — село в Україні, в Золочівському районі Львівської області. Населення становить 385 осіб. Орган місцевого самоврядування — Єлиховицька сільська рада.

Історія[ред. | ред. код]

В історичних актах XV століття згадується переважно як «Hrodylov», хоча трапляються також варіанти «Hrodilov», «Hredylov». Але вже у 1532 році фіксується назва «Horodiŀov», а 1649 року — «Horodylov».[2].

Після насильницького відторгнення Олеської землі від Волині (Великого князівства Литовського) і приєднання її до Польського королівства у 1432 році Городилів, як і переважна більшість сіл Олеського повіту, був переданий у користування, а згодом у «довічну власність» Янові Сенинському (Сененському), який почав іменуватися «Олеським».

Перша письмова згадка[ред. | ред. код]

На першу письмову згадку про Городилів претендує судовий запис від 31 січня 1449 року, у якому згадується село Городилів, що належало до Олеського округу (повіту)  — «Hrodylov districtu Olessko».[3].

Судовий спір стосувався, з одного боку, власника Городилова Яна Сененського, а з другого – власника сусідніх Хильчич (Хильчиць) Гліба Хильчицького. Предметом суперечки стали взаєморозрахунки між сторонами, що проводилися не грошима, а волами.

Власники села[ред. | ред. код]

5 травня 1488 року на полі між Городиловом і Хильчичами (Хильчицями) був складений акт про те, що коморій Іван Островецький розмежував село Городилів, що належало до спадкових володінь Павла Сененського — «Павла з Олеська і Золочева», підкоморія львівського, сина Яна Сененського — від села Хильчиче — спадкової маєтності рідних братів-шляхтичів Ігнатка і Яцька.[4].

Серед мікротопонімів розмежувального акту згадувався Городилівський став, що розміщувався неподалік Хильчицького ставу і сполучався з ним потоком, а також колишній Городилівський ліс під назвою «Борек», який 1488 року вже значився власністю сусідніх Хильчиць.

1515 року власником Городилова виступає галицький підкоморій Фридерик Гербурт (Фредруш), який успадкував частину олеських маєтків після одруження з Анною — дочкою Петра Сененського. А 1532 року згадується Станіслав Сененський, який продав Городилів разом з іншими поселеннями Золочівського ключа яворівському старості Андрієві Гурці.[5].

У 1617—1619 роках відбулося розмежування маєтку Городилів Золочівського ключа Якуба і Яна Собеських з маєтком Жуличі Яна та Ядвіги Белзецьких (Белжецьких).[6].

1649 року Олекса Бай з Городилова присягав Теофілії Собеській, дочці засновника містечка Сасів руського воєводи Івана Даниловича, що через спустошення села під час недавніх воєнних дій, вимирання і поневолення людей не вдалося зібрати жодних податків.[7].

Наприкінці XIX століття власником фільварку у Городилові було римо-католицьке чернече згромадження «Сестер милосердя», як мало у власності 1324 морги угідь, у тому числі 644 морги лісу, Селянам належало 1024 морги землі.[8].

У селі діяла філіальна школа з українською мовою навчання, заснована 1861 року. У 1885 році її відвідувало 72 дитини з 80, на яких поширювався шкільний обов’язок. [9].

1880 року у селі проживало 452 мешканці, з яких 345 греко-католиків, 75 римо-католиків і 32 юдеї. Але вже до 1900 року кількість мешканців зросла до 675 осіб.[10].

Зразком патріотизму і любові до «малої батьківщини» став благородний вчинок одного з господарів Городилова, який пожертвував 3 тисячі золотих ринських на будівництво сільського мурованого храму. На той час це була дуже значна сума.[11].

Походження назви[ред. | ред. код]

Ім’я населеного пункту місцеві мешканці здебільшого пов’язують з давнім городищем, що знаходилося на стику землеволодінь Городилова, Сасова і Жулич. Не відкидаючи можливого впливу цього факту на назву поселення, дослідних давньої історії Надбужанського краю Андрій Квасецький зауважує, що топонім з суфіксом –ів (–ов) вказує на присвійний характер назви, яка найчастіше походить від імені чи прізвища засновників чи власників поселення. У цьому випадку таким ім’ям могло бути «Городило», що засвідчене в історичних джерелах і словниках. Воно утворене семантичним способом від слова «город» (місто) або ж «городище». Тобто, давній мешканець Городило міг бути вихідцем з якогось города (града) чи з сусіднього городища, або ж був засновником (будівничим) огородженої і укріпленої садиби на місці сучасного Городилова. .[12].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Церква Воздвиження Чесного Животворного Хреста збудована у 1867 році. Цей храм унікальний тим, що в ньому збереглися портрети ктиторів (засновників церкви), за кошти яких здійснювалось будівництво. Зараз портрети перебувають на реставрації та недовгім часі прекрасять стіни цього величного храму. Особливим є й те, що на той час, це була друга за рахунком мурована церква на території теперішньої Золочівщини.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Дід Маркіяна Шашкевича, о. Семен Шашкевич, був парохом у селах Жуличі та Городилів і якраз в цей час народився батько Маркіяна Шашкевича Семен Шашкевич.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Золочівщина: минуле і сучасне / упорядник М. В. Дубас. — Львів: видавництво «Мс», 2006.
  • Жуличі. Василь Пачовський: Збірник історико-краєзнавчих праць і літературно-художніх творів / Упоряд., автор передмови та прим. А. Т. Квасецький. — Чернівці: Зелена Буковина, 2013. — 398 с. + вкл. 60 с.
  • Квасецький А.Т. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення над річками Буг і Белзець: Історичний нарис. — Чернівці: Зелена Буковина, 2016. — 84 с.
  • Юречко Ю. Городилів і городилівці. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2012. — 192 с.
  • Церква Воздвиження Чесного Животворного Хреста (Городилів)[1].
  • Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardynskiego we Lwowie. — Lwów: Drukarnia Zakładu Narodowego imienia Ossolińskich, 1868—1903. — T. I—XVII. (пол.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Золочівський район
  2. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення… С. 51
  3. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… Т. XIV. — С. 281
  4. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… Т. IX. — С. 134—135
  5. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення… С. 71
  6. Жуличі. Василь Пачовський: Збірник історико-краєзнавчих праць … С. 88
  7. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення… С. 76
  8. Horodyŀóv // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III : Haag — Kępy. (пол.)… S. 142
  9. Rys geograficzno-statystyczny złoczowskiego okręgu szkolnego… S. 79
  10. Жуличі. Василь Пачовський: Збірник історико-краєзнавчих праць … С. 108
  11. Rys geograficzno-statystyczny złoczowskiego okręgu szkolnego… S. 79
  12. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення… С. 53

Посилання[ред. | ред. код]