Єлиховичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Єлиховичі
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Золочівський район
Громада Єлиховицька сільська рада
Код КОАТУУ 4621882801
Основні дані
Засноване 1447
Населення 956
Площа 3,223 км²
Густота населення 250,39 осіб/км²
Поштовий індекс 80716[1]
Телефонний код +380 3265
Географічні дані
Географічні координати 49°50′04″ пн. ш. 24°54′46″ сх. д. / 49.83444° пн. ш. 24.91278° сх. д. / 49.83444; 24.91278Координати: 49°50′04″ пн. ш. 24°54′46″ сх. д. / 49.83444° пн. ш. 24.91278° сх. д. / 49.83444; 24.91278
Середня висота
над рівнем моря
310 м
Місцева влада
Адреса ради 80716, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Єлиховичі, вул. Бродівська, 14, тел. 55-3-42
Карта
Єлиховичі. Карта розташування: Україна
Єлиховичі
Єлиховичі
Єлиховичі. Карта розташування: Львівська область
Єлиховичі
Єлиховичі
Мапа

Єлихо́вичі — село в Україні, у Золочівському районі Львівської області. Населення становить 807 осіб. Орган місцевого самоврядування — Єлиховицька сільська рада.

Перші згадки про село[ред. | ред. код]

Найдавніша згадка про село Єлиховичі міститься в 14-му томі Актів ґродських і земських часів Речі Посполитої з так званого Бернардинського архіву у Львові. У судових записках від 17 жовтня 1447 року назва села зафіксована латинською мовою у двох варіантах – «Gelechowycze» («Ґелеховиче») і «Gelechowicze» («Ґелеховіче»).[2] Написання назви села через першу літеру «G» фігурує і в судових записках від 1449 року. Однак вже у 1532 році вжито словотворну форму «Jelechowycze» - «Єлеховиче», що дуже наближена до теперішньої назви.

Географічний словник Королівства Польського та інших слов'янських країн, виданий на межі ХІХ-ХХ століть, подає назву села польською мовою як «Jelechowіce», тобто «Єлеховіце», а українською – «Єлеховичі».[3]

Походження назви[ред. | ред. код]

Деякі дослідники вважаються, що в назві села приховане мадярське коріння. Наприкінці ІХ століття прикарпатськими землями переходили угорці (угри), рухаючись за Карпати у басейн середнього Дунаю і Тиси. У часи їхнього переселення згадуються князь Єлех і його син Єзелех, які могли передати своє імення нащадкам або підданим, що з якихось причин осіли на цій землі.

Не менше можливостей дати назву селу мали і давні слов’яни з іменами на зразок Олех, Єлех, Желех, Шелех, Гелих, які частково збереглися до нинішнього дня як прізвища. Саме слов’янський корінь проглядається в назвах сусідніх з Єлиховичами населених пунктів, які мають імена-патроніми з суфіксам на «–ичі», що трансформувався з «-иче». Це Хильчичі (під впливом польського називництва – Хильчиці) – від імені Хиль, Жуличі – від імені Жул (Жуль), Сновичі – від імені Снов та деякі інші. Поселення з подібними назвами вважаються одними і найдавніших.

Серед місцевих мешканців поширена легенда, що початки села Єлиховичі пов’язані з легендарним городищем Радече, яке, за переказами, існувало на північній околиці Золочева. Після чергового половецького чи татарського погрому частина мешканців покинула згарище своїх жител і заснувала в болотистій місцевості нове поселення. З цими часами пов’язані легенди про походження назви села від вислову «Є-лихо-вічне», а також від вільшинового гаю, який прийняв під свій захисток біженців. Розмовний варіант слова «вільха» – «єльха».

Найдавніші власники села[ред. | ред. код]

У 1447 році село Єлиховичі належало до Олеського повіту Львівської землі Руського воєводства і перебувало у власності Яна Сенинського (Яна Олеського, або ж Яна з Сенна і Олеська). За активну участь у збройній боротьбі 1431-1432 років за приєднання Олеської землі до Польської корони Ян Сенинський отримав від короля Владислава II Ягайла у користування Олеський замок і більшість прилеглих сіл. А 1441 року, після того, як допоміг новому королеві Владиславу III Варненчику посісти угорський престол, одержав Олеський маєтковий ключ у вічне володіння. [4]

Попереднім власником Єлихович був Глібко (Глебко) Хильчицький – власник сусіднього села Хильчиці. Як свідчать судові записки, Глібко Хильчицький (інший поширений варіант цього прізвища – Хилечський) був службовцем (землянином) Олеського замку і одержав Єлеховичі як «вислугу» за свою військову службу. Він вважав незаконною передачу Єлихович Яну Сенинському і намагався через суд довести своє право на це володіння. Втім його зусилля не увінчалися успіхом.

Від Яна Сенинського Єлиховичі перейшли у спадок його синові Павлові – львівському підкоморію, дідичу Золочева. У 1532 році Золочівський маєтковий ключ, разом з Єлиховичами, був проданий яворівському старості Андрієві Ґурці. Наприкінці ХVI століття села Єлиховичі та Городилів разом з багатьма іншими селами Золочівщини купив Марек Собєський, воєвода любельський.. Пізніше ці маєтності перешли до Якова Собеського і його сина Яна ІІІ Собеського – одного з найвеличніших польських королів, що народився в Олеському замку. Його мати - Софія Теофіла Даниловичівна – представниця давнього руського роду, донька руського воєводи Івана Даниловича.

На північно-східній стороні від села, у сосновому лісі, довгі роки зберігалися могили, які місцеве польське населення пов’язувало з битвами часів Яна ІІІ Собеського, а українське населення – з козацькими походами під проводом Богдана Хмельницького.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з офіційною статистикою 1900 року в Єлиховичах нараховувалося 614 жителів, з яких 558 мешкали у самому селі, 37 осіб проживали на хуторі Зоболоття і ще 19 – в окремих розкиданих хатах.

За віросповіданням 375 осіб вважали себе римо-католиками, 229 – греко-католиками, а 10 мешканців – іудеями. На той час римо-католики належали до парафії у Золочеві (костел Успіння Діви Марії), а греко-католики – до парафії у сусідньому селі Жуличах (церква святителя Миколая).

1627 року Яків Собеський передав римо-католицькій парафії у Золочеві єлиховицький фільварок і таким чином на довгі роки створив економічні умови для зростання в Єлиховичах польського релігійного і суспільно-політичного впливу.

Школа[ред. | ред. код]

Школа, яка мала статус філіальної, заснована у 1856 році. Наприкінці ХІХ століття у ній навчалося 60-70 дітей. Мовами навчання були українська і польська. [5]

Пам’ятні місця[ред. | ред. код]

Під час війни Другої світової війни в селі німці створили табір - гетто для євреїв, де розстрілювали людей.[6]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Золочівський район
  2. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… Т. XIV. — S. 247.
  3. Jelechowіce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 554. (пол.) (пол.)
  4. Давні згадки про Жуличі, 2016, с. 27
  5. Sokalski M. Rys geograficzno-statystyczny złoczowskiego okręgu szkolnego wraz z dokładnym opisem poszczególnych miejscowości obu powiatów (złoczowski i brodzki). — Złoczów: nakładem Towarzystwa Pedagogicznego oddziału złoczowskiego, 1885. — S. 87. (пол.)
  6. Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941- Д58 1944) / Упоряд. М.Г.Дубик. - Київ, 2000. - 304 с.
  7. Jerzy T. Petrus. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Nadwórnej / Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa // Seria: Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej.— Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia Narodowa: 1996.— tom 4.— 211 s.— 402 il.— S. 108. ISBN 83-85739-34-3. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]