Єлиховичі
| село Єлиховичі | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Львівська область |
| Район | Золочівський район |
| Громада | Золочівська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA46040070170041479 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1447 |
| Населення | 956 |
| Площа | 3,223 км² |
| Густота населення | 250,39 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 80716[1] |
| Телефонний код | +380 3265 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°50′04″ пн. ш. 24°54′46″ сх. д. / 49.83444° пн. ш. 24.91278° сх. д.Координати: 49°50′04″ пн. ш. 24°54′46″ сх. д. / 49.83444° пн. ш. 24.91278° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
310 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 80716, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Єлиховичі, вул. Бродівська, 14 |
| Карта | |
  Єлиховичі | |
 Єлиховичі | |
| Мапа | |
| |
Єлихо́вичі — село в Україні, у Золочівському районі Львівської області. Населення становить 807 осіб. Орган місцевого самоврядування — Золочівська міська рада.
Перші згадки про село[ред. | ред. код]
Найдавніша згадка про село Єлиховичі міститься в 14-му томі Актів ґродських і земських часів Речі Посполитої з так званого Бернардинського архіву у Львові. У судових записках від 17 жовтня 1447 року назва села зафіксована латинською мовою у двох варіантах – «Gelechowycze» («Ґелеховиче») і «Gelechowicze» («Ґелеховіче»).[2] Написання назви села через першу літеру «G» фігурує і в судових записках від 1449 року. Однак вже у 1532 році вжито словотворну форму «Jelechowycze» - «Єлеховиче», що дуже наближена до теперішньої назви.
Географічний словник Королівства Польського та інших слов'янських країн, виданий на межі ХІХ-ХХ століть, подає назву села польською мовою як «Jelechowice», тобто «Єлеховіце», а українською – «Єлеховичі».[3]
Походження назви[ред. | ред. код]
Деякі дослідники вважаються, що в назві села приховане мадярське коріння. Наприкінці ІХ століття прикарпатськими землями переходили угорці (угри), рухаючись за Карпати у басейн середнього Дунаю і Тиси. У часи їхнього переселення згадуються князь Єлех і його син Єзелех, які могли передати своє імення нащадкам або підданим, що з якихось причин осіли на цій землі.
Не менше можливостей дати назву селу мали і давні слов’яни з іменами на зразок Олех, Єлех, Желех, Шелех, Гелих, які частково збереглися до нинішнього дня як прізвища. Саме слов’янський корінь проглядається в назвах сусідніх з Єлиховичами населених пунктів, які мають імена-патроніми з суфіксам на «–ичі», що трансформувався з «-иче». Це Хильчичі (під впливом польського називництва – Хильчиці) – від імені Хиль, Жуличі – від імені Жул (Жуль), Сновичі – від імені Снов та деякі інші. Поселення з подібними назвами вважаються одними з найдавніших.
Серед місцевих мешканців поширена легенда, що початки села Єлиховичі пов’язані з легендарним городищем Радече, яке, за переказами, існувало на північній околиці Золочева. Після чергового половецького чи татарського погрому частина мешканців покинула згарище своїх жител і заснувала в болотистій місцевості нове поселення. З цими часами пов’язані легенди про походження назви села від вислову «Є-лихо-вічне», а також від вільшинового гаю, який прийняв під свій захисток біженців. Розмовний варіант слова «вільха» – «єльха».
Найдавніші власники села[ред. | ред. код]
У 1447 році село Єлиховичі належало до Олеського повіту Львівської землі Руського воєводства і перебувало у власності Яна Сенинського (Яна Олеського, або ж Яна з Сенна і Олеська). За активну участь у збройній боротьбі 1431-1432 років за приєднання Олеської землі до Польської корони Ян Сенинський отримав від короля Владислава II Ягайла у користування Олеський замок і більшість прилеглих сіл. А 1441 року, після того, як допоміг новому королеві Владиславу III Варненчику посісти угорський престол, одержав Олеський маєтковий ключ у вічне володіння. [4]
Попереднім власником Єлихович був Глібко (Глебко) Хильчицький – власник сусіднього села Хильчиці. Як свідчать судові записки, Глібко Хильчицький (інший поширений варіант цього прізвища – Хилечський) був службовцем (землянином) Олеського замку і одержав Єлеховичі як «вислугу» за свою військову службу. Він вважав незаконною передачу Єлихович Яну Сенинському і намагався через суд довести своє право на це володіння. Втім його зусилля не увінчалися успіхом.
Від Яна Сенинського Єлиховичі перейшли у спадок його синові Павлові – львівському підкоморію, дідичу Золочева. У 1532 році Золочівський маєтковий ключ, разом з Єлиховичами, був проданий яворівському старості Андрієві Ґурці. Наприкінці XVI століття села Єлиховичі та Городилів разом з багатьма іншими селами Золочівщини купив Марек Собєський, воєвода любельський.. Пізніше ці маєтності перешли до Якова Собеського і його сина Яна ІІІ Собеського – одного з найвеличніших польських королів, що народився в Олеському замку. Його мати - Софія Теофіла Даниловичівна – представниця давнього руського роду, донька руського воєводи Івана Даниловича.
На північно-східній стороні від села, у сосновому лісі, довгі роки зберігалися могили, які місцеве польське населення пов’язувало з битвами часів Яна ІІІ Собеського, а українське населення – з козацькими походами під проводом Богдана Хмельницького.
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з офіційною статистикою 1900 року в Єлиховичах нараховувалося 614 жителів, з яких 558 мешкали у самому селі, 37 осіб проживали на хуторі Зоболоття і ще 19 – в окремих розкиданих хатах.
За віросповіданням 375 осіб вважали себе римо-католиками, 229 – греко-католиками, а 10 мешканців – юдеями. На той час римо-католики належали до парафії у Золочеві (костел Успіння Діви Марії), а греко-католики – до парафії у сусідньому селі Жуличах (церква святителя Миколая).
1627 року Яків Собеський передав римо-католицькій парафії у Золочеві єлиховицький фільварок і таким чином на довгі роки створив економічні умови для зростання в Єлиховичах польського релігійного і суспільно-політичного впливу.
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,63% |
| російська | 0,37% |
Школа[ред. | ред. код]
Школа, яка мала статус філіальної, заснована у 1856 році. Наприкінці ХІХ століття у ній навчалося 60-70 дітей. Мовами навчання були українська і польська. [6]
Пам’ятні місця[ред. | ред. код]
Під час війни Другої світової війни в селі німці створили табір - гетто для євреїв, де розстрілювали людей.[7]
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Костел Воздвиження Чесного Хреста. Автор проекту — Вавжинець Дайчак, львівський (поляк) архітектор[8]
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Володимир Недзельський — голова Золочівської районної ради, заступник міського голови Золочева
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Довідник поштових індексів України. Львівська область. Золочівський район. Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 20 січня 2016.
- ↑ Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… Т. XIV. — S. 247.
- ↑ Jelechowice // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 554. (пол.) (пол.)
- ↑ Давні згадки про Жуличі, 2016, с. 27.
- ↑ Sokalski M. Rys geograficzno-statystyczny złoczowskiego okręgu szkolnego wraz z dokładnym opisem poszczególnych miejscowości obu powiatów (złoczowski i brodzki) [Архівовано 25 грудня 2019 у Wayback Machine.]. — Złoczów: nakładem Towarzystwa Pedagogicznego oddziału złoczowskiego, 1885. — S. 87. (пол.)
- ↑ Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941- Д58 1944) / Упоряд. М.Г.Дубик. - Київ, 2000. - 304 с.
- ↑ Jerzy T. Petrus. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Nadwórnej / Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa // Seria: Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej.— Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia Narodowa: 1996.— tom 4.— 211 s.— 402 il.— S. 108. ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Золочівщина: її минуле і сучасне: розвідки, спомини, публікації, пам'ятки, постаті / Фундація енциклопедії України, Торонто, Канада; упорядник М. В. Дубас. — 2-ге. — Львів : Мс, 2006. — 759 с. — ISBN 966-8461-36-3.
- Квасецький А. Т. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення над річками Буг і Белзець: Історичний нарис. — Чернівці : Зелена Буковина, 2016. — 84 с.
- Charewiczowa, Łucja. Dzieje miasta Złoczowa (1929)
- Gemeindelexikon der im Reichsrate vertretenen Königreiche und Länder. — XII. Galizien. — Wien 1907.
- Jelechowice // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 554. (пол.)
- Sokalski M. Jelechowice // Rys geograficzno-statystyczny złoczowskiego okręgu szkolnego wraz z dokładnym opisem poszczególnych miejscowości obu powiatów (złoczowski i brodzki) [Архівовано 25 грудня 2019 у Wayback Machine.]. — Złoczów: nakładem Towarzystwa Pedagogicznego oddziału złoczowskiego, 1885. — S. 86—87. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Єлиховецька сільська рада [Архівовано 24 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- Єлиховичі в Facebook
- Костел Воздвиження Св. Хреста 1938
- Костели Воздвиження Чесного Хреста в Єлиховичах [Архівовано 30 червня 2020 у Wayback Machine.]
- Погода в селі Єлиховичі [Архівовано 26 листопада 2020 у Wayback Machine.]
| ||||||||
.png){kind=small}
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
