Черемошня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Черемошня
Черемошня. За селом — Свята Гора
Черемошня. За селом — Свята Гора
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район/міськрада Золочівський
Рада/громада Білокамінська сільська рада
Код КОАТУУ 4621880406
Основні дані
Перша згадка 1432
Населення 266
Площа 1,374 км²
Густота населення 193,6 осіб/км²
Поштовий індекс 80710[1]
Телефонний код +380 3265
Географічні дані
Географічні координати 49°52′53″ пн. ш. 24°52′37″ сх. д. / 49.88139° пн. ш. 24.87694° сх. д. / 49.88139; 24.87694Координати: 49°52′53″ пн. ш. 24°52′37″ сх. д. / 49.88139° пн. ш. 24.87694° сх. д. / 49.88139; 24.87694
Середня висота
над рівнем моря
291 м
Водойми р. Західний Буг
Відстань до
обласного центру
78 км
Відстань до
районного центру
14 км
Найближча залізнична станція Ожидів
Відстань до
залізничної станції
10 км
Місцева влада
Адреса ради 80710, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Білий Камінь, тел. 5-86-18
Карта
Черемошня. Карта розташування: Україна
Черемошня
Черемошня
Черемошня. Карта розташування: Львівська область
Черемошня
Черемошня
Мапа

Черемошня у Вікісховищі?

Черемо́шня — село в Україні, в Золочівському районі, Львівської області. Відстань до райцентру становить 14 км. Така сама відстань і до колишнього райцентру Олеська, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Ожидова становить 10 км.

Черемошня разом з селами Білий Камінь, Бужок, Гавареччина, Розваж, Підлисся входить до складу Білокамінської сільської ради. Населення становить 266 осіб.

Населення[ред. | ред. код]

Наприкінці XIX століття в селі налічувалося 120 дворів (у тому числі і 6 дворів на хуторі Булки), які розташовувалися всього на двох вулицях. Мешкали тут українці, поляки, євреї, але лише українська громада мала свою парафію з храмом[2].

Склад населення Черемошні за релігійним віросповіданням
Рік Заг. число

мешканців

римо-католики греко-католики юдеї
1880[3] 519 195 260 64
1890 271
1900[4] 372
1910[5] 275 390
1936 278 319
2001[6] 266

Географія[ред. | ред. код]

Через село протікає річка Західний Буг. За 1 км на північний схід від села знаходиться пам'ятка природи місцевого значення — Свята Гора.

Історія[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка[ред. | ред. код]

В історичних джерелах XV століття згадується як «Czeremoszna», «Czeremaszna», «Czeremeschna», «Czeremeszno»" та у деяких інших подібних формах[7].

Першою письмовою згадкою про село можна вважати 1432 рік у зв'язку із записом у грамоті польського короля Ягайла про Олехна Черемоського («Olechno Czeremoski») — військового шляхтича-землянина, який відбував службу в Олеському замку і володів службовим замковим селом Черемошнею. За участь в антипольському повстанні 1431—1432 років під проводом Олеського старости і воєводи руського Івашка Богдана Рогатинського польський король Ягайло спочатку конфіскував в Олехна Черемоського це поселення, але згодом, схоже, повернув йому назад[8].

Колишні власники села[ред. | ред. код]

Шляхтич Олехно вдруге згадується як «олеський землянин», тобто знову ж військовий службовець Олеського замку у 1439 році, коли новий польський король Владислав III Варненчик за сумлінну службу передав йому у користування королівське село Комарів[9]. Тож у 1640-их та на початку 1650-х років Олехно Черемоський виступає не лише як дідич Черемошні, але і як посідач сусідніх королівських сіл Комарів і Ушня.

Найчастіше Черемошня згадується у зв'язку з її власником Олехном Черемоським («Olechno de Czeremeszna», «Olechno Czeremaszky»). З 1452 року фіксуються активні судові спори між Олехном Черемоським і Матвієм Снятином, який через суд став посесором королівських сіл Ушня і Комарів, позбавивши такого права Олехна[10].

Через суд Олехно Черемоський вирішував спірні питання з впливовими особами Руського воєводства, як, наприклад, з львівським воєводою Петром Одровонжом, олеським старостою Яном Сененським. Судові суперечки стосувалися також Марії Хильчицької (землевласниці з Хильчиць), жителів Пітрич Малоша і Ходора (Ходька).

В опублікованих джерелах згадуються також дружина Олехна Черемоського на імення Федька, сини Олександр і Андрій (Богдан), внуки Микола, Андрій і Фелікс Богдановичі, які формували династію шляхтичів Черемоських[11].

У 1515 році Черемошня мала 4 лани оброблюваної землі, тобто близько 80 га. Однією половиною земельної власності володів Жоратинський, а другою — Андрій Черемоський. У власності останнього перебував і водяний млин. Податок з млинового кола оцінювався в 1 фертон (четверту частину гривні)[12].

Через село пролягав давній тракт, що вів з Гологорів через Княже, Почапи та Черемошню до Олеська[13]. Біля Черемошні він сполучався з іншою важливою дорогою, що також вела до Олеська, але зі Львова через Глиняни і Бужок[14].

Відомий польський історик і етнограф Олександр Яблоновський, описуючи Львівську землю Руського воєводства у XVI столітті, найзначнішим (гніздовим) поселенням Олеської волості на берегах горішнього Бугу вважав село Черемошню, а містечка Сасів і Білий Камінь називав закладеними пізніше[15].

У 14 томі «Актів гродських і земських з часів Речі Посполитої з так званого Бернардинського архіву у Львові», який охоплює найдавніші записки Львівських судів 1440—1456 років, Черемошня фігурує щонайменше у 60 судових записках[16]. Часто зустрічаються згадки про нього і в інших томах цього фундаментального видання. На відміну від Білого Каменя, про якого в опублікованих «Актах гродських і земських…» не виявлено жодної згадки періоду XV—XVI століть.

На початку XVII століття князь Дмитро Юрій Вишневецький збудував на західній околиці Черемошні, біля межі з Бужком оборонний замок (1611) і мурований костел (1613). Як зазначав мандрівник Ульріх фон Вердум, «замок збудований з білого каменю італійським способом з вежами по боках, оточений вежами і озером»[17]. Особливість будівельного матеріалу — «білого каменю» — стала словотворною основою назви нового населеного пункту[18]

Вважається, що самостійним населеним пунктом Білий Камінь став 1614 року, коли відбулося розмежування між ним та сусідніми селами — Черемошнею та Ушнею[19]

Білий Камінь виявився затисненим між Бужком та Черемошнею на невеликій земельній ділянці та відрізаний широкою смугою земель Черемошні від основних білокамінських угіддь, що були компактно зосереджені трохи далі на півночі та північному сході з центром у Гавареччині. Тому 1632 року мешканці Білого Каменя добилися привілею від белзького воєводи Костянтина Вишневецького на право пасти худобу на вільних пасовищах ближніх сусідніх сіл, зокрема користуватися луками сіл Черемошня та Жуличі.

1649 року Черемошня, як і Ушня, входять складу нового маєткового ключа, що починає формуватися з центром у Білому Камені. Під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького села сильно постраждали від нападів зрадливих спільників козаків — татарів. Серед записок Львівського суду зберігається повідомлення про те, що Ілько та Грицько Бинкарови з Ушні, Васько Пришляк і Федь з Черемошні присягали Яремі Вишневецькому, воєводі Руської землі. Вони заявляли, що «через спустошення села і млина у Черемошні, вимирання і поневолення людей» зібрали лише 14 золотих податку (поборів) з Ушні і 15 золотих — з Черемошні[20].

Походження назви[ред. | ред. код]

Назву поселення часто виводять від черемхи — дерева, поширеного в цих місцях. Однак імовірнішим видається походження від слова «черемош» — так у тюрків називають річку, що тече з темного смоляного лісу. Можливо, саме тут зупинялися половці чи татари, а від найменування їхнього місця зупинки біля «черемошу» воно стало зватися Черемошнею (принагідно згадаймо річки Білий Черемош і Чорний Черемош у Карпатах).[21]

Черемошнянська парафія та її храм[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка про парафію датується 1515 роком.

Ще в XVII — початок XVIII століття черемошнянська церква була материнською (основною), а білокамінська — дочірньою. Парохами тоді були Данило Маслович, Іоан Сміховський. У 17841792 роках парохом Черемошні був о. Лука Галатович, а у 1792—1799 роках — о. Стефан Сидоровський. За о. Стефана було збудовано нову дерев'яну церкву та освячено на честь собору Іоана Хрестителя у 1795 році. У 17991806 роках парафію очолив о. Михаїл Левицький, а з 1807 року — о. Григорій Ладанович — парох Білого Каменя і вже відтоді у черемошнянській та білокамінській церквах правили одні і ті ж самі парохи. На той час літургія служилася кожної третьої неділі місяця.

У 1914 році церковні дзвони були реквізовані російською армією для власних потреб. Після І-ої Світової війни до церкви було придбано срібну позолочену чашу; чотири ризи — світло-жовту, червону, сіру та яскраво-білу; нові хоругви.

За управителя парафією о. Павла Олійника було вирішено побудувати новий храм, тому що стара дерев'яна церква була у надто поганому стані. Протягом 19321936 років, за проектом архітектора Вернюка, на старому прицерковному цвинтарі збудовано нову кам'яну церкву. В плані нова церква була хрестоподібною, однонавовою та освячено на честь Покрови Пресвятої Борогодиці. Будівництво храму розпочалося за о. Петра Олійника, а закінчилося вже за о. Андрія Шуневича. У 1950-х роках в церкві було встановлено іконостас роботи олеських майстрів. У 1962 році радянська влада церкву закрила і лише у 1989 році її було знов відкрито для богослужінь. Відтоді й донині парохом церкви Покрови Пресвятої Борогодиці є о. Євстафій Смук. У 19961998 роках храм капітально відремонтовано (до ІІ-ої Світової війни будівлю не встигли поштукатурити, то ж зробили це лише тепер).

Громадське життя села за Австрії[ред. | ред. код]

1909 року у Черемошні, за ініціативою місцевих мешканців — Василія, Олекси та Семка Минусорів, Тимка Вовка, Миколая та Йосифа Рудих, Даниїла Михальчишина, Филипа Конашевича, Михаїла Підлиського, Романа Смика, Теодора Чучмана, створено філію білокамінського окружного осередку українського спортивно-руханкового та протипожежного товариства «Сокіл».

Шкільна освіта[ред. | ред. код]

Ще за часів Австро-Угорщини в Черемошні була однокласна школа з польською мовою викладання, в штаті якої був лишень один вчитель.

На зламі ХІХ — ХХ століть у школі вчителювала Меланія Грабовська, а від 1907 року — Гелена Петрович. У 1914 році в школі навчалося 36 дітей. За часів ІІ Речі Посполитої, у 19321933 роках в школі навчалося вже 75 дітей, з них: українці — 32, поляки — 41, євреї — 2. У школі була одна класна кімната загальною площею 51 м², а для вчителів було передбачено одне помешкання, яке складалося з чотирьох кімнат та кухні.

Під час німецької окупації та після закінчення ІІ-ої Світової війни тут вчителювала Галина Лотоцька-Бохонко. У 19591973 роках школою завідувала Єлизавета Гриндьо.

Персоналії[ред. | ред. код]

Учасники визвольних змагань[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Золочівський район
  2. Юречко Ю. Білий Камінь: відгомін з віків…с. 98
  3. Czeremosznia
  4. Золочівщина її минуле та сучасне / упорядк. Володимир…с.25
  5. Шематизмъ Всего Клира греко-католицкой митрополичой архіепархіи Львовской на рокъ 1910…с. 269
  6. Населення населених пунктів Львівської області за даними перепису 2001 року
  7. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… t. XIV. — S. 527
  8. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення…С. 12
  9. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… t. IX. — S. 54—55
  10. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення…С. 63
  11. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… t. XV. — S. 596
  12. Źrodła dziejowe… Cz. 1. — S. 158
  13. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… t. IX. — S. 131—132
  14. Лясота Еріх зі Стеблева. Щоденник… С. 99
  15. Źrodła dziejowe… Cz. 2. — S. 382
  16. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… t. XIV. — S. 527
  17. Ульріх фон Вердум. Щоденник… С. 97
  18. Жуличі. Василь Пачовський: Збірник історико-краєзнавчих праць … С. 109
  19. Білий Камінь (Золочівський район)
  20. Жерела до істориї України-Руси… Т. V. — С. 246
  21. Жуличі. Василь Пачовський: Збірник історико-краєзнавчих праць … С. 111
  22. Боївка «Чайки». Діяльність боївки Служби безпеки Глинянського районного проводу ОУН(б) 1944—1946 р.р. під командою Володимира Макаровського-«Чайки»

Джерела[ред. | ред. код]

  • фон Вердум У. Щоденник // Жовтень. — 1983. — № 3. — С. 89—105.
  • Жерела до істориї України-Руси / Під ред. М. Грушевського; С. Томашівського. — Т. 3-7. — Львів : Наукове товариство імені Шевченка, 1900—1903.
  • Жуличі. Василь Пачовський: Збірник історико-краєзнавчих праць і літературно-художніх творів / Упоряд., автор передмови та прим. А. Т. Квасецький. — Чернівці : Зелена Буковина, 2013. — 398 с. + вкл. 60 с.
  • Золочівщина її минуле та сучасне / упорядк. Володимир Болюбаш / Нью-Йорк-Торонто-Канберра: вид-во спілки «Гомін України», 1982. — 661 с.
  • Квасецький А. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення над річками Буг і Белзець: Історичний нарис. — Чернівці : Зелена Буковина, 2016. — 84 с.
  • Лясота Еріх зі Стеблева. Щоденник / Переклад з німецької — Галина та Іван Сварники // Жовтень. — 1984. — № 10 (480). — С. 97—110.
  • Тимчишин Я., Савка М., Тимошенко П. Подорожі по Львівщині. Краєзнавчо-туристичний нарис. — Львів : Каменяр, 1967. — 384 с.
  • Шематизмъ Всего Клира греко-католицкой митрополичой архіепархіи Львовской на рокъ 1910.- Львовъ-Жовква : Накладомъ Архіепархіяльного Клира. Печатня оо. Василіянъ, 1910. — 500 с.
  • Юречко Ю. Білий Камінь: відгомін з віків. — Золочів, 2006. — 224 с., 8 арк. іл.
  • Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Ил. справ.-каталог) т. 3 / под ред. Н. Л. Жарикова, И. И. Артеменко и др. - К. : Будівельник, 1985. — 339 с. (рос.)
  • Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardynskiego we Lwowie. — Lwów: Drukarnia Zakładu Narodowego imienia Ossolińskich, 1868—1903. — T. I—XVII. (пол.)
  • Czeremosznia 1.) wś, pow. złoczowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — Т. I : Aa — Dereneczna. (пол.) — S. 800. (пол.)
  • Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Galicyi, Bukowinie, Spiszu, Orawie i Śląsku Cieszyńskim. — Lwów : Książnica Polska, 1919. — 525 s. (пол.)
  • Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich / pod red. Filipa Sulimierskiego, Bronisława Chłebowskiego, Władysława Walewskiego. — Warszawa: nakładem Władysława Walewskiego, 1880—1902. — T. I—XV. (пол.)
  • Źrodła dziejowe. — Warszawa : Warszawska Drukarnia Estetyczna, 1903. — T. XVIII. — Cz. 1-2. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]