Гончарівка (Золочівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Гончарівка
Вид на село з вежі мобільного зв'язку.
Вид на село з вежі мобільного зв'язку.
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район/міськрада Золочівський район
Громада Золочівська міська громада
Код КАТОТТГ UA46040070120037386
Основні дані
Засноване 1488
Населення 1006
Площа 1,646 км²
Густота населення 611,18 осіб/км²
Поштовий індекс 80715[1]
Телефонний код +380 3265
Географічні дані
Географічні координати 49°52′28″ пн. ш. 24°47′09″ сх. д. / 49.87444° пн. ш. 24.78583° сх. д. / 49.87444; 24.78583Координати: 49°52′28″ пн. ш. 24°47′09″ сх. д. / 49.87444° пн. ш. 24.78583° сх. д. / 49.87444; 24.78583
Середня висота
над рівнем моря
234 м[2]
Водойми р. Золочівка
Відстань до
районного центру
10 км
Найближча залізнична станція Скварява
Місцева влада
Адреса ради 80715, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Гончарівка[3]
Сільський голова Венярська Марія Ігорівна
Карта
Гончарівка. Карта розташування: Україна
Гончарівка
Гончарівка
Гончарівка. Карта розташування: Львівська область
Гончарівка
Гончарівка
Мапа

Гончарі́вка (до 1946 року — Белзе́ць) — село в Україні, у Золочівському районі Львівської області. Населення становить 1006 осіб (2001). Орган місцевого самоврядування — Золочівська міська рада.

Розташування, околиці[ред. | ред. код]

Село Гончарівка простягається в північно-західному напрямку від районного центру міста Золочева, розташована на рівнинній території. За селом у північно-західному напрямку протікає річка Золочівка. На північний схід від села розміщений піщаний кар'єр. Тут знаходиться пісок високої якості і користуються ним не тільки жителі Гончарівки, але й навколишніх сіл.

По обидві сторони села розкинулися широкі поля Гончарівки. У південній їх стороні є родючі ґрунти — чорноземи типові, а у північній — менш родючі — сірі лісові. Кожне поле має свою назву: Межидороги, Селесько, Береги, Озірці, Смужалі, Чайло, Підвільша, Зарудоча, Окопи, Давилники, Загаття.

Біля Загаття росте мішаний ліс. Він багатий на ягоди, гриби, і плоди дикорослих та лікарських рослин.

Попід лісом простягається штучно створений ставок, який разом з лісом утворює прекрасне місце відпочинку для населення Гончарівки. Із великого ставу біля села витікає річка Белзець (або Бельзець, чи Золочівка) — ліва притока Полтви, назва якої походить від колишньої назви села.

Розташоване біля місцевої автодороги Золочів — Красне.

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат помірно-континентальний. Найхолодніше в січні, найтепліше в липні. Середня температура повітря взимку −3º С, влітку +19º С; мінімальна температура повітря опускається не нижче −27º С, а максимальна — не перевищує +32º С. Вітри західні, південно-західні, що приносять взимку тепло, а відтак є причиною частих відлиг. А морозну погоду формують східні вітри. Середньо річна кількість опадів становить 650 мм. Найчастіше посухи трапляються в травні, найбільше опадів випадає у вигляді дощів в липні. Висота снігового покриву 15-20 см. Перший сніг випадає, як правило, у листопаді, й довго не лежить. Наступні випадання снігу теж не утворюють постійного снігового покриву через відлиги. Тануть сніги у березні, але ще у квітні можуть бути великі снігопади. Вони, а також їхні моментальні танення можуть завдати шкоди населенню. Через випадання дощів, мряки, туману взимку утворюється ожеледь та ожеледиця, намерзання льоду на деревах, лініях електропередач. Приморозки можуть трапитися у жовтні, а заморозки — у червні. Зі стихійних явищ зимою характерні хуртовини, а влітку — буревії, град.

Назви[ред. | ред. код]

Раніше село називалося Белзець. З післявоєнних часів перейменоване у Гончарівку — на честь льотчика Гончарова, який в роки війни загинув недалеко від села.

Існує декілька версій, чому село називалося Белзець:

  1. Ця назва походила від колишнього пана, власника села Бельзецького (Белжецького).
  2. Назву виводять від міста Белз із зменшувальним суф. -ець. Старожили села кажуть, що колись давно частина жителів Белза заснувала тут нове велике поселення, яке і названо Белзець. Територія села входила свого часу до складу Белзького князівства (ХІІ-ХІІІ ст.).
  3. Назва утворилася від імені річки Белзець, на березі якої розташувалося село.

Географічний словник Королівства Польського подає, що річка (потік) Белзець утворюється із кількох струмків, які відпроваджують води з обширних боліт села Жуличі і сходяться в одне русло на межі з Почапами. Поповнений з лівого берега водами потоку Золочівка, Белзець плине на захід через луки почапські, пропливає став Белзецький і село Белзець, забирає зайві потоки з сусідніх лук і плине в напрямку північно-західнім до Бугу[4].

Як «fluvio dicto Belzecz» («річка під назвою «Белзеч») згадується 1488 року під час розмежування села Жуличі, що належало підкоморію львівському Павлові Олеському, і сусіднього села Лагодичі, що належало Іванові Белзецькому. Перший розмежувальний копець було зроблено на лузі біля вигину русла річки Белзець і громадської дороги КняжеЧеремошня (нині це ділянка шляху Почапи - Білий Камінь) [5].

Історія[ред. | ред. код]

Гончарівка розташована на рівнинній території; до монголо-татарського нашестя населення було розміщене на урочищі. Після повної руйнації села жителі перемістилися на сучасну територію.

Церква у с. Гончарівка (Белзець), споруджена у 1911 р., за проектом М. Ковальчука

Перші письмові згадки[ред. | ред. код]

На першу письмову згадку претендує записка Львівського земського суду від 17 лютого 1441 року, у якій назва села зафіксована у формі «Belzecz» - «Белзеч»[6]. Мова йде про «Alberto in Belzecz herade» - Альберта Белзецького, спадкового власника села Белзеч (Белзець). Він згадується як свідок у судовій справі за участю Миколи Гологірського – власника міста Гологори[7].

Згадується село також 23 жовтня 1453 року в книгах галицького суду.[8].

Археологія[ред. | ред. код]

У 1952 році археологами в околицях села було знайдено велике пласке погребище, яке налічувало більше сотні поховань доби бронзи.[9]

Суспільне життя[ред. | ред. код]

Місцева греко-католицька громада до 1880 року мала 2 церкви, утворювала власну парафію.

Місцева римо-католицька громада раніше належала до парафії в Білому Камені.

У ХІХ столітті село мало власну символіку: печатку з зображенням сільськогосподарського знаряддя — перехрещених коси та граблів[10].

У травні 1937 група боївкарів ОУН на чолі з Ілярієм Куком здійснила напад на фільварок (двір) поміщиків Ясіньських у Белзці, внаслідок чого господарі маєтку загинули. У березні 1938 в Золочеві відбувся судовий процес над учасниками нападу. Двоє з них отримали смертні вироки, решта були засуджені на тривалі терміни ув'язнення[11][12].

Економіка[ред. | ред. код]

Населення села переважно зайняте в сільському господарстві.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

На околиці села збудовані каплички, а біля місцевої автодороги Золочів — Красне стоїть Хрест, збудований на честь скасування панщини. У кінці села збудований хрест Яцком Квасницею. Також при трасі стоїть фігура Святої Анни, але не відомо, хто її поставив. На куті села за річкою Золочівкою, збудований пам'ятний Хрест.

У центрі села є церква святого Миколая, поряд двоповерхові приміщення неповної середньої школи, будинок побуту, магазин, Будинок «Просвіти».

Відомі люди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Золочівський район. Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 19 січня 2016. 
  2. Погода в селі Гончарівка. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 12 червня 2022. 
  3. Гончарівська сільська рада. Архів оригіналу за 26 серпня 2019. Процитовано 14 грудня 2019. 
  4. Bełzec, potok // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 131. (пол.)
  5. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення… [Архівовано 27 червня 2021 у Wayback Machine.] С. 31
  6. Akta grodzkie i ziemskie. — T. 14 — S. 501. — № 3739 [Архівовано 19 липня 2021 у Wayback Machine.] (лат.) (пол.)
  7. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення… [Архівовано 27 червня 2021 у Wayback Machine.] С. 46
  8. Akta grodzkie i ziemskie. — T. 12 — S. 229. — № 2641 (лат.) (пол.)
  9. Пастернак, Ярослав (1961). . Археологія України: первісна, давня та середня історія України за археологічними джерелами. Торонто. с. 263. 
  10. Центральний державний історичний архів України у м. Львові. — Фонд 146. — Опис 64. — Спр. 3905. — Арк. 54 зв., 78.
  11. Петро Мірчук. Нарис історії ОУН. Том I. Архів оригіналу за 18 листопада 2008. Процитовано 16 березня 2013. 
  12. Газета «Діло», 11-18 березня 1938. Архів оригіналу за 24 квітня 2013. Процитовано 21 березня 2013. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]