Київський бензотрамвай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дарницький мототрамвай
Київський бензотрамвай 1.jpg
Опис
Країна Україна Україна
Місто Київ, Бровари
Дата відкриття 1912
Дата закриття 1941
Маршрутна мережа
Кількість маршрутів 5
Рухомий склад
Кількість депо 1
Технічні дані
Ширина колії 1524 мм
Тип живлення бензиномотор/контактна мережа
В депо
Вантажний потяг

Да́рницький мо́тотрамвай (Слобідський мототрамвай, Київський бензотрамвай, розм. Примус) — трамвай з тягою на бензинових двигунах, який з'єднав Київ та селища на лівому березі Дніпра (на той момент — адміністративно належали до Чернігівської губернії). Рух на трамвайній лінії було відкрито 25 квітня (8 травня) 1912 року на ділянці Передмостова слобідка — Микільська слобідка (поблизу нинішньої станції метро «Лівобережна») — Дарниця (на північ від однойменної залізничної станції). У 1913 році трамвайна лінія була продовжена до Броварів. У 1920—1925 роках лінія не працювала через руйнування мостів через Дніпро. У 1934 році лінію електрифікували. Рух на трамвайній лінії було припинено у вересні 1941 року, після війни — не відновлювався.

Історія[ред. | ред. код]

Ідея сполучення трамвайною лінією селищ на лівому березі Дніпра з Києвом виникла в кінці XIX століття[1]. На той час регулярне пасажирське сполучення на цьому напрямку виконувалося тільки пароплавами, пасажиропотік досягав 1,5 тис. осіб в будні дні і до 5 тис. — у вихідні та святкові[2].

У початку 1908 року інженер шляхів сполучення Валерій Тимченко звернувся до Міністерства внутрішніх справ за дозволом на отримання концесії на спорудження кінно-залізничної колії між Києвом, Дарницею і Броварами по Чернігівському (Броварському) шосе, набережній в Києві, по Миколаївському ланцюговому і Русанівському мостам. Пізніше кінну тягу пропонувалося замінити електричної. Дозвіл на будівництво було отримано навесні 1910 року, будівництво почалося восени того ж року[3].

Навесні 1911 роки для споруджуваної трамвайної лінії Валерій Тимченко отримав дозвіл на використання бензиномоторних вагонів замість кінної тяги[4]. Восени того ж року Тимченко отримав дозвіл на будівництво і експлуатацію мототрамвайного депо в районі Микільської слобідки. Трамвайний рух на лінії на ділянці Передмостова слобідка — Микільська слобідка — Дарниця було відкрито 25 квітня (8 травня) 1912 року[5]. В якості рухомого складу використовувалися вагони з бензиномоторною тягою, придбані за кордоном[6].

16 (29) жовтня[7] трамвайну лінію продовжили через Дніпро по Русанівському і Ланцюговому мостам до Церкви Різдва (зараз — Поштова площа)[8].

Навесні 1913 року розпочалося будівництво продовження трамвайної лінії від Микільської слобідки до Броварів, відкрили рух по цій лінії через рік після запуску ділянки через Дніпро — 15 (28) жовтня 1913 року[9][10].

Восени 1916 року щоденний пасажиропотік на лінії становив близько 12 тис. осіб. Експлуатувало трамвайну лінію «Акціонерне товариство Києво-Броварської з гілкою на Дарницю мототрамвая» (частіше вживалася назва — «Дарницький трамвай», засновниками товариства були Валерій Тимченко і Семен Могильовцев[11] (після смерті останнього в 1917 році акціями товариства володів київський купець 1-ї гільдії Товій Апштейн)[12].

Бензиномоторний трамвай пропрацював до літа 1920 року, рух було припинено внаслідок підриву відступаючими польськими військами мостів через Дніпро[13].

Відновлення роботи бензомоторної трамвая відбулося 10 травня 1925 роки після зведення моста імені Євгенії Бош (на опорах, що залишилися від Ланцюгового мосту) і відновлення Русанівського моста[13].

У травні-вересні 1926 року проведена електрифікація лінії від Поштової площі до Микільської слобідки. Тоді ж лінія була організаційно об'єднана з міською трамвайної мережею[14]. Навесні 1926 року Микільсько-Слобідському (Дарницькому) мототрамвайному парку було присвоєно ім'я Фрунзе. Рух відновленою та перебудованою лінією від Микільської слобідки до Броварів було урочисто відкрито 20 листопада 1926 року. У перші ж дні роботи маршрут в Бровари перевозив щодня близько 2,5 тис. пасажирів[14].

При перенумерации міських трамвайних маршрутів наприкінці 1926 року маршрути колишнього Дарницького трамвая отримали номери:

  • № 14 «Поштова площа — Микільська слобідка» (6,025 км);
  • № 15 «Микільська слобідка — Дарниця» (4,202 км);
  • № 16 «Микільська слобідка — Бровари» (13,656 км)[14].

Роботи з електрифікації інших ділянок проводилися починаючи з першої половини 1932 року, навесні 1933 року було відкрито прямий електрифікований маршрут від Поштової площі до Дарниці, а близько 10 листопада 1934 року — відкрито рух по електрифікованій лінії до Броварів. З цього часу на лініях колишнього Дарницького мототрамвая здійснювалося тільки рух електричних трамваїв[15].

30 квітня 1936 року було введено в експлуатацію ділянку до Дарницького вагоноремонтного заводу (ДВРЗ).

Станом на 1936 рік на лівобережжі працювало чотири трамвайні маршрути:

  • № 14 «Поштова площа — Дарниця»;
  • № 23 «Микільська слобідка — Бровари»;
  • № 24 «Дарниця — Вагоноремонтний район»;
  • № 25 «Поштова площа — Микільська слобідка»[15].

Рух лінією було припинено у вересні 1941 року після підриву мостів через Дніпро під час відступу Червоної армії, після війни — не відновлювали[15].

Трамвайну лінію на лівий берег проклали по побудованій в 1953 році мосту імені Патона[16].

Після війни лінії і депо колишнього бензотрамвая не відбудовували. Перший час ангари Слобідського депо стояли в руїнах, пізніше там облаштували шкірно-венерологічний диспансер. Частина території була виділена для ринку, а на місці в'їзду в депо побудований будинок. Відбудували лише лінію по Набережній (1953–2011) і лінію на ДВРЗ (частково, 1959).

Станом на 2017 рік лінії довоєнної мережі повторює тільки трамвайна лінія по Празькій вулиці.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]