Колодруби

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Колодруби
Дністер у Колодрубах
Дністер у Колодрубах
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Миколаївський район (Львівська область) Миколаївський район
Рада/громада Колодрубівська сільська рада
Код КОАТУУ 4623084401
Облікова картка с. Колодруби 
Основні дані
Засноване 1440
Населення 829
Площа 1,73 км²
Густота населення 479,19 осіб/км²
Поштовий індекс 81624[1]
Телефонний код +380 3241
Географічні дані
Географічні координати 49°30′19″ пн. ш. 23°47′47″ сх. д. / 49.50528° пн. ш. 23.79639° сх. д. / 49.50528; 23.79639Координати: 49°30′19″ пн. ш. 23°47′47″ сх. д. / 49.50528° пн. ш. 23.79639° сх. д. / 49.50528; 23.79639
Середня висота
над рівнем моря
258 м
Водойми р. Дністер
Місцева влада
Адреса ради 81624, Львівська обл., Миколаївський р-н, с. Колодруби, тел. 6-00-12
Карта
Колодруби is located in Україна
Колодруби
Колодруби
Колодруби is located in Львівська область
Колодруби
Колодруби

Коло́друби — село у Миколаївському районі Львівської області. Належить до Колодрубівської сільської ради. Нараховує близько 260 дворів. В селі проживає 829 осіб.

Географія[ред.ред. код]

Село розташоване неподалік від траси Львів-Стрий, на лівому березі Дністра, біля місця, де у нього впадає річка Бистриця.

Історія[ред.ред. код]

Історія найдавнішого поселення сягає кам'яної доби. За результатами археологічних розкопок території так званого Селища були знайдені кам'яні знаряддя (скребки, різці та ножі для обробки продуктів мисливської здобичі, кремінні вістря стріл і списів тощо)[джерело?].

Як зазначає В. Паучок, назва села походить від того, що у Колодрубах рубали на дрова викорчуваний ліс[джерело?].

Найдавніша писемна згадка про село відноситься до 1440 року. У судовому записі від 5 грудня 1440 року львівський міщанин М. Гельмваз повернув Петру з Грімна його села: Колодруби, Лісневичі і Грімно[джерело?]. У витягах з люстраціі 1469 року йдеться, що воєвода Руського воєводства одержав від короля якісь монастирі в Колодрубах і Грімному[джерело?]. Як свідчить податковий реєстр 1515 року, селом володіли магнати Заславські і обробляли вони 12 ланів землі (лан — 20 гектарів)[джерело?].

Станом на 1578 р. Колодруби були у володінні подільського воєводи, а сільські сільськогосподарські землі зменшились до 8,5 лана і до середини сімнадцятого століття залишались на цьому рівні[джерело?]. 1648 року Колодруби були частково пограбовані татарськими загонами, через що наступного року з них було зібрано лише 34 золотих податку, про що свідчить присяга колодрубівських селян Івана Пришляка та Левка[джерело?].

Внаслідок першого поділу Польщі у 1772 році село опинилося у складі Австрійської імперії. Згідно з земельною метрикою села 1787 року поля в ньому займали 598 моргів, а луки та пасовиська — 611 моргів. Графові Лянцкоронському належало 407 моргів земельних угідь та весь ліс (291 морг)[джерело?]. Священик на рік збирав з селянського двору по 6 грошів та 2 гроші «на вино» для причащання та шість яєць.

У 1798 році в селі нараховувалося 108 сімей українського населення, а оcновними сільськогосподарськими культурами були жито й овес[джерело?].

Восени 1817 року у зв'язку з неврожаєм і голодом у Колодрубах почалося селянське заворушення. Управитель маєтків графа Лянцкоронського Ю. Рильський звернувся з проханням, щоб у село був доправлений загін з 20 солдатів, який придушив заворушення. 5 вересня 1818 року жителі Колодруб та сусідніх сіл Комарнівського ключа, уповноваженим від яких був Гринько Пилипів, подали скаргу до повітових властей про утиски з боку власника маєтку та його управителя, відмовляючись давати їм натуральні податки. Заворушення було придушено військами.

У грудні 1818 року селянські представники з Колодруб і сусідніх сіл домагались у властей паспорти з метою виїзду до Відня та подання скарги імператорові. Восени 1819 війська почали стягувати недоїмки, застосовуючи тілесні покарання. Восени 1820 року в селах Комарнівського ключа вибухнуло повстання, для придушення якого у селах було розквартировано ескадрон драгунів, ескадрон гусар та дві роти піхоти.

Навесні 1822 року селяни не мали посівного матеріалу. Після двох подань до імператора у Відні колодрубівський посол Гринь Пилипів був заарештований, і відсидів два тижні у тюрмі, після чого втік з села.

Взимку 1845 року в селі почалася епідемія мотилиці на велику ротату худобу[джерело?].

У 1880 році в Колодрубах проживало 979 чоловік, а пану Лянцкоронському належала половина всіх сільських лук і городів, третина пасовищ і весь ліс[джерело?].

У 1882 році було збудовано дерев'яну церкву св. Юрія[джерело?].

У селі була однокласна школа, де довгі роки вчителювали Григорій Лев та Степан Сеньків, які проводили в селі культурно-освітню роботу.

Перша світова війна призвела до застою на культурно-освітній ниві. Засноване напередодні війни товариство «Сокіл» перестало існувати, читальня «Просвіта» ледве животіла. Значна частина юнаків поповнила лави Українських Січових Стрільців. В селі за ініціативи священиків було організовано хор, Влітку 1919 року Західна Україна перейшла під владу Польщі. Селянські господарства у міжвоєнний період зазнавали складнощів через відсталість господарства та значні податки.

У вересні 1939 року у село ввійшла Червона Армія і вже 24 вересня в Колодрубах було створено селянський комітет. Було закрито читальню «Просвіти» і товариство «Сокіл», ліквідовано кооператив. У березні 1941 року 42 бідяцько-середняцькі господарства загнали в колгосп «ім. XVIII партз'їзду» (голова правління Ілько Андрушко)[джерело?], а тих хто чинив опір радянській владі, був задіяний в українському культурному житті, було заарештовано та відправлено до Сибіру.

29 червня в Колодруби вдерлися німецькі війська. З Колодруб на примусові роботи до Німеччини було вивезено 120 людей[джерело?]. За окупації було збережено колгосп та запроваджено натуральні податки на селянські господарства[джерело?].

У липні 1944 року на Миколаївщину повернулася радянська влада. Десятки колодрубівчан були мобілізовані в радянську армію, 20 їх загинуло на фронті[джерело?]. Частина молоді, після повернення радянської влади, пішла до УПА, 30 з яких загинули, а їх родини було етаповано до Сибіру[джерело?].

Восени 1949 року в Колодрубах організовано новий колгосп «ім. Щорса» (голова правління Михайло Гринчук), а за рік до нього загнали майже всіх селян. Поблизу Колодруб 3 квітня 1945 року було знищено загін УПА з 27 осіб, в тому числі 16 з Колодруб, через зраду одного з учасників ОУНівського підпілля.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

  • ЗОШ
  • Пошта
  • Комплексний приймальний пункт
  • Фельдшерсько-акушерський пункт
  • Клуб

Транспорт[ред.ред. код]

Село має автобусне сполучення з районним і обласним центрами.

Релігія[ред.ред. код]

В селі два храми — греко-католицький і православний

Пам'ятники[ред.ред. код]

У 1995 р. в Колодрубах було освячено пам'ятник загинулим воякам УПА.

Персоналії[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

У 1904 році Іван Франко у повісті «Батьківщина» так описав Колодруби:

« ... село, положене на болотистій долині, серед лоз і очеретів, видалося мені страшенно нецікавим. Низенькі хати, низенькі плоти, коряві верби, чорні вільхи... - все те якось давило мою душу, навівало сум і нудоту... Таке мізерне, сумне, однотонне та нічим не визначне місце... Люди живуть на рівнині, яку часто заливає Дністер, серед багон і боліт, а на дорогах, які ведуть через їх села, болото, як кажуть, не висихає ніколи.  »

— Іван Франко, Батьківщина

у 2012 році сільське свято, присвячене 569 річниці заснування села, відвідала уродженка села Ганна Герман, спустившись з неба на вертольоті:

« Колодрубівці зустріли свою краянку зі змішаними почуттями. Для одних півгодинний візит Ганни Герман – велика честь, в інших її поява з неба викликала роздратування, вони називали це показухою. Поважні дядьки казали, що ліпше було б, якби гроші, що їх витратила Герман на гелікоптер, дали на ремонт сільських доріг…  »

[2], Іван Фаріон, «Високий замок», 09.11.2012

Посилання[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.