Которини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Которини
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Жидачівський район
Рада/громада Монастирецька сільська рада
Код КОАТУУ 4621585302
Основні дані
Населення 299
Площа 0,76 км²
Густота населення 393,42 осіб/км²
Поштовий індекс 81792[1]
Телефонний код +380 3239
Географічні дані
Географічні координати 49°12′31″ пн. ш. 24°23′46″ сх. д. / 49.20861° пн. ш. 24.39611° сх. д. / 49.20861; 24.39611Координати: 49°12′31″ пн. ш. 24°23′46″ сх. д. / 49.20861° пн. ш. 24.39611° сх. д. / 49.20861; 24.39611
Середня висота
над рівнем моря
302 м
Місцева влада
Адреса ради 81792, Львівська обл., Жидачівський р-н, с.Монастирець, вул.Центральна,4 , тел. 75-2-95
Карта
Которини. Карта розташування: Україна
Которини
Которини
Которини. Карта розташування: Львівська область
Которини
Которини
Мапа

Которини у Вікісховищі?

Кото́рини — село в Україні, в Жидачівському районі Львівської області. Населення становить 299 осіб. Орган місцевого самоврядування — Монастирецька сільська рада. В селі є дерев'яна церква Воздвиження Чесного Хреста 1898.

Церква


Історія[ред. | ред. код]

18 серпня 1764 р. було оформлено поділ спадку Станіслава Цьолека Понятовскі; його син Казімєж отримав у власність Которини зі скляною гутою (адміністративно село входило до складу Жидачівського повіту Львівської землі Руського воєводства).[2] Которино Реєстраційний номер-455 Сигла ЖРЦБС-54 Рік заснування-1957

     Просвітницький  рух у с.Которино починався ще в 30-ті роки.Збиралися вечорами,співали,читали Шевченка,вчили вистави Старицького,Кропивницького.Виступали на  імпровізованих сценах в залежності від погоди і пори року.Перші хати –читальні були просто у людей,які не  цурались ні слова українського,ні пісні народної .
      Іван Мартинів не мав хати великої,не жив багато.Але читальню прийняв до себе.У великій кімнаті гуртувалась молодь,молоді чоловіки й жінки,приходили й статечні газди,а сім”я,дружина й четверо дітей  тулилися у маленькій хатині.Найстарша серед дітей,була ще малою дівчинкою,але пам”ятає,як приїжджав із Журавна пан Цукорник,керівник хору .Гарно співали дівчата,приходили аж із хутора (Кубаски).На жаль,нема уже їх серед живих,на хуторі нема нікого.
       Всі члени „Просвіти” платили внески  10 копійок щомісячно.На ті гроші  закуповували літературу.Трохи книжок заможні і освічені приносили з дому.Потім хати -читальні були у  Івана Літинського,Семена Балити.Бачили односельчани і „Наталку Полтавку” І „Поки сонце зійде ,роса очі виїсть”та інші. Війна перервала не тільки роботу „Просвіти”,але й життя.Довелось книжки ховати, закопувати.
       Закінчилась війна.Почалась відбудова.Масове вивезення заможних селян у Сибір.А у готових маєтках розміщувались колгоспні майстерні,контори,склади зерна,корівники,конюшні  і звичайно ,такі установи як фельдшерський пункт,дитячий садок.Хату-читальню розмістили у будинку виселеної родини Дрогобицьких.
       Першим офіційним бібліотекарем  була жителька села Новосельська Михайліна Юріївна.Книжковий фонд на той час був десь біля 400 примірників книг.Користувались бібліотекою і далі ті люди ,які могли сплачувати внески.Десь у 1956р.хату-читальню забрали в приміщення колгоспної контори,ближче до центру,а в   тій хаті донедавна був ФАП.Тоді хата –читальня стала при клубною бібліотекою хоч клуб на той час  був разом з крамницею.То ж  одному працівнику доводилось  вдень іти в одну сторону села,а вечером в іншу.Книжковий фонд  уже фінансували державні органи, він почав помітно зростати.Став вільний доступ до  книги не тільки тим,хто  міг заплатити.Тому й потягнулися до книжки в першу чергу школярі ,молодь.Тим часом у центрі села  зводилось нове приміщення.Народного дому (клубу),де було  відведено кімнату для бібліотеки.У 1962 році вона  вже  стала справжньою при клубною.від 1959 року завідуючою була  Хитровська Марія Іванівна,яка керувала клубом до 1994р.Бібліотекарем була Сокирко Єфросинія Степанівна із  Старого Села від 1965р.
       У 1993 році бібліотека перенеслася у нове приміщення ФАПУ.
       Після того як побудували нову школу,”Просвіту „було переведено в приміщення „Кооперативи”(тимчасово до того часу там була школа).Керівниками там були Магаль Гаврило,Прилуцький Петро,Салій Василь,Йосиф Табачук.Працювало товариство  „Сільський господар”,аматорський та хоровий гуртки.
        Хор у ті роки вів  Мартинів Василь Олексійович. Співали в основному українські народні пісні,а крадькома й заборонені повстанські.Учасниками драматичного гуртка були:Магаль Василь,Кобута Василь,Петро Балита,Мартинів Микола,По бігун Софія,Табачук Ольга,Табачук Йосиф,аваль Марія,Мазур Магда,Мартинів Людвіга,Магаль Марія та інш.Їхніми силами було поставлено „Назар Стодоля” Т.Г.Шевченка,”Украдене щасття” І.Я.Франка,”Наталку Полтавку” І.Котляревського,”Кайдашеву сім”ю” Н.Левицького.
      Організовувались фестивалі,особливо літом,при гарній погоді в Коширках під Вугляртою на подвір”ї І.Гавриляка.Грав оркестр із с.Володимирці,навіть привозили каруселі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Жидачівський район
  2. Z.Zielińska. Poniatowski Kazimierz h. Ciołek (1721–1800) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1983.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXVII/3, zeszyt 114.— S. 409 — 624. (пол.) S. 450

Посилання[ред. | ред. код]