Курщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Слобідська Україна

Ukraine-Slobozhanshchyna.png

   Карта Слобідської України (18 століття).

Курщина — українська етнічна територія в Росії.

В історичному й етнічному розумінні — територія колишньої Курської губернії Російської імперії, в сучасному розумінні — територія Курської області РФ.

Часто Курщину включають у Слобожанщину, (наприклад, в Енциклопедії українознавства). В етнокультурному плані Курщина разом з Білгородщиною і Подонням є частиною української Східної Слобожанщини.

Історично термін Курщина почали вживати до краю, де домінував Курськ, з набуттям ним адміністративних повноважень у Російській імперії — центра Курського наміснитцтва (1779—1796) і центра Курської губернії (1796—1928).

Історія[ред.ред. код]

Найдавнішим історично відомим населенням, можливо, були кіммерійці. В часи Київської Русі тут жило слов'янське плем'я сіверяни, а до них - можливо балтські (ймовірніше) і угрофінські племена.

  • до 883-885 - державне утворення сіверян, що були приєднані Рюріком
  • (883-885) - 1360 у складі руських князівств
  • 1360-1503 Курщина належала державі Велике князівство Литовське.
  • З 1503 - у складі Московської держави
  • 1779-1796 - Курське намісництво
  • 1796-1928 - Курська губернія
  • 1928-1934 - Центральночорноземна область
  • 1934-... - Курська і Білгородська (виділена у 1954 році з Воронізької і Курської областей) області РФ

Іван Мазепа на Курщині[ред.ред. код]

Коли Мазепа ще був українським гетьманом і користувався всім впливом на московытську владу, він протягом багатьох років домагався придбання земель в південно-західній частині Курщини. 13 грудня 1703 вони були закріплені за ним грамотою царя Петра I. Головними селами його володінь були: Іванівське, Степанівка і Мазепівка, що були названі за іменем, по батькові і прізвищу гетьмана. Одночасно виникли селища Амонь, Гапоново, Кореневе, Крупець, Обухівка, Снагость, Студянка та інші. З них найбільшим було Іванівське, де Мазепа побудував садибу і зосередив в ній управління всіма своїми маєтками в Курській губернії. В цих селах залишилися його палаци. Довгий ряд багатих земель і сіл, через весь Льговський, Рильський і Путівльський повіти, до Сумщини належали Мазепі. Згодом цей край був відданий роду князів Барятинських і Толстих. Село Іванівське, людне і багате, лежить майже посередині шляху між Льговом і Рильськом і було головним пунктом в управлінні маєтком.

Населення[ред.ред. код]

Етнічно населення є мішаним українсько-російським, з місцями компактного проживання сербів та болгар (з 17-18 ст.). Українці переважають на півдні і в західному Глушковському районі; росіяни - на півночі і в центрі.

Дані переписів 1897 і 1926 найбільш точно відображають національний склад Курщини. Найбільш українськими, де нащадки українців переважають, є райони біля міст: Суджа, Рильськ, Льгів, Грайворон, Білгород, Шебекине, Валуйки, Новий Оскіл, Олексіївка, Бірюч, Короча. Райони із значним українським населенням біля міст: Обоянь, Старий Оскіл. Значна українська громада зосереджено біля і в самому Курську. Росіяни є переважаючою більшістю в північних районах Курської області (до 90%), а також значною (30-60%) у районі Старого Осколу, Льгова, Обояні. На півдні і заході росіяни становлять 10-50%.

У 1930-их роках були закриті всі українські школи, організації, газети та відбувся Голодомор.

При подальших радянських переписах за установкою ігнорування наявності українців в краї і за політикою русифікації офіційна чисельність українців зменшувалася. Тепер багато нащадків українців і людей змішаного походження поміж чужими, а тим паче перед працівниками, що займаються обліком, видають за росіян (див. дані всеросійського перепису 2002 року).

Мовознавчий аспект[ред.ред. код]

Українська мова досі існує в частині сіл півдня і заходу у формі слобідського діалекту або суржику.

Російська мова нині домінує у містах і більшості сіл, особливо на півночі та сході. Існує у формі літературної мови і західного діалекту південноросійського наріччя російської мови. Це наріччя у фонетичному плані характерізується «г» фрикативним, у лексичному запасі має досить багато слів, спільних із українською, білоруською літературною та діалектною мовою, відсутні у російській мові.

У краї немає жодної школи, де б предмети викладалися українською мовою і це питання навіть не підіймається. Прийти в офіційну установу і звернутися українською мовою вважається чимось неможливим.

Вчителі початкових класів занижують оцінки учням, які на перервах спілкуються поміж собою рідною мовою, що є непедагогічним і часто ламає дитячу психіку.

Люди бояться віддавати своїх дітей на гуртки української мови (такі можна порахувати на пальцях і існують вони задарма), оскільки українців тут висміюють.

Позиція місцевої влади, яка переважно заїжджа з неукраїнських регіонів, є часами відверто українофобська.

Відомі уродженці[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

  • Словарь курских говоров. — Курск: Издательство Курского государственного университета, 2004. (рос.)

Література[ред.ред. код]