Море Лінкольна
 | |
| 83°17′37″ пн. ш. 57°08′02″ зх. д. / 83.293611111111° пн. ш. 57.133888888889° зх. д.G O | |
| Прибережні країни | Канада і Гренландія  |
|---|---|
 | |
 Море Лінкольна у Вікісховищі | |
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (червень 2020) |
Мо́ре Лі́нкольна (англ. Lincoln Sea) - окраїнне море Північного Льодовитого океану. Омиває північне узбережжя Нунавуту та Гренландії. До моря прилягає східна частина Канадського Арктичного архіпелагу. Межі моря Лінкольна проходять від мису Колумбії до мису Морріс-Джесоп Гренландії великим півколом. На схід від моря Лінкольна (на схід від мису Морріс-Джесоп) розташовується море Ванделя.
Вода та лід із моря Лінкольна прямують протокою Робсона через північну частину протоки Нерса більшу частину часу.
Море було назване полярним дослідником Адольфом Вашингтоном Грилі під час його експедиції 1881—1884 років. Ім'я Лінкольна пов'язане не з 16-м президентом США Авраамом Лінкольном, а з його сином — американським воєнним міністром Робертом Тодом Лінкольном.
Станція Алерт — єдиний населений пункт на березі моря.
Існує територіальна суперечка між Канадою і Данією стосовно акваторії площею 200 км², що виникла через невизначеність статусу острова Бімонт (англ. Beaumont).
Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі моря Лінкольна[1]:
- На півночі: від мису Колумбія до мису Морріс Джесуп (Гренландія).
- На півдні: від мису Колумбія північно-східним узбережжям острова Елсмір до мису Шерідан і далі до мису Браянт (Гренландія) берегом Гренландії до мису Морріс Джесап.
Береги моря скелясті, сильно розчленовані фіордами, у які спускаються льодовики. Площа моря Лінкольна становить 38 тис. км², середня глибина — 289 м, найбільша — 592 м. Течії здебільшого спрямовані на схід. Море закрите, припливи півдобові, величина ходу води — близько 0,8 метра. Велика частина моря протягом усього року покрита багаторічними дрейфуючими льодами, товщина яких може досягати 15 метрів.
Вздовж континентального шельфу в Північному Льодовитому океані вузькі прикордонні течії утворюють інтенсивну адвекцію, що має важливе значення для загальної циркуляції арктичних вод. Через Берингову протоку тихоокеанські води течуть проти годинникової стрілки уздовж північних берегів Канади, проходячи через море Лінкольна. Води Атлантичного океану повертаються до Євразійського басейну уздовж континентального схилу Гренландського моря. Води цих басейнів сходяться в морі Лінкольна, створюючи характерні вертикальні профілі температури та солоності.
Море Лінкольна містить води з трьома різними характеристиками. Перший тип води знаходиться у внутрішній частині шельфу моря, де температура і солоність збільшуються від поверхні до дна. Другий тип охоплює зовнішню частину шельфу, зокрема континентальний схил; ці води мають подібні характеристики до вод Канадської котловини. Третій тип розташований на північ від континентального схилу та бере участь у великомасштабній циркуляції Арктичного басейну, тому його характеристики подібні до вод Євразійського басейну.
Акваторія моря лежить повністю в арктичному кліматичному поясі і належить до найхолодніших морів Світового океану[2]. Протягом усього року переважають полярні повітряні маси. Льодовий покрив зберігається цілий рік. Температури повітря залишаються низькими впродовж року, а кількість атмосферних опадів незначна. І зима, і літо тут холодні[3].
Акваторія моря лежить у морському екорегіоні північної Гренландії арктичної зоогеографічної провінції[4]. Зоогеографічно донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м належить до арктичної циркумполярної області арктичної зони[5].
- ↑ Limits of Oceans and Seas, 3rd edition (PDF). International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2011. Процитовано 6 лютого 2010.
- ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.