Іонічне море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іонічне море
Ionian Sea map.png

Мапа Іонічного моря
38°00′00″ пн. ш. 19°00′00″ сх. д. / 38.00000° пн. ш. 19.00000° сх. д. / 38.00000; 19.00000
Область Європа
Розташування Середземномор'я
Площа 169 тисяч км²
Найбільша глибина 5 121 м
CS: Іонічне море у Вікісховищі
позначені межі Іонічного моря; жовта лінія: традиційні межі, помаранчева: межа згідно з Італійською метеорологічною службою Meteomar, червона: межа згідно Міжнародної гідрографічної організацією

Іоні́чне мо́ре (грец. Ιόνιο Πέλαγος, алб. Deti Jon (значення «Наше море»), італ. Mare Ionio) — центральна частина Середземного моря, між південно-західним берегом Балканського і південно-східним берегом Апеннінського півостровів і островами Крит і Сицилія. Площа 169 тисяч км², найбільша глибина 5 121 м (Безодня Каліпсо - найглибша точка Середземного моря).

Море сполучено на півночі протокою Отранто з Адріатичним морем, на заході Мессинською протокою з Тірренським морем.

Дно має форму улоговини, вкрите відкладеннями - переважно мулом, а ближче до берегів - мулистий пісок, пісок і черепашник.

Найбільші затоки: Патраїкос, Коринф, Таранто. На сході Іонічні острови. Температура води від 14°C в лютому до 25,5 °C в серпні. Солоність понад 38 ‰. Припливи подобові (до 0,4 м). Розвинене рибальство (скумбрія, червоний тунець, камбала, кефаль).

Головні порти:

Межі[ред.ред. код]

Міжнародна гідрографічна організація встановила межі Іонічного моря[1]:

  • На півночі: Лінія прямує від гирла річки Бутрінті (39°44'N) Албанія до мису Караголь, Корфу (39°45'N), уздовж північного узбережжя острова Корфу до мису Кефалі (39°45'N) і звідти до мису Санта-Марія-ді-Леука, Італія.
  • На сході: Від гирла річки Бутрінті в Албанії вздовж узбережжя материка до мису Матапан
  • На півдні: Лінії від мису Матапан до мису Пассеро, південної точки Сицилії.
  • На заході: Східним узбережжям Сицилії і південно-східним узбережжям Італії до мису Санта-Марія-ді-Леука.

Клімат[ред.ред. код]

Акваторія моря лежить в середземноморській області північного субтропічного кліматичного поясу[2]. Влітку переважають тропічні повітряні маси, взимку — помірні. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. Влітку жарко, ясна і тиха погода; взимку відносно тепло, похмура вітряна погода і дощить[3].

Біологія[ред.ред. код]

Акваторія моря відноситься до окремого екорегіону Іонічного моря бореальної північноатлантичної зоогеографічні провінції[4]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до середземноморської провінції, перехідної зони між бореальною та субтропічною зонами[5].

Назва в українських джерелах[ред.ред. код]

Хоча офіційно прийнята нині форма назви цього моря - Іонічне, цілий ряд джерел згадує його як море Іонійське. Саме так воно назване у статті "Пелопоннеська війна" в УРЕ[6]. Академік М. Грушевський називав це море Іонійським у своїх працях "Історія України-Руси" (т. 1, 1898) і "Історія української літератури" (т. 1, 1923)[7][8]. Адмірал М. Аркас у своїй праці "Історія України-Русі" (1908 і 1912) згадує це море як Іонійське[9]. У "Літературно-науковому вістнику" НТШ ім. Шевченка 1913 року натрапляємо на назву Іонійське море. Академік А. Кримський використав назву Іонійське море в кінці 20-х років минулого століття у праці "Історія Туреччини"[10]. Академік І. Крип'якевич згадує це море саме як Іонійське у своїй праці "Всесвітня історія", над якою працював десь на час початку 1-ї світової війни[11][12]. Сміливо можна зробити висновок, що в кінці ХІХ - на початку ХХ століття серед українських науковців і дослідників існувала традиція передавати назву Ionian Sea як Іонійське море.

Варто зазначити, що і в радянський період чимало авторів використовували саме назву Іонійське море. У виданні "Легенди і міфи стародавньої Греції (К. : Рад. шк., 1967) перекладач О. М. Іванченко використовує назву Іонійське море[13]. У коментарі до літописних географічних назв з "Повісті врем’яних літ" В. В. Яременко використовує назву Іонійське море[14]. У виданні "Вергілій. Енеїда" (К.: Дніпро, 1972) перекладач М. Білик використовує назву Іонійське море[15]. У збірці творів П. Мисника, виданій 1987 року видавництвом "Дніпро", теж читаємо про Іонійське море.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Процитовано 7 February 2010. 
  2. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  3. (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  4. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  5. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
  6. Пелопоннеська війна / Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  7. М. Грушевський. Історія України-Руси.
  8. М. Грушевський. Історія України-Руси. PDF-файл.
  9. М. Аркас. Історія України-Руси. PDF-файл.
  10. А. Кримський. Історія Туреччини. DjVu-файл.
  11. І. Крип'якевич. Всесвітня історія.
  12. І. Крип'якевич. Всесвітня історія. Т. 1. PDF-файл.
  13. М. А. Кун. Легенди і міфи стародавньої Греції. К. : Рад. шк., 1967.
  14. Повість врем’яних літ: Літопис (за Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990. — 558 с.
  15. Вергілій. Енеїда. К.: Дніпро, 1972.

Література[ред.ред. код]

  • Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 190(рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Координати: 38°06′04″ пн. ш. 18°17′41″ сх. д. / 38.10111° пн. ш. 18.29472° сх. д. / 38.10111; 18.29472