Гренландське море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гренландське море
Norwegian Sea map uk.svg
Площа 1195000 км²
Найбільша глибина 5527 м
Середня глибина 1641 м
Об'єм 1747250 км³
Commons-logo.svg Гренландське море у Вікісховищі
Гренландське море на тлі Північної Атлантики

Гренландське море — акваторія, що розташована між Гренландією, Ісландією, Шпіцбергеном та островом Ян-Маєн. Визначають як частину Північного Льодовитого океану[1], так і в складі Атлантичного океану[2]

Море має арктичний клімат з регулярними північними вітрами і температурою що рідко піднімається над 0° C. До кінця ХХ сторіччя містив льодовиковий язик Одден, що простягався на схід від краю Гренландського льодовикового щита у межах 72 - 74° N протягом зими і діяв як ключовий зимовий терен утворення льоду в Арктиці. Західна Крига утворюється взимку в цьому морі, до півночі від Ісландії, між Гренландією і островами Ян-Маєн. Ця акваторія є одним з провідних ареалів розповсюдження лисуна гренландського і хохлача, на яких полювали понад 200 років.

Межі моря[ред.ред. код]

Рельєф морського дна

Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі Гренландського моря[3]:

Географія[ред.ред. код]

Загальна площа моря близько 1.205.000 км², середня глибина 1440 метр, об'єм - 2.408.000 km³[4]

Дно Гренландського моря складається з трьох басейнів: Ісландський басейн, що має максимальну глибину близько 2800 метрів, невеликий басейн Ян-Маєн і великий Гренландский басейн, в якому знаходиться найглибша частина моря. Обмежені на півдні Данським порогом, на сході хребтом Мона і хребтом Книповича (частини Серединно-Атлантичного хребта), на заході і півночі хребтом Ян-Маєн. На заході, дно піднімається спочатку повільно, а потім швидко до широкого Гренландського шельфу. Мул заповнює підводні жолоби і ущелини; мулисті піски, гравій, валуни, і інші продукти ерозії покривають шельф та хребти.

Хоча найглибша точка всередині моря 4846 метрів, глибина до 5669 м [5] були виміряна у безодні Моллой, протока Фрама, що з'єднує море з Північним Льодовитим океаном на півночі (Море Ванделя)[6]

Клімат та гідрологія[ред.ред. код]

Північна й центральна частина акваторії моря лежить в арктичному кліматичному поясі, південна — в субарктичному[7]. Тут цілий рік переважає полярна повітряна маса. Льодовий покрив цілорічний. Низькі температури повітря цілий рік. Атмосферних опадів випадає недостатньо. Порівняно м'яка зима і холодне літо[8]. На північ від Ісландії влітку переважають помірні повітряні маси, взимку — полярні. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря. Зустрічається багато морської криги. Прохолодне сире літо з частими туманами; досить вітряна волога зима[8].

Середня температура води влітку від 0 °C до +6 °C, взимку від −2 °C до +1 °C. Солоність 32-34 (звичайно взимку вища, що зумовлено утворенням опрісненого льоду).

Центральна та північна частини Гренландського моря щільно насичені плаваючими криговими полями, а взимку вкриваються суцільною кригою, що практично унеможливлює судноплавство.

Східною частиною прямує тепла Шпіцбергенська течія, частина Гольфстріму, що поступово охолоджується і занурюється під поверхню Північного Льодовитого океану, повертається на південь у вигляді холодної Східно-Гренландської течії і є важливою частиною конвеєрної стрічки Атлантики, що транспортує холод з північних районів до півдня і прямує західною частиною моря. Поверхневі течії утворюють циклональний кругообіг[9]

Гренландське море, разом з Баренцовим морем і морем Лабрадор є одним з головних місць утворення глибинної води північної півкулі[10] У зв'язку з цим це одне з небагатьох морів, де існує прямий зв'язок між різними шарами води на різних глибинах[11]

Гідрологія Гренландського моря в основному визначається Східно-Гренландською поверхневою течією, що прямує з північно-сходу на південний-захід, що є продовженням Трансарктичної течії, яка перетинає Льодовитий океан. Потужність досягає по глибині 600 метрів, де вона обмежена з долу Гренландським континентальним шельфом. На поверхні, вона посилюється частими північно-східними вітрами що досягають швидкості 25 см/с. На схід від течії, існує зворотна течія. Влітку Східно-Гренландська течія прямує значно далі на схід, ніж взимку[12] На північ від Ян-Маєн, ​​відбувається циклональний кругообіг води. в центрі якого, в свою чергу, проходить конвекція поверхневої і глибинної води.

Гренландське море має п'ять великих водних мас:

  • арктична поверхнева вода прямує Східно-Гренландською течією з Північного Льодовитого океану. Розташована у найзахіднішій частині моря, влітку до глибин 200 метрів і взимку - 600 м, має солоність 31,5 - 34 г/кг що є нижчою, ніж в Атлантичному океані і має температуру від -2 °C до +1 °C.
  • гренландська поверхова вода - утворюється в східній частині моря шляхом взаємодії між атлантичною і арктичною водою має солоність від 34,7 до 34,9 г/кг і при температурі від 0°C до 2°C.
  • Уздовж узбережжя Гренландії, є вузька смуга води, яка досягає глибин близько 150 метрів, утворена дренуванням Гренландії, і , відповідно, має великі сезонні відмінності.
  • На глибинах нижче 500 метрів середній шар води Гренландського моря займає більшу частину об'єму, який утворюється через суміш арктичних і атлантичних вод Норвезького моря. Вона має температуру близько -0,44°C, а солоність 34,9 г/кг.
  • Придонна вода Гренландського моря, подібна до глибинних вод північних морів, має температуру між -0.9 і -1.1°C градусів по, і солоність близько 34.92 г/кг

Західна Крига[ред.ред. код]

Взимку велика акваторія на північ від Ісландії, між Гренландією і Ян-Маєн, ​​під назвою Західна Крига покрита льодом. Ця акваторія є одним з провідних місць народження цуциків тюленя, включаючи гренландського тюленя, хохлача і сірого тюленя[13][14] Була виявлена на початку XVIII століття британськими китобоями і з кінця 1750-х років використовувалося для полювання на тюленів. Полювання було особливо інтенсивним в ХІХ столітті, але припинене в ХХ столітті через обмеження полювання, а також зниження попиту на ринку[15]

Льодовиковий язик Одден[ред.ред. код]

Льодовиковий язик Одден є однією з ключових областей формування зимового льоду в Арктиці. Було відомо протягом тривалого часу і був зустрінутий Фрітьйофом Нансеном, але механізм дії був тільки повністю зрозумілий з появою супутникових знімків.[16]

Одден мав довжину близько 1300 км і охоплював площу до 330000 км² в більшість років. Простягався на схід від головного Східно-Гренландського пакового льоду до 72-74° N взимку через наявність дуже холодної полярної поверхневої води течії Ян-Маєн, яка відводить воду на схід від Східно-Гренландської течії (між о-вами Ян-Майен та Свальбард) що прямує цими широтами. Велика частина льоду що вже утворився прямує на південь рухається вітром, так що на холодній відкритій поверхні води утворюється новий лід - шуга та ніласова крига в бурхливому морі, утворюючи гігантську форму язика[17] Здатна, разом з двома іншими ділянками в Лабрадорі і Антарктиці, поглинати до однієї п'ятої частини викидів двоокису вуглецю, який розчинений у їх поверхневих водах. Протягом зими сіль, що виділилася з цих поверхневих вод, опускається на дно моря (2500 м і більше) разом з розчиненим двоокисом вуглецю[18], це одна з небагатьох акваторій океану, де відбувається взимку конвекція, що підтримує рух в світовому океані системи поверхневих і глибинних течій , відомих як термохалінна циркуляція.[19] З 1990-х років, льодовиковий язик Одден рідко розвивається.

Біологія[ред.ред. код]

Акваторія моря поділяється на 2 морських екорегіони арктичної морської зоогеографічної провінції: західногренландський шельф, східне і північне узбережжя Ісландії[20]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до арктичної циркумполярної області арктичної зони[21].

У Гренландському морі добре розвинуті планктон та бентос, завдяки чому воно забезпечує харчуванням різноманітну морську фауну. Ссавці в цьому морі представлені кількома видами китів (в першу чергу — гренландський кит), дельфінів (белуха), гренландським тюленем.

З промислових риб виловлюється тріска, оселедець, морський окунь (Sebastes marinus), палтус чорний.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Greenland Sea, MarBEF Data System – European Marine Gazetteer
  2. Reddy, M. P. M. (2001). Descriptive Physical Oceanography. Taylor & Francis. с. 8. ISBN 978-90-5410-706-4. Процитовано 26 November 2010. 
  3. http://www.iho.int/iho_pubs/standard/S-23/S-23_Ed3_1953_EN.pdf
  4. A. G. Kosti︠a︡noĭ, Jacques C. J. Nihoul, V. B. Rodionov: Physical oceanography of frontal zones in the subarctic seas, Gulf Professional Publishing, 2004, ISBN 0-444-51686-7, S. 54
  5. Martin Klenke, Hans Werner Schenke: A new bathymetric model for the central Fram Strait. In: Marine geophysical researches 23, 2002, S. 367–378, DOI:10.1023/A:1025764206736
  6. Soltwedel, T., Miljutina, M., Mokievsky, V., Thistle, D., Vopel, K. (2003). The meiobenthos of the Molloy Deep (5600 m), Fram Strait, Arctic Ocean. Vie et Milieu 53 (1). с. 1–13. Шаблон:Hdl. 
  7. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  8. а б (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  9. Malanotte-Rizzoli, Paola; Robinson, Allan R. (1994). Ocean processes in climate dynamics: global and mediterranean examples. Springer. с. 216–217. ISBN 0-7923-2624-5. 
  10. Hendrik Mattheus van Aken: The oceanic thermohaline circulation: an introduction, Springer, 2007, ISBN 0-387-36637-7, S. 17
  11. Hendrik Mattheus van Aken: The oceanic thermohaline circulation: an introduction, Springer, 2007, ISBN 0-387-36637-7, S. 122
  12. Hendrik Mattheus van Aken: The oceanic thermohaline circulation: an introduction, Springer, 2007, ISBN 0387366377, S. 127
  13. Johnsen, Geir; Sakshaug, Egil; Kovacs, Kit (2009). Ecosystem Barents Sea. Tapir Academic Press. ISBN 82-519-2461-8. 
  14. Feldhamer, George A.; Thompson, Bruce Carlyle; Chapman, Joseph A. (2003). Wild mammals of North America: biology, management, and conservation. JHU Press. с. 812. ISBN 0-8018-7416-5. 
  15. Mowat, Farley (2004). Sea of slaughter. Stackpole Books. с. 341. ISBN 0-8117-3169-3. 
  16. Comiso, Josefino (2010). Polar Oceans from Space. Springer. с. 366, 383. ISBN 0-387-36628-8. 
  17. Carbon Cycling in Arctic Marine Ecosystems: Case Study Young Sound. Museum Tusculanum Press. с. 20–21. ISBN 87-635-1278-5. 
  18. http://world_countries.academic.ru/4489/Вспомогательная_защита%2A
  19. van Aken; Hendrik Mattheus (2007). The oceanic thermohaline circulation: an introduction. с. 127–130. ISBN 0-387-36637-7. 
  20. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  21. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.

Посилання[ред.ред. код]