Море Ведделла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Море Ведделла
Antarctica relief location map ua.jpg
Антарктичні моря Південного океану
75° пд. ш. 45° зх. д. / 75° пд. ш. 45° зх. д. / -75; -45
Розташування Південний океан
(атлантичний сектор)
Площа 2 920 тис. км²
Найбільша глибина 6820 м
Середня глибина 3000 м
Прозорість до 78 м
CS: Море Ведделла у Вікісховищі
Світлина з супутника
Морська крига в морі Ведделла

Море Ведделла (до 1900 року море Георга IV, англ. Weddell Sea) — окраїнне море біля берегів Антарктиди, частина атлантичного сектора Південного океану. Врізається до 2 тисяч км між Західної і Східною Антарктидою; 2,9 млн км², (бл. 570 тис. км² — під шельфовими льодовиками: Ронне, Фільхнера, Ларсена); найбільша глибина 6 820 м; наукова станція Бельграно II (Аргентина). Водяться кити та тюлені.

Межі акваторії визначаються бухтою, розташованою між узбережжям Землі Котса і Антарктичного півострова. Найсхіднішою точкою є мис Норвегія на узбережжі принцеси Марти, земля королеви Мод. На схід від мису Норвегія знаходиться море Короля Гокона VII. Більша частина південної частини моря покрита шельфовим льодовиком Фільхнера.

Акваторія моря є зоною суперечки між Аргентинською Антарктидою, Британською Антарктичною Територією та частково Чилійською Антарктидою, площа акваторії становить близько 2,8 мільйонів км².[1]

За назвою моря названо мінерал Веделіт.

Історія[ред. | ред. код]

23 лютого 1820 британський бриг «Вільямс» спробував пробитися в море, але був зупинений кригою біля північно-східного узбережжя Землі Ґреяма. У тому ж році пакова крига зупинила російський шлюп «Восток» південніше Південних Сандвічевих островів.

Море відкрив британський капітан Джеймс Ведделл у 1823 р. Отто Норденшельд, керівник шведської антарктичної експедиції 1901-1904 років, провів зиму на Сноу-Хілл з командою з чотирьох чоловік, коли судно було затиснуте кригою і в підсумку було розчавлене. Екіпажу вдалося дістатися до острова Паулет, де вони зимували в примітивній хатині. Норденшельд і його експедиція були врятовані військово-морським флотом Аргентини в затоці Хоуп.

Клімат[ред. | ред. код]

Прилегла до узбережжя Антарктиди акваторія моря лежить в антарктичному кліматичному поясі, відкриті північні частини моря — в субантарктичному, північно-західна частина поблизу Антарктичного півострова — в помірному кліматичному поясі[2]. Над південною акваторією моря цілий рік переважає полярна повітряна маса. Сильні катабатичні вітри. Льодовий покрив цілорічний. Низькі температури повітря цілий рік. Атмосферних опадів випадає недостатньо. Літо холодне, зима порівняно м'яка[3]. Над північною відкритою частиною моря взимку дмуть вітри з континенту, що висушують і заморожують усе навкруги; влітку морські прохолодні західні вітри розганяють морську кригу, погіршують погоду[3]. Поблизу узбережжя Антарктичного півострова панують помірні повітряні маси, переважають західні вітри. Значні сезонні коливання температури повітря. Зволоження достатнє, циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми. Відносно тепла зима з нестійкою погодою і сильними західними вітрами. Прохолодне літо з більш спокійною погодою, ніж взимку[3].

Геологія[ред. | ред. код]

Як і інші сусідні частини Антарктиди, море Ведделла має загальну геологічну історію з півднем Південної Америки. У південній Патагонії на початку Андського орогенезу, юрський період, було створено Басейн Рокас-Вердес, задуговий басейн, що зазнав південно-східне розширення, що утворило море Ведделла[4][5]. У пізній крейді змінився тектонічний режим басейну Рокас-Вердес, що призвело до його перетворення у крайовий прогинМагаллановий басейн — у кайнозої[4]. Проте, частина моря басейна Ведделла уникнула компресійної тектоніки і залишилася океанічним басейном[5]

Океанографія[ред. | ред. код]

У циркуляції у західній частині моря Ведделла переважає течія на північ. Ця течія на північ є західною частиною головним чином вітрового, циклонічного обертання, що має назву вир Ведделла. Ця течія виводить води з моря Ведделла, головної ділянки модифікації океанської води з глибинної води, до решти Світового океану. Вир Ведделла — холодний поверхневий шар з низькою солоністю, розділений тонким пікнокліном від товстого шару відносно теплої та солоної води, що мають назву глибинні води Ведделла (англ. Weddell Deep Water, WDW), і холодним нижнім шаром [6]

Біологія[ред. | ред. код]

Акваторія моря відноситься до морського екорегіону Море Веддела, а у північне узбережжя Антарктичного півострова до власного екорегіону південноокеанічної зоогеографічної провінції[7]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до антарктичної циркумполярної області антарктичної зони[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Weddell Sea. Encyclopædia Britannica. 
  2. Атлас 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  3. а б в (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  4. а б Wilson, T. J. (1991). Transition from back-arc to foreland basin development in the southernmost Andes: Stratigraphic record from the Ultima Esperanza District, Chile. Geological Society of America Bulletin 103 (1): 98–111. doi:10.1130/0016-7606(1991)103<0098:tfbatf>2.3.co;2. 
  5. а б Ghiglione, M. C. (2016). Orogenic Growth of the Fuegian Andes (52–56°) and Their Relation to Tectonics of the Scotia Arc. У Folguera, A. та ін. Growth of the Southern Andes. Springer. с. 241–267. ISBN 9783319230603. 
  6. Muench та ін., 1995
  7. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  8. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.

Посилання[ред. | ред. код]