Слов'янофільство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Слов'янофі́льство — світоглядно-ідеологічна і суспільно-політична течія в Росії у 1840 — 1870 рр., яка на противагу російській орієнтації на Західну Європу (так званих «західників») перейшла на шлях російського панславізму, ідеалізувала все, що російське, протиставляла Росію Заходові, православ'я («єдина правдива християнська релігія») — католицизмові, московські звичаї — європейським, вихваляла минувщину й суспільний лад Московської держави (зокрема допетровської доби), а також общину, артілі тощо.

Російські слов'янофіли (О. Хом'яков, Іван Кірєєвський, Петро Кірєєвський, Іван Аксаков, Констянтин Аксаков, Ю. Самарін, І. Беляєв та інші) виступали за скасування кріпацтва та обороняли деякі демократичні свободи, але були прихильниками державного і національного централізму в Російській імперії. Вважали, що Росія повинна стати на чолі й керувати всіма слов'янськими народами, і були проти позитивного вирішення українського і навіть польського питань.

Російське слов'янофільство майже не мало впливу серед українців. Їх погляди частково відбилися у творчості російськомовної слобожанської письменниці Надії Соханської. Деякі етнографічно-історичні праці М. Максимовича та О. Бодянського (обидва працювали в Москві) віддзеркалюють погляди слов'янофільства. Намагання братів Аксакових притягнути до співпраці з слов'янофілами Т. Шевченка, М. Костомарова і П. Куліша не мали успіху.

Одним з провідних слов'янофілів Чехії був Едвард Єлінек.

Історія[ред.ред. код]

У 1840-1850-х роках в російській суспільній і філософській думці з'явилися два напрями — слов'янофіли, які стали говорити про «особливий шлях Росії» і «західники», які наполягали на необхідності для Росії йти шляхом західної цивілізації, особливо в області суспільного устрою, цивільного життя, культури.

Вперше слово «слов'янофіл» використовував в іронічному смислі для позначення певного суспільного типу поет Костянтин Батюшков. Термін «західництво» вперше зустрічається в російській культурі в 1840-х роках, зокрема, в «Спогадах» Івана Панаєва. Він став часто вживатися після розриву Аксакова з Бєлінським у 1840.

Біля витоків слов'янофільства стояв архімандрит Гавриїл (Василь Воскресенський). Його «Російська філософія», що вийшла в 1840 у Казані, стала свого роду барометром зароджуваного слов'янофільства.

Погляди слов'янофілів склалися в ідейних суперечках, що загострилися після надрукування «Філософського листа» Чаадаєва. Слов'янофіли виступали з обґрунтуванням самобутнього шляху історичного розвитку Росії, принципово відмінного від шляху західноєвропейського. Самобутність Росії, на думку слов'янофілів, у відсутності в її історії класової боротьби, в російській поземельній громаді і артілях, у православ'ї як єдино істинному християнстві.

Головну роль у виробленні поглядів слов'янофілів зіграли літератори, поети і вчені Хомяков, Кирієвський, Аксаков, Самарін. Видними слов'янофілами були Кошелєв, Валуєв, Чижов, Бєляєв, Гільфердінг, Ламанський, Черкаський. Близькими до слов'янофілами у суспільно-ідейних позиціях були письменники Даль, Островський, Григор'єв, Тютчев, Язиков. Значний внесок у погляди слов'янофілів внесли історики й мовознавці Ф. Буслаєв, Бодянський, Григорович.

Осередком слов'янофілів у 1840-х була Москва, літературні салони Єлагіна, Свербєєвих, Павлових, де слов'янофіли спілкувалися і вели суперечки з західниками. Твори слов'янофілів піддавалися цензурним утискам, деякі з слов'янофілів перебували під наглядом поліції, піддавалися арештам. Через цензурні перепони слов'янофіли довгий час не мали постійного друкованого органу, друкувалися переважно в журналі «Москвитянин». Після деякого пом'якшення цензури в кінці 1850-х вони видавали журнал «Русская беседа», «Сельское благоустройство» та газети «Молва» і «Парус».

З питання про шляхи історичного розвитку Росії слов'янофіли виступали, на противагу західникам, проти засвоєння Росією форм західноєвропейського політичного життя. У той же час вони вважали за необхідне розвиток торгівлі і промисловості, акціонерної і банківської справи, будівництва залізниць і застосування машин у сільському господарстві. Слов'янофіли виступали за скасування кріпосного права «зверху» з наданням селянським громадам земельних наділів.

Філософські погляди слов'янофілів розроблялися головним чином Хомяковим, Кирієвським, а пізніше Самаріним і являли собою своєрідне релігійно-філософське вчення. Істинна віра, що прийшла на Русь зі східної церкви, обумовлює, на думку слов'янофілів, особливу історичну місію російського народу. Початок «соборності» (вільної спільності), що характеризує життя східної церкви, вбачалося слов'янофілами в російській суспільстві. Православ'я та традиція общинного укладу сформували глибинні основи російської душі.

Ідеалізуючи патріархальність і принципи традиціоналізму, слов'янофіли розуміли народ у дусі консервативного романтизму. У той же час слов'янофіли закликали інтелігенцію до зближення з народом, до вивчення його життя і побуту, культури та мови. Ідеї слов'янофілів своєрідно переломилися у релігійно-філософських концепціях кінця XIX — початку XX століття (Соловйов, Бердяєв, Булгаков, Карсавін, Флоренський та ін.)

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]