Українсько-ватиканські відносини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українсько-ватиканські відносини
Vatican-Ukraine Locator.png
Ватикан
Ватикан
Україна
Україна

Українсько-ватиканські відносини — сукупність міжнародних двосторонніх відносин між Україною та Св.Престолом і Містом-Державою Ватиканом, а також співпраці обох країн у міжнародних організаціях. Відносини з Ватиканом для України дуже важливі, оскільки Католицизм - друга християнська конфесія України.

Відносини[ред. | ред. код]

У середньовіччі[ред. | ред. код]

У XVI—XVIII століттях[ред. | ред. код]

У 1919—1921 роках[ред. | ред. код]

Граф Михайло Тишкевич — перший дипломатичний представник України при Святому Престолі

Дипломатичні відносиними між Святим Престолом та Українською Народною Республікою були встановлені у 1919 році[1][2] — у 1919 році при Святому Престолі відкрилась надзвичайна дипломатична місія УНР, а у 1920 році Папою Римським в Україну був призначений Апостольський візитатор[2]. Незважаючи на це офіційного визнання з подальшим встановленням дмпломатичних відносин на рівні послів не відбулося так як Святий Престол очікував визнання УНР однією з «перших держав»[en]. Водночас Святий Престол офіційно підтимував право України на самовизначення та надавав підтримку УНР на Паризькій мирній конференції. Крім того, Папа Бенедикт XV передав 100 000 лір у фонд допомоги населенню України, а Конгрегація Східних Церков — 50 000 лір для греко-католицьких священиків Галичини[1][2]. Офіційні дипломатичні контакти були припинені у 1921 році: 1 листопада 1921 року від винонання дипломатичних обов'язків був звільнений отець Бонн, а у грудні — відкликаний Апостольський візитатор отець Дженоккі[2].

Голови надзвичайної дипломатичної місії УНР при Святому Престолі:

Апостольські візитатори в Україні:

Офіційні ноти:

  • З боку УНР:
    • Офіційний протест проти інтернування греко-католицького духовенства на Галичині від 29 травня 1919 року [2];
    • Меморіал-протест проти антиукраїнської пропаганди польського духовенства від 3 червня 1919 року[2];
    • Офіційний протест проти жорстокості польської військової влади щодо «українського кліру та русинської Церкви» від 11 червня 1919 року[2];
    • Офіційний протест проти дій армії генерала Галлера на Галичині і безправних арештів греко-католицьких священиків від 18 липня 1919 року[2];
    • Меморандум про заснування теологічного факультету та католицьких шкіл в Україні від 18 липня 1919 року[2];
    • Меморандум про «українську справу і польські переслідування українців-католиків» від 20 березня 1920 року[2].
  • З боку Святого Пристолу:

Сучасні[ред. | ред. код]

Дипломатичні відносини між Україною і Св. Престолом встановлено 8 лютого 1992 р. Перший Апостольський нунцій в Україні архієпископ Антоніо Франко вручив вірчі грамоти 19 серпня 1992 р. З 2000 р. у Римі діє Посольство України у Ватикані. Міждержавні відносини між Україною і Св. Престолом було започатковано візитом до Ватикану у квітні 1993 р. міністра закордонних справ України А.М.Зленка, в рамках якого відбулася його зустріч з Папою Римським Іваном Павлом ІІ. Перший офіційний візит до Ватикану Президента України Л.Д.Кучми та його аудієнція у Папи Римського Івана Павла ІІ пройшли на початку травня 1995 р.

Найважливішою подією двосторонніх відносин став перший в історії державний візит Папи Римського до України 2327 червня 2001 р. (проте, слід зазначити, що йому передували візити римських понтифіків до окремих теренів, які сьогодні входять до складу України). В ході візиту Папа Іван Павло ІІ відвідав Київ та Львів, провів зустрічі з керівництвом держави й відслужив літургії для мільйонів віруючих.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Кривонос Р. А. Ватикан (і Святий престол) у світовій політиці // Політична енциклопедія. Редкол. : Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. – К. : Парламентське видавництво, 2011. – С. 85–86.