Усатове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Усатове
Usatove gerb.png Usatove prapor.png
Герб Прапор
Вигляд на село
Вигляд на село
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Біляївський район Біляївський район
Рада/громада Усатівська сільська рада
Код КОАТУУ 5121085201
Основні дані
Засноване 1790
Населення 8483
Площа 4,53 км²
Густота населення 1872,63 осіб/км²
Поштовий індекс 67663
Телефонний код +380 482
Географічні дані
Географічні координати 46°32′11″ пн. ш. 30°39′24″ сх. д. / 46.53639° пн. ш. 30.65667° сх. д. / 46.53639; 30.65667Координати: 46°32′11″ пн. ш. 30°39′24″ сх. д. / 46.53639° пн. ш. 30.65667° сх. д. / 46.53639; 30.65667
Середня висота
над рівнем моря
39 м
Місцева влада
Адреса ради 67663, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Усатове, пр. Радянський 3, тел. 30-80-01
Карта
Усатове. Карта розташування: Україна
Усатове
Усатове
Усатове. Карта розташування: Одеська область
Усатове
Усатове

CMNS: Усатове на Вікісховищі

Уса́тове — село в Україні, в Біляївському районі Одеської області, центр сільської ради. Площа села складає 460 га. Населення становить приблизно 8483 осіб.

Село знаходиться за 55 км від районного центру — Біляївки, і за 10 км від обласного центру — Одеси. Розташоване на верхівці Шкодової гори. На сході межує із селищем Куяльник міста Одеси, а на північному заході — із селом Нерубайське. На півночі села знаходиться Хаджибейський парк, який є пам'яткою природи, а далі — Хаджибейський лиман.

Історія[ред. | ред. код]

У села поселення часів мідної доби усатівської культури. Назва культури пішла власне від назви цього села. На верхівці Шкодової гори відкрито залишки споруд з кам'яних плит місцевого вапняку, вироби з кременю — ножі, проколки, скребла, вістря на стріли, а також вкладні до серпів і кам'яні зернотертки та кістки свійських тварин.

Село було засновано козаками-запорожцями у 1775 році під назвою Усатівські хутори. 21 вересня 1822 року тут був освячена Різдво-Богородична церква, від того дня 21 вересня (день Різдва Богородиці) вважається днем села.

До 1917 року входило до складу Одеського градоначальства.

22 травня 1835 року у Усатівських хуторах було відкрито церковно-приходське училище, яке у 1954 році дістало статус школи. У 1965 році школа була названа в честь Героя Радянського Союзу П. Д. Вернидуба, який народився в цьому селі.

У 1944 році у селі був організований колгосп.

Указом Президії ВР Української РСР від 5 квітня 1951 р. утворено Усатівську селищну Раду (Усатове[1], Крива Балка, Куяльник), а також Великофонтанську (Великий Фонтан, Середній Фонтан, Чорноморка) та Залізничну селищну Раду (Ленінський[ru], Троїцький (с-ще Дзержинського) та с-ще залізн. ст. Застава I).[2]

Указом Президії ВР Української РСР від 17 липня 1952 р. ліквідовано Усатівську селищну Раду (а також Великофонтанську та Залізничну), підпорядковані Одеській міській Раді депутатів трудящих, включивши територію Усатівської селищної Ради до складу Ленінського р-ну (Великофонтанську — до складу Кагановичського р-ну та Залізничну — до Іллічівського р-ну) м. Одеси.[3]

Рішенням виконкому Одеської обласної Ради депутатів трудящих від 8 квітня 1960 року північно-східну околицю міста Одеси виділено в окремий населений пункт — село Усатове, яке передано до складу Одеського р-ну з підпорядкуванням Нерубайській сільській Раді.[4]

Рішенням Одеської обласної Ради № 347-XXXIII від 07.08.2001 р. «Про межі міста Одеси» (затвердженого Постановою Веховної Ради України № 3064-III від 07.02.2002 р. «Про зміну меж міста Одеси Одеської області») територію санаторію «Хаджибей» (разом з парком) вилучено із Усатівської сільради і включено в смугу Суворовського району м. Одеси.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 9291 особа, з яких 4336 чоловіків та 4955 жінок.[5]

За переписом населення 2001 року в селі мешкала 8031 особа.[6]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[7]

Мова Відсоток
українська 80,9 %
російська 14,44 %
циганська 0,77 %
молдовська 0,6 %
вірменська 0,14 %
білоруська 0,11 %
гагаузька 0,08 %
болгарська 0,07 %
німецька 0,02 %
польська 0,01 %
караїмська 0,01 %

Символіка[ред. | ред. код]

Герб[ред. | ред. код]

Щит перетятий пониженою срібною вузькою зубчастою зверху балкою на червоне та лазурове поля. У верхньому червоному полі срібна церква з золотим куполом і хрестом. У нижньому лазуровому полі золота підкова ріжками догори зі срібними стрілою та шаблею з золотим руків'ям навхрест вістрям донизу. Щит розміщений у золотому картуші та увінчаний золотою сільською короною.

Прапор[ред. | ред. код]

Квадратне полотнище, розділене горизонтально вузькою білою зубчастою зверху стрічкою на червоне та синє поля, з співвідношенням ширини верхньої, вузької та нижньої смуг рівне 6/10, 1/10 та 3/10 відповідно. У верхньому червоному полі біла церква з жовтим куполом і хрестом висотою 1/2 висоти прапора, у нижньому синьому полі жовта підкова ріжками догори з білими стрілою та шаблею навхрест вістрям донизу, висотою 1/5 висоти прапора.

Символіка[ред. | ред. код]

Композиція з підкови, стріли та шаблі символізує запорізького козака, який мав довгі вуса, та був, за легендою, першими поселенцем села, яке згодом назвали Усатове. Храм Різдва Пресвятої Богородиці символізує віру та надію жителів на краще життя, та разом з зубчатою стіною нагадує про славетну історію села, а також нагадує стіни колишньої Хаджибеївської фортеці, на місті якої згодом була заснована Одеса. Золотий (жовтий) колір є символом багатства, справедливості та достатку, срібний (білий) — чистоту та невинність. Червоний колір є символом краси, мужності та козацької слави. Лазуровий колір символ гідності, чистого мирного неба, а також символізує красу та велич Хаджибеївського лиману. Герб розміщений у золотому картуші, який рекомендований Українським геральдичним товариством, та прикрашений сільською короною, яка вказує на статус села.

Галерея[ред. | ред. код]

Постаті[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 368.
  2. Відомості Верховної Ради Української PCP. — 1951 — № 2 — с. 8.
  3. Відомості Верховної Ради Української PCP. — 1952 — № 3 — с. 19.
  4. Відомості Верховної Ради Української PCP. — 1960 — № 14 — с. 149.
  5. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 26 вересня 2019. 
  6. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 26 вересня 2019. 
  7. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 26 вересня 2019. 

Література[ред. | ред. код]

  • Болтенко М. Раскопки Усатово Большекуяльницкого поля культурных остатков. Вісник Одеської комісії краєзнавства, ч. 2 — 3. О. 1925;
  • Лагодовська О. Усатівська культура та її місця в археологічному минулому України. Вісник АН УРСР, ч. 6, К. 1947; Лагодовська О. Пам'ятки Усатівського типу. Археологія, т. 8, 1953;
  • Пора-Леонович В. Раскопки курганов в окрестностях Одессы летом 1923 г.// Вісник Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. — Ч. 2-3. — Одеса, 1925.

Посилання[ред. | ред. код]