Режим полковників

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Чорні полковники)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
 Історія Греції
Герб Греції
Доісторична Греція
Егейська цивілізація
Західноанатолійська
Мінойська
Кікладська
Елладська
Мікенська
Стародавня Греція
Темні століття
Архаїчна Греція
Класична Греція
Елліністична Греція
Римська імперія
Римська Греція
Середньовічна Греція
Візантійська імперія
Латинократія
Османська Греція
Сучасна історія
Грецька революція
Королівство Греція
Друга Грецька Республіка
Режим 4 серпня
Друга світова війна
Грецька держава (1941—1944)
(Окупація та Рух Опору)
Громадянська війна
Режим полковників
Третя Грецька Республіка

Портал «Греція»

Режим полковників (грец. Το καθεστώς των Συνταγματαρχών), або Чорні полковники (термін, який використовувався в радянській пресі) — військова диктатура в Греції, встановлена 21 квітня 1967 року, щоб запобігти перемозі на виборах лівого «Союзу центру» Папандреу. В результаті Грецька військова хунта, в якій провідне місце незабаром зайняв Георгіос Пападопулос, встановила диктаторський режим.

Військовий переворот[ред. | ред. код]

Прапор Греції за часів Чорних полковників

Прихід до влади військових в Греції з'явився наслідком багаторічного протистояння лівих і правих політичних сил, коріння якого йде в 20-і роки XX століття і які не припинялися навіть під час німецької окупації. Сприяла успіху повсталих офіцерів і конституційна криза в країні впродовж двох років.

Організаторами перевороту стали полковники Георгіос Пападопулос, Ніколаос Макарезос та генерал Стіліанос Паттакос. У грецьку столицю було введено близько 100 танків, які зайняли найважливіші пункти міської інфраструктури, починаючи з міністерства оборони.

Більше 5 тисяч політичних супротивників військових були арештовані. Партії були заборонені, конституція оголошена недійсною, на більшій частині території введений надзвичайний стан, опозиційні сили зазнали переслідування армії і таємної поліції, деякі її активісти відправлені до концентраційних таборів. Введено сувору цензуру друку, будь-який прояв спротиву негайно придушувався.

Після невдалої спроби перевороту король Констянтин II висланий в Італію. У відсутність короля в 1972 році регентом був призначений Георгіос Пападопулос.

Хоча Пападопулос і перейняв елементи фашистської фюрерської ідеології, він не став засновувати масову фашистську організацію. Також деякі дослідники вважають, що сам переворот було здійснено за підтримки американських спецслужб[1]. Пападопулос поступово знижував жорсткість свого режиму, проводячи легку «демократизацію». 1 червня 1973 року була скасована монархія, і Пападопулос проголосив себе президентом Грецької республіки.

Недовгий період пом'якшення режиму підійшов до кінця в листопаді 1973 року, коли військами було жорстоко придушений антиурядовий виступ студентів Політехнічного інституту в Афінах. Скориставшись цим, група вищих офіцерів збройних сил, натхненником якої називали Дімітріоса Іоаннідіса, 25 листопада 1973 року зробила новий військовий переворот і відсторонила Пападопулоса від влади. До влади прийшли представники «жорсткого» крила військової хунти, що виступали проти хоч якої лібералізації режиму, за збереження в країні військового правління. Президентом був призначений генерал Федон Гізікіс. Знов був введений надзвичайний стан, відновлені закриті концтабори, введена жорстка цезура друку.

По відношенню до іноземних інвестиційних компаній режим проводив досить лояльну політику, що позитивно вплинуло і на розвиток грецької економіки.

Кіпрська криза[ред. | ред. код]

Незважаючи на суворість режиму, хунта виявилась слабкою. Це виявилося, коли підтриманий нею путч на Кіпрі призвів до вторгнення турецької армії і до анексії населеної турками північної частини острова. Режим полковників не зважився на військове втручання і 1974 року розвалився.

Одним із завдань, які поставили собі радикали, було приєднання Кіпру до Греції. Влітку 1974 року хунта, що правила в Греції, здійснила переворот на Кіпрі. Це дало привід Туреччині, яка разом з Великою Британією та Грецією гарантувала незалежність острова, почати вторгнення на острів під приводом захисту турко-кіпрської меншини.

Уряд Греції вимушений була перейти до мобілізації. Наявність у громадян зброї дозволила грецьким офіцерам, прихильним демократії, зажадати від режиму передачі влади цивільному керівництву.

23 липня 1974 року під загрозою наближення до Афін армійського корпусу хунта була вимушена передати управління державою цивільному уряду.[2]

Кінець хунти[ред. | ред. код]

1 серпня 1974 року була знов введена в дію Конституція 1952 року, відновлені громадянські права і цивільний контроль над армією. У вересні 1974 року була відновлена вільна діяльність політичних партій. У жовтні був скасований надзвичайний стан. 17 листопада пройшли парламентські вибори. 8 грудня відбувся референдум з питання про реставрацію монархії. Населення країни висловилося на користь республіканського ладу, король Костянтин ІІ був позбавлений престолу.

У червні 1975 року була прийнята нова конституція, а Греція проголошена парламентською республікою. Провідники путчу 21 квітня 1967 року постали перед судом влітку 1975 року. Вони були засуджені на страту за зраду батьківщині. Згодом це покарання було замінене довічним ув'язненням.

Керівники хунти Стіліанос Паттакос і Ніколаос Макарезос заявили, що розкаюються у скоєному, і були звільнені з-під варти в 1990 році. Головний лідер хунти Георгіос Пападопулос від амністії за умови розкаяння в скоєному відмовився. Він помер від раку в 1999 році у віці 80 років.

Дімітріос Іоаннідіс жив найдовше з «чорних полковників» — до 2010. Він не став розкаюватися в злочинах, і грецький суд відмовив йому в проханні про помилування у вересні 2008 року.[3]

Виноски[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]