Лютневий заколот у Чехословаччині
| Державний переворот у Чехословаччині (1948) | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Холодна війна | |||||||
 | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Президент Націонал-соціалістична партія[en][a] Народна партія Демократична партія[en] Соціал-демократія (антикомуністичні фракції) |
Прем'єр-міністр[en] Комуністична партія Соціал-демократія (прокомуністичні фракції) За підтримки: | ||||||
| Командувачі | |||||||
Едвард Бенеш Петр Зенкль[en] Ян Шрамек[en] Йозеф Леттріх Богуміл Лаушман[en]
|
Клемент Ґотвальд Рудольф Сланський Вацлав Носек[en] Вацлав Копецький[en] Зденек Фірлінгер | ||||||
Лютневий заколот у Чехословаччині або Лютий 1948 (чеськ. Únor 1948, словац. Február 1948); у прокомуністичній історіографії — Звитяжний лютий (чеськ. Vítězný únor[2], словац. Víťazný február) — державний заколот 20-25 лютого 1948 року в Чехословацькій республіці, у результаті якого владу отримала Комуністична партія Чехословаччини.
До цього країна лишалась останньою зі східноєвропейських держав, що по Другій Світовій війні були зайняті радянськими військами і де доти влада не належала комуністичному уряду. Лютневий заколот 1948 року став важливою подією чесько-словацької та європейської історії XX століття, що серйозно вплинув на розстановку сил у повоєнній Європі, визначив устрій та розподіл континенту на блоки капіталістичних і соціалістичних держав.
У лютому 1948 року коаліційний кабінет, до складу якого входили члени усіх великих партій Чехословаччини, зазнав гострої політичної кризи. Спричинила її вимога представників Національно-соціальної партії надати звіт про дії МВС, очолюваного членом Комуністичної партії, оскільки його дії були сприйняті як намагання здійснити політично вмотивовану чистку особового складу[3]. Коли МВС відмовилось виконати вказівку уряду, міністри від Національно-соціальної, Народної та Демократичної партії подали у відставку, маючи на меті тим самим спричинити розпуск кабінету та ініціювати нові вибори. Однак Соціал-демократична партія це рішення не підтримала, і два безпартійних міністри теж, і, таким чином, оскільки свої посади залишили лише 12 із 26 членів кабінету, уряд на чолі з комуністом Клементом Готвальдом зберіг свої повноваження, і прем'єр-міністр висунув вимогу до президента Едварда Бенеша на отримання мандату для заміщення міністрів, які вибули, новими[4].
Використавши момент, компартія перейшла в наступ, організувавши в усій країні масові мітинги й страйки на підтримку своїх поглядів. Найбільшим заходом став мітинг на Старомєстській площі в Празі 21 лютого, коли, попри аномально холодну для регіону погоду (-25 °C), на майдані зібралось понад 100 тисяч осіб[5]. 24 лютого почався одногодинний страйк на підтримку комуністів, у якому взяли участь понад 2,5 мільйонів осіб[6]. Після запеклих дискусій Соціал-демократична партія перейшла на бік комуністів, а тим часом змінилось партійне керівництво і в Національно-соціальній, і в Народній партіях, де гору взяли прихильники спілки з Компартією[7].
Під загальним тиском і загрозою нового загального страйку Едвард Бенеш вимушений був прийняти відставку кабінету й затвердити новий склад уряду, в якому комуністи отримали вже 11 посад[8]. 27 лютого новий уряд було приведено до присяги.
Відразу потому розпочалися гоніння опозиціонерів, і близько 250 тисяч членів опозиційних партій були позбавлені роботи, 3 тисячі осіб змушені були емігрувати[9]
Чехословаччиною керувала переможна Комуністична партія Чехословаччини аж до Оксамитової революції 1989[10]. Відразу переворот став синонімом Холодної війни. Втрата останньої ліберальної демократії у Східній Європі стала глибоким шоком для мільйонів людей на Заході. Вдруге за десятиліття очі Заходу побачили незалежність і демократію Чехословаччини, знищенимі іноземною тоталітарною диктатурою, яка мала намір панувати над маленькою країною (хоча, на відміну від 1938–1939, KSČ виконала більшу частину «брудної роботи»[11][12]).
Попри поширену думку про причетність Радянської армії до подій так званого «Звитяжного лютого», підрозділів радянських військ на території Чехословаччини на той час не було[13] (хоча це не стосується радянських радників та інших військових фахівців), і, попри прохання Готвальда, СРСР відмовився навіть провести маневри у прикордонній зоні[14]. США, Французька республіка та Велика Британія обмежились моральним засудженням дій компартії[15].
За аналогією з Жовтневим заколотом 1917 року в Російській республіці існує широкий спектр оцінок подій «Лютого 1948 року» в Чехословаччині. Для прикладу можна навести два крайні погляди (перший є застарілим і характерним для радянської та ЧССРівської історіографії, другий — сучасний, як у національних історіографіях — чеській та словацькій —, так і в європейській):
- Лютнева революція була соціалістичною революцією, у результаті якої чехословацький робочий клас на чолі з Компартією здійснив повалення демократичної республіки й встановив диктатуру пролетаріату.
- Лютий 1948 року являв собою комуністичний заколот у Чехословаччині, здійснений Комуністичною партією Чехословаччини, що на двадцять років обмежила демократичні права й свободи в країні до короткочасної спроби оновити політичне життя (так звана «Празька весна»), яка знов-таки була придушена, цього разу зусиллями СРСР та інших країн ОВД.
- ↑ Hochman, 1998, с. 52.
- ↑ Čapka, František (2012). 1948: Vítězný únor : cesta k převratu (чес.). Cpress. ISBN 978-80-264-0089-9.
- ↑ Краткая история Чехословакии., стор. 420 (рос.)
- ↑ Снитил З., Цезар Я. Чехословацкая революция 1944—1948 гг., стор 259 (рос.)
- ↑ Краткая история Чехословакии., стор 421 (рос.)
- ↑ Encyklopédia Slovenska. Zv. 2., стор 71 (словац.)
- ↑ Снитил З., Цезар Я. Чехословацкая революция 1944—1948 гг., стор. 270 (рос.)
- ↑ Чехия и Словакия в XX веке. Кн. 2., стор. 76.
- ↑ Kaplan K. Československo v letech 1943—1953. стор. 11 (чес.)
- ↑ Saxonberg, p. 15.
- ↑ Grogin, p. 135.
- ↑ Offner, p. 237.
- ↑ Steininger R. Austria, Germany, and the Cold War: From the Anschluss to the State Treaty 1938—1955., стор. 82 (англ.)
- ↑ Чехия и Словакия в XX веке. Кн. 2., стор. 74 (рос.)
- ↑ див. детальніше Центрально-Восточная Европа во второй половине XX века. Т. 1. стор. 226—230 (рос.)
- Grogin, Robert C. Natural Enemies: The United States and the Soviet Union in the Cold War, 1917–1991. Lexington Books, 2001, ISBN 0-7391-0160-9.
- Offner, Arnold A. Another Such Victory: President Truman and the Cold War, 1945–1953. Stanford University Press, 2002, ISBN 0-8047-4774-1.
- Saxonberg, Steven. The Fall: A Comparative Study of the End of Communism in Czechoslovakia, East Germany, Hungary and Poland. Routledge, 2001, ISBN 90-5823-097-X.
- Wójtowicz, Norbert, Przewrót komunistyczny w Czechosłowacji 1948 roku widziany z polskiej perspektywy, Warszawa: Instytut Pamięci Narodowej, 2021, ISBN 978-83-8229-162-9
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |