Військовий переворот у Чилі (1973)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Військовий переворот у Чилі
Холодна війна
Golpe de Estado 1973.jpg
Обстріл президентського палацу «Ла Монеда» під час перевороту
Дата: 11 вересня 1973 року
Місце: Чилі
Результат: Перемога Августо Піночета
Сторони
Сальвадор Альєнде Августо Піночет

Державний переворот в Чилі здійснений 11 вересня 1973 року армією та корпусом карабінерів. В результаті перевороту було повалено уряд коаліції лівих сил Народна єдність, а президент Сальвадор Альєнде наклав на себе руки[1][2].

Передумови перевороту[ред. | ред. код]

Сальвадор Альєнде, який посів перше місце на президентських виборах 1970 року, не мав підтримки абсолютної більшості виборців. За підсумками всенародного голосування, навіть не дивлячись на отримання від КДБ СРСР 430—450 (за різними джерелами) тисяч доларів на передвиборчу кампанію[3][4], Альєнде набрав 36,6 % голосів, що лише на півтора відсотка більше, ніж його конкурент від правої Національної партії і на 8 % більше, ніж кандидат центристської Християнсько-демократичної партії Хорхе Алессандрі Родрігес[5]. За Конституцією президента з двох кандидатур, які набрали найбільшу кількість голосів, повинен був обрати Конгрес. У Конгресі у «Народної єдності» було 80 місць з 200, у ХДП — 75. 24 жовтня Альєнде був обраний Конгресом президентом, отримавши голоси депутатів фракції ХДП після того, як підписав Статут про конституційні гарантії, узгоджений з християнськими демократами.

Прийшовши до влади, соціалісти, як і обіцяли, стали займатися масовими експропріаціями землі і підприємств. Негайно були націоналізовані всі найбільші приватні компанії та банки. За перші два роки діяльності «Народної єдності» було експропрійовано близько 3500 маєтків загальною площею 500 тис. гектарів землі, в основному поливної, що складало приблизно четверту частину всієї оброблюваної в країні землі[6].

Як тільки стали відомі результати виборів 1970 року, великі скотарі почали забивати худобу, щоб вона не була віднятою новою владою. Зокрема, Скотарська Асоціація Вогненної Землі забила 130 тис. тільних корів і відправила на бойні ще 360 тис. телиць. Інші власники худоби, чиї маєтки простягалися уздовж кордону Чилі з Аргентиною, перегнали свої стада в Аргентину.[6]

В ході націоналізації виникла напруженість у відносинах з США, коли північноамериканські фірми, які вклали великі капітали в мідеплавильному промисловість Чилі, відмовилися прийняти «компенсацію» за відібрані у них підприємства. Були підвищені податки на власників на 50 відсотків[7].

Разом з тим після приходу Альєнде до влади в країні спостерігалося економічне зростання. У 1971 році валовий національний продукт (ВНП) виріс на 8,5 %. У 1972 р ВНП зріс на 5 %. Безробіття скоротилася до кінця 1972 р до 3 % з 8,3 % в 1970-м.

Відсутність у «Народної єдності» парламентської більшості вимагало для стійкості державної влади створення лівоцентристської коаліції з ХДП. Однак через те, що уряд проводив радикальну політику, неприйнятну для центристів, він не мав підтримки ні більшості народу, ані парламентської більшості. Переговори з ХДП зайшли в глухий кут після вбивства ультралівими терористами в червні 1971 року лідера правого крила ХДП Суховича. Після цього ХДП і Національна партія сформували у парламенті різко опозиційну до уряду правоцентристську більшість, а перед парламентськими виборами у березні 1973 створили «Конфедерацію за демократію», яка і здобула перемогу, набравши 55,49 % голосів в Палату депутатів і 57,25 % в Сенат.

З весни 1973 року у Чилі розпочинається економічний застій. Професор Володимир Шевельов зазначає помилки самого Альєнде та кризу в правлячій Партії Народної єдності[8].

Незважаючи на економічне зростання, інфляція становила 22,1 % в 1971 р. завдяки адміністративному контролю за цінами, у першій половині 1972 року зросла до 28 %, у другій половині 1972 року склала 100 %, а в першій половині 1973 року 353 %[9]. Хоча уряд і регулював ціни, проте їхнє зростання не компенсувало збільшення грошової маси, що призвело до товарного дефіциту і розширення «чорного ринку». Економічний стан Чилі ще більше погіршився, коли на світових ринках впали ціни на мідь і відбулася девальвація долара, від курсу якого серйозно залежала експортна економіка країни. У травні 1973 року в президентському посланні конгресу Альєнде писав: "Ми повинні визнати, що виявилися нездатними створити відповідне до нових умов керівництво економікою, що нас захопив бюрократичний смерч, що у нас немає необхідних інструментів для вилучення прибутків буржуазії, і що політика перерозподілу доходів здійснювалася в умовах відриву від реальних можливостей економіки "[8].

З жовтня 1972 року почався масовий страйк вантажоперевізників, котрий практично паралізував транспортне сполучення. Події повільно перетекли у громадянську війну, що не день відбувалося до 30 терактів, які чинила організація « Патріа і Лібертад» (підриви ЛЕП, мостів, залізниць). Ліві екстремісти здійснювали експропріації банків, напади на магазини і поліцейських[10]. Усього ж до серпня 1973 року було знищено понад 200 мостів, шосейних і залізних доріг, нафтопроводів, електропідстанцій, ЛЕП та інших об'єктів. Їх загальна вартість становила 32 % річного бюджету Чилі. Через диверсії навесні загинула половина зібраного врожаю фруктів і овочів, а також кілька тисяч голів худоби.[11]. Терактами, що викликали найбільший резонанс, були вбивство ультралівими терористами лідера правого крила ХДП Суховича в червні 1971 року і вбивство (ймовірно членами «Патріа і Лібертад» військово-морського ад'ютанта президента в липні 1973 року. У червні 1973 відбулася спроба правого військового перевороту Tanquetazo, котру придушили лояльні до уряду військовики. А вже 25 серпня 1973 р. 30 військових моряків захопили радіостанцію і закликали до непокори командуванню флоту. Прокуратура ВМС заарештувала в зв'язку з цим 200 чоловік і висунула звинувачення в змові проти генерального секретаря Соцпартії К. Альтамірано і Гарретона[10].

22 серпня 1973 року опозиційна правоцентристська більшість в Палаті депутатів після тривалої підготовки схвалила (81 проти 47 голосів) «погодження палат» щодо незаконності дій уряду. Президентові Альєнде були пред'явлені звинувачення: в авторитарних устремліннях і прагненні знищити роль законодавчої влади; в нехтуванні рішеннями судів і заступництву злочинцям, пов'язаним з правлячою партією; в замахах на свободу слова, арешти, побиття і катування опозиційних журналістів та інших громадян; в замахах на університетську автономію; в замахах на власність;у незаконному переслідуванні страйкарів; у терорі населення за допомогою озброєних банд; у введенні в освіту марксистської ідеології і т. д.[10][12][13]

ВВП на душу населення за ППС, 1950—2008. Латинська Америка (без Куби) — сірий колір, Чилі — синій колір (в доларах США 2000)

Цілі перевороту[ред. | ред. код]

  • Метою перевороту було повалення законно обраного президента — соціаліста Сальвадора Альєнде[14], якого не вдалося усунути від влади невійськових шляхом.
  • Піночет і його прихильники пояснювали необхідність повалення Альєнде прагненням не допустити громадянську війну[15].

Крім цього, ліві і комуністичні джерела стверджують, що цілями були:

Хід перевороту[ред. | ред. код]

Військовий переворот розпочався в ніч з 10 на 11 вересня 1973 р. на кораблях ВМС Чилі, які брали участь в спільних з ВМС США маневрах «Унітас», що проходили біля берегів Чилі. Кілька сотень (точне число досі невідомо) матросів і офіцерів - прихильників Народної єдності - було розстріляно, і трупи їх скинуті в море. Заколот також відмовився підтримати один з командирів військових кораблів, який був арештований і поміщений в імпровізовану в'язницю на островах Кірікіна [21].

Рано вранці 11 вересня кораблі ВМС обстріляли порт і місто Вальпараїсо, потім висадили десант і захопили місто.

О 6:30 ранку заколотники почали операцію по захопленню столиці Чилі Сантьяго. Були захоплені телецентр і ряд стратегічних об'єктів. «Праві» радіостанції «Агрікультура», «Мінерія» і «Бальмаседа» передали в ефір заяву бунтівників про переворот і створення військової хунти у складі командувача сухопутними силами генерала Аугусто Піночета, командувача ВМС адмірала Хосе Меріно, командувача ВПС генерала Густаво Лі і виконуючого обов'язки директора корпусу карабінерів генерала Сесара Мендоси.

У той самий час проурядові радіостанції «Порталес» і «Корпорасьон», що передавали заяви Альєнде, були розбомблені ВВС. Після цього були захоплені штаб-квартири партій, що входили у «Народну єдність».

О 9:10 ранку радіостанція «Магальянес» — остання з тих, що підтримували Альєнде, — передала в ефір останнє звернення президента до чилійського народу. Безпосередньо в ході трансляції звернення радіостанція була піддана авіабомбардуванню, а потім захоплена путчистами. Всіх співробітників, що знаходилися в будівлі радіостанції (за різними даними, від 46 до 70 осіб), було вбито [22].

О 9:15 заколотники під командуванням генерала Хав'єра Паласіос почали обстріл і штурм президентського палацу «Ла Монеда», який захищало близько 40 осіб. Штурм здійснювався за участю танків і авіації. Пропозиція заколотників про капітуляцію в обмін на дозвіл безперешкодно покинути Чилі захисники «Ла Монеда» відкинули. О 14:20 будівлю президентського палацу було захоплено. Президент С. Альєнде загинув. Згідно з офіційною версією хунти, підтвердженої у 2011 році в результаті ексгумації тіла Альєнде, він наклав на себе руки [23] [24]До публікації результатів ексгумації 2011 року існували припущення, що Альєнде був убитий.[24].

Наслідки перевороту[ред. | ред. код]

Офіційно стан «Стан облоги», введений для здійснення перевороту, зберігався ще упродовж місяця після 11 вересня. За оцінками за цей період в Чилі було убито понад 30 тисяч осіб [25]. Спеціальною комісією під керівництвом єпископа Серхіо Валеча до серпня 2011 року документально встановлені були особистості 3065 жертв терору [26]. Всі позасудові вбивства, скоєні в ході військового перевороту 1973 року, потрапили під амністію, оголошену Піночетом у 1978 р. Закон про амністію не був скасований і після падіння диктатури Піночета, і чилійські суди не розглядали позови від жертв перевороту 1973 року [27]. Однак зараз деякі найбільш активні учасники піночетівського терору вже засуджені - М. Контрерас, М. Краснов, М. Морен Бріто.

Був створений ряд концентраційних таборів для політичних в'язнів, найбільш відомим з яких є концтабір, створений на стадіоні в Сантьяго. На стадіоні «Чилі», перетвореному на концтабір, зокрема, піддавався тортурам і був убитий відомий режисер, поет, композитор і співак Віктор Хара [28].

«У Сантьяго йде дощ»[ред. | ред. код]

«У Сантьяго йде дощ» (ісп. Llueve sobre Santiago) — пароль до початку військового заколоту в Чилі в 1973 р. Передана на військових радіочастотах, ця фраза стала сигналом для прихильників генерала Аугусто Піночета до початку заколоту і повалення президента Сальвадора Альєнде[29]. Ця фраза також дала назву знятому в 1976 року фільму режисера Ельвіо Сото, однойменну музичну тему до якого написав знаменитий аргентинський композитор і музикант Астор П'яццола.

Під час судового процесу над Піночетом багато журналістів — використовуючи гру слів «Santiago» і «mojado» — переробляли цю фразу в «Дощ підмочив Піночета» (ісп. Llueve sobre mojado para los Pinochet)[30].

У мистецтві[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Серхио Вильегас. Стадион в Сантьяго. Преступления чилийской военной хунты. — Москва: Прогресс, 1976.(рос.)
  • Елена Глазунова. «Вражда, но не в открытую»: вмешательство США во внутренние дела Чили (1970-1973 гг.) // «Новая и новейшая история» (Москва). — 2017. — № 1. — С.36-54.(рос.)
  • Роландо Карраско. «Военнопленные» в Чили. — Москва: Издательство Агентства печати Новости, 1977.(рос.)
  • Ґабрієль Ґарсія Маркес. Це стосується усіх нас [про Чилі] // «Всесвіт» (Київ). — 1975. — № 9.— Стор. 212-216.
  • Фёдор Сергеев. Чили: анатомия заговора. — Москва: Международные отношения, 1986.(рос.)
  • Трагедия Чили. Материалы и документы. — Москва: Издательство политической литературы; Издательство Агентства печати Новости, 1974.(рос.)
  • Чили: боль и борьба. — Москва: Правда, 1974.(рос.)
  • Ascanio Cavallo, Margarita Serrano, Golpe: 11 de septiembre de 1973, Santiago de Chile: Aguilar, 2000.(ісп.)
  • Joseph Collins and John Lear, Chile's Free-market Miracle: A Second Look, Oakland: Food First, 1994, 336 pp.(англ.)
  • John Dinges, The Condor Years: How Pinochet and His Allies Brought Terrorism to Three Continents, New York—London: The New Press, 2004, 332 pp.(англ.)
  • Ariel Dorfman, Pilar Aguilera (ed.) and Ricardo Fredes (ed.), Chile: The Other September 11: An Anthology of Reflections on the 1973 Coup, Ocean Press, 2006, 120 pp.(англ.)
  • León Gómez Araneda, Que el pueblo juzgue. Historia del golpe de estado, Terranova Editores; Santiago, Chile; 1988.(ісп.)
  • Mónica González, La conjura: los mil y un días del golpe, Santiago de Chile: Ediciones B, 2000.(ісп.)
  • Oscar Guardiola-Rivera, A Story of a Death Foretold: The Coup Against Salvador Allende, September 11, 1973, New York—London-New Delhi—Sydney: Bloomsbury Press, 2013.(ісп.)
  • Andre Gunder Frank, Economic Genocide in Chile: Monetarism versus Humanity, Nottingham, UK: Spokesman, Books, 1976, 87 pp.(англ.)
  • Jonathan Haslam, The Nixon Administration and the Death of Allende’s Chile: A Case of Assisted Suicide, London; New York: Verso, 2005.(англ.)
  • Carlos Huneeus, El Régimen de Pinochet, Santiago de Chile, 2000. ISBN 956-262-126-X (ісп.)
  • Peter Kornbluh, The Pinochet File: A Declassified Dossier on Atrocity and Accountability, New York—London: The New Press, 2003, 587 pp.(англ.)
  • Stephanie Rosenfeld, «The Myth of the Chilean Miracle», in Multinational Monitor, July-August 1994.(англ.)
  • Mary Helen Spooner, Soldiers in a Narrow Land: The Pinochet Regime in Chile, Berkeley, Los Angeles and London: University of California Press, 1994, 322 pp.(англ.)
  • Hugh O'Shaughnessy, Pinochet: The Politics of Torture, Latin America Bureau, 1999.(англ.)
  • Lubna Z. Qureshi, Nixon, Kissinger, and Allende: U.S. Involvement in the 1973 Coup in Chile, Lexington Books, 2009.(англ.)
  • Mario Spataro, Pinochet: le "scomode" verità, Settimo sigillo, 2003.(італ.)
  • Sergio Villegas, Chile — el stadio. Los crimenes de la junta militar, Buenos Aires, 1974.(ісп.)
  • Peter Winn (ed.), Victims of the Chilean Miracle: Workers and Neoliberalism in the Pinochet Era, 1973—2002, Durham: Duke University Press, 2004, 448 pp.(англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. /07/19/chile.allende/ Former Chilean President Allende's death confirmed as suicide
  2. Chile inquiry confirms President Allende killed himself
  3. [1] // Коммерсант-Власть. — 2005.
  4. Vasili Mitrokhin and Christopher Andrew, he World Was Going Our Way: The KGB and the Battle for the Third World, Basic Books (2005) hardcover, 677 pages ISBN 0-465-00311-7, pages 69-88.
  5. Результати виборів
  6. а б в г д Лісандро Отеро. Розум і сила: Чилі. Три роки «Народної єдності».
  7. а б Сеймур Херш. ЦРУ проти Чилі .
  8. а б Шевельов В.Н. Сальвадор Альєнде // {{{Заголовок}}}. — Ростов-на Дону : Фенікс, 1999. — 317 с. — (Історичні силуети)
  9. Богуш Е. Ю., Ульянова О. В. Чилі в другій половині ХХ століття
  10. а б в Платошкін Н. Чилі 1970—1973 років. Перервана модернізація. М .: Русський Фонд Сприяння Освіті та Науці, 2011
  11. Олександр Тарасов. Досить брехати про Піночета!
  12. а б Див .: Бурстин Е. Указ.соч.
  13. José Piñera.  // Society. — Springer, September/October 2005. — № 6. — ISSN 0147-2011.
  14. Chile and the United States: Declassified Documents Relating to the Military Coup, September 11, 1973
  15. Останній лист Піночета
  16. Бурстин Е. Чилі при Альєнде: погляд очевидця.
  17. Йосип Лаврецький. Заколот.
  18. а б в Див .: Йосип Лаврецький. Указ.соч.
  19. Див .: Маріо Сильверман. Хунта на службі монополій.
  20. Філіп Лаберве. ru / generals.html Коли генерали захоплюють владу.[недоступне посилання з червень 2019]
  21. Філіп Лабреве. Коли генерали захоплюють владу
  22. Тарасов А. Н. Вірите, що можна подружитися з крокодилом?
  23. BBC Russian - Стрічка новин - Експерти встановили причину загибелі Сальвадора Альєнде
  24. а б Смерть Сальвадора Альєнде визнали самогубством
  25. Історія Латинської Америки. Друга половина XX століття. М .: Наука, 2004. С. 209
  26. BBC News - Chile recognises 9,800 more victims of Pinochet's rule (en). bbc.co.uk. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2013-6-21. 
  27. Марта Абреу. Ніхто не помститься за Серхіо Чакона?
  28. 7 фактів про життя і смерті Віктора Хари
  29. Метеоролог Сергій Кабайкін: «Погода кордонів не визнає»[недоступне посилання з квітень 2019]
  30. Llueve sobre mojado para los Pinochet. Архів оригіналу за 15 листопад 2009. Процитовано 5 лютий 2017.