Сім днів до річки Рейн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тренувальні вчення "Сім днів до річки Рейн"
Холодна війна
Probable Axes of Attack.svg
Мапа 1976 року можливої осі атак країн Варшавського договору на Західну Європу.
Дата: 1979
Місце: Центральна Європа, Залізна завіса
Привід: Імовірна атака сил НАТО на Польщу:
Результат: Невідомо; ніколи не здійснювался.
Підписання договору ОСО-2.
Територіальні зміни: Об'єднання Німеччини під Східною Німеччиною
Австрія, Данія, Люксембург, Бельгія та Нідерланди на схід від річки Рейна до Варшавського договору (у разі спроби)
Сторони
Warsaw Pact Logo.svg ОВД

Комуністичні партії у
очікуваних радянських сателітах:

НАТО

 Австрія

Командувачі
СРСР Леонід Брежнєв
СРСР генерал-полковнік Юрій Зарудін
СРСР генерал Євген Івановський
СРСР Дмитро Устинов
Польща Войцех Ярузельський
Польща Флоріан Сівіцький
НДР Еріх Гонеккер
НДР Гайнц Гоффманн
Австрія Франц Мурі (de)
Бельгія Луї ван Гейт
Нідерланди Маркус Баккер
Данія Йорген Йенсен (da)
США Джиммі Картер
США Гарольд Браун

ФРН Гельмут Шмідт
ФРН Ганс Апель
Бельгія Вілфрід Мартенс
Нідерланди Дріс ван Агт
Данія Анкер Йоргенсен
Австрія Рудольф Кірхшлегер
Австрія Бруно Крайський

Втрати
Буде здійснено у відповідь на перший удар НАТО по Польщі. За оцінками, такий удар викликав би 2 мільйони негайних польських смертей поблизу Вісли Якщо це буде здійснено, великі втрати у Західній Німеччині
Рейн — одна з найголовніших річок в Європі

«Сім днів до річки Рейн» (рос. «Семь дней до реки Рейн») — так називалася цілком таємна командно-штабна військова гра[en], спланована в 1979 році Організацією Варшавського договору (ОВД). Це були радянські уявлення семиденної ядерної війни між НАТО і Об'єднаними збройними силами ОВД[1][2][3]. Великомасштабні навчання з даного плану проводилися на території НДР щорічно аж до літа 1990 року, тобто в останній раз вони відбулися вже після падіння Берлінського муру.

Розсекречення[ред. | ред. код]

Перші відомості в плані радянського вторгнення в Західну Європу які проводились згідно цьому плану навчання, появились в російському друку на початку 1990-х рр.

Чехи[4] та угорці[5] розсекретили пов'язані документи у 1990-х роках. Польський уряд в цей період розсекретив деякі матеріали[6][7].

Потім цей можливий сценарій третьої світової війни був оприлюднений консервативним польським урядом відразу після його обрання в 2005 році, для того, щоб «підвести риску під Комуністичним минулим країни» і «надати інформацію польської громадськості в старому режимі»[8].

План операції[ред. | ред. код]

План ґрунтувався на тому, що НАТО завдасть перший удар по долині річки Вісла, що стане на заваді командуванню радянського блоку у відправку підкріплення в Східну Німеччину для запобігання вторгнення НАТО в цю країну[2][8][3]. В результаті цього ядерного удару очікувалося, що вся Польща буде знищена і близько двох мільйонів цивільних поляків помруть.

Радянський ядерний контрудар буде спрямований проти Західної Німеччини, Бельгії, Нідерландів і Данії та північносхідної Італії[2][3].

В рамках підготовки операції вторгнення в Західну Європу, СРСР розмістив (станом на кінець 1980-х рр.) Приблизно 60 тисяч танків на своїй європейській території і в країнах Організації Варшавського договору, не рахуючи ще 20 тисяч в азіатській частині СРСР. Склад, структурна організація та розгортання таких сил прямо вказували на їх наступальний, а не оборонний характер, що викликало глибоке занепокоєння в політичних та військових колах країн НАТО.

План був поступово згорнутий через прийняття в СРСР оборонної військової доктрини (1988), антикомуністичні революції у Східній Європі (1989), возз'єднання Німеччини (1990) і, нарешті, висновок Паризького договору про звичайні збройні сили в Європі (19 листопада 1990 р).

Ядерна відповідь[ред. | ред. код]

Мапи, пов'язані з опублікованим планом, показують ядерні удари у багатьох державах НАТО, але виключають як Францію, так і Велику Британію.

Відомі цілі[ред. | ред. код]

Відень повинен був бути вражений двома 500-кілотонними бомбами, в той час як Віченца, Верона, Падуя і кілька баз в Італії повинні були бути вражені одиночними 500-кілотонними бомбами[5]. Угорщина мала захопити Відень[4].

Штутгарт, Мюнхен та Нюрнберг у Західній Німеччині мали бути знищені ядерною зброєю, а потім захоплені чехословаками та угорцями[4].

У Данії першими ядерними цілями були Роскілле та Есб'єрг. Роскілле, хоча і не має військового значення, є другим за величиною містом Зеландії і розташований недалеко від столиці Данії Копенгагена (відстань від центрального Копенгагена до Роскілле становить лише 35 км). Воно також було б мішенню через його культурне та історичне значення, щоб порушити моральний дух данського населення та армії. Есб'ерг, п'ятий за величиною місто в країні, стане мішенню через свою велику гавань, здатної полегшити доставку великих підкріплень НАТО. Якби після двох початкових ударів був данський опір, інші цілі були б розбомблені[9].

Додаткові плани[ред. | ред. код]

Радянські плани передбачали вихід на рубіж Північного моря і міста Ліона (Франція) на дев'ятий день наступу, потім продовження наступу до кінцевого рубежу в Піренеях. При цьому деякі союзники СРСР та ОВД (наприклад, Чехословаччина) знаходили такі цілі занадто оптимістичними[4]. На думку сучасних західних стратегів, цілі радянської операції були повністю недосяжними. У СРСР були також плани по морській операції в Північній Атлантиці проти судноплавства НАТО.

Відповідь НАТО[ред. | ред. код]

НАТО у відповідь розробила і здійснювала комплекс захисних заходів, направлених на відображення потенційного радянського наступу. При цьому прагнучи по можливості уникнути переростання європейського конфлікту в світову ядерну війну. Серед відповідних заходів НАТО були наступні:

  • оскільки сили НАТО в Європі відставали за чисельністю танків від СРСР і ОВД в кілька разів, а перекидання додаткових танків з США морем зайняла б приблизно тиждень (занадто довгий термін з урахуванням темпів передбачуваного радянського вторгнення), то основний упор робився на розвиток протитанкової вертолітної авіації;
  • передбачалося використання нейтронних боєприпасів проти наступаючих танкових колон;
  • вздовж кордону ФРН і НДР велося проектування трубопроводу, начиненого рідкою вибуховою речовиною; трубопровід міг бути детонований по всій довжині кордону в момент початку радянського вторгнення;
  • в якості неядерної відповіді на радянський наступ, передбачалося також знищення виявлених радянських підводних човнів в Атлантиці.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ISN Editors. Poland reveals Warsaw Pact war plans. International Relations And Security Network. Процитовано 23 December 2014. 
  2. а б в Nicholas Watt in Warsaw (2005-11-26). Poland risks Russia's wrath with Soviet nuclear attack map | World news. The Guardian. Процитовано 2013-06-14. 
  3. а б в Rennie, David (2005-11-26). World War Three seen through Soviet eyes. Telegraph. Процитовано 2013-06-14. 
  4. а б в г Samuel, Henry (2007-09-20). Soviet plan for WW3 nuclear attack unearthed. Telegraph. Процитовано 2013-06-14. 
  5. а б Tweedie, Neil (2001-12-01). Vienna was top of Soviet nuclear targets list. Telegraph. Процитовано 2013-06-14. 
  6. https://www.globalsecurity.org/military/world/russia/cccp-war-plans.htm.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  7. https://www.nato.int/docu/review/2001/0104-09.htm.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  8. а б Poland Opens Secret Warsaw Pact Files. Rferl.org. 2005-11-25. Процитовано 2013-06-14. 
  9. Niels Lillelund; Jette Elbæk Maressa (18 January 2003). Atomplaner mod Danmark under Den Kolde Krig [Nuclear plans against Denmark during the Cold War] (Danish). Jyllands Posten. Процитовано 18 July 2019. 

Посилання[ред. | ред. код]