Фольклор

Фламандські Прислів'я

Фолькло́р (англ. folk-lore, букв. — народна мудрість; народне знання), або наро́дна тво́рчість — колективна художня творча діяльність народу (літературна, музична та образотворча). Усна народна творчість засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народно-поетичної фантазії, які відбиваються у тематиці декоративно-ужиткового мистецтва, наїву та ін.

Один із найпоширеніших фольклорних героїв в Україні на картині «Козак Мамай», Музей Івана Гончара

Сюди належать різножанрові твори, що виникають в певному середовищі, передаються усно з давніх-давен, зазнаючи певних змін, мають ритуально-магічне, обрядове, естетичне, розважальне або/і виховне значення. Термін «фольклор» вперше використав 1846 року англійський археолог та письменник Вільям Томс.

Основні літературні жанри усного фольклору — перекази, пісні, казки, епос; музичні — пісні, інструментальні наспіви і п'єси; театральні — драми, сатиричні п'єси, театр ляльок; а також танці. Фольклор є історичною основою світової художньої культури, джерелом національних художніх традицій, а також виразником народної свідомості та ідентичності.

Огляд

Індійське народне поклоніння в печерах Бату, Селангор, Малайзія

Народні танці, Пловдив, Болгарія

Сербська фольклорна група, музика та костюми. Група виконавців, які діляться традиційною сербською народною музикою на вулицях Белграда, Сербія.

Слово «фольклор» (англ. folklore), поєднання англ. folk (народний, традиційний) і англ. lore (сукупність традицій і знань, які зазвичай передаються від людини до людини з вуст в уста), було введено в 1846 році англійцем Вільямом Томсом, який винайшов цей термін як заміну термінології того часу «популярні старожитності» або «популярна література». Друга половина слова, англ. lore, походить від староанглійського lār (навчання, інструкції або знання). Це знання та традиції певної групи, які часто передаються з вуст в уста.

Поняття «фольк» з часом змінювалося. Коли Томс вперше ввів цей термін, «фольк» застосовувався лише до сільських, часто бідних і неписьменних селян. Сучасніше визначення «фольку» — це соціальна група, яка включає двох або більше людей зі спільними рисами, які виражають свою спільну ідентичність через відмінні традиції. «Фольк — це гнучке поняття, яке може позначати націю, як в американському фольклорі або окрему родину». Це розширене соціальне визначення «фольклору» підтримує ширший погляд на матеріал, тобто традиції, які вважаються «фольклорними артефактами». Тепер визначення включає усі «речі, які люди роблять за допомогою слів (вербальні знання), речі, які вони роблять своїми руками (матеріальні знання), і речі, які вони роблять своїми діями (звичайні знання)». Фольклор більше не вважається обмеженим тим, що є старим або застарілим. Ці народні артефакти продовжують передаватися неофіційно, як правило, анонімно і завжди в багатьох варіантах. Фольклорний колектив не є індивідуалістичним; він оснований на спільноті та плекає свої знання в громаді. «З появою нових груп створюється новий фольклор… серфінгісти, мотоциклісти, комп'ютерні програмісти». На відміну від елітарної культури, де будь-яка окрема робота названого митця захищена авторським правом, фольклор є функцією спільної ідентичності в рамках спільної соціальної групи.

Визначивши фольклорні артефакти, професійний фольклорист прагне зрозуміти важливість цих вірувань, звичаїв і предметів для групи, оскільки ці культурні одиниці не будуть передані, якщо вони не матимуть деякого постійного значення в групі. Це значення, однак, може змінюватися і трансформуватися; наприклад, святкування Хелловіну в 21-му столітті — це не вечір усіх святих Середньовіччя, Хелловін навіть породив власний набір міських легенд, незалежних від історичного свята; ритуали очищення ортодоксального юдаїзму спочатку сприяли здоров’ю людей у ​​країні з невеликою кількістю води, але тепер ці звичаї означають для деяких людей визначення себе як ортодоксального єврея. Для порівняння, така звичайна дія, як чищення зубів, яка також передається всередині групи, залишається практичною проблемою гігієни та здоров'я і не піднімається до рівня традиції, що визначає групу. Традиція починається як запам'ятована поведінка; як тільки вона втрачає своє практичне призначення, не залишається причин для подальшої передачі, за винятком ситуації, коли поведінка набуває значення, що виходить за межі початкової практичності дії. Це значення лежить в основі фольклористики, вивчення фольклору.

Із зростанням теоретичної складності соціальних наук стало очевидним, що фольклор є природним і необхідним компонентом будь-якої соціальної групи; фольклор завжди нас оточує. Фольклор не обов'язково повинен бути старим або застарілим; він продовжує створюватися і передаватись, і в будь-якій групі фольклор використовують для розрізнення «нас» і «них».

Зародження та розвиток фольклористики

Фольклор почав виділятися як автономна дисципліна в період романтичного націоналізму в Європі. Особливою фігурою в цьому розвитку був Йоганн-Готфрід Гердер, чиї твори 1770-х років представляли усні традиції як органічні процеси, пов'язані з місцевістю. Після того, як німецькі держави зазнали нападу наполеонівської Франції, підхід Гердера був прийнятий багатьма його співвітчизниками, які систематизували записані народні традиції та використовували їх у процесі побудови нації. Цей процес із ентузіазмом сприйняли менші країни, такі як Фінляндія, Естонія та Угорщина, які прагнули політичної незалежності від своїх домінуючих сусідів.

Фольклор, як галузь дослідження, набув подальшого розвитку серед європейських вчених 19 століття, які протиставляли традицію новому розвитку сучасності. Головним напрямком дослідження була усна народна творчість сільського селянського населення, яка розглядалася як залишки та пережитки минулого, що продовжували існувати в нижчих прошарках суспільства. «Казки» братів Грімм (вперше видані 1812 р.) — найвідоміша, але далеко не єдина збірка словесного фольклору європейського селянства того часу. Цей інтерес до історій, приказок і пісень зберігався протягом усього 19-го сторіччя і вивів на один рівень новонароджену дисципліну фольклористики з літературою та міфологією. На початку 20 століття кількість і складність фольклористичних досліджень і фольклористів зросла як в Європі, так і в Північній Америці. В той час як європейські фольклористи зосереджувалися на усному фольклорі однорідного селянського населення у своїх регіонах, американські фольклористи на чолі з Францом Боасом і Рут Бенедикт вирішили розглянути культуру корінних американців у своїх дослідженнях і включили сукупність їхніх звичаїв і вірувань як фольклор. Ця відмінність зблизила американську фольклористику з культурною антропологією та етнологією, оскільки вони використовують однакові методи збору даних у своїх польових дослідженнях. Цей розділений альянс фольклористики між гуманітарними науками в Європі та соціальними науками в Америці пропонує безліч теоретичних позицій та дослідницьких інструментів для галузі фольклористики в цілому, навіть якщо вона продовжує бути предметом дискусії в самій галузі.

Термін «фольклористика» разом із альтернативною назвою «вивчення фольклору» почали широко використовувати у 1950-х роках, щоб відрізнити академічне дослідження традиційної культури від самих фольклорних артефактів. Коли в січні 1976 року Конгрес США прийняв Закон про збереження американського фольклору (Public Law 94-201), що збіглося зі святкуванням Двохсотріччя Сполучених Штатів, фольклористика в Сполучених Штатах «досягла повноліття».

«…[Спосіб життя традиційної громади] означає традиційну експресивну культуру, спільну для різних груп у Сполучених Штатах: сімейну, етнічну, професійну, релігійну, регіональну; експресивна культура включає широкий спектр творчих і символічних форм, таких як звичаї, вірування, технічні навички, мова, література, мистецтво, архітектура, музика, ігри, танці, драма, ритуали, вистави, рукоділля; ці форми в основному засвоюються усно, шляхом наслідування або у виконанні, і, як правило, зберігаються без офіційного навчання чи інституційного керівництва.»

Доданий до великої низки інших законів, спрямованих на захист природної та культурної спадщини Сполучених Штатів, цей закон також знаменує зміну національного усвідомлення. Він підкреслює зростаючє розуміння того, що культурне розмаїття є національною силою та ресурсом, який варто захищати. Парадоксально, але це об'єднує, а не роз'єднує громадян країни. «Ми більше не розглядаємо культурні відмінності як проблему, яку потрібно вирішити, а як чудову можливість. У розмаїтті американського фольклору ми знаходимо ринок, що наповнений обміном традиційними формами та культурними ідеями, багатим ресурсом для американців». Це розмаїття щорічно відзначається на Смітсонівському фестивалі фольклору та багатьох інших фестивалях фольклору по всій країні.

Існує багато інших визначень. Згідно з основною статтею Вільяма Баскома на цю тему, існує «чотири функції фольклору»:

• Фольклор дозволяє людині уникати репресій, які накладає на неї суспільство.
• Фольклор підтримує культуру, виправдовуючи її ритуали та установи для тих, хто їх виконує та дотримується.
• Фольклор є педагогічним засобом, який зміцнює моральний дух і цінності, розвиває розум.
• Фольклор є засобом застосування соціального тиску та здійснення соціального контролю.

Визначення терміну «фольк»

Друзі на фермі

Фольклорний театр в Ель-Мансурі, Єгипет

Соціальна група «фольк» 19-го століття, визначена в оригінальному терміні «фольклор», вважалася сільською, неписьменною та бідною. Ця група складалася з селян, але міське населення до неї не входило. Лише наприкінці 19-го століття міський пролетаріат (на основі марксистської теорії) почав розглядатися як «фольк». Спільною рисою цього розширеного визначення була ідентифікація як нижчого класу суспільства.

Пізніше, у 20-му столітті, в комбінації з новими підходами у соціальних науках, фольклористи також переглянули та розширили своє визначення групи «фольк». У 1960-х роках стало зрозуміло, що соціальні групи, тобто фольклорні групи, оточують нас; кожен індивід має безлічі різних ідентичностей і супутніх їм соціальних груп. Першою групою, в якій кожен із нас народжується, є родина, і кожна родина має свій унікальний родинний фольклор. У міру того, як дитина росте як особистість, її ідентичність також зростає, включаючи вік, мову, етнічну приналежність, професію тощо. Кожна з цих когорт має свій власний фольклор, і, як зазначає один фольклорист, це «не пуста спекуляція… Десятиліття польових досліджень переконливо продемонстрували, що ці групи справді мають власний фольклор». У цьому сучасному розумінні фольклор є функцією спільної ідентичності всередині будь-якої соціальної групи.

Цей фольклор може включати жарти, приказки та очікувану поведінку в багатьох варіантах, які завжди передаються неформально. Здебільшого фольклор засвоюється через спостереження, наслідування, повторення або виправлення іншими членами групи. Ці неформальні знання використовуються для підтвердження та зміцнення ідентичності групи. Може використовуватися всередині групи, щоб виразити спільну ідентичність, наприклад, на церемонії ініціації нових членів. Може також використовуватись поза групою, щоб відрізнити її від сторонніх, прикладом може бути демонстрація народного танцю на громадському фестивалі. Для фольклористів важливо те, що існують два протилежні, але однаково корисні способи вивчення групи: можна почати з визначеної групи, щоб вивчити її фольклор, або можна ідентифікувати елементи фольклору та використовувати їх для ідентифікації соціальної групи.

Роди та жанри народних оповідей

Традиційно виділяють 4 типи народних оповідей:

• Народний епос — розповідні фольклорні твори, до яких належать:
  • Загадки
  • Прислів'я та приказки
  • Анекдоти
  • Казки
  • Легенди
  • Перекази
  • Байки
  • Притчі
  • Народні казки

• Народна лірика — поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтворення думок, почуттів і хвилювань героїв.
  • Трудові пісні
  • Календарно-обрядові пісні — веснянки, русальні, купальські, жниварські пісні, колядки, щедрівки
  • Родинно-побутові пісні — колискові, весільні, танцювальні, жартівливі пісні, пісні-голосіння
  • Соціально-побутові пісні — козацькі, кріпацькі, чумацькі, рекрутські (солдатські), бурлацькі (наймитські), стрілецькі пісні

• Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля).

• Народний ліро-епос — фольклорні твори, що містять ознаки як народного епосу, так і народної лірики.
  • Думи
  • Балади
  • Історичні пісні

Мова фольклору

Мова фольклору — мова усної народної творчості (пісень, казок, легенд, приказок і прислів'їв, замовлянь, заклинань та інших), що своєю лексикою, фразеологією, граматикою, фонетикою засвідчує існування глибин, коріння національної мови. Підхід до мови фольклору як до специфічно організованих виражальних засобів, що виконують естетичну функцію, зумовлює віднесення її до системи функціональних стилів літературної мови або до різновидів художнього стилю. Фольклорні джерела літературної мови відбивають своєрідність національної мовної картини світу, втіленої в просторових, часових, морально-етичних поняттях.

Мова фольклору — джерело фольклоризму в сучасній літературній мові, за яким, зокрема, визначаються традиційні та новаторські тенденції у розвитку мовностилістичних засобів. Поряд з такими формами існування національної мови, як літературна мова і діалекти, мова фольклору характеризується ознакою наддіалектності, що наближає її до літературної мови. Наддіалектність найвиразніше виявляється у мові народної пісні, менше — казки, найвідчутніший вплив діалектів, говіркових норм в оповідних жанрах.

Мова фольклору — предмет лінгвофольклористики, історичної поетики, семіотики художньої літератури. Через неї передається світогляд народу, зокрема, його сприймання космосу, органічного зв'язку з навколишньою природою, відбиваються характерні заняття людей у певні історичні часи тощо. Століттями формувалися народнопоетичний словник, фразеологія, жанрово відмінний синтаксис, усталювалися вислови-формули, традиційні мотиви й національно-мовна символіка.

Юридичний захист фольклору

Як і будь-який інший результат творчої діяльності фольклор є об'єктом права інтелектуальної власності. Однак на відміну від традиційних творів, які охороняються авторським правом з метою виключення їх незаконного використання, фольклор має особливу систему захисту, суть якої полягає у виключенні незаконного привласнення фольклорних творів або обмеження доступу до них якоюсь конкретною особою із використанням механізмів захисту інтелектуальної власності. З юридичної думки фольклор як об'єкт інтелектуальної власності охоплюється ширшим поняттям традиційні знання. Фольклор не є об'єктом авторського права.

Специфічні риси

• Усність (спосіб передачі без застосування писаних текстів та інших способів фіксації).
• Варіативність (гнучкість творів що дозволяє пристосовувати їх до різних побутових ситуацій)
• Анонімність (відсутність авторства)
• Імпровізаційність
• Народність
• Традиційність (усталені способи втілення)
• Біфункціоналізм
• Синкретизм

Див. також

• Фольклористика
• Фольклористичні терміни
• Традиційні знання
• Декоративно-ужиткове мистецтво
• Наївне мистецтво
• Постфольклор
• Кобзар

Джерела та література

• О. Ю. Бріцина. Фольклор // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 310-313. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Лановик М. Б., Лановик З. Б. Українська усна народна творчість. — К. : Знання-Прес, 2006. — 591 с.
• Гоменюк Дмитро. Фольклористичні та літературознавчі праці. — Донецьк : ДонНУ, 2003. — Т. 1. — 544 с.
• Український фольклор у теоретичному висвітленні: підручник / С. Росовецький; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — К. : Київ. ун-т, 2008. — 623 с. — ISBN 966-594-956-Х.
• Усна народна творчість: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл / С. О. Філоненко; Міністерство освіти і науки України, Бердянський державний педагогічний університет, Ін-т філології. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 141 с.
• Bascom, William R. (1954). Four Functions of Folklore. The Journal of American Folklore (англ.). American Folklore Society. 67 (266): 333—349. doi:10.2307/536411. JSTOR 536411.}}
• Bauman, Richard (1971). Differential Identity and the Social Base of Folklore. Journal of American Folklore (англ.). 84 (331): 31—41. doi:10.2307/539731. JSTOR 539731.
• Bronner, Simon J. (1986). American Folklore Studies: An Intellectual History. Lawrence: University Press of Kansas. ISBN 978-0-7006-0313-8.
• Dundes, Alan (1965). The Study of Folklore (англ.). Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall. ISBN 978-0-13-858944-8.
• Dundes, Alan (1969). The Devolutionary Premise in Folklore Theory. Journal of the Folklore Institute (англ.). 6 (1): 5—19. doi:10.2307/3814118. JSTOR 3814118.
• Dundes, Alan (1971). Folk Ideas as Units of Worldview. Journal of American Folklore (англ.). 84 (331): 93—103. doi:10.2307/539737. JSTOR 539737.}
• Dundes, Alan (1978). Essays in Folkloristics (Kirpa Dai series in folklore and anthropology) (англ.). Folklore Institute.
• Dundes, Alan (1980). Interpreting Folklore (англ.). Bloomington and Indianapolis: Indiana University Press. ISBN 978-0-253-14307-5.
• Hufford, Mary (1991). American Folklife: A Commonwealth of Cultures. Publication of the American Folklife Center (англ.). Library of Congress. 17: 1—23. Архів оригіналу за 13 October 2019. Процитовано 19 December 2016.
• Noyes, Dorothy (2012). The Social Base of Folklore. У Bendix, Regina; Hasan-Rokem, Galit (ред.). A Companion to Folklore (англ.). Malden, MA: Wiley-Blackwell. с. 13—39.
• Schlinkert, Jana C. (2007). Lebendige folkloristische Ausdrucksweisen traditioneller Gemeinschaften. Rechtliche Behandlungsmöglichkeiten auf internationaler Ebene (= Schriften zum transnationalen Wirtschaftsrecht) [Lively folkloric expressions of traditional communities. Legal treatment options at international level (= writings on transnational business law)] (нім.). Berlin: BWV–Berliner Wissenschaftsverlag. ISBN 978-3-8305-1278-3.
• Schreiter, Robert J. (2015). Constructing Local Theologies (англ.) (вид. 30th Anniversary). Orbis Books. ISBN 978-1-62698-146-1. OCLC 1054909858.
• Sims, Martha; Stephens, Martine (2005). Living Folklore: Introduction to the Study of People and their Traditions (англ.). Logan: Utah State University Press. ISBN 978-0-87421-611-0.
• Wilson, William A. (2006). Rudy, Jill Terry; Call, Diane (ред.). The Marrow of Human Experience: Essays on Folklore (англ.). Logan: Utah State University Press. ISBN 978-0-87421-653-0. JSTOR j.ctt4cgkmk. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 19 грудня 2016.
• Zumwalt, Rosemary Levy; Dundes, Alan (1988). American Folklore Scholarship: A Dialogue of Dissent (англ.). Indiana University Press.

Посилання

• Єфремова Л. Фольклор // Українська фольклористична енциклопедія [Архівовано 12 грудня 2020 у Wayback Machine.] / Голов. ред. Г. Скрипник; НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. — Київ: Вид. ІМФЕ, 2019. — С. 749—755. — ISBN 978-966-02-9033-4.
• Фольклор // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 537-538.
• Фольклор // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 1987-1988. — 1000 екз.
• Мова фольклору // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 60.
• Варіативність; Фольклор і література // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 82; 598-599. — 634 с.
• Folklore // Internet Encyclopedia of Ukraine (англ.)