Налужжя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Налужжя
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Тернопільський район
Рада Струсівська
Код КАТОТТГ UA61040290140093075
Основні дані
Засноване 1783
Населення 505
Площа 1,308 км²
Густота населення 386.09 осіб/км²
Поштовий індекс 48127
Телефонний код +380 3551
Географічні дані
Географічні координати 49°21′22″ пн. ш. 25°37′09″ сх. д. / 49.35611° пн. ш. 25.61917° сх. д. / 49.35611; 25.61917Координати: 49°21′22″ пн. ш. 25°37′09″ сх. д. / 49.35611° пн. ш. 25.61917° сх. д. / 49.35611; 25.61917
Середня висота
над рівнем моря
350 м
Водойми Серет
Відстань до
районного центру
11 км
Місцева влада
Адреса ради 48127, с.Струсів
Карта
Налужжя. Карта розташування: Україна
Налужжя
Налужжя
Налужжя. Карта розташування: Тернопільська область
Налужжя
Налужжя
Мапа
Мапа

CMNS: Налужжя у Вікісховищі

Налу́жжя — село Микулинецької селищної громади Тернопільського району Тернопільської області. Підпорядковане Струсівській сільраді до 2020 року. Розташоване на берегах річки Серет.

Населення — 505 осіб (2001).

Історія

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту та неоліту.

Перша писемна згадка — 1783. В цей час воно належало до Струсівської управи. 50 % населення села були поляками.

1900 року було засновано читальню «Просвіта». 1915 року під час Першої Світової Війни село було повністю зруйноване російськими військами і лише згодом відновлене.

Мікротопоніми

Назви піль: від Руліс, за Могилою, Рементарська стінка, Шляхеччина[1].

Поширені прізвища

Бенцаль, Бутрин, Винник, Єнґрис, Калинський, Коберницький, Кожушко, Стефанишин, Клименко[1].

Пам'ятки

Є церква Успіння Пресвятої Богородиці, ПЦУ (1872), 2 «фіґури».

Встановлено пам'ятний знак на честь скасування панщини (відновлено 1998).

Соціальна сфера

Працюють ЗОШ 1 ступ., бібліотека.

Відомі люди

Народилися

Пов'язані з селом

Примітки

  1. а б Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини // Відбиток з «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту. — Мюнхен, 1971. — C. 174.
  2. Мазур Андрій Євгенович // Книга пам'яті

Джерела