Адель Енель
| Адель Енель | |
|---|---|
| фр. Adèle Haenel | |
 Адель Енель. Фото 2012 | |
| Дата народження | 1 січня 1989 (35 років) |
| Місце народження |
Париж,  Франція |
| Громадянство |
Франція |
| Професія | акторка |
| Alma mater | Ліцей Монтеняd |
| Роки активності | 2002 — наш час |
| Член у | Collectif 50/50d[1] |
| IMDb | ID 1194748 |
| Автограф |
 |
| Сезар (2014, 2015) | |
 Висловлювання у Вікіцитатах  Адель Енель у Вікісховищі | |
Аде́ль Ене́ль (фр. Adèle Haenel; нар. 1 січня 1989, Париж, Франція) — французька акторка театру та кіно. Двічі лауреат премії «Сезар» (у 2014 та 2015 роках) та низки інших кінонагород 
.
Життєпис та кар'єра[ред. | ред. код]
Адель Енель народилася 1 січня 1989 року у Парижі в сім'ї перекладача австрійського походження та учительки[2]. Відвідувала театральні курси у Монтреї. Акторську кар'єру почала у 13-річному віці на театральній сцені. У кіно дебютувала у 2002 році, зігравши роль Хлої у фільмі «Дияволи» режисера Крістофа Ружжіа. Після 5-річної перерви Адель повернулася у кіно, знявшись у дебютному фільмі Селін Ск'ямми «Водяні лілії». За роботу у цій стрічці акторка уперше була номінована на премію «Сезар» як найперспективніша молода акторка. Другу номінацію на цю премію отримала у 2012 році за роль у фільмі Бертрана Бонелло «Будинок терпимості»[3] та отримала за роль у цьому фільму Премію «Люм'єр».
За виконання головної ролі у фільмі «Сюзанна» (реж. Катель Кілевере, 2013) уперше отримала премію «Сезар» (номінація «Найкраща акторка другого плану»)[4].
2014 року Адель Енель зіграла головну жіночу роль у фільмі Тома Кайє «Винищувачі», отримавши за неї «Сезара» у номінації «Найкраща акторка»[5]. Цього ж року знялася разом з зірками французького кіно Ґійомом Кане та Катрін Денев у фільмі Андре Тешіне «Чоловік, якого надто сильно любили», отримавши чергову номінацію на «Сезара» як найкраща акторка.
2014 року зробила камінг-аут як лесбійка під час своєї промови на нагородженні «Сезар» і визнала свої стосунки з режисеркою Селін Ск'яммою, з якою вона познайомилася на зніманнях фільму «Водяні лілії» [6]. Пара дружно розлучилася 2018 року [7], перш ніж вони почали роботу над «Портретом дівчини у вогні»[8]. Енель і Ск'ямма залишилися близькими після закінчення їхніх стосунків[7][8].
2015 року Адель Едель була удостоєна французької акторської премії Ромі Шнайдер.
2016 року дебютувала німецькою мовою у фільмі «Die Blumen von gestern», зігравши французьку нащадку німецьких жертв Голокосту.
У фільмі Робена Кампійо «120 ударів на хвилину» зобразила Софі, активістку з ВІЛ/СНІДу з паризького відділення ACT UP[9]. Була номінована на премію Сезар за найкращу жіночу роль другого плану за свою гру[10].
Втілила роль овдовілої детективки у кримінальній комедії П'єра Сальвадорі «Щось не так з тобою» 2018 року. Знову була номінована на премію Премію «Сезар» за найкращу жіночу роль[11].
2019 року знялася в трьох фільмах, які показували на Каннському кінофестивалі: «Замша» Квентіна Дюп'є, «Герої не вмирають» Од Леа Рапен і «Портрет дівчини у вогні» Селін Ск'ямми [12]. У «Портреті дівчини у вогні» Адель зобразила Елоїзу, молоду аристократку з Бретані 18-го століття, яку мають видати заміж за дворянина з Мілана. А. О. Скотт з The New York Times вважав гру Енель гідною номінації на «Оскар» за найкращу жіночу роль[13], а Білдж Ебірі з Vulture описав кульмінацію фільму (в якому фігурує Енель) як «одна з найкращих акторських робіт і один з найзворушливіших образів, що я бачив за цілі століття»[14]. Енель була номінована на премію «Сезар» за найкращу жіночу роль за свою роль, її сьома номінація на «Сезар»[15].
З 2019 року Енель і її партнерка по головній ролі Рут Вега Фернандес підготували для театрів Франції та Швейцарії екранізацію режисерки Жизель В’єнн за оперою Роберта Вальсера «L'Etang» (Ставок)[16]. Після того, як вистави неодноразово відкладалися або скасовувалися через обмеження, викликані пандемією COVID-19,[17][18] вистава відбулася у травні 2021 року в Театрі Віді-Лозанна у Швейцарії[19].
28 лютого 2020 року Енель разом з Ноемі Мерлан, Селін Ск'яммою та Аісою Майгою[20] вийшли з 45-ї церемонії вручення премії «Сезар» після того, як Роман Поланский, який був засуджений за зґвалтування 13-річної Саманти Геймер, отримав нагороду за найкращу режисуру фільму «Офіцер і шпигун». Коли Енель пішла, вона махнула кулаком і закричала «La honte!» («Ганьба!»), а після виходу з аудиторії вона була знята, як саркастично плескає в долоні та вигукує «Bravo la pédophilie!» («Браво, педофілія!»)[21].
Після того, як вистави неодноразово відкладалися або скасовувалися через обмеження, спричинені пандемією COVID-19,[22][23] у травні 2021 року відбулася світова прем'єра вистави в Театрі Віді-Лозанна у Швейцарії.[24]
Фільмографія[ред. | ред. код]
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 2002 | ф | Дияволи | Les Diables | Хлоя |
| 2007 | ф | Водяні лілії | Naissance des pieuvres | Флоріан |
| 2009 | ф | Розв'язки | Déchaînées | Люсі |
| 2009 | кф | Поліна | Pauline | |
| 2010 | кф | Les Grandes Forêts | Ліза | |
| 2010 | ф | Будинок терпимості | L'Apollonide (Souvenirs de la maison close) | Леа |
| 2010 | кф | Adieu Molitor | подруга Полен | |
| 2011 | ф | Після півдня[fr] | Après le sud | Амелі |
| 2011 | ф | У місті[fr] | En ville | Ізабель |
| 2011 | тф | Гольдман[fr] | Goldman | Жанна |
| 2011 | ф | Сповідь сина століття[fr] | Confession d'un enfant du siècle | дівчина у таверні |
| 2013 | ф | Сюзанна | Suzanne | Марія |
| 2014 | ф | Винищувачі | Les Combattants | Мадлен |
| 2014 | ф | Чоловік, якого надто сильно любили | L'homme qu'on aimait trop | Аньєс Ле Ру |
| 2015 | ф | Заборонена кімната | The Forbidden Room | |
| 2016 | ф | Людожери | Les Ogres | Мона |
| 2016 | ф | Ноктюрама | Nocturama | молода жінка на велосипеді |
| 2016 | ф | Сирота | Orpheline | Рені |
| 2017 | ф | 120 ударів на хвилину | 120 battements par minute | Софі |
| 2018 | ф | Щось не так з тобою | En liberté! | Івонн |
| 2018 | ф | Один король — одна Франція | Un peuple et son roi | Франсуаза |
| 2019 | ф | Замша | Le Daim | Деніз |
| 2019 | ф | Портрет дівчини у вогні | Portrait de la jeune fille en feu | Елоїза |
Визнання[ред. | ред. код]
.jpg)
| Рік | Категорія | Фільм | Результат | |
|---|---|---|---|---|
| Премія «Сезар» | ||||
| 2008 | Найперспективніша акторка | Водяні лілії | Номінація | |
| 2012 | Будинок терпимості | Номінація | ||
| 2014 | Найкраща акторка другого плану | Сюзанн | Перемога | |
| 2015 | Найкраща акторка | Винищувачі | Перемога | |
| Чоловік, якого надто сильно любили | Перемога | |||
| 2018 | Найкраща акторка другого плану | 120 ударів на хвилину | Номінація | |
| 2019 | Найкраща акторка | Щось не так з тобою | Номінація | |
| Премія «Люм'єр» | ||||
| 2012 | Найкраща молода акторка | Будинок терпимості | Перемога | |
| 2015 | Найкраща акторка | Винищувачі Чоловік, якого надто сильно любили |
Номінація | |
| Берлінський міжнародний кінофестиваль | ||||
| 2012 | Перемога | |||
| Товариство драматургів і театральних композиторів (SACD) | ||||
| 2014 | Перемога | |||
| Каїрський кінофестиваль | ||||
| 2014 | Срібна піраміда найкращій акторці | Винищувачі | Перемога | |
| Золотий глобус | ||||
| 2015 | Найкраща акторка | Винищувачі | Номінація | |
| 2015 | Номінація | |||
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://collectif5050.com/les-signataires
- ↑ Nouvelle Rubrique: Espoir — Adele Haenel [Архівовано 19 січня 2010 у Wayback Machine.], Excessif, 10 липня 2007.
- ↑ Adèle Haenel, comédienne «déchaînée» qui refuse de dépendre du goût des autres [Архівовано 21 січня 2010 у Wayback Machine.] Les Quotidiennes. 29 травня 2010. (фр.)
- ↑ France's Cesar Awards: Me, Myself and Mum Wins Best Film. Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 1 січня 2016. Процитовано 10 серпня 2014.
- ↑ Juliette Binoche, Marion Cotillard, Kristen Stewart Among France's Cesar Awards Nominees. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 7 липня 2017. Процитовано 10 серпня 2015.
- ↑ Adèle Haenel: ‘Recycling cliches is a sign that a film lacks courage’. the Guardian (англ.). 4 грудня 2016. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ а б Adèle Haenel and Noémie Merlant on why the sex scenes in Portrait of …. archive.is. 23 лютого 2020. Архів оригіналу за 23 лютого 2020. Процитовано 21 травня 2022.
- ↑ а б Erbland, Kate; Erbland, Kate (5 грудня 2019). ‘Portrait of a Lady on Fire’ Filmmaker Céline Sciamma Is Trying to Break Your Heart. IndieWire (англ.). Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Melissa Anderson on Adèle Haenel. www.artforum.com (амер.). Архів оригіналу за 28 листопада 2021. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Richford, Rhonda; Richford, Rhonda (2 березня 2018). Cesar Awards: ‘120 BPM’ Takes Six Awards Including Best Film. The Hollywood Reporter (амер.). Архів оригіналу за 18 лютого 2022. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Keslassy, Elsa; Keslassy, Elsa (23 січня 2019). ‘Sink or Swim,’ ‘Custody’ Lead Race for France’s Cesar Awards. Variety (амер.). Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Lodge, Guy; Lodge, Guy (21 травня 2019). Cannes Film Review: ‘Heroes Don’t Die’. Variety (амер.). Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ And the 2020 Oscar Nominees Should Be …. The New York Times (амер.). 3 січня 2020. ISSN 0362-4331.
- ↑ Ebiri, Bilge (26 березня 2020). Portrait of a Lady on Fire Is a Grand, Capital-R Romance. Vulture (en-us) . Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Tartaglione, Nancy; Tartaglione, Nancy (29 січня 2020). César Awards Nominations: Roman Polanski’s ‘An Officer And A Spy’ Leads With 12; Ladj Ly’s ‘Les Misérables’ Scores 11 – Full List. Deadline (амер.). Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Cinéma : un an après sa sortie fracassante aux Césars, où est passée Adèle Haenel ?. leparisien.fr (fr-FR) . 7 березня 2021. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Gisèle Vienne, L’Étang by Robert Walser | The Paris Autumn Festival. Festival d'Automne à Paris (англ.). Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ L'Etang — Gisèle Vienne. Nanterre-Amandiers (амер.). Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Cappelle, Laura (13 травня 2021). In This Trippy Family Drama, Trauma Runs Deep. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Daumas, Cécile; Laïreche, Rachid; Onana, Sandra. Aïssa Maïga et Adèle Haenel : «Enfin il se passe un truc politique». Libération (фр.). Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Cette vidéo d'Adèle Haenel quittant les César, que tout le monde a regardée en 2020. Madame Figaro (фр.). 9 березня 2021. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Gisèle Vienne presents L'Etang by Robert Walser: Program. Festival d'Automne à Paris. 29 січня 2020. Процитовано 12 березня 2021.
- ↑ Nanterre Amandiers Centre Dramatique National: L'Etang by Robert Walser. Nanterre-Amandiers.com. Процитовано 12 березня 2021.
- ↑ In This Trippy Family Drama, Trauma Runs Deep. The New York Times. 13 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021.
- ↑ Повний перелік нагород на номінацій Аделі Енель на сайті IMDb(англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Адель Енель |
- Адель Енель на сайті IMDb (англ.)
- Адель Енель на сайті AlloCiné (фр.)
|
.jpg)
| |||||||
| ||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
