Адель Енель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Адель.
Адель Енель
фр. Adèle Haenel
Адель Енель. Фото 2012
Дата народження1 січня 1989(1989-01-01) (35 років)
Місце народженняПариж, Франція Франція
ГромадянствоФранція Франція
Професіяакторка
Alma materЛіцей Монтеняd
Роки активності2002 — наш час
Член уCollectif 50/50d[1]
IMDbID 1194748
Автограф
Нагороди та премії
Сезар (2014, 2015)
q: Висловлювання у Вікіцитатах
Адель Енель у Вікісховищі

Аде́ль Ене́ль (фр. Adèle Haenel; нар. 1 січня 1989, Париж, Франція) — французька акторка театру та кіно. Двічі лауреат премії «Сезар» (у 2014 та 2015 роках) та низки інших кінонагород .

Життєпис та кар'єра

[ред. | ред. код]

Адель Енель народилася 1 січня 1989 року у Парижі в сім'ї перекладача австрійського походження та учительки[2]. Відвідувала театральні курси у Монтреї. Акторську кар'єру почала у 13-річному віці на театральній сцені. У кіно дебютувала у 2002 році, зігравши роль Хлої у фільмі «Дияволи» режисера Крістофа Ружжіа. Після 5-річної перерви Адель повернулася у кіно, знявшись у дебютному фільмі Селін Ск'ямми «Водяні лілії». За роботу у цій стрічці акторка уперше була номінована на премію «Сезар» як найперспективніша молода акторка. Другу номінацію на цю премію отримала у 2012 році за роль у фільмі Бертрана Бонелло «Будинок терпимості»[3] та отримала за роль у цьому фільму Премію «Люм'єр».

За виконання головної ролі у фільмі «Сюзанна» (реж. Катель Кілевере, 2013) уперше отримала премію «Сезар» (номінація «Найкраща акторка другого плану»)[4].

Акторки фільму «Будинок терпимості»: Аліс Барноль, Адель Енель та Ноемі Львовскі на церемонії вручення премії «Люм'єр»

2014 року Адель Енель зіграла головну жіночу роль у фільмі Тома Кайє «Винищувачі», отримавши за неї «Сезара» у номінації «Найкраща акторка»[5]. Цього ж року знялася разом з зірками французького кіно Ґійомом Кане та Катрін Денев у фільмі Андре Тешіне «Чоловік, якого надто сильно любили», отримавши чергову номінацію на «Сезара» як найкраща акторка.

2014 року зробила камінг-аут як лесбійка під час своєї промови на нагородженні «Сезар» і визнала свої стосунки з режисеркою Селін Ск'яммою, з якою вона познайомилася на зніманнях фільму «Водяні лілії» [6]. Пара дружно розлучилася 2018 року [7], перш ніж вони почали роботу над «Портретом дівчини у вогні»[8]. Енель і Ск'ямма залишилися близькими після закінчення їхніх стосунків[7][8].

2015 року Адель Едель була удостоєна французької акторської премії Ромі Шнайдер.

2016 року дебютувала німецькою мовою у фільмі «Die Blumen von gestern», зігравши французьку нащадку німецьких жертв Голокосту.

У фільмі Робена Кампійо «120 ударів на хвилину» зобразила Софі, активістку з ВІЛ/СНІДу з паризького відділення ACT UP[9]. Була номінована на премію Сезар за найкращу жіночу роль другого плану за свою гру[10].

Втілила роль овдовілої детективки у кримінальній комедії П'єра Сальвадорі «Щось не так з тобою» 2018 року. Знову була номінована на премію Премію «Сезар» за найкращу жіночу роль[11].

2019 року знялася в трьох фільмах, які показували на Каннському кінофестивалі: «Замша» Квентіна Дюп'є, «Герої не вмирають» Од Леа Рапен і «Портрет дівчини у вогні» Селін Ск'ямми [12]. У «Портреті дівчини у вогні» Адель зобразила Елоїзу, молоду аристократку з Бретані 18-го століття, яку мають видати заміж за дворянина з Мілана. А. О. Скотт з The New York Times вважав гру Енель гідною номінації на «Оскар» за найкращу жіночу роль[13], а Білдж Ебірі з Vulture описав кульмінацію фільму (в якому фігурує Енель) як «одна з найкращих акторських робіт і один з найзворушливіших образів, що я бачив за цілі століття»[14]. Енель була номінована на премію «Сезар» за найкращу жіночу роль за свою роль, її сьома номінація на «Сезар»[15].

З 2019 року Енель і її партнерка по головній ролі Рут Вега Фернандес підготували для театрів Франції та Швейцарії екранізацію режисерки Жизель В’єнн за оперою Роберта Вальсера «L'Etang» (Ставок)[16]. Після того, як вистави неодноразово відкладалися або скасовувалися через обмеження, викликані пандемією COVID-19,[17][18] вистава відбулася у травні 2021 року в Театрі Віді-Лозанна у Швейцарії[19].

28 лютого 2020 року Енель разом з Ноемі Мерлан, Селін Ск'яммою та Аісою Майгою[20] вийшли з 45-ї церемонії вручення премії «Сезар» після того, як Роман Поланский, який був засуджений за зґвалтування 13-річної Саманти Геймер, отримав нагороду за найкращу режисуру фільму «Офіцер і шпигун». Коли Енель пішла, вона махнула кулаком і закричала «La honte!» («Ганьба!»), а після виходу з аудиторії вона була знята, як саркастично плескає в долоні та вигукує «Bravo la pédophilie!» («Браво, педофілія!»)[21].

Після того, як вистави неодноразово відкладалися або скасовувалися через обмеження, спричинені пандемією COVID-19,[22][23] у травні 2021 року відбулася світова прем'єра вистави в Театрі Віді-Лозанна у Швейцарії.[24]

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
2002 ф Дияволи Les Diables Хлоя
2007 ф Водяні лілії Naissance des pieuvres Флоріан
2009 ф Розв'язки Déchaînées Люсі
2009 кф Поліна Pauline
2010 кф Les Grandes Forêts Ліза
2010 ф Будинок терпимості L'Apollonide (Souvenirs de la maison close) Леа
2010 кф Adieu Molitor подруга Полен
2011 ф Після півдня[fr] Après le sud Амелі
2011 ф У місті[fr] En ville Ізабель
2011 тф Гольдман[fr] Goldman Жанна
2011 ф Сповідь сина століття[fr] Confession d'un enfant du siècle дівчина у таверні
2013 ф Сюзанна Suzanne Марія
2014 ф Винищувачі Les Combattants Мадлен
2014 ф Чоловік, якого надто сильно любили L'homme qu'on aimait trop Аньєс Ле Ру
2015 ф Заборонена кімната The Forbidden Room
2016 ф Людожери Les Ogres Мона
2016 ф Ноктюрама Nocturama молода жінка на велосипеді
2016 ф Сирота Orpheline Рені
2017 ф 120 ударів на хвилину 120 battements par minute Софі
2018 ф Щось не так з тобою En liberté! Івонн
2018 ф Один король — одна Франція Un peuple et son roi Франсуаза
2019 ф Замша Le Daim Деніз
2019 ф Портрет дівчини у вогні Portrait de la jeune fille en feu Елоїза

Визнання

[ред. | ред. код]
Адель Енель на церемонії Сезара, 2015
Нагороди і номінації Аделі Енель[25]
Рік Категорія Фільм Результат
Премія «Сезар»
2008 Найперспективніша акторка Водяні лілії Номінація
2012 Будинок терпимості Номінація
2014 Найкраща акторка другого плану Сюзанн Перемога
2015 Найкраща акторка Винищувачі Перемога
Чоловік, якого надто сильно любили Перемога
2018 Найкраща акторка другого плану 120 ударів на хвилину Номінація
2019 Найкраща акторка Щось не так з тобою Номінація
Премія «Люм'єр»
2012 Найкраща молода акторка Будинок терпимості Перемога
2015 Найкраща акторка Винищувачі
Чоловік, якого надто сильно любили 		Номінація
Берлінський міжнародний кінофестиваль
2012
Приз EFP Shooting Star
Перемога
Товариство драматургів і театральних композиторів (SACD)
2014
Приз Сюзанни Б'янкетті
Перемога
Каїрський кінофестиваль
2014 Срібна піраміда найкращій акторці Винищувачі Перемога
Золотий глобус
2015 Найкраща акторка Винищувачі Номінація
2015
Приз Ромі Шнайдер
Номінація

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://collectif5050.com/les-signataires
  2. ↑ Nouvelle Rubrique: Espoir — Adele Haenel [Архівовано 19 січня 2010 у Wayback Machine.], Excessif, 10 липня 2007.
  3. ↑ Adèle Haenel, comédienne «déchaînée» qui refuse de dépendre du goût des autres [Архівовано 21 січня 2010 у Wayback Machine.] Les Quotidiennes. 29 травня 2010. (фр.)
  4. ↑ France's Cesar Awards: Me, Myself and Mum Wins Best Film. Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 1 січня 2016. Процитовано 10 серпня 2014.
  5. ↑ Juliette Binoche, Marion Cotillard, Kristen Stewart Among France's Cesar Awards Nominees. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 7 липня 2017. Процитовано 10 серпня 2015.
  6. ↑ Adèle Haenel: ‘Recycling cliches is a sign that a film lacks courage’. the Guardian (англ.). 4 грудня 2016. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
  7. ↑ а б Adèle Haenel and Noémie Merlant on why the sex scenes in Portrait of …. archive.is. 23 лютого 2020. Архів оригіналу за 23 лютого 2020. Процитовано 21 травня 2022.
  8. ↑ а б Erbland, Kate; Erbland, Kate (5 грудня 2019). ‘Portrait of a Lady on Fire’ Filmmaker Céline Sciamma Is Trying to Break Your Heart. IndieWire (англ.). Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 18 березня 2022.
  9. ↑ Melissa Anderson on Adèle Haenel. www.artforum.com (амер.). Архів оригіналу за 28 листопада 2021. Процитовано 18 березня 2022.
  10. ↑ Richford, Rhonda; Richford, Rhonda (2 березня 2018). Cesar Awards: ‘120 BPM’ Takes Six Awards Including Best Film. The Hollywood Reporter (амер.). Архів оригіналу за 18 лютого 2022. Процитовано 18 березня 2022.
  11. ↑ Keslassy, Elsa; Keslassy, Elsa (23 січня 2019). ‘Sink or Swim,’ ‘Custody’ Lead Race for France’s Cesar Awards. Variety (амер.). Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
  12. ↑ Lodge, Guy; Lodge, Guy (21 травня 2019). Cannes Film Review: ‘Heroes Don’t Die’. Variety (амер.). Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
  13. ↑ And the 2020 Oscar Nominees Should Be …. The New York Times (амер.). 3 січня 2020. ISSN 0362-4331.
  14. ↑ Ebiri, Bilge (26 березня 2020). Portrait of a Lady on Fire Is a Grand, Capital-R Romance. Vulture (амер.). Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
  15. ↑ Tartaglione, Nancy; Tartaglione, Nancy (29 січня 2020). César Awards Nominations: Roman Polanski’s ‘An Officer And A Spy’ Leads With 12; Ladj Ly’s ‘Les Misérables’ Scores 11 – Full List. Deadline (амер.). Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 18 березня 2022.
  16. ↑ Cinéma : un an après sa sortie fracassante aux Césars, où est passée Adèle Haenel ?. leparisien.fr (fr-FR) . 7 березня 2021. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
  17. ↑ Gisèle Vienne, L’Étang by Robert Walser | The Paris Autumn Festival. Festival d'Automne à Paris (англ.). Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 18 березня 2022.
  18. ↑ L'Etang — Gisèle Vienne. Nanterre-Amandiers (амер.). Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 18 березня 2022.
  19. ↑ Cappelle, Laura (13 травня 2021). In This Trippy Family Drama, Trauma Runs Deep. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
  20. ↑ Daumas, Cécile; Laïreche, Rachid; Onana, Sandra. Aïssa Maïga et Adèle Haenel : «Enfin il se passe un truc politique». Libération (фр.). Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
  21. ↑ Cette vidéo d'Adèle Haenel quittant les César, que tout le monde a regardée en 2020. Madame Figaro (фр.). 9 березня 2021. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 18 березня 2022.
  22. ↑ Gisèle Vienne presents L'Etang by Robert Walser: Program. Festival d'Automne à Paris. 29 січня 2020. Процитовано 12 березня 2021.
  23. ↑ Nanterre Amandiers Centre Dramatique National: L'Etang by Robert Walser. Nanterre-Amandiers.com. Процитовано 12 березня 2021.
  24. ↑ In This Trippy Family Drama, Trauma Runs Deep. The New York Times. 13 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021.
  25. ↑ Повний перелік нагород на номінацій Аделі Енель на сайті IMDb(англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Адель Енель
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Адель_Енель&oldid=40626323