Варшавська битва (1920)
| Варшавська битва | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Польсько–радянська війна | |||||||
 За годинниковою стрілкою зверху зліва: Польська піхота в русі; вечеря під час чергування; 120-мм батарея веде вогонь по російських позиціях; Кулеметне гніздо; Польське підкріплення на шляху до фронту; Захисники демонструють захоплені радянські прапори. | |||||||
| Координати: 52°18′ пн. ш. 20°49′ сх. д. / 52.300° пн. ш. 20.817° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Польська Республіка
|
 Російська РФСР
| ||||||
| Командувачі | |||||||
 Юзеф Пілсудський Едвард Ридз-Смігли Владислав Сікорський Тадеуш Розвадовський Юзеф Галлер Леонард Скерський Болеслав Роя Францішек Латинік
|
 Михайло Тухачевський Семен Будьонний Йосип Сталін Гая Гай Олександр Єгоров Сергій Каменєв Олександр Шуваєв Володимир Лазарович Тихон Хвесін Август Корк Микола Соллогуб
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| 113,000–123,000[1] Включаючи 14,000 вояків Армії УНР[2] |
104,000–140,000[1] | ||||||
| Втрати | |||||||
| 4,500 вбитих 22,000 поранених 10,000 зниклих[1] Загалом: 36,500 |
15,000–25,000 вбитих, поранених або зниклих 65,000–66,000 полонених 30,000–35,000 Інтерновано в Східну Пруссію[1][3] Загалом: 110,000–126,000 | ||||||
.svg){kind=small}
Варша́вська би́тва (пол. Bitwa Warszawska; рос. Варшавская битва), також відома як «Диво на Віслі» (пол. Cud nad Wisłą), відбулася 13—25 серпня 1920 року. Вона стала вирішальною битвою радянсько-польської війни, внаслідок якої Польська Республіка зуміла відстояти незалежність, завдавши поразки Червоній армії. Союзником польських військ були українські військові з'єднання УНР.
Передумови[ред. | ред. код]
У січні 1920 року Польща взяла участь у конференції балтійських країн. Однак досягти угоди про зміцнення зв'язків та співробітництва не вдалося. У розпорядженні Юзефа Пілсудського залишався єдиний можливий союзник — Директорія УНР, армія якої зазнала поразки від більшовиків. Симон Петлюра перебував у безвихідній ситуації на території Польщі і міг розраховувати тільки на поляків. З травня 1919 року почались таємні перемовини з представниками УНР щодо умов польсько-українського союзу[джерело?]. Перемовини між представниками УНР та Польщі тривали до середини квітня 1920 року.
Перемовини відбувалися під постійним тиском поляків. Коли Симон Петлюра не погодився на польські умови, його разом з міністрами заарештували й протримали 24 години. 22 квітня 1920 року підписано Варшавський договір між Польською Республікою і УНР. Польща визнавала за УНР територію до кордонів 1772 року, західноукраїнські землі ж відходили до Польщі[4]. 24 квітня 1920 року між представниками Військового міністерства Польщі та Урядом Симона Петлюри підписана Військова конвенція між Польщею та Україною, як додаток до Варшавського договору. Згідно з Конвенцією, польські та українські війська мали діяти спільно як союзні армії. У випадку польсько-українських дій проти радянських військ на території Правобережної України військові операції мали проводитись під керівництвом польського командування.
Вже у квітні-травні 1920 року українсько-польські війська почали швидко просувались вглиб українських земель, а на початку травня увійшли до Києва. Поляки не поспішали віддавати зайняті українські землі урядові УНР і поводились на них не набагато краще за більшовиків. Ось що писав генерал-поручник Армії УНР Олександр Удовиченко про поляків:
|
Українське населення повітів, зайнятих польськими військами, заскочене швидким розвитком політичних подій, підозріло ставилося до приходу поляків. Сотні більшовицьких агітаторів пускали чутки про наміри поляків відібрати від селян колишні панські землі, про повернення власників до своїх маєтків, про контрибуції, що мусять селяни заплатити за зруйноване панське господарство та ін. З другого боку, польські війська поводилися з населенням, як у завойованій країні. Відбувалися самочинні безконтрольні реквізиції збіжжя, цукру, фуражу, коней і худоби. Скарги населення залишалися без наслідків, а це призвело до напружених взаємовідносин між українцями й поляками[5]. | 
|
Польсько-українські війська невдовзі були зупинені. Більшовики підтягнули значні сили, зокрема й 1-шу Кінну армію Будьонного, й розпочали контрнаступ. РККА почала швидко просувалась на захід. На початку липня більшовики вийшли до річки Збруч, на кордон між УНР та Польщею, а наприкінці липня — безпосередньо на польську територію.
Лорд Джордж Керзон 11 липня 1920 року вручив ноту радянським представникам у Великій Британії. У ноті пропонувалося зупинити більшовиків на лінії Гродно–Брест–Рава-Руська—Перемишль, на так званій Лінії Керзона[6]. Проте більшовики цю ноту відхилили.
Оргбюро ЦК РКП(б) сформувало 8 липня 1920 року в Києві Галицький революційний комітет. Його головою призначили Володимира Затонського. Вже 15 липня 1920 року Галицький революційний комітет проголосив створення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР)[7]. 19 липня 1920 року Оргбюро ЦК РКП(б) створило Польське бюро ЦК РКП(б) на чолі з Феліксом Дзержинським, поляком за походженням. 23 липня 1920 року в Смоленську сформовано маріонетковий Тимчасовий революційний комітет Польщі, який мав взяти владу в Польщі після взяття Варшави. Головою Тимчасового революційного комітету Польщі призначили комуніста Юліана Мархлевського. Зі Смоленська ТРК Польщі переїхав у Білосток.
12 серпня — 25 серпня 1920 року розгорнулась масштабна Варшавська битва, яка увійшла в історію під назвою «Диво на Віслі». Основний тягар оборони Варшави лежав на армії Північного фронту генерала Юзефа Галлера. У кровопролитних оборонних боях за Радзимін, Зєльонку та Оссув поляки знекровили противника. Юзеф Пілсудський зібрав на південний схід від Варшави групу свіжих частин, у складі п'яти дивізій піхоти і бригади кавалерії, та 16 серпня 1920 року з-над річки Вєпш вдарив у фланг наступаючих армій Західного фронту під командуванням Тухачевського. Протягом кількох тижнів поляки розгромили між Віслою та Німаном кілька червоних армій.
Більшовики зрозуміли, що їм важко вести наступ одночасно на Варшаву та Львів, тому перекинули 1-шу кінну армію на варшавський напрямок. Армія Будьонного мала рухатись через Замостя, Люблін у тил контратакуючих дивізій Пілсудського.
Оборона Замостя[ред. | ред. код]
Саме у період з 19 до 30 серпня 1920 року 6-та Січова дивізія УНР під командуванням Генерал-хорунжого Марка Безручка відбивала атаки 1-ї кінної армії Будьонного під Замостям. Безручко командував залогою міста, до якої входили: 6-та Січова дивізія, 31-й польський полк та 2 етапових курені. Всього — 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат та 3 бронепотяги[8]. Морська піхота УНР міністра ВМС УНР Михайла Білинського стала під Замостям тією фортецею, яку не могли здолати війська М. Тухачевського. Під час тих боїв Білинський постійно знаходився в діючій армії зі своєю дивізією морської піхоти.
Атаковані з півдня і заходу більшовики змушені перейти прусський кордон, частина військ відступила на схід.
Наслідки битви[ред. | ред. код]
Після Варшавської битви більшовики змушені піти на перемовини з Польщею. За наслідками перемовин між РСФСР та УСРР з одного боку, і Польщею, з іншого, на вимогу більшовиків до складу делегації Польщі не було допущено делегатів від Уряду УНР[9], 12 жовтня 1920 року в Ризі підписано радянсько-польське перемир'я, а 18 березня 1921 року — Ризьку мирну угоду[10].
Згідно з угодою більшовики визнавали за Польщею входження до її складу західнобілоруських земель до рік Двіни і Березини та західноукраїнських теренів у районі Полісся. Стосовно галицьких земель, більшовики погоджувались з їх міжнародно-правовим статусом як підмандатної території Ліги Націй з тимчасовим управлінням Польщею, затвердженим Верховною Радою Паризької конференції 25 червня 1919 року. На сході Галичини польські повноваження тимчасового зверхника мали за межу річку Збруч.
Під час польсько-радянської війни 1920 року українська сторона надала суттєву військо-політичну допомогу Польщі та зарекомендувала себе надійним партнером[джерело?]. Завдяки грамотним тактичним діям українського командування Армії УНР, героїзмові та звитязі рядових військових, вдалося не просто зупинити більшовицьке просування на захід та відвернути трагедію під Варшавою, але й зірвати більшовицькі плани «всесвітньої революції»[джерело?].
Після підписання сепаратної Ризької угоди, українські дивізії залишено напризволяще поляками під Проскуровом та Кам'янцем-Подільським. Не витримавши більшовицького наступу, українські війська перейшли 21 листопада 1920 року Збруч і були інтерновані поляками в таборах у Каліші, Александруві-Куявському та інших містах[11].
У масовій культурі[ред. | ред. код]
- Кінематограф
- 1921 — «Диво над Віслою», Польща, режисер Річард Болеславський;
- 2011 — «Варшавська битва. 1920», Польща, режисер Єжи Гоффман.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Szczepański, Janusz. Kontrowersje Wokół Bitwy Warszanskiej 1920 Roku. Mówią Wieki (пол.). Архів оригіналу (Controversies surrounding the Battle of Warsaw in 1920) за 14 травня 2008. Процитовано 12 травня 2008.
- ↑ Європа повинна пам'ятати: вояки УНР у 1920 році рятували її від комунізму. Архів оригіналу за 28 серпня 2017. Процитовано 28 серпня 2017.
- ↑ Soviet casualties refer to all the operations during the battle, from the fighting on the approaches to Warsaw, through the counteroffensive, to the battles of Białystok and Osowiec, while the estimate of Red Army strength may be only for the units that were close to Warsaw, not counting the units held in reserve that took part in the later battles.
- ↑ Варшавський договір УНР з Польщею та його наслідки. Архів оригіналу за 8 жовтня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.
- ↑ Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921. Олександр Удовиченко. Архів оригіналу за 11 жовтня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.
- ↑ Історія дипломатичних відносин у XX сторіччі.
- ↑ Народження країни. Від краю до держави.
- ↑ Оборона Замостя. Оборона Дністра. Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917—1921. Олександр Удовиченко. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.
- ↑ Мирна конференція в Ризі між Польщею та Совєтами. Перспективи. Наміри Української Армії відновити бойові дії. Заключення миру між Польщею й Совєтами. Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917—1921. Олександр Удовиченко. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.
- ↑ РИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР МІЖ РСФРР І УСРР ТА ПОЛЬЩЕЮ 1921, Ризький мирний договір між РСФРР, Білоруською СРР і УСРР та Польщею 1921. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.
- ↑ Обеззброєння Української Армії. Табори інтернування. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917—1921. Олександр Удовиченко. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.
Література[ред. | ред. код]
- Зашкільняк Л. О., Крикун М. Г. Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка; Ін-т іст. досліджень; Центр іст. полоністики. — Львів, 2002. — C. 442.
- Макарчук С. А. Українська республіка галичан: Нариси про ЗУНР — Львів: Світ, 1997. — 192 с.
- Красівський О. ЗУНР і Польща: політичне і воєнне протиборство (листопад 1918 — липень 1919 рр.) / НАН України. Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича. — Львів, 1999. — 43 с.
- Литвин М. Українсько-польська війна 1918—1919 pp.: Монографія. — Львів: Світ, 1998. — 488 с.
- Ярема Я. Над Сяном. Листопадові дні 1918 року в Перемишлі: Події і роздуми / Упоряд. С. Яреми; Післямова М. Литвина; НАН України. Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, Львів. — Львів, 1997. — 96 с.
- Polska i Ukraina: Sojusz 1920 roku i jego następstwa: Materiaiy z konf. nauk., Toruń, 16-18 list. 1995 r. / Nauk. red.: Z. Karpus, W. Rezmer, E. Wiszka. — Toruń, 1997. — 562 s.
- Дильонгова Г. Історія Польщі 1795—1990. — К.: Києво-Могилянська академія, 2007. — C. 111.
- Лісевич І. У відблиску польських багнетів: Життя Києва під час перебування в ньому польських військ (травень — червень 1920 р.) / НАН України. Ін-т історії України; Відп. ред. С. В. Віднянський. — Київ, 2002. — 220 с.
- Прушинський М. Драма Пілсудського. Війна 1920 / Відп. ред. В. П. Вєдіна; Пер. з пол.: В. В. Булгаков, В. П. Вєдіна. — Київ: Лібра, 1997. — 335 с., [16] арк. іл.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Варшавська битва (1920) |
- Радянсько-польська війна та Україна
- Janusz Szczepański (Mówią wieki): Kontrowersje wokół Bitwy Warszawskiej
- Magazyn Historyczno-Kulturalny Histmag: Bitwa warszawska na tle działań służb specjalnych
- Opis Bitwy Warszawskiej i kontrowersje dotyczące autora polskiego zwycięstwa
- Варшавська битва. 1920 (Bitwa Warszawska 1920). Все про фільм
Кінематографія[ред. | ред. код]
- 1920 Варшавська битва (2011) / 1920 Bitwa Warszawska (2011) [Архівовано 16 травня 2022 у Wayback Machine.]
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||