Венера (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Венера (богиня))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вене́ра
лат. Venus
Божество вдавньоримська релігія
Ім'я іншими мовамигрец. Афродіта
В інших культурахІштар, Афродіта
Покровитель длялюбов, сексуальність людини, seductiond, краса і фемінність
ЗгадкиЕнеїда
ЧоловікВулкан
ДітиЕней, Фоб, Дейм, Гармонія, Амур, Потос, Гімерот
Пов'язані персонажіАрес
Частина відРада богів
Персонаж творуTannhäuserd
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Венера (значення).

Вене́ра (лат. Venus; gen. singularis Veneris) — давньоримська богиня любові, краси, бажання, сексу, фертильності, весни, садів, процвітання і перемоги. За деякими припущеннями, спочатку Венера була персоніфікацією абстрактного поняття «милості богів» (лат. venia). Її образ було запозичено з грецької богині краси і кохання Афродіти. Початково культ Венери не був поширений, але набув популярності з укріпленням віри в те, що богиня була матір'ю героя Енея, предка римлян.

На честь богині названо найяскравіше після Сонця і Місяця небесне тіло, видиме з Землі — планету Венера, «Ранкову Зірку».

Венера у міфах

[ред. | ред. код]

Будучи богинею весни, Венера керувала відновленням усього і розквітом сил, в тому числі людських. Зокрема Венера була покровителькою сили кохання, могла запалювати це почуття, наділяти красою і сама вважалася зразком жіночої вроди. Богиня славилася щедрістю у пробудженні між людьми кохання, за що величалася Дарувальницею і З'єднувачкою.

Коли її син Еней плив зі спаленої Трої в Італію, Венера виступала посередницею між ним і богами. Вона оберігала нащадків Енея, тобто всіх римлян, і сприяла обороні римських міст від ворогів. Ця богиня, як покровителька усякого відновлення мала здатність очищати землі від осквернення, зокрема від пролиття крові. Позаяк вона відновлювала все, що занепало і відроджувала померле, її найближчою подругою вважалася богиня поховання Лібітіна.

Посланцем Венери у світах богів і людей був її син Купідон (Амур). Своїми чарівними луком і стрілами він вражав людей у серце, викликаючи любовний потяг одне до одного. Супроводжували Венеру три грації, богині вроди, радості і жіночої привабливості. Улюбленими птахами богині були лебеді і голуби, за що люди вважали їх символами міцного кохання. З рослин Венера найбільше любила мирт, яблука і гранати.

Культ Венери

[ред. | ред. код]
Храм Венери Прародительки у Форумі Цезаря, Рим

Римський вчений Марк Теренцій Варрон (116-27 рік до н. е.) писав, що він не знайшов жодних згадок про культ Венери у найдавніших документах. Першими храмами, присвяченими Венері, були храми в Лавініумі і в Ардеа (нині регіон Лаціо в Італії). Після поразки в Битві при Тразименському озері у другій Пунічній війні 217 року до н. е., на Капітолійському пагорбі у Римі 23 квітня 215 року до н. е. був побудований храм Венери. З поширенням переказів про Енея як предка римлян, Венера була ототожнена з його матір'ю Афродітою. Її шанобливо називали Венерою прародителькою, як праматір всіх римлян. Римські імператори вважали себе нащадками Венери.

Особливу популярність Венера набула в I ст. до н. е., коли її заступництвом користувались[1]:

  • Сулла, який вважав, що Венера дає йому щастя (звідси його прізвисько «Щасливий»), і сам прийняв прізвище «Епафродит» (Επαφρόδιτος)[джерело?];
  • Помпей, що присвятив її храм як Переможниці;
  • і особливо Цезар, що вважав її прародителькою Юліїв (Венера Genetrix).

Як богині кохання, Венері приписувалося пробудження кохання між людьми, сприяння шлюбам і їх збереження. На відміну від Афродіти, яка відповідала за пристрасне кохання, Венера уявлялася охоронницею благочестя і моралі. З допомогою гілок її улюбленого дерева мирт здійснювався обряд очищення.

Великий вплив на розповсюдження культу Венери в Римі мав культ фінікійської богині Астарти, але самі римляни ототожнювали її з грецькою Афродітою. Її сина Купідона вони вважали тим самим богом, що і в греків Ерот, грацій ототожнювали з харитами.

Венеру наділяли такими епітетами: «Милостива», «Очисниця», «Кінна», «Лиса» (за переказами, у пам'ять самовідданих римлянок, які дали своє волосся для виготовлення канатів під час війни з галлами ) та ін.

У письменників Венера — насамперед богиня кохання, пристрасті, мати Амура. А з розповсюдженням східних культів Венера стала ототожнюватись з іншими богинями — Ісидою, Астартою. Відоме розповсюдження отримав культ Венери та Адоніса — її гинучого та воскресаючого коханця.

Інше

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Венера · Боги и божества Рима · Энциклопедия античной мифологии. greekroman.ru. Архів оригіналу за 29 серпня 2010. Процитовано 4 грудня 2016.
Дракон Це незавершена стаття з міфології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Література

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Венера
  • Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 312с.
  • Циркин Ю. Б. Мифы Древнего Рима. — М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2000. — 560 с: ил. — (Мифы народов мира).

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Венера_(міфологія)&oldid=40221473