Координати: 48°57′50″ пн. ш. 32°38′33″ сх. д. / 48.96389° пн. ш. 32.64250° сх. д. / 48.96389; 32.64250

Кудашеве

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
селище Кудашеве
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Черкаський район
Тер. громада Чигиринська міська громада
Код КАТОТТГ UA71080510230060511
Облікова картка картка 
Основні дані
Засновано До 1932 р.
Населення 67 (на 2007 рік)[1]
Поштовий індекс 20943
Телефонний код +380 4730
Географічні координати 48°57′50″ пн. ш. 32°38′33″ сх. д. / 48.96389° пн. ш. 32.64250° сх. д. / 48.96389; 32.64250
Висота над рівнем моря 120 м[2]
Водойма річка Чутка


Відстань
Найближча залізнична станція:
Схема села
Селищна влада
Адреса м. Чигирин
Карта
Кудашеве. Карта розташування: Україна
Кудашеве
Кудашеве
Кудашеве. Карта розташування: Черкаська область
Кудашеве
Кудашеве
Мапа
На вулиці в селі Кудашеве, літо 2016-го року

Кудашеве — селище у Черкаському районі Черкаської області, підпорядковане Чигиринській міській громаді. Розташоване на півдні району, на річці Чутка. Населення — 67 осіб (2007).

Станом на 2016-й рік село Кудашеве налічує в собі до 50 жителів. І якщо звертатися до первинної топоніміки та власної початкової назви села то ми зустрічаємо певні нестиковки. По-перше, це не повністю Кудашеве, адже верхня вулиця це геть інше поселення, яке раніше називалося Зелений Яр, на відміну від нижньої, яка й справді є Кудашевим, у період радянщини та пострадянщини по Чигиринщині навіть курсував маршрут: «Чигирин — Зелений Яр», але з плином часу два хутора між собою злилися і утворили по собі один, назва якого Вам відома — Кудашеве. Сама назва Кудашеве пішла від пана Кудашева, який і тримав це поселення, після смерті якого воно так і лишилось.

Польовий виїзд, 2016-го року
Панська могила

Неподалік від села, за ставком, на зрізаному пагорбі розташовувалась козацька вежа за допомогою якої козаки передавали сигнали один-одному про наближення, скажімо, ворога, або чогось іншого, вже пізніше, після знищення козацтва там часто гуляє молодь, а її по-народному називають «Пупок». Через Зелений Яр проходила дорога чумаків в Крим по сіль, саме за цим селом вони ставали, щоб напоїти своїх волів та й самим перепочити. В цьому ж селі знаходився вітряк, який стояв на пагорбі за селом. Так як в селі своєї церкви не було то жителі ходили на свята та в неділю до сусіднього села — Юхимове, там та церква є і по-сьогоднішній день.

Село зазнало голоду 33-го, тоді ж, приблизно вимерла половина села. Не оминув його і голод 47-го, люди ходили пухлі, падали з ніг.

В період Другої Світової війни село окупували три німецьких мотопіхотних з'єднання, загальною кількістю в 6 чоловік, проте їх контора була в сусідньому селі, тобто Юхимове. Через село вони їздили на Чигирин за продуктами, верталися повними продовольством, у щент набитими машинами та підводами. Бувало й таке, що їх не було декілька тижнів, але потім вони з'являлись. Їх ставлення до жителів села було різне, дехто безжалісно карав та калічив, а дехто діливсь шматком хліба з голодними дітьми і гладячи їх по голові казав: «Kinder, Kinder..», згадуючи, що в нього там, вдома теж такі ж діти, а ця війна вже остогидла.

Коли ж наступали наші і вівся артобстріл, жителі Тарасо-Григорівки тікали до хатин жителів Зеленого Яру та Кудашевого, а ті, у свою чергу в Юхимове.. На той час в сім'ях було по 5-7 чоловік, а війна все йшла. Жителі сіл здригнулися, коли вночі йшла радянська техніка по їхнім вулицям, це були і танки, і мотоцикли, піхота. Було зрозуміло, що перемога вже близько, війна скінчиться. Проте, один танк таки підбили, він за переказами і по сьогоднішній день у водах одного зі ставків річки Чутки.

В середині ХХ століття у Зеленому Яру створюють колгосп «Червоний молот», якому також підпорядковуються Тарасо-Григорівка, Кудашеве та далека в порівнянні від них село Вербівка. Жителі цих сіл були змушені в колгосп віддавати 10-ту частину від свого врожаю, радянська влада не дивилася чи був у них врожай в цьому році чи ні, одне слово — мусиш. Нерідко, селяни залишались без зерна — голодували.

Приблизно в 1950-х роках через села прокладають асфальтовану дорогу, яка вела аж до Знам'янки, до неї люди їздили підводами, машинами, навіть пішки.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Сторінка районної ради. Архів оригіналу за 3 серпня 2008. Процитовано 17 травня 2008.
  2. Погода в Україні