Шандор Кочиш
 | ||||||||||||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Повне ім'я | Шандор Петер Кочиш | |||||||||||||||||||||||||
| Народження | 21 вересня 1929 | |||||||||||||||||||||||||
Будапешт, .svg){kind=small} Угорщина
| ||||||||||||||||||||||||||
| Смерть | 22 липня 1979 (49 років) | |||||||||||||||||||||||||
Барселона,  Іспанія
| ||||||||||||||||||||||||||
| Поховання | Монтжуїкський цвинтар | |||||||||||||||||||||||||
| Зріст | 177 см | |||||||||||||||||||||||||
| Громадянство |  Угорщина
| |||||||||||||||||||||||||
| Позиція | нападник | |||||||||||||||||||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
| Національна збірна | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
| Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
| Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||||||
| Нагороди | ||||||||||||||||||||||||||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||
|
** Тільки на посаді головного тренера. | ||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Ша́ндор Пе́тер Ко́чиш (угор. Kocsis Sándor Péter; нар. 21 вересня 1929, Будапешт — пом. 22 липня 1979, Барселона) — угорський футболіст на прізвисько «Золотоголовий», нападник збірної Угорщини першої половини 1950-х років, так званої «Золотої команди». Найкращий бомбардир чемпіонату світу 1954 року (11 м'ячів).
До футболу Шандор прийшов через батька, який свого часу грав на позиції центрального захисника. Його кар'єру перекреслило поранення у Першій світовій війні. Однак Кочиш-старший дістав можливість реалізувати свої амбіції через сина. Він спонукав малого Шандора до постійних занять, навчав його футбольним хитрощам.
Після ігор за юнацьку команду, Кочиш-молодший потрапив до іменитого «Ференцвароша». Йому було всього 16 років, коли вперше вийшов на поле у матчі нової команди проти «Кішпешта». Від того моменту Шандор став місцевим улюбленцем. Демонстрував прекрасну гру головою, вмів підстроїтись під кожну навісну передачу й, на відміну від багатьох інших гравців, Кочиш завжди завдавав удару прицільно. Через те про нього казали: «Найкраща у Європі голова після Черчілля».
Тому не випадково Шандор дістав виклик у збірну Угорщини. 6 червня 1948 року відбувся його дебют у грі з Румунією. Кочиш відзначився, а його збірна розбила суперників з рахунком 9:0.
Успіхи супроводжували футболіста і в «Ференцвароші», який виграв чемпіонство. Нападник, який міг грати на будь-якій позиції і в півзахисті, забив 33 голи у переможному чемпіонаті 1949 року. Взагалі ж його клуб встановив того року рекорд результативності: 30 матчів і 140 голів. Адже партнерами по атаці у Кочіша були відомі на той час футболісти Ласло Будаї, Ференц Деак, Йожеф Месарош та Золтан Цибор. За той успішний сезон гравці отримали від керівництва клубу великі гроші, а батьки Кочиша отримали у подарунок ресторан.
У 1950 році через тодішні прорадянські порядки в Угорщині, Шандора під приводом військової строкової служби примусово переводять до новоствореного армійського клубу «Гонвед». Під проводом лідера Ференца Пушкаша команда вже з початку існування у 1950 році почала вигравати чемпіонські титули. За наступні 5 років «Гонвед» поступався в чемпіонських перегонах тільки двічі. Сам Шандор тричі ставав найкращим голеадором угорської першості.
Через два роки після приходу до армійської команди, Кочиш взяв участь у Олімпійських іграх у Фінляндії і зі своєю збірною здобув перемогу. За неї Шандор, як гравець «Гонведа», отримав звання майора угорського війська.
На змаганнях Шандор забивав у кожному матчі. Від його надрезультативної гри «постраждали» через три голи корейці, чотири голи в груповому етапі пропустила ФРН, а також по два бразильцям і уругвайцям. Взагалі він став першим і єдиним гравцем в історії всесвітніх футбольних змагань, який під час чемпіонату зробив два хет-трики. Загалом, за час кар'єри в національній збірній, нападник аж 7 разів забивав по три голи в одному матчі.
Під час чемпіонату світу Кочиш не забив тільки у фінальному матчі. Угорці тоді програли вирішальну гру збірній ФРН. Угорці поверталися додому розчарованими, щоправда Шандорові гіркоту від поразки вдалось компенсувати золотим бутсом, якого йому вручили за 11 забитих голів. До сьогодні за кількість голів на одному мундіалі Кочиш займає друге місце після француза Жюста Фонтена.
Поразка Угорської революції застала Шандора на закордонних зборах «Гонведа». Разом з Пушкашем він втікає з табору команди і їде на Захід. Вдома через цей вчинок його сім'ю піддали репресіям. Самому футболістові через міжнародні інстанції комуністична влада Угорщини виборола півтора року дискваліфікації.
Проте нападнику таки вдалось знайти роботу за професією — у скромному швейцарському клубі «Янґ Феллоуз». У ньому він провів зовсім недовгий час, бо Шандором зацікавилась сама «Барселона». Після нетривалих переговорів і товариського матчу зі швейцарським клубом, Кочиш швидко переїхав до Каталонії.
У зірковій команді аргентинця Еленіо Еррери, угорський нападник виступав у компанії своїх товаришів-співвітчизників Ладіслао Кубали й Золтана Цибора, а також бразильця Еварісто й Луїса Суареса. З «Барсою» угорець двічі перемагав у чемпіонаті Іспанії й двічі вигравав кубок країни. А у сезоні 1960/1961 років з каталонською командою дійшов до фіналу Кубка європейських чемпіонів. Та в цьому матчі каталонці програли португальській «Бенфіці» з рахунком 1:2. Єдиним голом за «Барселону» відзначився Шандор Кочиш.
Останнім матчем у професійній кар'єрі для Шандора Кочиша стала товариська гра «Барселони» з німецьким «Гамбургом». Гордовиті каталонці проводжали його як уродженця своєї землі, що особливо важливо для духу цієї команди. Кочиш деякий час займався тренерською роботою в іспанських клубах «Еркулес» та «Аліканте». Хоча майже увесь його час займала сім'я — дружина, доньки Інес, Алісія та син Шандор.
На початку липня 1979 року потрапив до лікарні з болями в шлунку. Медики констатували злоякісну пухлину й стали готувати пацієнта до операції. У той час Шандор відчував неймовірно сильний біль і рятували його тільки знеболювальні ін'єкції. Та напередодні операції, 21 липня вискочив з вікна своєї палати, що на четвертому поверсі, й забився на смерть.
Угорщина
Командні досягнення
.svg){kind=small}
Ференцварош
- Чемпіон Угорської ліги (1): 1949
Гонвед Будапешт
- Чемпіон Угорської ліги (3): 1952, 1954, 1955
- Найкращий бомбардир Чемпіонату Угорщини (3): 1951, 1952, 1954
.svg){kind=small}
Барселона
- Чемпіон Прімери (2): 1959, 1960
- Володар Кубка Іспанії: 1958–59, 1962–63
- Володар Кубка ярмарків (1): 1960
Збірна Угорщини
Олімпійський чемпіон: 1952- Віце-чемпіон світу: 1954
- Володар Центрально-європейського кубка: 1953
- Статистика виступів в La Liga [Архівовано 26 березня 2007 у Wayback Machine.]
- Статистика на RSSSF [Архівовано 2 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- Статистика на Sportmuzeum
- Російськомовний сайт вболівальників Барселони
 | |
|---|---|
| Генеалогія та некрополістика | |
| Спорт | |
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |
| ||
| ||
- Народились 21 вересня
- Народились 1929
- Померли 22 липня
- Померли 1979
- Почесні громадяни Будапешта
- Уродженці Будапешта
- Угорські футболісти
- Гравці збірної Угорщини з футболу
- Футболісти на літніх Олімпійських іграх 1952
- Гравці чемпіонату світу з футболу 1954
- Угорські олімпійські чемпіони
- Футболісти «Барселони»
- Футболісти «Гонведа»
- Футболісти «Ференцвароша»
- Футболісти «Валенсії»
- Угорські футбольні тренери
- Олімпійські чемпіони з футболу
- Тренери ФК «Еркулес» (Аліканте)
- Тренери ФК «Аліканте»
- Угорські футбольні легіонери
- Футбольні легіонери у Швейцарії
- Футбольні легіонери в Іспанії
- Призери літніх Олімпійських ігор 1952