Деколонізація: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Мітка: редагування коду 2017
Немає опису редагування
Мітка: редагування коду 2017
Рядок 3: Рядок 3:
[[Файл:Colonization 1945.png|thumb|250px|[[Колоніалізм]] у 1945]]
[[Файл:Colonization 1945.png|thumb|250px|[[Колоніалізм]] у 1945]]
'''Деколонізація''' — процес виборювання [[незалежність|незалежності]] та повного [[суверенітет]]у [[домініон]]ам, підмандатним територіям, [[колонія]]ми. Часто відбувався внаслідок збройної боротьби поневолених народів проти колонізаторів, рідше був наслідком перемовин і дипломатичного врегулювання, в окремих випадках в середині XX століття. Також процес переосмислення історії й спадку колоніальних імперій в колишніх поневолених країнах, їх культурного впливу.
'''Деколонізація''' — процес виборювання [[незалежність|незалежності]] та повного [[суверенітет]]у [[домініон]]ам, підмандатним територіям, [[колонія]]ми. Часто відбувався внаслідок збройної боротьби поневолених народів проти колонізаторів, рідше був наслідком перемовин і дипломатичного врегулювання, в окремих випадках в середині XX століття. Також процес переосмислення історії й спадку колоніальних імперій в колишніх поневолених країнах, їх культурного впливу.

Процес скасування [[колоніалізм]]у, який був процесом, за допомогою якого імперські нації встановлювали домінування на чужих територіях, часто за кордоном.<ref>Проте зверніть увагу на випадки (наприклад) Російської та Нацистської імперій нижче.</ref> Значення та застосування терміна є суперечливими. Деякі дослідники деколонізації зосереджуються особливо на [[Сепаратизм|рухах за незалежність]] у [[колонія]]х і розпаді глобальних [[Колоніальні імперії|колоніальних імперій]].<ref name=":0">{{Cite book| title = International Encyclopedia of the Social Sciences |last = Hack |first = Karl |publisher = Macmillan Reference |year = 2008 |isbn = 978-0028659657 |location = Detroit |pages = 255–257}}</ref><ref>John Lynch, ed. ''Latin American Revolutions, 1808–1826: Old and New World Origins'' (1995).</ref> Інші вчені поширюють значення на економічні, культурні та психологічні аспекти колоніального досвіду.<ref name=":6">{{Cite book|last=BETTS |first=RAYMOND F. |title=Decolonization: A brief history of the word |chapter=Decolonization |date=2012 |url=https://www.jstor.org/stable/10.1163/j.ctt1w8h2zm.5 |work=Beyond Empire and Nation |pages=23–38 |editor-last=BOGAERTS |editor-first=ELS |series=The Decolonization of African and Asian societies, 1930s-1970s |publisher=Brill |jstor=10.1163/j.ctt1w8h2zm.5 |access-date=2022-09-17 |editor2-last=RABEN |editor2-first=REMCO}}</ref>

Дослідники деколонізації формують школу думки, відому як {{нп|деколоніальність||en|Decoloniality}}, і застосовують деколоніальні рамки до боротьби проти {{нп|колоніальність влади|колоніальності влади||en|Coloniality of power}} та {{нп|колоніальність знань|колоніальності знань||en|Coloniality of knowledge}} у колоніальних {{нп|переселенський колоніалізм|державах-поселенцях|en|Settler colonialism}} навіть після успішних рухів за незалежність. {{нп|Деколонізація корінного населення|Корінні|en|Indigenous decolonization}} та [[Постколоніалізм|постколоніальні]] вчені критикували деякі світогляди, пропагуючи {{нп|Деколонізація знань|деколонізацію знань|en|Decolonization of knowledge|}} і центрування [[Традиційні екологічні знання|традиційних екологічних знань]].<ref name=":5">{{Cite book|last=Nabobo-Baba|first=Unaisi|title=Knowing and Learning: An Indigenous Fijian Approach|publisher=Institute of Pacific Studies, University of the South Pacific|year=2006|isbn=978-9820203792|pages=1–3, 37–40}}</ref><ref>{{Cite book|last=Tuhiwai Smith|first=Linda|title=Decolonizing Methodologies: Research and Indigenous Peoples|publisher=Zed Books|year=2013|isbn=978-1848139534}}</ref> Такий широкий підхід, який поширює значення деколонізації за межі політичної незалежності, викликав суперечки та критику. Олуфемі Тайво,<ref>{{Cite book |last=Táíwò |first=Olúfẹ́mi |url=https://en.wikipedia.org/wiki/Special:BookSources/978-1-78738-692-1 |title=Against decolonisation: taking African agency seriously |date=2022 |publisher=Hurst & Company |isbn=978-1-78738-692-1 |series=African arguments |location=London}}</ref> наприклад, стверджував, що аналітично необґрунтовано розширювати значення «колоніальності» до такого ступеня. За його словами, підходи, які розглядають «деколонізацію» як щось більше, ніж політичну емансипацію, заперечують право волі людей у колишніх колоніях, які свідомо вирішили прийняти та адаптувати елементи колоніального правління. Інші, такі як Джонатан Курцвеллі та Малін Вілкенс,<ref>{{Cite journal |last=Kurzwelly |first=Jonatan |last2=Wilckens |first2=Malin S |date=2023 |title=Calcified identities: Persisting essentialism in academic collections of human remains |url=http://journals.sagepub.com/doi/10.1177/14634996221133872 |journal=Anthropological Theory |language=en |volume=23 |issue=1 |pages=100–122 |doi=10.1177/14634996221133872 |issn=1463-4996}}</ref> або Віран Найкер,<ref>{{Cite journal |last=Naicker |first=Veeran |date=2023 |title=The problem of epistemological critique in contemporary Decolonial theory |url=https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/02533952.2023.2226497 |journal=Social Dynamics |language=en |pages=1–22 |doi=10.1080/02533952.2023.2226497 |issn=0253-3952}}</ref> стверджувли, що такі наукові та практичні спроби «деколонізації» увічнюють {{нп|Утілення (омана)|уречевлені|en|Reification (fallacy)}} та [[Есенціалізм|есенціалістичні]] уявлення про ідентичності.

== Сфера дії ==
Організація Об’єднаних Націй (ООН) заявляє, що [[Права людини|основоположне право]] на [[Національне самовизначення|самовизначення]] є основною вимогою для деколонізації, і що це право може здійснюватися як з політичною незалежністю, так і без неї.<ref>{{Cite web|url=https://unu.edu/publications/articles/residual-colonialism-in-the-21st-century.html|title=Residual Colonialism In The 21St Century|website=United Nations University|language=en|access-date=2019-10-18 |quote="Порядок денний деколонізації, який підтримує Організація Об’єднаних Націй, не базується виключно на незалежності. Існує три інших способи, за допомогою яких НСГТ може здійснювати самовизначення та досягати повної міри самоврядування (всі вони однаково законні): інтеграція в адміністративну владу, вільна асоціація з адміністративною владою або будь-який інший взаємно погоджений варіант для самостійного керування. [...] Організація Об’єднаних Націй продовжує наполягати на здійсненні права людини на самовизначення, а не на незалежності як такій."}}</ref> [[Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам|Резолюція Генеральної Асамблеї ООН у 1960 році]] охарактеризувала колоніальне іноземне панування як порушення прав людини.<ref name=":02">{{Cite book |last=Getachew |first=Adom |url=https://www.jstor.org/stable/j.ctv3znwvg |title=Worldmaking after Empire: The Rise and Fall of Self-Determination |date=2019 |publisher=Princeton University Press |isbn=978-0-691-17915-5 |pages=14, 73–74 |doi=10.2307/j.ctv3znwvg |jstor=j.ctv3znwvg}}</ref><ref name="UN">{{cite web |author=Adopted by General Assembly resolution 1514 (XV) |date=14 December 1960 |title=Declaration on the Granting of Independence to Colonial Countries and Peoples |url=https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/declaration-granting-independence-colonial-countries-and-peoples |publisher=The United Nations and Decolonisation}}</ref> У державах, які здобули незалежність, {{нп|Деколонізація корінного населення|корінні жителі|en|Indigenous decolonization}}, що живуть в {{нп|Поселенський колоніалізм|колоніалізмі поселенців|en|Settler colonialism}}, продовжують висувати вимоги деколонізації та самовизначення.<ref>{{Cite thesis|first=Audrey Jane|last=Roy|title=Sovereignty and Decolonization: Realizing Indigenous Self-Determinationn at the United Nations and in Canada|publisher=University of Victoria|year=2001|access-date=2019-10-19|url=https://iportal.usask.ca/index.php?sid=601141574&id=30516&t=details}}</ref>

Хоча приклади деколонізації можна знайти ще в працях [[Фукідід]]а, у наш час було кілька особливо активних періодів деколонізації. Серед них [[Війни за незалежність іспанських колоній в Америці|розпад Іспанської імперії]] в XIX столітті; [[Німецька імперія|Німецької]], [[Австро-Угорщина|Австро-Угорської]], [[Османська імперія|Османської]] та [[Російська імперія|Російської імперій]] після [[Перша світова війна|Першої світової війни]]; [[Британська імперія|Британської]], [[Французька колоніальна імперія|Французької]], [[Нідерландська імперія|Нідерландської]], [[Португальська імперія|Португальської]], {{нп|Бельгійська колоніальна імперія|Бельгійської|en|Belgian colonial empire}}, [[Італійська колоніальна імперія|Італійської]] та {{нп|Японська колоніальна імперія|Японської імперій|en|Japanese colonial empire}} після [[Друга світова війна|Другої світової війни]]; і [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]] наприкінці [[холодна війна|холодної війни]].<ref>{{Cite journal |jstor = 20078913|title = Decolonization, Democratization, and Communist Reform: The Soviet Collapse in Comparative Perspective|journal = Journal of World History|volume = 12|issue = 2|pages = 375–406|last1 = Strayer|first1 = Robert|year = 2001|doi = 10.1353/jwh.2001.0042|s2cid = 154594627|url=http://www.learner.org/courses/worldhistory/support/reading_26_3.pdf|archive-url = https://web.archive.org/web/20150224051615/http://www.learner.org/courses/worldhistory/support/reading_26_3.pdf|archive-date = 2015-02-24}}</ref>

Перші дослідження деколонізації з'явилися в 1960-1970-х роках. Важливою книгою цього періоду була книга Мартінікюанського автора [[Франц Фанон|Франца Фанона]] ''«[[Гнані і голодні]]»'' (1961), яка встановила багато аспектів деколонізації, які будуть розглянуті в пізніших роботах. Подальші дослідження деколонізації розглядали економічну нерівність як спадок колоніалізму, а також знищення культур людей. [[Нгугі Ва Тхіонго]] досліджував культурну та мовну спадщину колоніалізму у вагомій книзі ''«{{нп|Деколонізація розуму||en|Decolonising the Mind}}»'' (1986).<ref name=":6" />

Термін «деколонізація» також використовувався для позначення {{нп|Деколонізація знань|інтелектуальної деколонізації|en|Decolonization of knowledge}} від ідей колонізаторів, які змушували колонізованих відчувати себе неповноцінними.<ref>{{Cite book|title=Crafting Qualitative Research: Working in the Postpositivist Traditions|last=Prasad|first=Pushkala|date=2005|publisher=Routledge|isbn=978-1317473695|location=London|oclc=904046323}}</ref><ref name=":1">{{Cite web|url=https://getd.libs.uga.edu/pdfs/sabrin_mohammed_201305_phd.pdf|title=Exploring the intellectual foundations of Egyptian national education|last=Sabrin|first=Mohammed|date=2013|hdl=10724/28885}}</ref><ref>{{Cite book|title=The Darker Side of Western Modernity: Global Futures, Decolonial Options|last=Mignolo|first=Walter D.|date=2011|publisher=Duke University Press|isbn=978-0822350606|location=Durham|oclc=700406652}}</ref> Питання деколонізації залишаються актуальними і порушуються сучасно. В [[Америка|Америці]] та [[Південно-Африканська Республіка|Південній Африці]] такі питання все частіше обговорюються під терміном {{нп|деколоніальність||en|Decoloniality}}.<ref>{{Cite web|url=https://globalsocialtheory.org/topics/decoloniality/|title=Decoloniality|website=Global Security Theory |language=en|access-date=2019-10-15}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://theconversation.com/africas-student-movements-history-sheds-light-on-modern-activism-111003|title=Africa's student movements: history sheds light on modern activism|last1=Hodgkinson|first1=Dan|last2=Melchiorre|first2=Luke|website=The Conversation|language=en|access-date=2019-10-15}}</ref>


== Передумови ==
== Передумови ==

Версія за 19:34, 1 липня 2023

Нейтральність цієї статті під сумнівом. Будь ласка, ознайомтеся з відповідним обговоренням та за можливості виправте недоліки. (червень 2016)
Колоніалізм у 1945

Деколонізація — процес виборювання незалежності та повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, колоніями. Часто відбувався внаслідок збройної боротьби поневолених народів проти колонізаторів, рідше був наслідком перемовин і дипломатичного врегулювання, в окремих випадках в середині XX століття. Також процес переосмислення історії й спадку колоніальних імперій в колишніх поневолених країнах, їх культурного впливу.

Процес скасування колоніалізму, який був процесом, за допомогою якого імперські нації встановлювали домінування на чужих територіях, часто за кордоном.[1] Значення та застосування терміна є суперечливими. Деякі дослідники деколонізації зосереджуються особливо на рухах за незалежність у колоніях і розпаді глобальних колоніальних імперій.[2][3] Інші вчені поширюють значення на економічні, культурні та психологічні аспекти колоніального досвіду.[4]

Дослідники деколонізації формують школу думки, відому як деколоніальність[en], і застосовують деколоніальні рамки до боротьби проти колоніальності влади[en] та колоніальності знань[en] у колоніальних державах-поселенцях[en] навіть після успішних рухів за незалежність. Корінні[en] та постколоніальні вчені критикували деякі світогляди, пропагуючи деколонізацію знань● і центрування традиційних екологічних знань.[5][6] Такий широкий підхід, який поширює значення деколонізації за межі політичної незалежності, викликав суперечки та критику. Олуфемі Тайво,[7] наприклад, стверджував, що аналітично необґрунтовано розширювати значення «колоніальності» до такого ступеня. За його словами, підходи, які розглядають «деколонізацію» як щось більше, ніж політичну емансипацію, заперечують право волі людей у колишніх колоніях, які свідомо вирішили прийняти та адаптувати елементи колоніального правління. Інші, такі як Джонатан Курцвеллі та Малін Вілкенс,[8] або Віран Найкер,[9] стверджувли, що такі наукові та практичні спроби «деколонізації» увічнюють уречевлені[en] та есенціалістичні уявлення про ідентичності.

Сфера дії

Організація Об’єднаних Націй (ООН) заявляє, що основоположне право на самовизначення є основною вимогою для деколонізації, і що це право може здійснюватися як з політичною незалежністю, так і без неї.[10] Резолюція Генеральної Асамблеї ООН у 1960 році охарактеризувала колоніальне іноземне панування як порушення прав людини.[11][12] У державах, які здобули незалежність, корінні жителі[en], що живуть в колоніалізмі поселенців[en], продовжують висувати вимоги деколонізації та самовизначення.[13]

Хоча приклади деколонізації можна знайти ще в працях Фукідіда, у наш час було кілька особливо активних періодів деколонізації. Серед них розпад Іспанської імперії в XIX столітті; Німецької, Австро-Угорської, Османської та Російської імперій після Першої світової війни; Британської, Французької, Нідерландської, Португальської, Бельгійської[en], Італійської та Японської імперій[en] після Другої світової війни; і Радянського Союзу наприкінці холодної війни.[14]

Перші дослідження деколонізації з'явилися в 1960-1970-х роках. Важливою книгою цього періоду була книга Мартінікюанського автора Франца Фанона «Гнані і голодні» (1961), яка встановила багато аспектів деколонізації, які будуть розглянуті в пізніших роботах. Подальші дослідження деколонізації розглядали економічну нерівність як спадок колоніалізму, а також знищення культур людей. Нгугі Ва Тхіонго досліджував культурну та мовну спадщину колоніалізму у вагомій книзі «Деколонізація розуму[en]» (1986).[4]

Термін «деколонізація» також використовувався для позначення інтелектуальної деколонізації● від ідей колонізаторів, які змушували колонізованих відчувати себе неповноцінними.[15][16][17] Питання деколонізації залишаються актуальними і порушуються сучасно. В Америці та Південній Африці такі питання все частіше обговорюються під терміном деколоніальність[en].[18][19]

Передумови

Докладніше: війна за незалежність США, розпад Іспанської імперії, розпад Османської імперії, розпад Російської імперії та розпад Австро-Угорської імперії

Перша масштабна хвиля деколонізації припадає на розпад Іспанської колоніальної імперії й отримання незалежності країнами латинської америки під час та в результаті Наполеонівських воєн.


Друга хвиля деколонізації слідувала одразу за піком розвитку колоніальної моделі у розподілі Африки за підсумками Першої світової війни. Вона стосувалася здебільшого поневолених народів Європи, які до того були підкорені великими європейськими імперіями сформованими протягом попередніх століть, зокрема Австро-Угорщиною та Російською імперією.

В результаті їх поразок у війні ці імперії припинили своє існування, а раніше поневолені народи утворили національні держави у Центральній та Східній Європі. В подальшому цей процес зазнав певної реакції у відтворенні російського імперіалізму у вигляді Радянського Союзу та у вигляді завоювань Третього Рейху й Радянського Союзу в ході Другої світової війни.

Політику зламу колоніальних імперій проголосила Атлантична хартія 1941, коли в обмін на підтримку у Другій світовій війні США зажадали відкритого доступу на ринки колоніальних країн.

Чехословацький плакат «Африка в бою за свободу»

Вирішальний злам колоніальної системи (деколонізація) відбувся в 1947 (незалежність Індії) і 1960 — незалежність низки африканських володінь. Країни, що звільнилися від колоніальної залежності, отримали назву країн Третього світу. І в постколоніальний період розвинені західні країни зберігають своє економічне панування над багатьма країнами Третього Світу, в першу чергу, у вигляді нееквівалентного торгового обміну (неоколоніалізм). Країни Третього Світу виступають в ролі джерел дешевої сировини і резервуарів дешевої робочої сили, що дає можливість західним корпораціям мінімізувати тут свої витрати. Неоколоніальному закабаленню сприяє те, що розвинені країни контролюють товарні і фінансові ринки, підтримують вигідні їм валютні курси. Західні товари поступають на ринки країн, що розвиваються, нерідко за монопольно високими цінами, що особливо стосується високотехнологічної, фармакологічної і військової продукції.

Слабкі корумповані режими країн Третього Світу нерідко перебувають під політичним контролем розвинених країн і не здатні добитися справедливого співвідношення цін, забезпечити контроль за поверненням валютної виручки і збільшити збирання податків для розвитку власної освітньої і наукової сфери. Хронічно росте заборгованість більшості країн, що розвиваються.

Четверта велика хвиля деколонізації припадає на крах Варшавського пакту й розпад СРСР в результаті чого велика кількість народів Центральної та Східної Європи, Центральної Азії та Кавказу звільнилися від російського комуністичного колоніального домінування.

Теоретики деколонізації

Див. також

Література

  • А. Б. Давидсон. Тропическая и южная Африка в XX веке // «Новая и новейшая история» (Москва). — 2000. — № 5. — С. 10-29.(рос.)
  • А. В. Денисов. А. Ю. Урнов. СССР и деколонизация Африки // «Азия и Африка сегодня» (Москва). — 2010. — № 12.(рос.)
  • В.Головченко. Деколонізація // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.186 ISBN 978-966-611-818-2
  • І. В. Івлєва. Заборгованість країн, що розвиваються // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Амилкар Кабрал. Революция в Гвинее. Избранные статьи и речи. — Москва: Наука, 1973. — 279 с.(рос.)
  • Франц Фанон. Гнані і голодні. — Київ: Вперед, 2016. — 227 стор.
  • Е. В. Хахалкина. Гарольд Макмиллан и «Год Африки»: подули ли новые ветры над континентом? // «Новая и новейшая история» (Москва). — 2016. — № 4. — С. 60-74.(рос.)
  • Я. Янсен, Ю. Остергаммель. Деколонізація: коротка історія (Є. Брайлян) // Український історичний журнал. — 2018. — № 2. — С. 203-209. [1] [Архівовано 1 липня 2019 у Wayback Machine.]
  • Hélé Béji, Nous, décolonisés, Arléa, Paris, 2007, 235 p.(фр.)
  • Raymond F. Betts, Decolonization: The Making of the Contemporary World, Routledge, 2004, 144 pp.(англ.)
  • Amilcar Cabral, Return to the Source: Selected Speeches of Amilcar Cabral, New York: Monthly Review, 1973, 110 pp.(англ.)
  • Bernard Droz, Histoire de la décolonisation au XXe siècle, Le Seuil, Paris, 2009, 385 p.(фр.)
  • Frantz Fanon, Les damnés de la terre, éd. François Maspero, Paris, 1961.(фр.)
  • Albert Memmi, Portrait du colonisé, précédé du portrait du colonisateur, éd. Buchet/Chastel, Paris, 1957.(фр.)
  • Kwame Nkrumah, Neo-Colonialism, the Last Stage of Imperialism, London: Thomas Nelson & Sons, 1965. 200 p.(англ.)
  • Todd Shepard, Voices of Decolonization: A Brief History with Documents, Bedford/St. Martin's, 2014, 208 pp.(англ.)
  • Tony Smith, «A Comparative Study of French and British Decolonization», in Comparative Studies in Society and History, Vol. 20, No. 1. (January 1978), pp. 70–102.(англ.)

Посилання

 
Стародавні
Середньовічні
Нового часу
Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
  1. ↑ Проте зверніть увагу на випадки (наприклад) Російської та Нацистської імперій нижче.
  2. ↑ Hack, Karl (2008). International Encyclopedia of the Social Sciences. Detroit: Macmillan Reference. с. 255—257. ISBN 978-0028659657.
  3. ↑ John Lynch, ed. Latin American Revolutions, 1808–1826: Old and New World Origins (1995).
  4. ↑ а б BETTS, RAYMOND F. (2012). Decolonization. У BOGAERTS, ELS; RABEN, REMCO (ред.). Decolonization: A brief history of the word. The Decolonization of African and Asian societies, 1930s-1970s. Brill. с. 23—38. JSTOR 10.1163/j.ctt1w8h2zm.5. Процитовано 17 вересня 2022. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка)
  5. ↑ Nabobo-Baba, Unaisi (2006). Knowing and Learning: An Indigenous Fijian Approach. Institute of Pacific Studies, University of the South Pacific. с. 1—3, 37—40. ISBN 978-9820203792.
  6. ↑ Tuhiwai Smith, Linda (2013). Decolonizing Methodologies: Research and Indigenous Peoples. Zed Books. ISBN 978-1848139534.
  7. ↑ Táíwò, Olúfẹ́mi (2022). Against decolonisation: taking African agency seriously. African arguments. London: Hurst & Company. ISBN 978-1-78738-692-1.
  8. ↑ Kurzwelly, Jonatan; Wilckens, Malin S (2023). Calcified identities: Persisting essentialism in academic collections of human remains. Anthropological Theory (англ.). 23 (1): 100—122. doi:10.1177/14634996221133872. ISSN 1463-4996.
  9. ↑ Naicker, Veeran (2023). The problem of epistemological critique in contemporary Decolonial theory. Social Dynamics (англ.): 1—22. doi:10.1080/02533952.2023.2226497. ISSN 0253-3952.
  10. ↑ Residual Colonialism In The 21St Century. United Nations University (англ.). Процитовано 18 жовтня 2019. Порядок денний деколонізації, який підтримує Організація Об’єднаних Націй, не базується виключно на незалежності. Існує три інших способи, за допомогою яких НСГТ може здійснювати самовизначення та досягати повної міри самоврядування (всі вони однаково законні): інтеграція в адміністративну владу, вільна асоціація з адміністративною владою або будь-який інший взаємно погоджений варіант для самостійного керування. [...] Організація Об’єднаних Націй продовжує наполягати на здійсненні права людини на самовизначення, а не на незалежності як такій.
  11. ↑ Getachew, Adom (2019). Worldmaking after Empire: The Rise and Fall of Self-Determination. Princeton University Press. с. 14, 73—74. doi:10.2307/j.ctv3znwvg. ISBN 978-0-691-17915-5. JSTOR j.ctv3znwvg.
  12. ↑ Adopted by General Assembly resolution 1514 (XV) (14 December 1960). Declaration on the Granting of Independence to Colonial Countries and Peoples. The United Nations and Decolonisation.
  13. ↑ Roy, Audrey Jane (2001). Sovereignty and Decolonization: Realizing Indigenous Self-Determinationn at the United Nations and in Canada (Дипломна робота). University of Victoria. Процитовано 19 жовтня 2019.
  14. ↑ Strayer, Robert (2001). Decolonization, Democratization, and Communist Reform: The Soviet Collapse in Comparative Perspective (PDF). Journal of World History. 12 (2): 375—406. doi:10.1353/jwh.2001.0042. JSTOR 20078913. S2CID 154594627. Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2015.
  15. ↑ Prasad, Pushkala (2005). Crafting Qualitative Research: Working in the Postpositivist Traditions. London: Routledge. ISBN 978-1317473695. OCLC 904046323.
  16. ↑ Sabrin, Mohammed (2013). Exploring the intellectual foundations of Egyptian national education (PDF). hdl:10724/28885.
  17. ↑ Mignolo, Walter D. (2011). The Darker Side of Western Modernity: Global Futures, Decolonial Options. Durham: Duke University Press. ISBN 978-0822350606. OCLC 700406652.
  18. ↑ Decoloniality. Global Security Theory (англ.). Процитовано 15 жовтня 2019.
  19. ↑ Hodgkinson, Dan; Melchiorre, Luke. Africa's student movements: history sheds light on modern activism. The Conversation (англ.). Процитовано 15 жовтня 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Деколонізація&oldid=39834621