Деражня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Деражня
Coat of arms Derazhya (Soviet).PNG
Герб
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Хмельницька область
Район/міськрада Деражнянський район
Рада Деражнянська міська рада
Код КОАТУУ 6821510100
Засноване 1431
Магдебурзьке право 1614
Статус міста з 1987 року
Населення 10 302 (01.01.2014) [1]
Площа 17,55 км²
Густота населення 590,94 осіб/км²
Поштові індекси 32200—32205
Телефонний код +380-3856
Координати 49°16′13″ пн. ш. 27°26′17″ сх. д. / 49.27028° пн. ш. 27.43806° сх. д. / 49.27028; 27.43806
Висота над рівнем моря 280 м
Водойма річка Вовк
День міста 30 червня
Відстань
Найближча залізнична станція Деражня
До обл./респ. центру
 - залізницею 36 км
 - автошляхами 45 км
Міська влада
Адреса 32200, Хмельницька обл., Деражнянський р-н, м. Деражня, вул. Миру, 37
Міський голова Киричок Володимир Андрійович

Дера́жня — місто в Україні, центр Деражнянського району Хмельницької області. Населення 10 446 мешканців (перепис 2001). Географічні координати: 49°16′ пн. ш. 27°26′ сх. д. / 49.267° пн. ш. 27.433° сх. д. / 49.267; 27.433. Місто розташоване на річці Вовк, за 45 км від Хмельницького. Залізнична станція на лінії ГречаниЖмеринка-Подільська.

Промисловість[ред.ред. код]

Консервний, молочний завод,

Історія[ред.ред. код]

Наполеон Орда. Маєток Раціборовських (1875 р.)

Деражня заснована у 1431 році. Першу письмову згадку про Деражню знайдено в турецьких документах 1542 року. Там зазначено що Деражня — це маленьке козацьке поселення. В 1552 році тут жило лише 11 людей четверо з яких загинуло від епідемії. Під владою Речі Посполитої в 1614 році містечко отримало Магдебурзьке право. На самому початку повстання 1648 року Деражня була захоплена козаками Богдана Хмельницького. Туреччина захопила Деражню у 1672 році. В 1682 році війська польського гетьмана Яна Собеського перехопили Деражню від турків.

Єврейський цвинтар

На протязі XVIII i XIX століття Деражнею володіють різні польські пани. В першій половині XVIII ст. Деражнею володів ксьондз Антоній Любомирський. Він сприяв будівництву тут першого дерев'яного костьолу. З 1761 по 1776 рік це — володіння Пйотра Ошаровського. Десь у 1750 році у містечку з'явилися євреї і була побудована синагога. У 1792 році після другого поділу Польщі Деражня відходить до Летичівського повіту Подільської губернії в складі Російської імперії. Відомий банкір Петро Теппер володів Деражнею з 1779 р. до початку століття, коли він став банкрутом. Інші володарі: Климентій Берном у 1803, Михайло Чуцький у 1807 році. Пани Мошинські володіли містечком і навколишніми селами з 1820 по 1844 рік.

В 30-их роках XIX століття місто було одним із центрів повстання очолюваного Устимом Кармалюком. Цікавий запис в його справі зроблений слідчим:

« Принятые меры к поимке его были тщетными, ибо он ушел вновь собирать шайку из разного звания людей, как-то из евреев м. Деражня и некоторых крестьян с. Корыченец-Пилиповських и Кальной-Деражни.  »

(рос.)

В 1844 році Деражню купив Станіслав Раціборовський. Він і його нащадки були останніми володарями містечка. Наприкінці 1860-их років почалося будівництво залізниці що значно сприяло економічному розвитку Деражні. Населення зросло з 1201 людей у 1873 році до 6118 людей у 1897 році коли до Деражні дійшла залізнична колія і залізничну станцію було збудовано. Єврейське населення становило на той час 5230 людей. Словами героя розповіді Шолом-Алейхема «Німець»

« Сам я, як ви вже чули, деражнянський, тобто з Деражні. Це — маленьке містечко у Подільській губернії, зовсім маленьке містечко, хоч тепер Деражня вже нібито місто, із залізницею, станцією, вокзалом...

Коли Деражня стала станцією, нам заздрила ціла округа. Та й справді, — це ж вам неабищо! Всі були певні, що тепер почнеться щасливе життя, будуть заробітки, золото загрібатимуть повними жменями. Одно слово, всі розбагатіють!.. Поз'їжджалися з усіх сіл до нашого міста. Люди перебудовували будинки, ставили нові крамниці. Таксу на м'ясо підвищили. Почали вже подумувати про те, щоб запросити нового різника, збудувати нову синагогу та поширити старе кладовище — одно слово, у нас стало весело. Та й що тут дивного? Залізниця, станція, вокзал! Візники спочатку, правда, трохи бунтували, були дуже невдоволені з усієї цієї витівки, але хто їх питає? Проклали рейки, привезли вагони, поставили вокзал, повісили дзвінок, прибили дощечку: "Станція Деражня" — і, як то кажуть, не трать, куме, сили...

 »

Під час Першої світової війні Деражня була вузлом постачання на фронт, коли ешелони проходили станцію кожних 15 хвилин.

Визвольні змагання 1917—1921[ред.ред. код]

Після жовтневого перевороту у Росії 1917 року Деражню не обминула громадянська війна, єврейські погроми , колективізація 1920-их, штучний голодомор 1930-их. Під час Визвольних змагань 29 липня 1919 р. силами 7-ї Львівської бригади (командир — ІІ-го Корпусу УГА місто було звільнене від більшовиків.[2] На початку серпня 1919 року силами Сьомої Львівської бригади Української Галицької Армії спільно з повстанцями полковника Висоцького місто було визволене від російсько-більшовицьких окупантів (також Летичів). В місті деякий час розташовувалась Ставка Начальної Команди Української Галицької Армії влітку 1919 року.[3]

Пам'ятник загиблим євреям і ромам-циганам на місці масового розстрілу 20 вересня 1942 року

Німецько-нацистська окупація[ред.ред. код]

Німецько-фашистські війська окупували Деражню 11 липня 1941 року. Під час окупації в Деражні знаходилось єврейське гетто. 20 вересня 1942 року німецька оперативна команда розстріляла все єврейське населення містечка і циганське населення Вовковинців — майже 4000 людей. 25 травня 1944 року Деражню зайняла радянська армія.

Радянський період[ред.ред. код]

Деражні надано статус міста в 1987 році. На початку грудня 2001 року на станції відкрито музей Південно-Західної залізниці та Бориса Степановича Олійника, який 19 років очолював столичну магістраль та був першим головою Укрзалізниці. В експозиції музею показаний розвиток залізничного транспорту від часу його зародження по сьогоднішній день, історія станції (особливо в ХХ столітті), а також створений меморіальний куточок Б. С. Олійника. У Деражні частково збереглася забудова XIX — початку ХХ ст., серед якої 9 споруд визнані пам'ятками архітектури місцевого значення. Зокрема, привертають увагу особняк Раціборовського XIX ст. (нині — районна лікарня), особняк адвоката Периторіна поч. ХХ ст. (у радянські роки — школа, будинок школяра), прибутковий будинок 1912 р.[4].

Персоналії[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  2. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 225
  3. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 237
  4. Єсюнін С., Кохановський О. Історичні пам'ятки Деражнянщини: науково-краєзнавче видання. — Хмельницький, 2009. — 48 с.
  5. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 147 с. ISBN 966-8201-26-4
  6. Славетні імена Деражнянського краю

Посилання[ред.ред. код]