Любитів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Любитів
Центральна площа села: клуб та бібліотека (по центру єдина будівля), та сільрада (зліва).
Центральна площа села: клуб та бібліотека (по центру єдина будівля), та сільрада (зліва).
Країна Україна Україна
Область Волинська область Волинська область
Район/міськрада size Ковельський район
Рада Любитівська сільська рада
Код КОАТУУ 0722184001
Locator Dot2.gif
Розташування села Любитів
Основні дані
Засноване 1545 р. [1]
Населення 1 436 осіб [2]
Поштовий індекс 45063[2]
Телефонний код +380 3352[2]
Географічні дані
Географічні координати 51°08′55″ пн. ш. 24°49′40″ сх. д. / 51.14861° пн. ш. 24.82778° сх. д. / 51.14861; 24.82778Координати: 51°08′55″ пн. ш. 24°49′40″ сх. д. / 51.14861° пн. ш. 24.82778° сх. д. / 51.14861; 24.82778
Середня висота
над рівнем моря
182 м
Водойми Любитівське озеро[2]
Місцева влада
Адреса ради 45063, Волинська обл., Ковельський р-н, с.Любитів , тел. 97-1-22[2]
Карта
Любитів (Україна)
Любитів
Любитів
Любитів (Волинська область)
Любитів
Любитів

Лю́битівсело в Україні, Ковельському районі Волинської області. Населення становить 1 436 осіб. [2] Перша писемна згадка про село в описі Луцького замку від 1545 року,[1] та з контексту зрозуміло, що село існувало задовго до цієї дати. [3] Однойменна залізнична станція. Центр сільської ради.

Селяни вирізняють такі кутки села: Кайтанівка, Тимошенкова, Циганська.

Географія[ред.ред. код]

Любитівське озеро

Село лежить на рівнині, максимальні перепади висоти кілька метрів. Середня висота над рівнем моря 182 метри.

Є поклади сапропелю[4]

Любитівське озеро[ред.ред. код]

Обсяги озера
Параметр 1935 рік 1993 рік
Довжина 565 м 520 м
Ширина 490 м 400 м
Площа 19.5 га 12.4 га
Глибина 2.7 м 1.8 м

Посеред села Любитів безстічне Любитівське озеро. Розміри 0.5 км×0.5 км (Пн—Пд×Зх—Сх). Рівень води в озері має кількарічні цикли.

Живиться поверхневими стоками та підземними джерелами. Взимку замерзає. Озеро є популярним місцем рибної ловлі для мешканців навколишніх сіл та міста Ковеля. Спільнота рибалок проводить періодичне зарибнення водойми.

Свого часу на озері любила відпочивати Леся Українка, сім'я якої тривалий час мешкала в сусідньому селі Колодяжне.

В озеро, ближче до східного берега, в часи Другої світової війни впав та затонув військовий літак.

Історія[ред.ред. код]

Велике Князівство Литовське[ред.ред. код]

Найдавнішу згадку про село знайдено в описі замка Любарта датованому 1545, який наведений в збірці зібраної із церковних, монастирських та приватних архівів по Київській, Подільській і Волинській губерніях [3] наведена така цитата:

« ...селом володіє Ванько Білостоцький: воно дане його предкові за князя Семена [5], старости Луцького.  »

Річ Посполита[ред.ред. код]

В 1569, внаслідок підписання Люблінської унії село, як і більша частка українських земель перейшло під польське панування. Син Ванька Білостоцького Михайло в 1570 році розподілив батьків маєток в Любитові між чотирма своїми зятями та донькою Вегериною. [6][7]

В подальшому щодо села не раз точилися феодальні міжусобиці. Так 23 серпня 1573 року було подано позов до суду у конфлікті між власниками села Любитів та власником села Ворона Володимирським єпископом Феодосієм. А наступного 1574 року єпископ Феодосій із загоном напав та пограбував село, спустошив поля. [6][7]

Під час Визвольної війни багато любитівчан билися у військах Богдана Хмельницького. Також селяни робили напади на обози та загони шляхти, що втікали через Ковельщину від навали козаків. Після повернення польської влади - певна частина селян пересилилася на Придніпров'я.[1]

На перший час після Хмельниччини послабився тиск на селян, та в подальшому побори ще більше зросли, загалом селяни відробляли різноманітні феодальні повинності та мусили сплачувати також податки поголовний, подимний та податок на утримування шляхетського війська. Впродовж XVII-го століття, в рамках Берестейської унії Любитівська сільська парафія стала з православного уніатським. Ще одна згадка датується 1679 роком, коли волинська шляхта подала прохання до князя Вишневецького видати селян-втікачів (в т.ч. втікачів із Любитова), що оселилися в Збаразьких слободах. Село Любитів тоді належало Вацлаву шляхтичу Канусовському[1][7]

Російська імперія[ред.ред. код]

Німецька топографічна мапа. 1912

Після третього поділу Польщі в 1795 ці землі відійшли до складу Росії. Була утворена Любитівська волость, яка увійшла до складу Ковельського повіту, Волинської губернії. В 1812 році під час Французько-Російської війни в лісах навколо Любитова діяв партизанський загін з очільником Обуховим. Під час одніє із сутичок Обухов загинув, був похований неподалік села, на могилі насипали курган. [1]

В I-а пол. XIX ст. основними землевласниками були Л.Л. Вержбицький (520 десятин), Р.Рибчинський (204 дес.), Л. Руцинський (174 дес.), церкві належало 42 дес. орної землі, бл. 40 дес. сіножатей. [8]

В 1861 після відміни кріпацтва в Російській імперії всі селяни отримали особисту свободу, але земельні наділи, якими користувалися селяни передавалися їм на викуп, для чого виділялися кредити із казни. Так 38 дворів мали сплатити 2 474 рублів поміщику Л. Вержбицькому за свої ділянки з умовою не будувати на них млини, а також не дозволялося користуватися лісом. [1]

В Листопаді 1875 року було відкрито перший навчальний заклад в селі — початкове народне училище. [1]

На початку століття в Любитові, та у сусідньому Колодяжному, виникли про-українські осередки. В Колодяжному під впливом сім'ї Косачів, в Любитові — сім'ї Підгірських. Зокрема уродженець Любитова Самійло Максимович Підгірський в подальшому став адвокатом, був делегатом від Волині до Української Центральної Ради 2-го та 3-го скликання.  [9][10]

25 Лютого (9 Березня за новим стилем) 1914 року молодь села відмітила 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка, без дозволу властей. За кілька днів по тому біля пам'ятнику "царю-визволителю" Алєксандру ІІ, що стояв в центрі села понівечила всі дерева поблизу. Значну частину молоді було арештовано. [1]

Під час Великої війни фронт кілька разів проходив через село. Частину селян було евакуйовано в Київську та Катеринославську губернії. [1]

Українська Народна Республіка[ред.ред. код]

4 серпня 1920 село захопила 25-а Чапаєвська дивізія (Червона армія). Одразу було обрано комітет незаможних селян (комнезам).

Польська Республіка[ред.ред. код]

4 вересня 1920 село було захоплене польськими солдатами. Наступного року згідно із Ризьким договором село, як частина Волині відійшло до 2-ї Речі Посполитої. Любитів став центром однойменної сільської ґміни, що включала в себе 22 громади, проіснувала з 1921 по 1939 роки.

Польща на Східних кресах проводила політику пацифікації, що породжувало протидію українців, так у 1932-33 роках в селі утворився осередок ОУН. Любитівчанин Павло Новосельський був одним зі співорганізаторів Ковельської повітової команди УВО, керівником якої був колодяженець племінник Лесі Українки — Юрій Косач.

Друга Світова Війна[ред.ред. код]

Меморіал на кладовищі в пам'ять полеглим солдатам.

У Вересні 1939 згідно із Пактом Молотова — Ріббентропа село захопили радянські війська. В Січні 1940 головою сільради став О.Т. Кот, секретарем — М.Г. Комісарук. Одразу ж почалася колективізація організація колгоспу ім. В.І. Леніна. За рік колгосп мав вже 250 га орних земель, 60 коней, 25 корів. В Лютому в селі було організовано відкрито курси трактористів та МТС, яку очолив Юзеф Собесяк(пол.)укр.[11].

За першого правління СРСР неподалік від села в напрямку Колодяжного було збудовано невеликий військовий аеродром та казарми військовиків. В перший же день Німецько-Радянської війни аеродром був обстріляний німецькими літаками, що поверталися зі сходу.

27 Червня.1941 село захопили фашистьські війська. Партизани з навколишніх лісів, куди увійшла й низка любитівчан, впродовж роки війни здійснили ряд диверсій зокрема на відтинку залізниці Ковель-Ківерці.

Під кінець червня 1943 року військо УПА вибило з Любитова німецьку залогу. [12]

В Листопаді 1943, воїни УПА вбили 4 людей родини Вишневських, що мешкали в Любитові. Вижила лише 10-літня дівчинка, яка на момент погромів була поз-за межами доми. Перелякану дівчину селянин українець, відвів до її дядька в Ковель[13]

31 січня 1944 року поблизу села відбулася битва поміж Армією Крайовою та Українською Повстанською Армією. Польська армія, що базувалася в польській колонії Люблятин вибила українську армію з села Будище, яка відступила до Колодяжного. Проте на підмогу будищанцям вирушили загони, що базувалася в Любитові та на Вороні. Українські вояки було відтіснили поляків до річки Воронка, проте польський загін не розгромили, а несподівано відійшли назад до своїх баз, ймовірно через інформацію про вилазку німецьких військ, які базувалися в Ковелі та були занепокоєні подіями, що відбувалися у безпосередній близькості з містом. Загін Армії Крайової скориставшись цим відступив від Будищ до своєї бази в колонії Люблятин. [14]

17 Березня 1944 в село знову увійшли радянські війська на чолі з маршалом Рокоссовським. Але під Ковелем [12 км на З-Пн-З від села] війська зупинилися і фронт впродовж 4 місяців кілька разів проходив через село. Частину селян тоді було тимчасово евакуйовано до Голоб. За роки війни загинуло 73 любитівця.

СРСР[ред.ред. код]

В 1949 році остаточно завершено колективізацію. В 1962 колгосп переведено на госп.розрахунок і селяни отримали гарантовану оплату праці.

До 1970 року вже діяли сільський стаціонар на 35 ліжок, пологове відділення, пункт швидкої допомоги, аптека, дитсадок.

Військовий аеродром після війни тривалий час ще використовувався для цілей сільськогосподарської авіації.

Культура[ред.ред. код]

Релігія[ред.ред. код]

  • На сільському кладовищі є братська могила де поховано 736 воїнів, що загинули під час Другої Світової війни.[17]
  • В парку біля озера монумент слави із написом "Зупинись друже" в пам'ять про загиблих радянських воїнів.
  • На центральній площі села знаходиться будинок культури.

Освіта[ред.ред. код]

Любитівська ЗОШ 1-3 ступенів ім. Лесі Українки

В Листопаді 1875 було відкрито перший освітній заклад - народне училище, що утримувалося за рахунок коштів від місцевої громадськості. Викладання як і повсюдно в імперії велося російською мовою[9] Першою вчителькою була М.О. Мачтет (сестра Г.О. Мачтет). Та одразу після арешту брата 16 березня 1876 року, вчительку звільнили та вислали до Луцька під нагляд поліції.

В 1911 році відкрито двокласне училище.

За часів Польської республіки освіта розширилася до 4-х класів, та велася польською мовою, українська мова викладалася як окремий предмет. За Радянського союзу школа стала семи- а потім десяти-річною. Викладання почало вестися українською мовою. В 1954 році було зведено нове приміщення, у 2006 році було розпочато капітальний ремонт, а 4 листопада 2008 урочисто було відкрито реконструйовану школу. [18] Зараз це загальноосвітня школа I-III ступеню ім. Лесі Українки, при школі також діє кімната-музей поетеси, а також кімнати-музеї бойової слави, етнографічну та екологічну.[19] Після 2-ї Світової Війни неподалік села розташовувалася школа-інтернат.

Діє філія Голобської дитячої музичної школи, працює Любитівський Будинок культури, дошкільний навчальний заклад "Сонечко".[4] Працює Любитівська бібліотека-філія №34. При Свято-Покровській церкві діє недільна школа.

Самоврядування та політика[ред.ред. код]

Розподіл голосів в Любитові на виборах 2012 року [20]

1,2,4,5,6 — номер партії у виборчому бюлетені.
0 — партії які не набрали 5%.

Любитів впродовж останніх століть постійно був адміністративним центром для навколишніх сіл. За часів Російської імперії — центром Любитівської волості, за часів Польської республіки — центром Любитівської сільської гміни, з часів СРСР та донині — центром Любитівської сільської ради.

З поміж 16 депутатів сільської ради — 9 обрані від виборчих округів у Любитові. В нинішньому складі ради, обраному на місцевих виборах 31 жовтня 2010 року двоє депутатів висуванці від Народної партії, решта — самовисуванці.

Голова сільради — Павлов Віктор Іванович. В Ковельській районній раді Любитівську раду представляє Чуль Віта Федорівна, котра балотувалася від Народної партії.

На парламентських виборах, які відбулися 28 жовтня 2012 року на змішаній основі, на обидвох виборчих дільницях села було зареєстровано 1 038 виборців. Найбільше голосів у селі отримав Івахів Степан Петрович, який і отримав перемогу по всьому 21 одномандатному округу — 242, на другому місці Смітюх Іван Євдокимович з 211 голосами, на третьому — Гузь Ігор Володимирович з 202 голосами, решта п'ять кандидатів сукупно набрали 48 голосів. [21]

За партійними списками найбільше голосів в селі здобула "Батьківщина" — 294, на другому місці Свобода — 106, на третьому Партія Регіонів — 86, на четвертому УДАР — 81, на п'ятому місці КПУ — 68, всі інші партії, які не пройшли до парламенту сукупно набрали 59 голосів. [20]

Економіка[ред.ред. код]

Підприємства[ред.ред. код]

В часи Польської республіки діяла низка підприємств. За селом діяв піщаний кар'єр (баластний кар'єр Шинкера) відкритий в 1924 році, куди було прокладено залізничну колію - вузькоколійку. В 1925 було запущено лісопильний завод Шеля, на ньому працювало 220 робітників. [1]

В радянські часи діяла районна МТС1940 по 1941 і з 1945 по 1991) та Ковельське районне об'єднання "Сільгоспхімія". Діяв невеликий цегельний завод. З 1940 року організовано колгосп ім. В.І. Леніна. В 1949 всі 290 господарств села увійшли до його складу. В 1990-х роках реорганізовано в агрофірму "Полісся", земля була розпайована між селянами. [1]

Станом на 2009 рік в селі діють ВАТ "Ковельське ремонтно-транспрортне підприємство" та ВАТ "Ковельський райагропостач". [18]

Транспорт[ред.ред. код]

Є однойменна залізнична станція (лінія Берестя-Київ збудована в 1873). У 2001 році гілка була електрифікована.

Поруч із селом пролягає автошлях європейського значення E85, що з'єднує Егейське та Балтійське моря, в межах України траса має назву М19, ділянка ЛуцькКовель. Через село проходить дорога місцевого значення Т 0311.

Інфраструктура[ред.ред. код]

У 2007 році Любитів було газифіковано разом із ще трьома селами. Урочистий «блакитний вогник» було запалено 14 березня. Було збудовано 4.4 км газогону до села, та 14 км вуличних газопроводів, на що було витрачено відповідно 2 534 тис. гривень, як інвестиція від НАК «Нафтогаз України», та 525 тис. грн. коштом кооперативу.[22]

Побут[ред.ред. код]

Добробут селян базується на сільському господарстві, вироблені продукти продають в місті Ковель. Там же значна частина селян працює. Деякі селяни займаються торгівлею із Польщею.

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м «Том 3. Волинська обл.; Ковельський р-н: Любитів». Історія міст і сіл Української РСР. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР.. 1970. 
  2. а б в г д е «Сайт Верховної Ради України». Архів оригіналу за 2013-06-26. 
  3. а б Памятники, изданные временной комиссией для разбора древних актов высочайше учрежденной при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. — Т. Т.4 С. 185. (рос.)
  4. а б в «Сайт Ковельської райради.». Архів оригіналу за 2013-06-26. 
  5. Можливо мається на увазі Белзький князь Семен Федорович, (роки народження та смерті не відомі, зафіксовано життєпис між 1533-1541 роками)
  6. а б Н.И. Теодорович "Волынь в описании городов, местечек и сёл" т. 5, стор. 472 (рос.)
  7. а б в «Село Любитів – Покровська церква». сайт "Православна Волинь". Процитовано 2011-12-19. 
  8. "Памятная книга Волынской губернии на 1908 год" стор. 24 (рос.)
  9. а б «Матеріали до канонізації: Повернення Праведника». "Українська Автокефалія". 2009-02-05. Процитовано 2011-08-22. 
  10. «Підгірський Самійло Максимович». "Історична Волинь". 2008-06-03. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-08-22. 
  11. В подальшому командир партизанського загону "Грюнвальд" (пол. Brygada Partyzancka "Grunwald"), в подальшому віце-адмірал
  12. Євген Штендера Волинь і Полісся: німецька окупація. — Літопис УПА. — Т. Т.5. — С. 226. — ISBN 9780920092019
  13. Kresowa księga sprawiedliwych 1939–1945. O Ukraińcach ratujących Polaków poddanych eksterminacji przez OUN i UPA. — 2007. — Instytut Pamięci Narodowej. — С. 57. — ISBN 9788360464618 (пол.)
  14. Władysław Filar Діяльність 27-ї Волинської піхотної дивізії Армії Крайової (Działania 27 Wołyńskiej dywizji piechoty Armii Krajowej). — 2011. — С. 56. (пол.)
  15. «"Пам’ятки містобудування і архітектури" на сайті "Управління культури та туризму Волиньобладміністрації"». Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2010-10-26. 
  16. «Релігійні громади Ковельського району» (zip-архів, doc-Файл). Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2011-08-22. 
  17. Тамара Трофимчук Донька шукала батька 65 років (HTML) // газета «Волинь». — (2012-04-17).
  18. а б «"...Любитівська сільська рада" на сайті Державної служби зайнятості». Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2010-10-26. 
  19. «Ковельський район отримав оновлену школу.». Волинські новини. 2008-11-05. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2012-07-20. 
  20. а б «Підсумки виборів в загальнодержавному окрузі». Центральна Виборча Комісія. Процитовано 2012-11-07. 
  21. «Результати виборів в ОВО#21». Центральна Виборча Комісія. Процитовано 2012-11-07. 
  22. «У Ковельському районі Волині газифіковано відразу чотири села». Західна інформаційна корпорація. 2007-03-06. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2010-08-31. 

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]