Новодністровськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Новодністровськ
Coat of arms Novodnistrovsk.PNG Novodnistrovdk prapor.gif
Герб Новодністровська Прапор Новодністровська
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернівецька область
Район/міськрада Новодністровськ
Код КОАТУУ 7310600000
Засноване 1973
Населення 10774 (01.02.2013)
Площа 7,09 км²
Поштові індекси 60236
Телефонний код +380-3741
Координати 48°34′40″ пн. ш. 27°26′29″ сх. д. / 48.57778° пн. ш. 27.44139° сх. д. / 48.57778; 27.44139Координати: 48°34′40″ пн. ш. 27°26′29″ сх. д. / 48.57778° пн. ш. 27.44139° сх. д. / 48.57778; 27.44139
Відстань
Найближча залізнична станція Романківці
До станції 18 км
До обл./респ. центру
 - автошляхами 170 км
Міська влада
Адреса 60236, Чернівецька обл., м. Новодністровськ, мікрорайон "Діброва"
Веб-сторінка www.miska-rada.com.ua
Міський голова Мельник Володимир Петрович

Новодністро́вськ — місто обласного підпорядкування в Чернівецькій області, Україна. Розташоване на березі Дністра. Засноване 1973 року і є одним із наймолодших міст області. Населення — 10300 осіб. Площа — 7,09 км². Поряд з містом побудовано гідроелектростанцію. Наближається до завершення будівництво найбільшої в Європі гідроакумулюючої електростанції, яка вже частково розпочала роботу.

Прадавня історія місцевості[ред.ред. код]

Колись на цій території було Сарматське море, яке утворилося внаслідок з'єднання двох морських басейнів — Прикарпатського і Причорноморського. 15-20 мільйонів років тому це море вкривало великі простори — від Кременецького кряжу і Карпат до сучасного Аральського моря. Воно було внутрішньоконтинентальною неглибокою і теплою водоймою. Відступало море повільно, кілька мільйонів років, і на початку антропогенового періоду набрало обрисів сучасних Чорного, Азовського і Каспійського морів.

З відходом Сарматського моря поступово утворювались долини і русла рік, що нині впадають у Чорне і Азовське моря. Саме так утворився Дністер, який і нині тече тією долиною, яку він розробив понад мільйон років.

Але у далекому минулому ріка несла свої води дуже широкою долиною з низькими пологими берегами. Ця долина, як вважають учені, утворилась на місці давнього розлому, що стався в кристалічному фундаменті і в осадочних утвореннях палеозойської ери. В гомінценовій епосі, яка розпочалась близько 1 мільйона років тому, Дністер був повноводним, а швидкість його течії була значно вищою, ніж тепер. Це було пов'язано головним чином з тим, що клімат тоді був теплим і вологим. У той час більшу частину території сучасної України вкривали густі субтропічні ліси. Буйна рослинність добре акумулювала дощові води, які цілорічно численними бурхливими потоками вливались у Дністер, Дніпро та інші великі ріки.

Йшли тисячоліття. Дністер все глибше врізувався в товщі лесових відкладів, а потім у тверді породи, що утворились протягом давніх геологічних періодів. У Середньому Подністров'ї поступово формувалась вузька, глибока, каньйоноподібна долина.

Первісна людина на берегах Дністра та його приток з'явилася у першу половину раннього палеоліту — близько 160 тисяч років. Тут перебували невеликі групи первісних людей навіть у період дніпровського зледеніння, коли гігантські двокілометрової висоти льодові язики доповзли до лінії сучасних міст Шепетівки і Дніпропетровська, а Поділля і Причорномор'я перетворились на тундру. Подністров'я було порівняно густо заселене в часи трипільської культури і культури шнурової кераміки (4-5 тисяч років тому).

У пору раннього заліза місцевість входила до скіфських земель. Десь у ІІ столітті через ці землі пройшли германські племена сполів і готів, які вірогідно витіснили скіфів, але це достеменно не відомо. Споли де який час жили в Подністрів'ї, а згодом вони, а за ними і готи пішли до низу Дунаю. В VI сторіччі Північна Бессарабія входила до ареалу проживання західних антів.

Багато населених пунктів слов'ян знаходилось в цій місцевості. Більшість цих міст в Х ст. припинила своє існування, життя в регіоні не припиняється. І починаючи з Х ст. тут започатковується Попрутська оборона лінія Київської Русі, котра була повністю сформована галицькими князями в середині ХІІ століття.

У середині ХІІ століття територія міжріччя Дністра та Пруту була відрізана від Русі половцями. Русичі, що жили по Дністру (нащадки уличів і тиверців) пішли в ліси кодрової зони Молдови і Хотинської лісової зони. У ХІІ-ХІІІ ст. територія перебувала майже на самому кордоні Галицько-Волинського князівства. Кордон проходив у хутора Галиця. Галицько-Волинське князівство згодом підпало під владу Золотої Орди. В 1345 р., коли угорські війська здолали татар і вигнали їх з правобережжя Дністра, територія відійшла до Угорщини, з середини XIV ст. — до складу Молдовської держави.

Давня історія краю[ред.ред. код]

З 1514 р. територія опинилася під владою Туреччини, входила до створеної турками адміністративно-територіальної одиниці — Хотинської райї (щось на кшталт повіту). Через це, навіть після звільнення від турецького панування, населення цієї території тривалий час називали райками або райлянами.

У 1768 році спалахнула нова російсько-турецька війна, яка тривала до 1774 року. Територію від турків у 1769-му році звільняла російська армія під командуванням генерал-фельдмаршала князя А. А. Прозоровського. Бойові зіткнення відбувалися в основному на території сучасного Кельменецького району і нижче сучасного Новодністровська — по Дністру. Достеменно відомо, що 16 квітня 1769 року значна частина армії разом з князем зупинялася на постой в с. Романківці. 17 квітня армія перейшла в табір під с. Новоселиця, а ввечері перейшла під село Нелипівці.

18 квітня армія розташувалася правим флангом до с. Вартиківці. Саме там відбулася одна з битв з турецьким військом під командуванням Алі-Паши. У неприятеля було відбито чотири прапори, два бубни (цей значний символ турецької армії), вбито більш як 300 вояків, відбито 200 коней. Російські війська понесли значно менші втрати. Були вбиті: 3 гусар, полковник козачий Пушкарьов, 1 есаул, 13 козаків, 4 коня. Поранені: 1 вахмистр, 1 капрал, 1 трубач, 7 гусар, полковник козачий Федотов, який на другій день від рани помер, 4 есаулов, 5 хорунжих, 1 сотник, 1 п'ятидесятник, 19 козаків.

Після завершення цієї війни територія сучасного міста (як і вся Бессарабія) входять до складу Російської імперії. Точніше, формально на той час це була нейтральна територія, яка не підлягала заселенню ні турецькою ні російською сторонами, але фактично вона перебувала під контролем Росії.

По Бухарестському мирному договору 1812 р., укладеному між Туреччиною і Росією ця територія остаточно була приєднана до Росії. Територія сучасного міста (тоді тут були в основному ліси) увійшло до Сокирянської волості Хотинського повіту Бесарабської губернії. Адміністративним центром губернії став Кишинів — колишнє монастирське володіння. До складу волості входили містечко Сокиряни та села Коболчин, Гвіздівці, Білоусівка казьонна, Білоусівка приватна (це офіційний адмінрозподіл), Михалків, Ломачинці, Ожев, Раскопинці, Василіуци, Волошків, Окниця, Михалашани, Гринауци, Бирладяни, Ходороуци, Клокушна. Назви зазначено близько до офіційних назв того часу. Село Романківці було сусідним волосним центром, до якого відносилися інші села. Але періодично декотрі села передавалися з волості до волості. Наприклад Михалків згодом перейшло до Романківецької волості.

Перша половина ХХ-го сторіччя[ред.ред. код]

Наприкінці лютого 1918 р. австро-німецькі війська захопили цю територію. Після розпаду Австро-Угорщини у листопаді 1918 року територію загарбала боярська Румунія. Розпочалися кривавий терор, нещадне пограбування, примусові реквізиції. Спалахнуло Хотинське повстання.

Тривалий час з початку румунської окупації на території Хотинського повіту діяла гайдамацька група Поліщука і Буди, які зухвало грабували поміщиків, представників румунської влади і євреїв, які прислуговувалися окупантам. Майже все награбоване Поліщук і Буда роздавали селянам. Про них народ складав легенди, та навіть пісню молдовською мовою. Поліщук — колишній унтер-офіцер царської армії, грамотна людина. Йому вдавалося навіть, переодягнувшись у форму румунського генерала, вишукувати перед собою румунських жандармів, які проводили інструктажі селян з піймання гайдамаків. Буда був неграмотним селянином, але не менш відчайдушним. Владам де-кілька разів вдавалося заарештовувати гайдамаків, але вони весь час тікали і продовжували свою боротьбу. Але все ж, через де-який час, жандарми у черговий раз піймали Поліщука і щоб позбутись, спровокували йому втечу, та під час цей спроби застрелили. Буда сидів у тюрмі, був звільнений радянськими військами, воював і героїчно загинув на фронті.

28 червня 1940 року мешканці сусідніх сіл радо зустрічали радянських воїнів. Сільради розподілили поміщицькі, попівські та частину куркульських земель. Поміщицькі будинки були передані під школи. В селах відкрили клуби, бібліотеки. Люди вперше побачили кіно.

2 серпня 1940 р. згідно з законом «Про включення північної частини Буковини, Хотинського, Аккерманського і Ізмаїльського повітів Бесарабії у склад УРСР» територія, де на цей час розташоване місто, разом з усією Сокирянською волостю, увійшла до складу Української РСР. 7 серпня 1940 р. Президія Верховної Ради УРСР видала Указ про створення Чернівецької області і Хотинський повіт увійшов до складу області. 12 листопада 1940 р. Президія Верховної Ради своїм Указом реформує адміністративно-територіальний устрій звільнених територій. Повіти і волості були ліквідовані і замість них створені райони.

Почалася Велика Вітчизняна війна. Наступальні бойові дії разом з румунськими з'єднаннями вела 11-а армія генерал-полковника фон Шоберта з групи армій «Південь» (командувач генерал-фельдмаршал фон Рундштедт). В ніч з 2 на 3 липня 1941 р. 54-й і 30-й армійські корпуси ворога нанесли головний удар у напрямку Ясси, Бельці, а 11-й німецький і румунський кавалерійський корпуса форсували річку Прут в районі с. Стефанешти і розвинули наступ у південно-східному напрямку на Могилів-Подільський. Їм протистояли червоноармійці 18-ої армії (командувач генерал-лейтенант Смірнов А. К., член військової ради корпусний комісар Ніколаєв Т. Л.), 189-та і 130-та стрілецькі дивізії.

У березні 1944 р. війська 2-го Українського фронту під командуванням генерала армії Конєва І. С. (який тільки прийняв командування фронтом після загибелі генерала армії Ватутіна М. Ф.), у взаємодії з військами 1-го Українського фронту під командуванням маршала Жукова Г. К., провели одну з найважчих військових операцій цієї війни — Умансько-Ботошанську наступальну операцію. Ним протистояли війська німецької групи армій «Південь» під командуванням генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна. У смузі 2-го Українського фронту оборонялися німецькі 8-ма армія (під командуванням генерала піхоти Отто Велера) і частина сил 6-ої армії (під командуванням генерал-полковника Карла Голлідта), які налічували 20 дивізій, у тому числі 4 танкові та 2 моторизовані. Війська фронту розгромили німецьку 8-у армію і частину сил 6-ої армії, розсікли смугу оборони німецької групи армій «Південь», звільнили значну частину Правобережної України і Молдовської РСР, увійшли на територію Румунії.

Підтримку військам з повітря надавала 5-та повітряна армія (командувач генерал-лейтенант авіації Горюнов С. К.).

У ніч на 24 березня 1944 року 681-й гвардійський стрілецький полк гвардії майора Білаонова П. С., переслідуючи супротивника під сильним артилерійським і мінометним вогнем, без технічних засобів форсування, на своїх підручних матеріалах, першим з полків 40-ої армії форсував Дністер одночасно в двох місцях — в районі села Липчани Могилів-Подільського району і в районі села Василівка (Василівці) Сокирянського району. Протягом доби бійці Білаонова утримували плацдарм на лівому березі річки в районі Липчан, а в районі Василівки майже відразу захопили Василівку, с. Ожеве, далі через с. Коболчин, напевне через станцію Сокиряни, пройшли до молдовського с. Клокушна і через нього в Гвіздівці. Під час запеклих боїв в районі Липчан (з постійно контратакуючим супротивником), і в Сокирянському районі бійці полку знищили батальйон вражої піхоти (до 400 чоловік), взяли у полон 150 солдатів і офіцерів, захопили 3 танки, 150 коней, знищили 60 автомашин з набоями озброєнням. При цьому, полк Білаонова не втратив жодного солдата. Слідом за полком Білаонова Дністер форсували ще деякі частини дивізії. Не дивно, що саме за цю частину операції майор Білаонов П. С. був нагороджений орденом Леніна і йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Білаонов Павло Семенович після війни продовжив службу в Радянській Армії, з 1980 р. звільнився на пенсію і проживав у Києві, помер 28 травня 1996 року, похований на Лук'янівському військовому цвинтарі.

Улітку 1946 р. територія колишньої Бесарабії (у тому числі і Сокирянщина) опинилася у важкому становищі. Вже в липні стало ясно, що велика частина площ ранніх і пізніх культур загинула, а що залишилася — дасть незначний врожай. Забій худоби через недолік кормів доходив до його масового винищування. Попри це, були розпочаті хлібозаготівлі, які були розраховані раніше на середньостатистичний врожай і які становили майже 3/4 фактично зібраного. Ситуація, що склалася в сільському господарстві ігнорувалася керівництвом республік, як України, так і Молдови, хоча партійні і радянські органи на місцях в основному реально оцінювали обстановку і неодноразово порушували питання про необхідність значного скорочення обсягів хлібозаготівель. Голод вразив і інші регіони країни, що постраждали від посухи, — більшість районів України, областей Центрального Чорнозім'я, Нижнього Поволжжя, Приморського краю.

Настали страшні часи голодомору. Селян в де якій мірі рятував майже небувалий ні до того, ні після того врожай грибів, ягід, навіть жолудів. Багато мешканців їхали за жомом на Західну Україну (тоді Сокирянщину не відносили до Західної частини республіки). Далеко не всі з них повернулися. В селі люди пухли з голоду, ходили селом як тіні, падали, вмираючи на ходу. Люди стали байдужими до решти, навіть до родичів. Багато селян вмерло.

Улітку 1947 р. найбільш важкі наслідки посухи були переборені. Восени був отриманий непоганий врожай — у чотири рази більший, ніж у 1946 році. Врожайність зернових практично досягла довоєнного рівня. Але чимало людей в перші післявоєнні роки вмерло від тифу.

У 60 роках XX століття територія Сокирянщини входила до складу Кельменецького району. Всередині 60-х років Сокирянський район відновлено в попередніх адміністративних межах.

Історія міста[ред.ред. код]

6 квітня 1973 року міністром енергетики СРСР був підписаний наказ про створення дирекції Дністровського гідровузла. Так почалось будівництво важливого для країни енергетичного об'єкта, яке було початком народження нового міста. Разом із будівництвом гідроелектростанції почалося спорудження поселення.

Рішенням Чернівецької обласної ради депутатів за № 57 від 25 лютого 1975 року новоствореному населеному пункту будівників Дністровського комплексного гідровузла в Сокирянському районі надано назву Новодністровськ і віднесено його до категорії селищ міського типу.

17 листопада 1993 року Постановою Верховної Ради України селищу було надано статус міста районного підпорядкування. А 13 липня 2000 року Верховною Радою України Новодністровськ було віднесено до категорії міст обласного значення. Населення 10300 чол.

Відомі люди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • «Історія міст і сіл Української РСР. Чернівецька область», К., 1969.
  • В.Бомешко «Голод». «Советская Молдавия», апрель 1989 г.
  • Конев И. С. Записки командующего фронтом. — М.: Наука, 1972
  • «Осетии отважные сыны», http://sinoset.sklib.ru/index.php?dn=article&to=art&id=7.
  • «Боевые действия Красной Армии в Великой Отечественной войне», «40 армия», www.bdsa.ru.
  • «Билаонов Павел Семенович», http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=4970.
  • «Подвиг расы», http://www.podvigrasy.ru/mg/20090324/index_4_1.html.
  • В. В. Киселев, И.X. Раманичев. Действия войск Южного фронта в начальном периоде Великой Отечественной войны. «Военно-исторический журнал».
  • Газета «Колгоспне життя», 1.05.1962; «Радянська Буковина», 30.11.1966.
  • Журнал генерал-фельдмаршала князя А. А. Прозоровського 1769–1776. http://feb-web.ru/feb/rosarc/zgp/zgp-177-.htm.
  • Бесарабский календарь-ежегодник, 1910, № 1.
  • «Списки населенных мест Российской империи», ч. 3, «Бессарабская губерния», СПб, 1861, стор. 62
  • П. А. Несторовский. Бессарабские русины. Историко-этнографический очерк. Варшава, 1905.
  • Скалоковский А. Болгарские колонии в Новороссийском крае. Одесса, 1848.
  • В.Таки. «Историческая память и конструирование региона после присоединения к империи: особая форма правления в Бессарабии в 1812–1828 гг.» http://ee-history.alfamoon.com/index.php?module=articles&act=show&c=7&id=57
  • «Материалы и исследования по археологии СССР», № 116.
  • Берг Л. С. Население Бессарабии. Этнографический состав и численность.
  • Г. В. Вернадский. Оразование Киевской Руси (839–878 гг.). http://gumilevica.kulichki.net/VGV/vgv181.htm
  • Ю. Венелин. Влахо-болгарские граматы. С.-Пб. 1840, стр. 71―72; Повесть временных лет, изд. Шахматовым, стр. 11 ― 12.
  • M.Costachescu. Docymente Moldoveneste inainte de Stefan cel Mare. Vol. 1, Iasi, 1931, арк. 329.
  • http://www.tovtry.kp.km.ua/ua/history/statti/press_npp/110.html
  • http://www.tovtry.kp.km.ua/ua/history/statti/dnister1.html

Посилання[ред.ред. код]