Олевськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олевськ
COA of Olevsk.png Flag of Olevsk.png
Герб Олевська Прапор Олевська
У центрі Олевська (серпень 2005)
У центрі Олевська (серпень 2005)
Олевськ
Олевськ на мапі району
Олевськ на мапі району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Житомирська область Житомирська область
Район/міськрада Олевський район
Код КОАТУУ 1824410100
Перша згадка 977
Магдебурзьке право 1641
Статус міста з 2003 року
Населення 10 229 (01.01.2011)[1]
Площа 10 км²
Густота населення 1026 осіб/км²
Поштові індекси 11000-11005
Телефонний код +380-4135
Координати 51°13′40″ пн. ш. 27°38′53″ сх. д. / 51.22778° пн. ш. 27.64806° сх. д. / 51.22778; 27.64806Координати: 51°13′40″ пн. ш. 27°38′53″ сх. д. / 51.22778° пн. ш. 27.64806° сх. д. / 51.22778; 27.64806
Висота над рівнем моря 183 м
Водойма р.Уборть
Відстань
Найближча залізнична станція Олевськ
До обл./респ. центру
 - залізницею 163 км
 - автошляхами 165 км
До Києва
 - залізницею 234 км
 - автошляхами 233 км
Міська влада
Адреса 11001, Житомирська обл., Олевський р-н, м.Олевськ, вул. Володимирська,2
Веб-сторінка Олевська міськрада
Міський голова Повар Анатолій Васильович

Оле́вськ — місто на Київському Поліссі, на березі р. Уборть, адміністративний центр Олевського району Житомирської області.

Етимологія[ред.ред. код]

Назву міста пов'язують з іменем Овруцького князя Олега Святославовича, який жив і князював наприкінці X століття. Під час свого князівства Олег Древлянський заснував Олегове городище, яке згодом для скорочення почали називати Олегськ, а потім для спрощення вимови — Олевськ.

Історія[ред.ред. код]

За археологічними дослідженнями територія сучасного Олевська була заселена ще в IV тисячолітті до нашої ери, про що свідчать крем'яні знаряддя праці доби неоліту. Неподалік міста було досліджено 17 поховань і два кургани Есривської культури. Як історична пам'ятка є давньоруське городище та курганний могильник розташований в північно-східній частині Олевська.

Одне з найдавніших поселень Волині, що розташоване басейні р. Уборть. За історичними документами Олевськ вперше згадується в 1488 році.

Князь Олег Святославович загинув у 977 році і саме в цей період в літописі згадується Олегськ, тому і заснування Олевська пов'язують з цією датою. За припущенням авторитетних Українських істориків Овруч, Коростень і Олевськ при князівства Олега Святославовича утворювали своєрідний трикутник в межах древлянської землі. А за свідченням окремих дослідників Волині, не зважаючи на те що Олевськ був віддалений від Овруча (столиці князівства) на 120 верст, У ньому (Олевську) був великий палац Олега, а значить він був резиденцією князя і саме при житті Олега, місту була дана назва Олегеск.

Після розорення татарами Києва у 1240 році Древлянська земля стала притулком утікачів з Придніпров'я, оскільки татари дуже боялися заболоченого і вкритого непрохідними хащами Полісся. Ось чому Надуборття стало тоді густонаселеним краєм.

Пізніше замок було побудовано в Олевську.

Після Люблінської унії 1569 року Олевськ у складі Правобережної України потрапить під владу шляховської Польщі. Довгий час ним володіли Немиричі, які нещадно експлуатували селян. Враховуючи те, що в Олевську панувала польська шляхта, то вона нав'язувала католицтво. Тут було збудовано і діяв греко-католицький монастир.

Проте більшість населення сповідувала православ'я. Про це свідчить спорудження у 1596 році Свято-Миколаївського храму в Олевську, який і зараз діє і відноситься до пам'яток архітектури України.

1641 року польський король надав Олевську магдебурзьке право, дозволив провадити щотижневі торги та 2 ярмарки на рік.

Тяжке соціальне гноблення примушувало селян підійматися на боротьбу за свої права. Вони взяли активну участь у визвольній війні українського народу 16451654 рр.

У 1648 році вони вбили ненависного їм власника міста О.Немирича, створили в Олевську сетевю і в її складі громили загони польської шляхти.

За Андрусівським перемир'ям 1667 року Олевськ залишився в складі Речі Посполитої і лише в 1793 році у складі Правобережної України був приєднаний до Російської Імперії.

1796 року Олевськ став волосним центром Овруцького повіту Волинської губернії. В 1798 тут налічувалося 70 дворів та 472 мешканців. Населення займалося в основному хліборобством.

Від 1831 року Олевськ належав до державних маєтностей. З підприємств діяли лише 2 винокурні. Лікувальних закладів не було. Діяло училище на 14 місць при кармелітському монастирі.

Після скасування кріпосного права, відповідно до указу 1863 р. жителям Олевська були відведені наділи майже непридатної для обробітку землі. Після реформи в Олевську було збудовано 3 тартаки, 2 смолокурні, каменоломня, 2 млини.

Як відомо, польська шляхта володіла Олеговим городищем ще з XVI століття, і не припиняли свого володіння навіть тоді, коли Олегськ знаходився у складі Росії. Не витримуючи шляхетського гноблення жителі містечка разом з усім Українським народом стали на боротьбу проти польських магнатів.

Розвиток промисловості спричинив зростанню містечка. Якщо в 1866 році в ньому налічувалося 160 дворів і 1477 жителів, то 1889 року відповідно 262 двори та близько 2000 жителів.

Особливо швидко почало розвиватися містечко після 1903 року, коли була прокладена залізнична колія Київ-Ковель. Через рік відкрилася поштова станція та поштово-телеграфне відділення. З 1909 року почав діяти жар. де виготовляли господарський посуд. Відкривали нові тартаки, каменоломні, смолокурні. Розвивалася борономисливська промисловість, масово велися лісорозробки. Уже на той час в Олевську налічувалося біля 100 крамничок.

Про соціальний розвиток містечка місцеві власті не піклувалися, тому на початку 1900 років на 2 тисячі населення працювала лише одна лікарня на 10 ліжок, медичну допомогу надавав один лікар.

З навчальних закладів в Олевську діяло двокласне сільське училище, в якому навчалося біля 200 дітей.

Школа не мала свого власного приміщення.

Перша світова війна погіршила становище і внесла розруху.

Створений волоський земельний наділ (1915-17рр.)

У січні 1918 року, Олевськ без єдиного пострілу, був звільнений від залишків російської армії (в яких домінували пробільшовицькі антиукраїнські настрої), українським полком ім. Костя Гордієнка, що українізувавшись на російсько-німецькому фронті Першої Світової війни, повертався до Києва, на чолі з Петрівим Всеволодом Миколайовичем. На той час в Олевську вже діяв Український Комітет в на чолі якого стояв працівник залізниці українець, але в комітет входили й представники єврейського населення Олевська, один яких обіймав посаду секретаря комітету. 13 січня 1918 року, з дозволу Всеволода Петріва Олевський Український Комітет сформував місцеву міліцію, отримавши із запасів полку ім. Костя Гордієнка зброї та амуніції на 50 ополченців, для захисту громадян міста, від мародерів з числа дезертирів російської армії що тисячами проходили в той час через Олевськ, тікаючи з фронтів. З 15 січня в Олевську з'явився представник Центральної Ради, за підписом Ковалевського, який почав формування Вільного Козацтва, з місцевого населення.

Вокзал ст. Олевськ

За умовами Ризького миру від 18 березня 1921, Олевськ потрапляє під московсько-більшовицьку окупацію.

Наприкінці 1922 р. виникло споживче товариство, а через рік ТСОЗ. Відновив роботу фарфоровий завод, шкір з-д. Відкрилася районна електростанція.

У лютому 1923 року відкрився сільбуд. Діяли клуб фарфорового заводу, кінотеатр, 6 невеличких бібліотек.

1932 р. організовано машинно-тракторну станцію, що мала 32 трактори, 3 авто і 22 пр. плуги та інший сільськогосподарський інвентар. Реконструйовано фарзавод і в ньому працювало 500 робітників. Пізніше вступили в дію меблева фабрика та лісопильний завод.

Восени 1936 року Олевське відвідав секретар ЦК КП(Б)У П. Постишев. З його ініціативи в 1937-38 році було побудовано районний будинок культури, який діє і нині, крім цього діяв кінотеатр, клуби і бібліотеки.

У 1938 році було побудовано нову дільничну лікарню на 40 місць, поліклініку.

3 21 серпня по 15 листопада 1941 року Олевськ був столицею «Олевської республіки», що підпорядковувалась Уряду УНР в екзилі. У цей період міську раду Олевська очолював Борис Симонович.

Статус міста з 2003 року (постанова Верховної Ради України № 829-IV від 22.05.2003 року.)

25 грудня 2011 року міська рада Олевська перейменувала вулиці міста, які мали імена радянських вождів, назвавши їх на честь видатних фігур українського націоналістичного і патріотичного руху. Були перейменовані вулиці й провулки Павла Постишева, Станіслава Косіора, Григорія Петровського, Михайла Калініна, Григорія Котовського. Замість них з'явилися назви Олени Теліги, Олега Ольжича, Гетьмана Виговського, Олексія Опанасюка, Героїв Крут, 20-річчя Незалежності України, Юрія Тютюнника.[2]

Промисловість[ред.ред. код]

Є харчова промисловість, Олевський завод тракторних нормалей тощо.

Культура[ред.ред. код]

Пам'ятка архітектури державного значення:

Персоналії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.