Розселення німців на схід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Динаміка розповсюдження носіїв німецької мови протягом 1000–1950 років

Розсе́лення ні́мців на схі́д (нім. Ostsiedlung, [ˈɔstˌziːdlʊŋ]) — процес німецької колонізації Центральної і Східної Європи у середньовіччі й ранньому новому часі. Заселений німцями терен приблизно простягався від Естонії до Трансільванії. Супроводжувався територіальною експансією Священною Римською імперією і Тевтонським орденом.

Передмова[ред.ред. код]

Центральна Європа до початку Ostsiedlung[ред.ред. код]

Європа у 650 р. по Р. Х.

Центральна Європа зазнала кардинальних змін після Великого переселення народів у 300–700 по Р. Х.. Римська імперія втратила своє домінуюче становище. Франки створили імперію, у колишній Римській Галлії, об'єднав колишні західнонімецькі племена і прийняв християнство. Східне Франкське королівство, ранній попередник Німеччини, прагнуло бути наступником католицької Західної Римської імперії, що перетворилася на Священну Римську імперію. У Скандинавії, північнонімецькі племена увійшли у епоху вікінгів, що мали вплив на всю Європу за рахунок торгівлі і набігів. Деякі східнонімецькі племена захопили Рим, потроху асимілювались тубільцями. У той же час слов'янські держави виникли і стали домінуючими у Центральній та Східній Європі, у 833 була утворена Велика Моравія, у 882 — Київська Русь, у 966 — Польща, що прийняли християнство.

Франкські Східні Марки і Священна Римська Імперія[ред.ред. код]

Слов'яни, що мешкали на прикордонні Франкської імперії (пізніше Священної Римської імперії) були відомі під загальною назвою венеди або полабські слов'яни. Вони рідко утворювали великі державні утворення, частіше складали різні дрібні племена, мешкали на захід від східних Альпи і Чехії до річок Заале і Ельби. В той час як Франкська імперія розширювалася, різні вендські племена були завойовані або уклали унію з франками, на кшталт ободритів, що допомогли франкам у розгромі саксів. Завойовані вендські терени були перетворені франками у марки (нім. Marken, тобто кордон або прикордонний терен), що віддавалися на відкуп франкським лицарям за для збору данини і мобілізації дружин.

Марки створені Карлом Великим на території, де відбувся Ostsiedlung, з півночі на південь:

У більшості випадків, племена марок не були стабільними союзниками імперії. Франкські королі ініціювали численні, але не завжди успішні, військові кампанії, за для збереження своєї влади. Пізніше королі та імператори, такі як Оттон I Великий реорганізували і розширили марки, (з півночі на південь):

За часів правління короля Східно-Франкського королівства Людовика II Німецького і Арнульфа Каринтійського, відбулись перші хвилі переселенців на чолі з франками і баварцями, на терен сьогоденної Словаччини і тодішньої Паннонії (сучасний Бургенланд, Угорщина і Словенія).

Хоча перші поселення на чолі з франками і баварцями на теренах захоплених у сорбів та інших венедів відбулись на початку Х-го століття, масова міграція і початок безперервного Ostsiedlung звичайно датується приблизно XII-м століттям.

Слов'янське повстання 983[ред.ред. код]

Карта 962 року, первинний стан розповсюдження носіїв німецької мови оранжевого кольору

У 983 р., полабські слов'яни марки Біллунгів і Північної марки на терені від Ельби до Балтійського узбережжя здійняли повстання проти політичного панування і християнської місії Імперії. Незважаючи на свою знов завойовану незалежність, ободрити, руяни, велети і гавеляни незабаром зазнали внутрішню боротьбу і війну, а також військового тиску новоствореної держави П'ястів на сході, Данії з півночі і Імперії із заходу, бажаючи відновити її марки.

Мекленбург, Померанія і Бранденбург[ред.ред. код]

Ослаблені постійними внутрішніми конфліктами і постійними війнами, венеди остаточно втратили здатність забезпечувати ефективний військовий опір. У 1119–1123, Померанське військо вторглося і підкорило північно-східну частину Лужицького краю. У 1124 і 1128, князь Померанський Вратислав І, що в той час був васалом Польщі, запросив єпископа Отто Бамберзького охрестити Померанію і Лужицю. У 1147 році, з терену Саксонського герцогства розпочато Полабський хрестовий похід з серії Північні хрестові походи, за для повернення втрачених у 983 марок. Хрестоносці також попрямували до Поморських Демміну і Щецину, незважаючи на те що ці області, вже було успішно охрещено.

Після Полабського хрестового походу, Альберт Ведмідь заснував Бранденбурзьку марку приблизно на терені колишньої Північної марки, яка з 983 була утворена на теренах захоплених у велетів і гавелян. Хафельберзька єпархія була створена за для повторного охрещення венедів.

У 1164, саксонський герцог Генріх Лев, нарешті, переміг бунтівних ободритів і поморських князів у битві під Ферхеном, Поморські князівства Деммін і Щецин стали саксонськими феодальними володіннями. Після Генріха Лева, Мекленбург і Померанія стали частиною Священної Римської імперії з 1181 року.

Terra Mariana (Лівонська конфедерація)[ред.ред. код]

Докладніше: Terra Mariana

Terra Mariana (Земля святої Марії) — офіційна назва[1] для середньовічної Лівонії[2] або Старої Лівонії[3] (нім. Alt-Livland), що була утворена після Лівонського хрестового походу на терені сьогоденної Естонії і Латвії, 2 лютого 1207[4] в якості князівства Священної Римської імперії[5] і проголошена папою Інокентієм III у 1215 суб'єктом Святого Престолу[6]

Середньовічною Лівонією з перервами правили спочатку лівонські мечоносці, з 1237 є напівавтономною філією тевтонських лицарів під назвою Лівонський орден. Номінальною главою Terra Mariana, а також міста Риги був архієпископ Риги як вершина церковної ієрархії[7]

У 1561 році під час Лівонської війни, Terra Mariana припинила своє існування.[1] Її північна частина відійшла до Швеції і утворила князівство Естонія, її південні території увійшли до складу Великого князівства Литовського — і в кінцевому підсумку, Речі Посполитої як герцогство Лівонія і герцогство Курляндії і Семигалії. Острів Сааремаа став частиною Данії.

Тевтонський орден[ред.ред. код]

Докладніше: Тевтонський орден

З 997, нещодавно створена держава П'ястів робила спроби завоювати землі її північно-східних сусідів, пруссів і ятвягів. На початку XIII століття Конрад Мазовецький і Данила Галицький в союзі з Тевтонським орденом, який під час Північних хрестових походів намагались завоювати і охрестити балтів, з великими втратами з обох сторін. У свою чергу Пруссія (Altpreussenland) була надана лицарям, які створили чернечу державу там в 1224 році. Після злиття Тевтонського ордену з Лівонським орденом мечоносців у 1237, Лівонський терен було включено у Тевтонський орден. У 1308 році із захопленням Данцигу, ця держава почала розширення в Помералії. У 1346 князівство Естонія була продана королем Данії Тевтонському ордену[8].

У франкських марках, масові переселеннявідбувались з XII століття (Східний Гольштейн, Західний Мекленбург, центральні та південні марки), і на початку XIII століття (Померанія, Рюген). Діяльність Тевтонського ордену прискорило заселення німцями узбережжя Балтійського моря.

Поселенці[ред.ред. код]

Хоча переважна більшість поселенців були німці, значна кількість була голландці, а також (хоча і меншою мірою) данці, шотландці та місцеві венеди.

Поселенці мігрували у напрямку майже прямо із заходу на схід, тому південний схід заселявся південними німцями (баварцями і швабами), північний схід заселявся фламандцями, голландцями і саксами, центральні райони заселялися Франками. У результаті різні німецькі діалекти розширювались у східному напрямку разом з їх носіями, «нові» східні діалекти лише незначно відрізняються від своїх західних батьківських діалектів.

Поселенці запрошувались місцевими світськими правителями, герцогами, графами, маркграфами, князями і, лише в кількох випадках в результаті ослаблення центральної влади, королем. Крім того, поселенці були запрошені релігійними інститутами — монастирями і єпископствами, які стали могутнім землевласниками в ході християнізації. Часто місцевий світський правитель надавав величезні лісові масиви і пустелі і кілька сіл, з дозволом на запрошення нових поселенців і оброблення землі.

Поселенцям були надані титули і привілеїв. Переселення, як правило, організовував Lokator (розподільник землі), що отримав важливе місце, наприклад, успадковану посаду старости (Schulte або Schulze). Створеним містам було надано німецьке міське право. Сільськогосподарські, юридичні, адміністративні та технічні нововведення іммігрантів, а також їх успішний прозелітизм тубільців, призвів до поступової германізації теренів навколо німецьких поселень.

Крім марок на прикордонні з імперією, німецькі поселення будувались, у Карпатах, Трансільванії і вздовж Ризької затоки. Німецький культурний та мовний вплив тривав на деяких з цих теренів, аж до середини XX сторіччя. Правителі Угорщини, Богемії, Сілезії, Померанії, Мекленбургу і Польщі запрошували німецьких поселенців за для заселення їх теренів.

У середині XIV-го століття, Ostsiedlung сповільнився внаслідок Чорної смерті, крім того, найперспективниші орні регіони були в основному зайняті. Проте місцеві слов'янські лідери наприкінці Середньовіччя у Померанії і Сілезії продовжували запрошувати німецьких поселенців на їх території.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б «Terra Mariana». The Encyclopedia Americana. Americana Corp. 1967. http://books.google.com/books?id=jsJWAAAAMAAJ&q=%22Livonia.+Under+its+official+name,+Terra+Mariana%22&dq=%22Livonia.+Under+its+official+name,+Terra+Mariana%22&ei=HV4aSbrgEYOUMojX-acE&pgis=1. 
  2. Medieval Livonia @ google books
  3. referred to by historians as Medieval Livonia or Old LivoniaOld Livonia @ google books to distinguish it from the rump-en:Livonia (en:Duchy of Livonia) and the en:Livonian Governorate that was formed from part of its territories after its breakup.
  4. Bilmanis, Alfreds (1944). Latvian-Russian Relations: Documents. The Latvian legation. 
  5. Herbermann, Charles George (1907). The Catholic Encyclopedia. Robert Appleton Company. 
  6. Bilmanis, Alfreds (1945). The Church in Latvia. Drauga vēsts. 
  7. The Latvians: A Short History By Andrejs Plakans ISBN 0-8179-9302-9; p. 19
  8. Skyum-Nielsen, Niels (1981). Danish Medieval History & Saxo Grammaticus. Museum Tusculanum Press. с. 129. ISBN 87-88073-30-0.