Операція «Ауфмарш 25»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Операція «Ауфмарш 25»
Друга світова війна
Bundesarchiv Bild 146-1975-036-24, Jugoslawien, serbische Gefangene.jpg
Дата: 6 — 17 квітня 1941
Місце: Королівство Югославія
Результат: окупація Югославії коаліціїєю держав на чолі з Німеччиною
Сторони
Flag of German Reich (1935–1945).svg Третій Рейх
Flag of Italy (1861-1946).svg Італія
Flag of Bulgaria.svg Болгарія
Flag of Hungary (1920–1946).svg Угорщина
Flag of Independent State of Croatia.svg Хорватія
Flag of the Kingdom of Yugoslavia.svg Королівство Югославія

Операція «Ауфмарш 25» («Операція 25», «Проект 25», «Директива 25») (нім. Aufmarsch 25) — операція німецьких військ з вторгнення у Югославію в квітні 1941 року.

В Югославії події квітня 1941 року отримали назву Квітнева війна (серб. Aprilski rat, хорв. Travanjski rat, словен. Aprilska vojna)

Передумови[ред.ред. код]

1 листопада 1940 військовий міністр М. Недич представив уряду меморандум про стан збройних сил королівства, в якому стверджував про неможливість воювати з Німеччиною і необхідності скоріше укласти з нею взаємовигідний договір. 28 листопада Німеччина запропонувала Югославії укласти пакт про ненапад, а потім 22 грудня запропонувала Югославії також приєднатися і до Троїстого пакту.

25 березня 1941 югославський прем'єр-міністр Цветкович підписав віденський протокол про приєднання його країни до Троїстого пакту.

З раннього ранку 26 березня на вулицях Белграда, Любляни, Крагуєвац а, Чачак а, Лесковац а проходили багатотисячні мітинги протесту проти підписання договору з Німеччиною . У чотирьохсоттисячному Белграді на демонстрацію протесту вийшло не менше 80 тисяч чоловік. У Белграді протестуючі атакували німецьке інформаційне бюро: розбили всі шибки, розгромили і підпалили приміщення, а також кілька нацистських прапорів.

У ніч на 27 березня 1941 група офіцерів ВПС на чолі з командувачем ВПС генералом Сімовича здійснили державний переворот, поваливши князя-регента Павла. Сам Павло виїхав зі столиці поїздом ввечері попереднього дня в свій маєток Брдо в Словенії. Члени кабінету Д. Цветковича були підняті з ліжок і заарештовані. На престол був зведений 17-річний король Петро II, оголошений з цієї нагоди повнолітніх, а потім було утворено новий уряд ген. Д. Сімовича.

Гітлер розцінив подібний факт як зрадництво з боку Югославії і вирішив помститися їй, ліквідувавши цю країну як держава — директива ОКВ № 25 про це була підписана вже ввечері 27 березня 1941. 5 квітня 1941 Югославія, в надії на військову допомогу, укладає з СРСР Договір про дружбу і ненапад з СРСР.

Хід операції[ред.ред. код]

Війна Німеччини проти Югославії (німецьке кодову назву операції «Unternehmen Strafgericht» — «Операція Покарання») почалася 6 квітня 1941 з нальоту 150 бомбардувальників, з сильним прикриттям винищувачів. Основною метою був центр Белград а, де знаходилися найважливіші державні установи. Югославська авіація намагалася дати відсіч, збивши два німецькі літаки, і втративши 20 своїх машин в повітрі і 44 на аеродромах.

8 квітня дві танкові дивізії 1-ї танкової групи фон Клейста вторглися до Югославії з Болгарії в напрямку на місто Ніш (100 кілометрів від кордону по дорогах). Ніш був узятий німцями 9 квітня. 11-а танкова дивізія пішла на Белград, а 5-а танкова була перенацілені в напрямку Греції.

12 квітня німецька 11-а танкова дивізія була за 60 км від Белграда, практично не зустрівши опору з боку двох армій югославської армії, які перебували в тому регіоні.

Тим часом і 41-й моторизований корпус вже 11 квітня впритул підійшов до Белграду, не зустрівши практично ніякого опору югославів.

46-й моторизований корпус німецької 2-ї армії перетнув кордон з Югославією 10 квітня, теж практично не зустрівши опору. Основні його сили були направлені до Сараєво.

Увечері 12 квітня 1941 гауптштурмфюрер СС Фріц Клінгенберг на чолі розвідувального дозору з семи осіб (з 2-ї моторизованої дивізії військ СС) зайняв столицю королівства Югославії і офіційно (у присутності німецького дипломатичного особи) прийняв ключі від міста у мера Белграда.

14 квітня 1941 командувачі югославськими арміями звернулися до німців з пропозицією про перемир'я, але ті відповіли, що мова може йти тільки про повну капітуляцію.

Опівдні, 18 квітня 1941 року в Белграді міністр закордонних справ Югославії Цінцар-Маркович і генерал Янкович підписали від імені Югославії капітуляцію. Війна Німеччини проти Югославії, що тривала 12 днів, завершилася.

Підсумки операції[ред.ред. код]

Це була рекордно швидка і рекордно недокрівна операція. Німці за всю Югославську кампанію втратили 151 загиблими, 15 зниклими безвісти, 392 пораненими (включаючи небойові втрати).

У полон було взято 344 000 югославських військовослужбовців.

У травні 1941 2-а армія і 1-а танкова група були виведені з Югославії, і з 22 червня 1941 вони взяли участь у війні Німеччини проти СРСР. Наказ про передислокацію трьох штабів корпусів і дивізій семи з Югославії до Німеччини і Румунії був відданий ще 14 квітня. 21 і 23 квітня аналогічний наказ отримали 16-а моторизована і три танкові дивізії. Для окупації Югославії були виділені частини 12-ї армії, поряд з початковою для цієї армії завданням окупації Греції.

Наслідки[ред.ред. код]

Fascist occupation of yugoslavia.png

Югославія припинила існування. 21 і 22 квітня розділ Югославії був завершений на зустрічі міністрів закордонних справ Німеччини та Італії в Відні.

Територія була розділена на такі частини: північна частина Словенії була включена до складу Німеччини, південна частина Словенії та Далмація — до складу Італії, Воєводіна (Бачка) і північно-західна частина Словенії — до Угорщини, більша частина Македонії та східні райони Сербії — в складу Болгарії, Косово і Метохія, західні райони Македонії і східні райони Чорногорії — до складу Албанії.

Були утворені Незалежна держава Хорватія (включаючи Боснію-Герцеговину), королівство Чорногорія (трон залишився не зайнятим) і республіка Сербія . При цьому Чорногорія була окупована італійськими військами, а Сербія німецькими, але там були створені місцеві уряди та адміністративно-державні структури, а також збройні сили.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]