Єсаулівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Єсаулівка
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район/міськрада Антрацитівський
Рада Єсаулівська селищна рада
Код КОАТУУ: 4420355300
Основні дані
Засноване 1777
Статус з 1938 року
Площа 4,63 км²
Населення 1462 (01.01.2013)[1]
Густота 325 осіб/км²
Поштовий індекс 94685
Телефонний код +380 6431
Географічні координати 48°02′52″ пн. ш. 39°01′28″ сх. д. / 48.04778° пн. ш. 39.02444° сх. д. / 48.04778; 39.02444Координати: 48°02′52″ пн. ш. 39°01′28″ сх. д. / 48.04778° пн. ш. 39.02444° сх. д. / 48.04778; 39.02444
Висота над рівнем моря 81 м
Водойма р. Мало-Кріпенка
Відстань
Найближча залізнична станція: Антрацит
До станції: 12 км
До райцентру:
 - автошляхами: 12 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 80 км
Селищна влада
Адреса 94684, смт Єсаулівка, вул. Переверзєва, 6А
Карта
Єсаулівка. Карта розташування: Україна
Єсаулівка
Єсаулівка
Єсаулівка. Карта розташування: Луганська область
Єсаулівка
Єсаулівка

Єсаулівка (до 1803 року — Євдокіївка) — селище міського типу в Антрацитівському районі Луганської області України. Орган місцевого самоврядування — Єсаулівська селищна рада.

Географія[ред. | ред. код]

Географічні координати: 48°2' пн. ш. 39°1' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа селища — 4,63 км².

Селище розташоване за 12 км від Антрацита. Найближча залізнична станція — Антрацит, за 12 км. Через селище протікає річка Мало-Кріпенка.

Історія[ред. | ред. код]

Першими поселенцями були українські селяни-втікачі. Село виконувало роль перевального пункту зі Слобідської України на Донщину.

Засноване 1777 року як хутір Євдокіївка, від імені вдови старшини Луковкіна — Євдокії.

Згодом ці землі були викуплені осавулом (рос. есаул) Лук'яновим, від військового звання якого і було утворено нову назву — Єсаулівка.

1827 року поблизу селища спеціалістами Луганського чавуноливарного заводу були розвідані свинцеві поклади

У 1830-х роках Єсаулівка отримала статус волосного села.

27 липня 1858 року закладено церкву в ім'я Преображення Господнього, яка була освячена в 1861 році.

За даними 1859 року у власницькому поселені Міуського округу Області Війська Донського мешкало 410 осіб (196 чоловіків та 204 жінки), налічувалось 71 дворове господарство, існували православна церква, поштова станція, шкіряний завод[2].

Станом на 1873 рік у слободі, центрі Єсаулівської волості, мешкало 757 осіб, налічувалось 101 дворове господарство та 9 окремих будинків[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1020 осіб (516 чоловічої статі та 504 — жіночої), з яких всі — православної віри[4].

Наприкінці XIX століття датським ученим Граммом проводились дослідження з пошуку корисних копалин, які спочатку були розпочаті академіком Чернишовим. Академіку вдалося відкрити поклади золота на Гострому бугрі в Нагольному кряжі, після чого пошуки дорогоцінного металу стали одним із видів заробітку для місцевих селян.

У 1937 році трестом «Донбасполіметал» була відкрита шахта й збагачувальна фабрика, яка проіснувала лише до 1940 року, оскільки були вичерпані промислові запаси сировини.

1938 року Єсаулівці було надано статус селища міського типу.

Під час Другої світової війни участь у бойових діях брали 290 місцевих жителів, з них 200 загинуло, 179 осіб нагороджені орденами і медалями[5].

Новітня історія[ред. | ред. код]

7 серпня 2014 року біля Єсаулівки український підрозділ виходив з оточення терористами, терористи «Градами» розстріляли українську колону за 3 км на південний-захід від села Єсаулівка Антрацитівського району, що виходила із Дякового. Тоді загинули старший прапорщик Ігор Присяжнюк, багаторазовий чемпіон України з веслування, майстер спорту з веслування на байдарках і каное, солдати Кумановський Віктор Анатолійович й Віталій Птіцин. Тимчасово поховані у братській могилі в полі місцевим священиком, котрий повідомив згодом українську владу про поховання. Решта не ідентифіковані, судячи зі знайдених при них речей — прикордонники та курсанти Оршанського навчального центру ДПСУ.

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення селища становило 1668 осіб, з них 57,97 % зазначили рідною українську мову, 41,97 % — російську, а 0,06 % — іншу[6].

Економіка[ред. | ред. код]

Економічний сектор селища представлений фермерським господарством «Перехрестенко», яке спеціалізується на тваринництві, вирощуванні зернових культур та овочів. Також в Єсаулівці діє агрофірма «Донбас», яка займається вирощуванням зернових культур.

Більшість працездатного населення зайняте на шахтах ДП «Антрацит».

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

В Єсаулівці функціонують ЗОШ I—II ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, поштове відділення, бібліотека та пункт ветеринарної допомоги.

У 2007 році було відкрито дошкільний навчальний заклад «Сонечко».

Пам'ятки[ред. | ред. код]

В околицях селища виявлені стародавні розробки мідної руди, можливо, епохи бронзи.

Також на території Єсаулівки знаходиться пам'ятник радянським воїнам, що загинули під час Другої світової війни.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc). Архів оригіналу за 10 жовтень 2012. Процитовано 13 жовтень 2011. 
  2. рос. дореф. Область Донскаго Войска. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1864 — 100 с., (код 1140)
  3. рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Области Войска Донскаго по переписи 1873 года. Изданъ Областнымъ войска Донскаго Статистическимъ Комитетомъ, подъ редакціею секретаря комитета А.Савельева. Новочеркаскъ. 1875 г. — 275 с., (стор. 233)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-51)
  5. История Городов и Сёл. Есауловка(рос.)
  6. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua

Джерела[ред. | ред. код]

  • Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
  • Высоцкий В. И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. 196 с. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]