Біопаливо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Паливо
Фізичні основи

Сонце · Сонячна радіація
Фотосинтез · Рослини · Біомаса
Гуміфікація · Скам'яніння
Горіння

Викопне паливо

Вугілля · Горючі сланці · Гідрат метану · Нафта · Природний газ · Торф

Природне невикопне паливо

Водорості · Деревина · Рослинні і тваринні жири та олії · Трава

Штучне паливо

Біопаливо · Генераторні гази · Кокс · Моторні палива

Концепції

Енергетична біосировина

Біопа́ливо або біологічне паливо (англ. biofuel) — це паливо, отримане та вироблене з органічних матеріалів, таких як рослини та їх залишки (деревина, сільськогосподарські культури, відходи й побічні продукти), яке може бути використане для виробництва енергії в біоенергетиці[1].

Біопаливо — це паливо, яке виробляється за допомогою сучасних технологічних процесів із біомаси, на відміну від інших природних ресурсів, таких як нафта й вугілля, вироблених в результаті дуже повільних геологічних процесів. Подібно до вугілля й нафти, біомаса — це форма збереженої сонячної енергії. Енергія сонця «захоплюється» через процес фотосинтезу під час росту рослин. Одна перевага біологічного палива в порівнянні з іншими типами палива — те, що воно повністю розкладається мікроорганізмами, і тому відносно безпечне для довкілля.

Сільськогосподарська продукція, яку вирощують для використання як біопаливо, включає кукурудзу, сою, льон, ріпак, цукрову тростину й пальмову олію. Розкладена мікроорганізмами продукція промисловості, сільського господарства, лісового господарства та побутові відходи також можуть використовуватися для отримання біоенергії, наприклад, солома, лісоматеріал, побічні продукти сільського господарства та харчової промисловості, стічні води й харчові відходи.

За допомогою новітніх технологій, біопаливо отримують зі спеціально підібраних водоростей, дріжджів та інших мікроорганізмів. Більше того, такі мікроорганізми спеціально модифікують методами генетичної та клітинної інженерії задля збільшення ефективності та зменшення витрат у виробництві біопалива[2].

Види біопалива

[ред. | ред. код]

Біопаливо поділяють на тверде, рідке і газоподібне.

  • Тверде паливо — це традиційні дрова (часто у вигляді відходів деревообробки) і паливні гранули (пресовані дрібні залишки деревообробки) та залишки рослинності.
  • Рідке паливо — це спирти (метанол, етанол, бутанол), ефіри.
    • Біодизель — виготовляється з рослинних олій або жирових кислот і може використовуватися в дизельних двигунах. Він популярний в автомобільній промисловості та може бути більш екологічно чистим в порівнянні з традиційним дизельним паливом.
    • Біоетанол — виробляється з рослин, зазвичай з кукурудзи чи цукрового тростини. Він використовується як біопаливо для бензинових двигунів та може допомогти знизити викиди парникових газів.
    • Біобутанол — спирт бутиловий, виготовлений з біомаси, який може бути використаний в карбюраторному і інжекторному двигуні внутрішнього згоряння як у чистому вигляді, так і в сумішевому паливі. Може використовуватись в незміненому бензиновому двигуні. На відміну від етанолу, біобутанол є більш калорійним та менш затратним у виробництві, і, як біоетанол, біобутанол можна виробляти з кукурудзи, пшениці, цукрових буряків, цукрової тростини, сорго, кассава та ячменю.
    • Біомазут — це вид біопалива, виготовлений з біомаси, такої як солома, деревина, лушпиння з кукурудзи, сіно і інші органічні матеріали. Біомазут використовується для опалення та генерації тепла в побуті та промисловості. Може бути перспективним для тих регіонів, де доступна велика кількість біомаси.
  • Газоподібне паливо — різні газові суміші з чадним газом, метаном, воднем, які отримуються внаслідок термічного розкладання сировини у присутності кисню (газифікація), без кисню (піроліз) або при мікробному зброджуванні (ферментації).
    • Біогаз — виробляється з органічних матеріалів, таких як органічні відходи і рослинні залишки. Він може бути використаний для генерації електроенергії та палива для автомобілів. Біогаз вважається перспективним в аспекті виробництва енергії з відходів.
    • Біометан — це природний газ, компонент біогазу, вироблений з органічних матеріалів. Його використовують як замінник природного газу у побуті та промисловості. Він є чистим джерелом енергії та може допомогти знизити залежність від видобутку природного газу.
    • Біоводень — біопаливо, яке виробляється за допомогою мікроорганізмів, які виробляють водень з біомаси відходів або інших органічних матеріалів; часто разом з біобутанолом. Біоводень може бути використаний як джерело водню для електрогенераторів, або у водневих двигунах і системах, водневих авто чи іншій техніці на водневій енергетиці.

Історія

[ред. | ред. код]

Біопаливо першого покоління

[ред. | ред. код]

Біопаливо першого покоління безпосередньо пов’язане з біомасою, яка зазвичай їстівна[3].

Як біопаливо першими почали використовувати традиційні сільськогосподарські культури з високим вмістом жирів, крохмалю, вуглеводів. Рослинні жири добре піддаються перетворенню на біодизель. Рослинні крохмаль і цукри переробляються на етанол. Однак використання таких сировин виявилося вкрай незручним: крім витратного землекористування, виснаженням ґрунтів і потребами в їх обробці, додаванні добрив та пестицидів виникають відповідні проблеми із реалізацією харчових продуктів на ринку. Таку сировину відносять до першого покоління.

Біопаливо другого покоління

[ред. | ред. код]
Завод піролізу біомаси, Австрія
Використання біомаси сільськогосподарських відходів для виробництва біопалива

Біопаливо другого покоління визначається як паливо, вироблене з широкого спектру різноманітної сировини, починаючи від лігноцелюлозної сировини[4] і закінчуючи твердими міськими відходами[3].

Біопаливо другого покоління — різні види палива, отриманого методами піролізу біомаси, а також інші види палива (крім метанолу, етанолу, біодизелю), вироблені із джерел сировини «другого покоління».

Джерелами сировини для біопалива другого покоління є лігніт-целюлозні сполуки – органічні відходи, які залишаються після виділення придатної для використання у харчовій промисловості біологічної сировини. Використання біомаси для виробництва біопалива другого покоління спрямовано на скорочення кількості використаної землі, придатної для ведення сільського господарства[5]. Рослини — джерела сировини другого покоління представлені[6]:

  • Рижій (рослина) — рослина, яка росте в ротації з пшеницею та іншими зерновими культурами.
  • Jatropha curcas або Ятрофа — рослина, яка росте в посушливих ґрунтах; вмістом олії в якій складає від 27 до 40 % залежно від виду.

Швидкий піроліз дозволяє перетворити біомасу в рідину, яку легше і дешевше транспортувати, зберігати і використовувати. З рідини можна виготовляти автомобільне паливо або паливо для електростанцій.

З біопалива другого покоління, що реалізуються на ринку, найбільш відомими є BioOil виробництва канадської компанії Dynamotive і SunDiesel німецької компанії CHOREN Industries GmbH

За оцінками Німецького Енергетичного Агентства (Deutsche Energie-Agentur GmbH) при існуючих технологіях виробництво палив шляхом піролізу біомаси може покрити 20 % потреб Німеччини в автомобільному паливі. До 2030 року, з розвитком технологій, піроліз біомаси може забезпечити 35 % від  споживання автомобільного палива. Собівартість виробництва складе менше €0,80 за літр палива.

Окрім цього, була Створена «Піролізна мережа» — http://www.pyne.co.uk/ [Архівовано 11 вересня 2018 у Wayback Machine.] дослідницька організація, що об'єднує дослідників з 15 країн Європи, США і Канади.

Досить перспективним є також використання рідких продуктів піролізу деревини хвойних. Наприклад, суміш із 70 % живичного скипидару, 25 % метанолу і 5 % ацетону, тобто фракцій сухої перегонки смолистої деревини сосни, з успіхом може застосовуватися як заміна бензину марки А-80. При цьому для перегонки застосовуються відходи дереводобувних процесів: сучки, пеньки, кора. Вихід паливних фракцій складаєдо 100 кілограмів від 1 тонни відходів. Основні недоліки сировини другого покоління — задіяні земельні ресурси та відносно невисока віддача з одиниці площі.

Туніка Ciona intestinalis — багатий на целюлозу потік відходів, який є перспективною сировиною для виробництва біоетанолу другого покоління[7].

Біопаливо третього покоління

[ред. | ред. код]

Біопаливо третього покоління зазвичай пов’язане з біомасою водоростей, але певною мірою може бути пов’язане з використанням CO2 як вихідної сировини[3]. Водорості — прості організми, пристосовані до росту в забрудненій або солоній воді (містять у 200 разів більше олії, ніж джерела першого покоління, такі як соєві боби).

Департамент Енергетики США з 1978 року по 1996 роки досліджував водорості з високим вмістом олії за програмою «Aquatic Species Program». Дослідники прийшли до висновку, що Каліфорнія, Гаваї і Нью-Мексико придатні для промислового виробництва водоростей у відкритих ставках. Протягом 6 років водорості вирощувалися в ставках площею 1000 м2. Ставок в Нью-Мексико показав високу ефективність в захопленні СО2. Врожайність склала більше 50 г. водоростей з 1 м2 в день. 200 тисяч гектарів ставків можуть виробляти паливо, достатнього для річного споживання 5 % автомобілів США. Причому 200 тисяч гектарів — це менше 0,1 % земель США, придатних для вирощування водоростей. У цій  технології ще залишаються актуальними багато проблем. Наприклад, водорості потребують високої температури, для їх культивування добре підходить пустельний клімат, але також потрібна певна температурна регуляція при нічних перепадах температур. В кінці 1990-х років технологія не потрапила в промислове виробництво через  низьку вартість нафти.

Крім вирощування водоростей у відкритих ставках існують технології вирощування водоростей в малих біореакторах, розташованих поблизу електростанцій. Скидне тепла ТЕС здатне покрити до 77 % потреб у теплі, необхідного для вирощування водоростей. Ця технологія не вимагає спекотного пустельного клімату.

Біопаливо четвертого покоління

[ред. | ред. код]

Останнє покоління біопалива, яке називається біопаливом четвертого покоління, охоплює використання генної інженерії та синтетичної біології для покращення бажаних властивостей організмів, які використовуються у виробництві біопалива[2][8][9][10][11][12][13]. Це стосується різноманітних ознак, починаючи з використання кількох типів цукрів (наприклад, пентоз і гексоз) і закінчуючи вищим синтезом ліпідів або кращими фотосинтезом і фіксацією вуглецю. Для модельних організмів, таких як Escherichia coli та Saccharomyces cerevisiae, повідомляється про широкий спектр інструментів для генетичної інженерії регуляції ендогенних шляхів або введення нових шляхів[2].

Два основні підходи включають інженерні шляхи в нативних організмах-продуцентах і реконструкцію шляхів у більш генетично доступних модельних організмах. Гетерологічні господарі, включаючи бактерії, дріжджі та водорості, пропонують метаболічну універсальність для виробництва різних видів біопалива. Подолання викликів, таких як конкуруючі метаболічні потоки та токсичність продуктів, можна досягти за допомогою генної інженерії, такої як модифікація клітинних мембран і використання мембранних транспортерів для секреції біопалива[2].

Генетично модифіковані водорості з підвищеною ефективністю фотосинтезу та інструменти CRISPR/Cas9 (див. Редагування генома) забезпечують більший вихід продукції. Біопаливо четвертого покоління також зосереджується на генетично оптимізованих ціанобактеріях, які успішно виробляють етанол, бутанол, ізобутанол і модифіковані жирні кислоти. Системна біологія допомагає в ефективній оптимізації нативних продуцентів за допомогою секвенування всього генома та аналізу моделей експресії генів[2].

Біодизель з платформ олійних дріжджів відповідає міжнародним стандартам. Експериментальним підходом є виробництво електробіопалива, де гібридні системи використовують відновлювану електроенергію та джерела вуглецю безпосередньо для виробництва біопалива, перетворюючи сонячну енергію в рідке паливо, яке можна зберігати, з підвищеною ефективністю[2].

Біопаливо у світі

[ред. | ред. код]
Загальне виробництво біопалива в терават-годинах (ТВт-год) на рік (біоетанол і біодизель)
Динаміка виробництва біопалива в світі по регіонам (1990-2022)

Світовими лідерами з використання рідкого біопалива є такі країни: Бразилія, США та країни ЄС[14]. Щоб не залежати від імпорту нафти, Бразилія використовує етанол з дешевої цукрової тростини. У США, щоб підтримати аграрний сектор усередині країни, та, одночасно, поліпшити стан довкілля — поширюється етанол з кукурудзи. Європейський Союз, впроваджуючи біопаливні технології, переслідує відразу кілька цілей: ліквідація залежності від імпорту нафти, запобігання глобальному потеплінню клімату, виконання зобов'язань за Кіотським протоколом щодо викидів діоксиду вуглецю в атмосферу, а також розвиток аграрного сектора. У США автомобільне біопаливо займає 4-5 % ринку, у Бразилії — близько 30 %[14]. В Бразилії продаються автомобілі, які можуть їздити на суміші етанолу і бензину в будь-якій пропорції, так звані flex-fuel vehicle — автомобілі[15] З 2011 року в ЄС виробники або продавці зобов'язані додавати в бензин до 5 % етанолу, а бензин марки Е10 (10 % етанолу) продається на усіх автозаправках Німеччини. Станом на квітень 2011 року у Німеччині налічується понад 350 автозаправочних станцій, які реалізують Е85[15]. В 2019 році Etihad Airways, національна авіакомпанія ОАЕ, рапортувала про перший комерційний переліт на біопаливі, отриманому з рослин[16].

На початку березня 2024 року, компанія LanzaJet Freedom Pines Fuels (США) відкрила перший у світі завод з виробництва сталого авіаційного палива з етанолу. Потужність виробництва становить 10 мільйонів галонів (близько 38 млн літрів) на рік[17].

Біопаливо в Україні

[ред. | ред. код]
Квітка ріпаку. Майбутня сировина для біопалива

Біопаливо сьогодні розглядається в Україні як вагома та перспективна альтернатива традиційному паливу. Вважається, що його виготовлення в найближчі роки буде максимально вигідним для української економіки, сприятиме розвитку біоенергетики, циркулярної економіки та сталому розвитку. Виготовлення готового продукту є набагато вигіднішим для України, ніж експорт сировини, здебільшого в Польщу та Німеччину. Станом на 2007 рік, згідно з розрахунками Інституту цукрового буряка УААН і НТЦ «Біомаса» (м. Київ), собівартість біодизелю в наший країні становить 0,42 євро/л, біоетанолу — 0,67 євро/л. Проте виробництво біопалива в промислових обсягах ще не налагоджене так, як, приміром, у Німеччині[18], яка займає провідні позиції з виробництва біодизелю в ЄС. За різними оцінками, у 2006 р. в Україні мінізаводи чи дослідницькі установки з виробництва біодизелю працювали у 12 областях, виготовивши 20 тис. т продукції, яка переважно використовувалась у сільському господарстві[19].

Енергетична стратегія України, яка прийнята у 2006 році, передбачає нарощування виробництва паливного етанолу та біодизеля на рівні 1,8 млн т умовного викопного палива до 2030 року, або до 19,5 % від обсягів усіх джерел біоенергетики[20]. Проте, можливість реального формування біопаливної промисловості з'явилася тільки після набрання чинності Закону України від 21 травня 2009 р. № 1391-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо сприяння виробництву та використанню альтернативних видів палива»[21].

Якщо раніше виробництво біоетанолу було монополією держави, то цим 34 Законом його випуск дозволений підприємствам усіх форм власності, а біоетанольні види палива типу Е85 не обкладаються акцизним збором, що відкриває перспективи для приватного інвестування у виробництво і реалізацію біоетанолу і палив на його основі.

У червні 2006 року було створено асоціацію «Укрбіоенерго». Її завданням було популяризувати біопаливо в Україні. До неї ввійшли близько 30 виробників біоенергетичної сировини, технологічного устаткування, біопалива, а також ряд учених. У грудні 2006 року Кабмін затвердив Програму розвитку виробництва дизельного біопалива на 2007—2010 роки.[джерело?] Відповідно до програми, Україна планує до 2010 року побудувати щонайменше 20 заводів із виробництва біодизелю продуктивністю від 5 до 100 тис. тонн на рік загальною потужністю не менш ніж 623 тис. тонн на рік. Замовником програми визначено Міністерство агрополітики.

Влітку 2007 року Верховна Рада прийняла проєкт закону про перехід до 2010 року транспорту українських міст з населенням понад 500 тис. чоловік на біопаливо[22]. До 2010 року в Україні планується побудувати 20 заводів, що вироблятимуть біодизель потужностями від 5 до 100 тис. т на рік. Для виробництва біопалива будуть введені спеціальні податкові пільги. Зареєстровано законопроєкт[23], у якому депутати запропонували до 2018 року скасувати податок на прибуток для виробників біологічних видів палива (біоетанол, біодизель, біогаз й біоводень), а до січня 2013 року — податок на ввезення сировини й устаткування.

Автомобільне паливо

[ред. | ред. код]

У 2003 р. Інститут харчової хімії та технології вперше розробив технічні умови на «Оксигенат моторного палива — альтернативний». У 2004 р. спеціалісти компанії «Енергетичні стратегії та біотехнології» спільно з галузевим Інститутом нафтопереробної та нафтохімічної промисловості «МАСМА» здійснили успішне випробовування сумішевих палив із використанням оксигенату (низькомолекулярні спирти)[24].

Згодом були розроблені технічні умови «Паливо моторне „БІО-100“ ТУ У 24.6-33616799-001:2006». Новий вид моторного палива назвали «БІО-100» завдяки високому показнику октанового числа (паливо складається на 60 % із відновлювальної сировини, на 30 % — із мінеральних вуглеводнів та стабілізуючих речовин).

У 2006 р. виробництво БІО-100 було налагоджено на Лохвицькому спиртзаводі. Новий вид палива визнано Національною агенцією з питань забезпечення ефективного використання енергоресурсів України (НАЕР) першим українським біологічним паливом. Відповідний висновок НАЕР за номером 1 видано в 2007 р.

Реалізація нового палива розпочалась на понад 30 українських автозаправних станціях, у тому числі в київській мережі компанії «Лукойл».

Проте через супротив українського спиртового монополіста — концерну «Укрспирт», — у квітні 2007 р. виробництво БІО-100 на Лохвицькому спиртзаводі припинили та перенесли до Молдови.

25 квітня 2008 р. у Чернівцях розпочала роботу перша в Україні та країнах Східної Європи спеціалізована біопаливна автозаправна станція. На АЗС реалізуються два види моторного палива, виготовленого з біологічної сировини: аналог високооктанового бензину — паливо «БІО-100» та дизельного палива — біодизель[24].

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

24 лютого 2008 року відбувся перший комерційний політ літака на біопаливі[25]. Боїнг-747 британської авіакомпанії Virgin Atlantic здійснив політ із лондонського міжнародного аеропорту Хітроу до Амстердама. У перший екологічно чистий політ пасажирів не взяли.

14 травня 2012 року вперше у світі в небо піднявся літак, наполовину заправлений рослинною олією. Експеримент поставила найбільша авіакомпанія Австралії. Політ був комерційним — за маршрутом Сідней — Аделаїда. Власники компанії збираються викорисовувати біопаливо і на інших своїх бортах, попри те, що таке пальне — вчетверо дорожче, аніж авіаційний гас. Пітер Бонд, виконавчий директор енергетичної компанії: По-перше, двигуни з таким пальним заводяться швидше і при цьому не перегріваються. Це стало навіть для нас приємним сюрпризом. А по-друге, паливо розходиться дуже економно під час польоту. Так що ми в захопленні від свого винаходу.[26]

Вчені з університету Британської Колумбії змогли добути метан з каналізаційного жиру. Великі скупчення каналізаційних відходів (жирберги), котрі містять в собі залишки пластикових відходів, жиру, ниток, стали значною проблемою у великих містах. У зв'язку з виявленням жирберга в каналізаційній системі Лондона у 2017 році вчені активно почали шукати вирішення цієї проблеми. В результаті експериментів при нагріванні та додаванні до сміттєвих мас перекису водню вчені отримали метан. Ця технологія може використовуватись для очистки води в містах, або ж для ефективної переробки сміття на фермерських господарствах[27].

Перспективні технології

[ред. | ред. код]
  • Біопаливо другого покоління: удосконалене біопаливо, також відоме як біопаливо другого покоління, виробляється з нехарчової сировини, такої як сільськогосподарські відходи[4], спеціальні енергетичні культури тощо. Ця сировина часто має вищу енергетичну продуктивність і може вирощуватися на маргінальних землях, зменшуючи конкуренцію з виробництвом продуктів харчування[28][29][2].
  • Біопаливо третього покоління: водорості мають великі перспективи для виробництва біопалива, оскільки їх можна культивувати в різноманітних середовищах, включаючи неорні землі та стічні води. Біопаливо на основі водоростей може запропонувати вищу продуктивність і потенційно зменшити конфлікти землекористування, пов’язані зі звичайними біопаливними культурами[30][31][32][33][34]. Інтеграція культивування водоростей і з біоелектрохімічні системи, такі як мікробний паливний елемент[35][36], може усунути необхідність гасіння кисню та зовнішньої аерації в системі мікробного паливного елементу і, таким чином, зробити загальний процес стійким і чистим для вироблення енергії. На додаток до цього, газ CO2, що утворюється в анодній камері, може сприяти росту водоростей у катодній камері. Таким чином можливо заощадити енергію та кошти, витрачені на транспортування CO2 у системі відкритого ставка[37].
  • Біопаливо четвертого покоління: охоплює використання генної інженерії та синтетичної біології для покращення бажаних властивостей організмів, які використовуються у виробництві біопалива, що може призвести до підвищення ефективності виробництва та зменшення витрат виробництва біопалива[2][8][9][10][11][12][13].
  • Целюлозний етанол: Целюлозний етанол виробляється з целюлозних і геміцелюлозних компонентів рослин, які містяться в більшій кількості, ніж цукри, що використовуються в біопаливі першого покоління. Ця технологія може використовувати сільськогосподарські відходи та інші джерела нехарчової біомаси[38][39][40][41][42][43][44].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ A., Emad (20 березня 2013). Fang, Zhen (ред.). Biofuel: Sources, Extraction and Determination. Liquid, Gaseous and Solid Biofuels - Conversion Techniques (англ.). InTech. doi:10.5772/51943. ISBN 978-953-51-1050-7.
  2. ↑ а б в г д е ж и Cavelius, Philipp; Engelhart-Straub, Selina; Mehlmer, Norbert; Lercher, Johannes; Awad, Dania; Brück, Thomas (30 бер. 2023 р.). The potential of biofuels from first to fourth generation. PLOS Biology (англ.). Т. 21, № 3. с. e3002063. doi:10.1371/journal.pbio.3002063. ISSN 1545-7885. PMC 10063169. PMID 36996247. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  3. ↑ а б в Lee, Roland Arthur; Lavoie, Jean-Michel (1 квітня 2013). From first- to third-generation biofuels: Challenges of producing a commodity from a biomass of increasing complexity. Animal Frontiers (англ.). Т. 3, № 2. с. 6—11. doi:10.2527/af.2013-0010. ISSN 2160-6056. Процитовано 5 серпня 2023.
  4. ↑ а б Mujtaba, Muhammad; Fernandes Fraceto, Leonardo; Fazeli, Mahyar; Mukherjee, Sritama; Savassa, Susilaine Maira; Araujo de Medeiros, Gerson; do Espírito Santo Pereira, Anderson; Mancini, Sandro Donnini; Lipponen, Juha (20 травня 2023). Lignocellulosic biomass from agricultural waste to the circular economy: a review with focus on biofuels, biocomposites and bioplastics. Journal of Cleaner Production. Т. 402. с. 136815. doi:10.1016/j.jclepro.2023.136815. ISSN 0959-6526. Процитовано 24 листопада 2023.
  5. ↑ 2^nd Generation Biomass Conversion Efficiency study (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 грудня 2010. Процитовано 7 вересня 2018.
  6. ↑ IATA Alternative Fuels. Архів оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 7 вересня 2018.
  7. ↑ Hrůzová, Kateřina; Matsakas, Leonidas; Karnaouri, Anthi; Norén, Fredrik; Rova, Ulrika; Christakopoulos, Paul (8 червня 2020). Second-Generation Biofuel Production from the Marine Filter Feeder Ciona intestinalis. ACS Sustainable Chemistry & Engineering (англ.). Т. 8, № 22. с. 8373—8380. doi:10.1021/acssuschemeng.0c02417. ISSN 2168-0485. Процитовано 5 серпня 2023.
  8. ↑ а б Liu, Zihe; Wang, Junyang; Nielsen, Jens (2022-02). Yeast synthetic biology advances biofuel production. Current Opinion in Microbiology (англ.). Т. 65. с. 33—39. doi:10.1016/j.mib.2021.10.010. ISSN 1369-5274. Процитовано 5 серпня 2023.
  9. ↑ а б Jagadevan, Sheeja; Banerjee, Avik; Banerjee, Chiranjib; Guria, Chandan; Tiwari, Rameshwar; Baweja, Mehak; Shukla, Pratyoosh (2018-12). Recent developments in synthetic biology and metabolic engineering in microalgae towards biofuel production. Biotechnology for Biofuels (англ.). Т. 11, № 1. doi:10.1186/s13068-018-1181-1. ISSN 1754-6834. PMC 6026345. PMID 29988523. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  10. ↑ а б Shokravi, Hoofar; Heidarrezaei, Mahshid; Shokravi, Zahra; Ong, Hwai Chyuan; Lau, Woei Jye; Din, Mohd Fadhil Md; Ismail, Ahmad Fauzi (10 грудня 2022). Fourth generation biofuel from genetically modified algal biomass for bioeconomic development. Journal of Biotechnology (англ.). Т. 360. с. 23—36. doi:10.1016/j.jbiotec.2022.10.010. ISSN 0168-1656. Процитовано 5 серпня 2023.
  11. ↑ а б Pfleger, Brian F; Takors, Ralf (1 квітня 2023). Recent progress in the synthesis of advanced biofuel and bioproducts. Current Opinion in Biotechnology (англ.). Т. 80. с. 102913. doi:10.1016/j.copbio.2023.102913. ISSN 0958-1669. Процитовано 5 серпня 2023.
  12. ↑ а б Neupane, Dhurba (2023-01). Biofuels from Renewable Sources, a Potential Option for Biodiesel Production. Bioengineering (англ.). Т. 10, № 1. с. 29. doi:10.3390/bioengineering10010029. ISSN 2306-5354. PMC 9855116. PMID 36671601. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  13. ↑ а б Adegboye, Mobolaji Felicia; Ojuederie, Omena Bernard; Talia, Paola M.; Babalola, Olubukola Oluranti (6 січня 2021). Bioprospecting of microbial strains for biofuel production: metabolic engineering, applications, and challenges. Biotechnology for Biofuels (англ.). Т. 14, № 1. doi:10.1186/s13068-020-01853-2. ISSN 1754-6834. PMC 7788794. PMID 33407786. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  14. ↑ а б Лопушняк В. І., Слобода П. М. Топінамбур як джерело одержання біопалива в Україні [Архівовано 13 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук. Наукові праці [Архівовано 13 грудня 2013 у Wayback Machine.]. — 2011, Випуск 12 [Архівовано 13 грудня 2013 у Wayback Machine.] 2011 рік
  15. ↑ а б Mehr Tankfüllungen, mehr Zapfsäulen: Bioethanol-Kraftstoff E85 wird in Deutschland immer beliebter. — Режим доступу: http://www.bdbe.de/e85 [Архівовано 28 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Пасажирський літак вперше виконав рейс на чистому біопаливі. Tokar.ua. 6 лютого 2019. Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 13 лютого 2019.
  17. ↑ У США запущений перший у світі завод із виробництва авіаційного біопалива. // Автор: Сергій Чигир. 13.03.2024
  18. ↑ У Німеччині через біопаливо подорожчають пиво та шоколад Новинар 14 сер 2007 [Архівовано 23 вересня 2008 у Wayback Machine.]
  19. ↑ Виробництво біопалива в Україні конкурує з Європою. Українська аграрна конфедерація 17.07.2007 [Архівовано 28 серпня 2007 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Енергетична стратегія України до 2030 року. — Режим доступу:http://mpe.kmu.gov.ua/control/uk/archive/ [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.]
  21. ↑ Биоэтанол в Украине: реалии и перспективы. — Режим доступу: http://ukroil.com.ua/oil/[недоступне посилання]
  22. ↑ В Украине заработала первая АЗС по продаже биотоплива. Цены ниже, чем на бензин [1] [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
  23. ↑ БЮТ пропонує ввести пільги для виробників біопалива Новинар 06.12.2007 [Архівовано 24.11.2020, у Wayback Machine.]
  24. ↑ а б В Україні введено в експлуатацію першу в Східній Європі біопаливну автозаправну станцію. 29 квітня 2008. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 26 травня 2008.
  25. ↑ Історичний політ: літак на біопаливі підніметься в повітря Новинар 24.02.2008 [Архівовано 24.11.2020, у Wayback Machine.]
  26. ↑ В Австралии коммерческий самолет заправили растительным маслом. Подробиці (Інтер). 14 травня 2012. Архів оригіналу за 18 липня 2012. Процитовано 12 листопада 2023. (рос.)
  27. ↑ Вчені навчилися створювати екологічне біопаливо з каналізаційних відходів. Tokar.ua (укр.). 7 вересня 2018. Архів оригіналу за 21 вересня 2018. Процитовано 21 вересня 2018.
  28. ↑ Groves, Christopher; Sankar, Meenakshisundaram; Thomas, P. John (4 травня 2018). Second-generation biofuels: exploring imaginaries via deliberative workshops with farmers. Journal of Responsible Innovation (англ.). Т. 5, № 2. с. 149—169. doi:10.1080/23299460.2017.1422926. ISSN 2329-9460. Процитовано 5 серпня 2023.
  29. ↑ Kowalski, Zygmunt; Kulczycka, Joanna; Verhé, Roland; Desender, Luc; De Clercq, Guy; Makara, Agnieszka; Generowicz, Natalia; Harazin, Paulina (2022). Second-generation biofuel production from the organic fraction of municipal solid waste. Frontiers in Energy Research. Т. 10. doi:10.3389/fenrg.2022.919415. ISSN 2296-598X. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  30. ↑ Leong, Wai-Hong; Lim, Jun-Wei; Lam, Man-Kee; Uemura, Yoshimitsu; Ho, Yeek-Chia (1 серпня 2018). Third generation biofuels: A nutritional perspective in enhancing microbial lipid production. Renewable and Sustainable Energy Reviews (англ.). Т. 91. с. 950—961. doi:10.1016/j.rser.2018.04.066. ISSN 1364-0321. Процитовано 5 серпня 2023.
  31. ↑ Pal, Preeti; Chew, Kit Wayne; Yen, Hong-Wei; Lim, Jun Wei; Lam, Man Kee; Show, Pau Loke (2019-01). Cultivation of Oily Microalgae for the Production of Third-Generation Biofuels. Sustainability (англ.). Т. 11, № 19. с. 5424. doi:10.3390/su11195424. ISSN 2071-1050. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  32. ↑ Rafa, Nazifa; Ahmed, Shams Forruque; Badruddin, Irfan Anjum; Mofijur, M.; Kamangar, Sarfaraz (2021). Strategies to Produce Cost-Effective Third-Generation Biofuel From Microalgae. Frontiers in Energy Research. Т. 9. doi:10.3389/fenrg.2021.749968. ISSN 2296-598X. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  33. ↑ Abbasi, Mostafa; Pishvaee, Mir Saman; Mohseni, Shayan (10 листопада 2021). Third-generation biofuel supply chain: A comprehensive review and future research directions. Journal of Cleaner Production (англ.). Т. 323. с. 129100. doi:10.1016/j.jclepro.2021.129100. ISSN 0959-6526. Процитовано 5 серпня 2023.
  34. ↑ Maliha, Azra; Abu-Hijleh, Bassam (16 травня 2022). A review on the current status and post-pandemic prospects of third-generation biofuels. Energy Systems (англ.). doi:10.1007/s12667-022-00514-7. ISSN 1868-3967. PMC 9107961. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  35. ↑ а б Vishwanathan, A. S. (1 травня 2021). Microbial fuel cells: a comprehensive review for beginners. 3 Biotech (англ.). Т. 11, № 5. с. 248. doi:10.1007/s13205-021-02802-y. ISSN 2190-5738. PMC 8088421. PMID 33968591. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  36. ↑ а б Slate, Anthony J.; Whitehead, Kathryn A.; Brownson, Dale A. C.; Banks, Craig E. (1 березня 2019). Microbial fuel cells: An overview of current technology. Renewable and Sustainable Energy Reviews (англ.). Т. 101. с. 60—81. doi:10.1016/j.rser.2018.09.044. ISSN 1364-0321. Процитовано 5 серпня 2023.
  37. ↑ а б Khandelwal, Amitap; Chhabra, Meenu; Lens, Piet N. L. (2023). Integration of third generation biofuels with bio-electrochemical systems: Current status and future perspective. Frontiers in Plant Science. Т. 14. doi:10.3389/fpls.2023.1081108. ISSN 1664-462X. PMC 9950272. PMID 36844066. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  38. ↑ Lynd, Lee R; Liang, Xiaoyu; Biddy, Mary J; Allee, Andrew; Cai, Hao; Foust, Thomas; Himmel, Michael E; Laser, Mark S; Wang, Michael (1 червня 2017). Cellulosic ethanol: status and innovation. Current Opinion in Biotechnology (англ.). Т. 45. с. 202—211. doi:10.1016/j.copbio.2017.03.008. ISSN 0958-1669. Процитовано 5 серпня 2023.
  39. ↑ Liu, Chen-Guang; Xiao, Yi; Xia, Xiao-Xia; Zhao, Xin-Qing; Peng, Liangcai; Srinophakun, Penjit; Bai, Feng-Wu (1 травня 2019). Cellulosic ethanol production: Progress, challenges and strategies for solutions (PDF). Biotechnology Advances (англ.). Т. 37, № 3. с. 491—504. doi:10.1016/j.biotechadv.2019.03.002. ISSN 0734-9750. Процитовано 5 серпня 2023.
  40. ↑ Rosales-Calderon, Oscar; Arantes, Valdeir (2019-12). A review on commercial-scale high-value products that can be produced alongside cellulosic ethanol. Biotechnology for Biofuels (англ.). Т. 12, № 1. doi:10.1186/s13068-019-1529-1. ISSN 1754-6834. PMC 6781352. PMID 31624502. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  41. ↑ Quang Nguyen (2020). Engineering Assessment of Publicly Proposed Cellulosic Biofuel Plant Design (PDF). Idaho National Laboratory.
  42. ↑ Luiz Fantinel, Antonio; Margis, Rogério; Talamini, Edson; Dewes, Homero (28 квітня 2022). Biernat, Krzysztof (ред.). Technological Advances in Synthetic Biology for Cellulosic Ethanol Production. Biorefineries - Selected Processes (англ.). IntechOpen. doi:10.5772/intechopen.100292. ISBN 978-1-83969-734-0.
  43. ↑ Guo, Yingjie; Liu, Guodong; Ning, Yanchun; Li, Xuezhi; Hu, Shiyang; Zhao, Jian; Qu, Yinbo (13 серпня 2022). Production of cellulosic ethanol and value-added products from corn fiber. Bioresources and Bioprocessing (англ.). Т. 9, № 1. doi:10.1186/s40643-022-00573-9. ISSN 2197-4365. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  44. ↑ Wongleang, Suwanan; Premjet, Duangporn; Premjet, Siripong (2023-01). Cellulosic Ethanol Production from Weed Biomass Hydrolysate of Vietnamosasa pusilla. Polymers (англ.). Т. 15, № 5. с. 1103. doi:10.3390/polym15051103. ISSN 2073-4360. PMC 10007069. PMID 36904344. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  45. ↑ Lee, Sze Ying; Sankaran, Revathy; Chew, Kit Wayne; Tan, Chung Hong; Krishnamoorthy, Rambabu; Chu, Dinh-Toi; Show, Pau-Loke (2019-12). Waste to bioenergy: a review on the recent conversion technologies. BMC Energy (англ.). Т. 1, № 1. doi:10.1186/s42500-019-0004-7. ISSN 2524-4469. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  46. ↑ Kalair, Ali Raza; Seyedmahmoudian, Mehdi; Stojcevski, Alex; Abas, Naeem; Khan, Nasrullah (2021-10). Waste to energy conversion for a sustainable future. Heliyon. Т. 7, № 10. с. e08155. doi:10.1016/j.heliyon.2021.e08155. ISSN 2405-8440. PMC 8545696. PMID 34729426. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  47. ↑ A, Rafey; K, Prabhat; Samar, Mohd (2020). Comparison of Technologies to Serve Waste to Energy Conversion. International Journal of Waste Resources. Т. 10, № 01. doi:10.35248/2252-5211.20.10.372. Процитовано 5 серпня 2023.
  48. ↑ San-Martín, María Isabel; Leicester, Daniel David; Heidrich, Elizabeth Susan; Alonso, Raúl Marcos; Mateos, Raúl; Escapa, Adrián (12 вересня 2018). Tsvetkov, Pavel (ред.). Bioelectrochemical Systems for Energy Valorization of Waste Streams. Energy Systems and Environment (англ.). InTech. doi:10.5772/intechopen.74039. ISBN 978-1-78923-710-8.
  49. ↑ Zheng, Tianwen; Li, Jin; Ji, Yaliang; Zhang, Wenming; Fang, Yan; Xin, Fengxue; Dong, Weiliang; Wei, Ping; Ma, Jiangfeng (2020). Progress and Prospects of Bioelectrochemical Systems: Electron Transfer and Its Applications in the Microbial Metabolism. Frontiers in Bioengineering and Biotechnology. Т. 8. doi:10.3389/fbioe.2020.00010. ISSN 2296-4185. PMC 7004955. PMID 32083069. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  50. ↑ Jujjavarapu, Kuppam Chandrasekhar, Satya Eswari, ред. (25 липня 2022). Bio-Electrochemical Systems: Waste Valorization and Waste Biorefinery. Boca Raton: CRC Press. doi:10.1201/9781003225430. ISBN 978-1-003-22543-0.
  51. ↑ Alherbawi, Mohammad; McKay, Gordon; Al-Ansari, Tareq (15 січня 2023). Development of a hybrid biorefinery for jet biofuel production. Energy Conversion and Management (англ.). Т. 276. с. 116569. doi:10.1016/j.enconman.2022.116569. ISSN 0196-8904. Процитовано 5 серпня 2023.
  52. ↑ Melin, Kristian; Nieminen, Harri; Klüh, Daniel; Laari, Arto; Koiranen, Tuomas; Gaderer, Matthias (2022). Techno-Economic Evaluation of Novel Hybrid Biomass and Electricity-Based Ethanol Fuel Production. Frontiers in Energy Research. Т. 10. doi:10.3389/fenrg.2022.796104. ISSN 2296-598X. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  53. ↑ Kumar, Ashwani; Acharya, Pavithra; Jaiman, Vibha (2022). Arora, Sudipti; Kumar, Ashwani; Ogita, Shinjiro; Yau, Yuan- Yeu (ред.). Third-Generation Hybrid Technology for Algal Biomass Production, Wastewater Treatment, and Greenhouse Gas Mitigation. Innovations in Environmental Biotechnology (англ.). Singapore: Springer Nature. с. 227—263. doi:10.1007/978-981-16-4445-0_10. ISBN 978-981-16-4445-0.
  54. ↑ Ganachari, Sharanabasava V.; Patil, Veerabhadragouda B.; Ghanti, Somashekhar R.; Ganachari, Ambarish; Nadaf, Hasansab A.; Bali, Geetha (1 січня 2022). Singh, Joginder; Sharma, Deepansh (ред.). Chapter 19 - Hybrid nano and microbial consortium technologies to harvest biofuel (biomethane) from organic and agri waste. Microbial Resource Technologies for Sustainable Development (англ.). Elsevier. с. 369—393. doi:10.1016/b978-0-323-90590-9.00016-x. ISBN 978-0-323-90590-9.
  55. ↑ Isaacs, Stewart A.; Staples, Mark D.; Allroggen, Florian; Mallapragada, Dharik S.; Falter, Christoph P.; Barrett, Steven R. H. (15 червня 2021). Environmental and Economic Performance of Hybrid Power-to-Liquid and Biomass-to-Liquid Fuel Production in the United States. Environmental Science & Technology (англ.). Т. 55, № 12. с. 8247—8257. doi:10.1021/acs.est.0c07674. ISSN 0013-936X. Процитовано 5 серпня 2023.
  56. ↑ Gabrielli, Paolo; Gazzani, Matteo; Mazzotti, Marco (15 квітня 2020). The Role of Carbon Capture and Utilization, Carbon Capture and Storage, and Biomass to Enable a Net-Zero-CO 2 Emissions Chemical Industry. Industrial & Engineering Chemistry Research (англ.). Т. 59, № 15. с. 7033—7045. doi:10.1021/acs.iecr.9b06579. ISSN 0888-5885. Процитовано 5 серпня 2023.
  57. ↑ Ghiat, Ikhlas; Al-Ansari, Tareq (1 березня 2021). A review of carbon capture and utilisation as a CO2 abatement opportunity within the EWF nexus. Journal of CO2 Utilization (англ.). Т. 45. с. 101432. doi:10.1016/j.jcou.2020.101432. ISSN 2212-9820. Процитовано 5 серпня 2023.
  58. ↑ Shahbaz, Muhammad; AlNouss, Ahmed; Ghiat, Ikhlas; Mckay, Gordon; Mackey, Hamish; Elkhalifa, Samar; Al-Ansari, Tareq (1 жовтня 2021). A comprehensive review of biomass based thermochemical conversion technologies integrated with CO2 capture and utilisation within BECCS networks. Resources, Conservation and Recycling. Т. 173. с. 105734. doi:10.1016/j.resconrec.2021.105734. ISSN 0921-3449. Процитовано 1 грудня 2023.
  59. ↑ Jafri, Yawer; Ahlström, Johan M.; Furusjö, Erik; Harvey, Simon; Pettersson, Karin; Svensson, Elin; Wetterlund, Elisabeth (2022). Double Yields and Negative Emissions? Resource, Climate and Cost Efficiencies in Biofuels With Carbon Capture, Storage and Utilization. Frontiers in Energy Research. Т. 10. doi:10.3389/fenrg.2022.797529. ISSN 2296-598X. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  60. ↑ Koytsoumpa, E. I.; Magiri – Skouloudi, D.; Karellas, S.; Kakaras, E. (1 грудня 2021). Bioenergy with carbon capture and utilization: A review on the potential deployment towards a European circular bioeconomy. Renewable and Sustainable Energy Reviews (англ.). Т. 152. с. 111641. doi:10.1016/j.rser.2021.111641. ISSN 1364-0321. Процитовано 5 серпня 2023.
  61. ↑ Bioenergy with Carbon Capture and Storage - Energy System. IEA (брит.). Процитовано 5 серпня 2023.
  62. ↑ Milano, Jassinnee; Umar, Hamdani; Shamsuddin, A. H.; Silitonga, A. S.; Irfan, Osama M.; Sebayang, A. H.; Fattah, I. M. Rizwanul; Mofijur, M. (2021). Experimental Study of the Corrosiveness of Ternary Blends of Biodiesel Fuel. Frontiers in Energy Research. Т. 9. doi:10.3389/fenrg.2021.778801. ISSN 2296-598X. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  63. ↑ Elfasakhany, Ashraf (2023-04). Biofuel Blends for Desalination Units: Comparison and Assessments. Processes (англ.). Т. 11, № 4. с. 1139. doi:10.3390/pr11041139. ISSN 2227-9717. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  64. ↑ Jiangfang, Zhou; Xuehong, Chen (2021-02). Compatibility study of high-density polyethylene with ethanol–gasoline and biodiesel. Journal of Elastomers & Plastics (англ.). Т. 53, № 1. с. 3—13. doi:10.1177/0095244319891206. ISSN 0095-2443. Процитовано 5 серпня 2023.
  65. ↑ Groom, Martha J.; Gray, Elizabeth M.; Townsend, Patricia A. (2008-06). Biofuels and Biodiversity: Principles for Creating Better Policies for Biofuel Production. Conservation Biology (англ.). Т. 22, № 3. с. 602—609. doi:10.1111/j.1523-1739.2007.00879.x. ISSN 0888-8892. Процитовано 5 серпня 2023.
  66. ↑ Liu, Xinyu; Kwon, Hoyoung; Northrup, Daniel; Wang, Michael (1 серпня 2020). Shifting agricultural practices to produce sustainable, low carbon intensity feedstocks for biofuel production. Environmental Research Letters. Т. 15, № 8. с. 084014. doi:10.1088/1748-9326/ab794e. ISSN 1748-9326. Процитовано 5 серпня 2023.
  67. ↑ Araújo, Kathleen; Mahajan, Devinder; Kerr, Ryan; Silva, Marcelo da (2017-04). Global Biofuels at the Crossroads: An Overview of Technical, Policy, and Investment Complexities in the Sustainability of Biofuel Development. Agriculture (англ.). Т. 7, № 4. с. 32. doi:10.3390/agriculture7040032. ISSN 2077-0472. Процитовано 5 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  68. ↑ Increasing Feedstock Production for Biofuels: Economic Drivers, Environmental Implications, and the Role of Research (PDF).

Література

[ред. | ред. код]
  • Біопаливо: ефективність його виробництва та споживання в АПК України: навч. посіб. / Г. М. Калетнік, В. М. Пришляк. — К. : Хай-Тек Прес, 2011. — 312 с. : іл.
  • Комплексне використання сировини для виробництва твердого біопалива деревообробними підприємствами: обліково-аналітичний аспект: монографія / Ю. В. Максимів; М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника». — Івано-Франківськ: Друкарня Фоліант, 2015. — 186 с.: іл. — Бібліогр.: С. 134—154 (213 назв). — ISBN 978-966-2988-73-4.
  • Технологічні основи виготовлення біопалива з рослинних відходів та їх композитів : монографія / Клименко В. В. [та ін.]; Центральноукр. нац. техн. ун-т. — Кропивницький: Ексклюзив-Систем, 2017. — 161 с.: іл., табл. — Бібліогр.: с. 133—145 (103 назви). — ISBN 978-617-7079-53-7

Додаткова література

[ред. | ред. код]

Книги

[ред. | ред. код]

Журнали

[ред. | ред. код]

Статті

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Біопаливо&oldid=43508720