Ягода Генріх Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Генріх Ягода)
Перейти до: навігація, пошук
Ягода Генріх Григорович
1936 genrich grigorijewitsch jagoda.jpg
Народився 7 (19) листопада 1891
Рибінськ, Російська імперія
Помер 15 березня 1938(1938-03-15)[1] (46 років)
Москва, РРФСР, СРСР
Розстріл
Громадянство (підданство) Romanov Flag.svg Російська імперія
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918-1920).svg РРФСР
Flag of the Soviet Union (1923).svg СРСР
Діяльність політик
Звання Єфрейтор і Генеральний комісар держбезпеки
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Ге́нріх Григо́рович (Генох Гіршович) Яго́да (нар. 20 листопада 1891, Рибінськ, Ярославська губернія, Російська імперія — пом. 15 березня 1938, Москва, РРФСР) — радянський державний діяч єврейського походження, перший нарком внутрішніх справ СРСР (з липня 1934), Генеральний комісар держбезпеки СРСР.

Злочинець, один з організаторів Голодомору в Україні 1932—1933[2]. Деякі історики вказують, що при народженні мав прізвище Ієгуда, однак точних підтверджень цього не виявлено.[3]

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в єврейській родині ремісника. Здобувши середню освіту, працював статистиком (за іншими даними — фармацевтом). Змолоду приєднався до антидержавного руху, брав участь у нелегальній організації в Нижньому Новгороді.

1904—1905 — працював у підпільній друкарні, 1907 року вступив до РСДРП. Підтримував тісне знайомство з Свердловим і одружився з його племінницею Ідою. До цих років належить знайомство Ягоди з Максимом Горьким, з яким вони пізніше підтримували дружні взаємини (Горький називав його «Ягідкою»).

1911—1913 — перебував на засланні в Сибіру, згодом працював на Путиловському заводі в Петрограді. Активний учасник жовтневого перевороту 1917. Працював у Вищій військовій інспекції РСЧА, з 1919 — член колегії Наркомату зовнішньої торгівлі, з 1920 — член колегії ВНК.

ОГПУ-НКВД[ред.ред. код]

З 1924 — заступник голови ОДПУ. З початку 1930-х Ягода фактично очолював цю установу через хворобу Менжинського, а після його смерті (1934) став головою ОГПУ. У 1931-32 організовував каторжні роботи в'язнів на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу (ББК), за що його нагороджено орденом Леніна. Для висвітлення цього будівництва Ягода й керівництво Гулага привернули видних письменників на чолі з Горьким, що прославив рабську працю. На ББК йому було встановлено пам'ятник, а його ім'ям названо Вищу прикордонну школу ОДПУ. Ягода розпочав будівництво каналу Москва-Волга.

У липні 1934 призначено наркомом внутрішніх справ СРСР. На XVII з'їзді ВКП(б) обрано членом ЦВК СРСР. Серією наказів і розпоряджень (зокрема, наказом від 26 січня 1935 «Про реорганізацію тюремного режиму, розпорядженнями про максимальне посилення вимогливості до співробітників») перетворив своє відомство на винятково ефективну машину насильства та вбивств. Створив всеосяжний репресивний апарат, що став досконалим знаряддям тоталітарної системи. Після провокаційного убивства Кірова (1 грудня 1934) Ягода розгорнув широкомасштабну кампанію політичного терору, жертвами якого, зокрема, стали українські письменники Буревій, Влизько, Косинка, Крушельницький, Фальківський та багато інших. У 1935—1936 роках кількість в'язнів у концтаборах зросла вчетверо. У листопаді 1935 Ягода першим із наркомів внутрішніх справ удостоєний звання генерального комісара державної безпеки, що відповідало військовому званню маршала.

Ставлення до релігії[ред.ред. код]

Цитата з книги Солженіцина «Архіпелаг Гулаг»:

Розповідає очевидець (з оточення Горького, на той час близького до Ягоди): в маєтку Ягоди під Москвою в передбаннику стояли ікони — спеціально для того, щоб Ягода з товаришами, роздягшись, стріляли в них із револьверів, а потім ішли митися.

Арешт та суд[ред.ред. код]

У внутрішньопартійній боротьбі позиція Ягоди була близька до позиції Бухаріна та Рикова, що було небезпечним для Сталіна. Не з'ясувавши політичну розстановку сил, 1935 року розгорнув так звану «кремлівську справу», за якою засуджено 110 осіб на чолі з Каменєвим і Зінов'євим (інкримінували підготовку вбивства Сталіна). У вересні 1936 Ягоду спочатку переведено на посаду наркома пошти й телеграфу, а 4 квітня 1937 заарештовано. Під час процесу «правотроцькістського блоку» (2-13 березня 1938) Ягоду разом із Бухаріним, Риковим, Раковським та інших засуджено до розстрілу. Останньою спробою зберегти життя було прохання про помилування, в якому Ягода писав:

«Провина моя перед Батьківщиною велика. Не спокутувати її бодай у якійсь мірі. Важко вмирати. Перед усім народом і партією стою навколішки і прошу помилувати мене, зберігши мені життя».

Центральний Виконавчиий Комітет СРСР прохання відхилив. Вирок приведено у виконання в підвалі будинку на Луб'янці, де Ягода зовсім недавно був господарем.

Серед інших підсудних він виділявся щонайменше трьома ознаками:

  • Деякі звинувачення проти Ягоди (вбивство неприпустимими способами лікування свого попередника Менжинського, сина Горького Пєшкова або навіть самого Горького), цілком можливо були правдиві;
  • Ягоду тримали окремо від інших обвинувачених, немає документів про приведення у виконання його смертного вироку й місце його поховання;
  • Ягоду, єдиного із засуджених на цьому процесі, так і не реабілітовано ні 1988 року ні згодом.

Після страти репресовано 15 його найближчих родичів — батьків, дружину, п'ять сестер з їхніми чоловіками та ін. Новий нарком Єжов послідовно винищував кадри Ягоди (всього ліквідовано 14 тис. чекістів).

Особисте життя[ред.ред. код]

Особисте життя Ягоди мало скандальний характер. Йому приписували зв'язки з багатьма жінками, включаючи дружину Максима Пєшкова — Надію. На суді Ягода заявив, що його участь у вбивстві Максима Пєшкова була пов'язана з особистими причинами, і він не дав щодо цього докладних свідчень навіть у закритому засіданні. Ягода був любителем мистецтва і антикваріату, а також предметів розкоші, іноді досить специфічних.

При обшуку 8 квітня 1937 року у Ягоди були вилучені:

  • 22.997 крб. 59 коп., зокрема ощадна книжка на 6.180 крб. 59 коп.
  • Вина — 1 229 пляшок. Більшість з них закордонні виготовлення — 1897, 1900 і 1902 років.
  • Колекція порнографічних знімків — 3 904 шт.
  • Порнографічні фільми — 11 шт.
  • Закордонні сигарети (єгипетські, турецькі) — 11 075 шт.
  • Закордонні панчохи шовкові і фільдеперсові — 130 пар
  • 19 револьверів
  • Колекція люльок і мундштуків (слонячої кісткі, бурштин тощо), велика частина з них порнографічних — 165
  • Гумовий штучний статевий член
  • Антикварних виробів різних — 270
  • Рояль, піаніно — 3
  • Друкарська машинка — 1
  • Контрреволюційна троцькістська, фашистська література — 542
  • Валіз закордонних і скринь — 24

Родинні зв'язки[ред.ред. код]

  • Дружина — Софія (Іда) Авербах. Племінниця Свердлова. Була заступником прокурора міста Москви. Страчена у 1938.
  • Син — Генріх (1929—2003). 1938-го його було відправлено до дитячого будинку. 1940-го він змінив прізвище на Авербах, проте сховатися від органів йому не вдалося, 1949 в його відправили в табір, звідки він вийшов уже після смерті Сталіна. Зумів отримати інженерну освіту, жив в Ангарську, у нього була дружина і двоє дітей. 1969 року він залишив сім'ю і виїхав в Сєвєродонецьк Ворошиловградської області. Тут прожив довгі роки, працював провідним інженером, винайшов машину з переробки глини, йому дали житло. Він знову одружився на жінці молодшої його на 20 років і в Сєвєродонецьку у нього народився син Станіслав. Згодом Генріх Авербах поїхав жити в Підмосков'ї, а на старості років емігрував з родиною до Ізраїлю, де і помер.

Виноски[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]