Філіпп I Араб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Філіпп Араб)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марк Юлій Філіпп
лат. Marcus Iulius Philippus
Bust of emperor Philippus Arabus - Hermitage Museum.jpg
Імператор
Попередник Гордіан III
Наступник Децій Траян
Біографічні дані
Релігія давньоримська релігія
Народження бл. 204
Шахба, Сирія
Смерть вересень 249
Верона, Італія
загиблий у бою
У шлюбі з Марція Отацилія Севера
Діти Філіпп II Молодший, Юлія Севера
Батько Юлій Марин
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Марк Ю́лій Філі́пп (лат. Marcus Julius Philippus; бл. 204, Шахба — вересень 249, Верона), також відомий як Філіпп I Ара́б — римський імператор у 244249 роках, що правив разом зі своїм сином, Філіппом II, під час кризи III століття. Був одним з так званих «солдатських імператорів». Саме за його правління у 248 році відзначалася тисячна річниця з дня заснування Риму.

Життя до влади[ред. | ред. код]

Про ранні роки життя та політичну кар'єру Філіппа відомо небагато. Він народився у сирійському місті, яке зараз зветься Шахба, за 90 кілометрів на південний схід від Дамаска. У той час це була територія римської провінції Аравія Петрейська. Він був арабом за походженням, через що й отримав своє прізвисько «Араб» (лат. Arabus).

Батьком Філіппа був Юлій Марин, місцевий римський громадянин. Багато істориків погоджуються, що майбутній імператор отримав римське громадянство завдяки батькові, досить впливовій людині. Ім'я матері Філіпа невідоме, проте джерела згадують про брата, Гая Юлія Пріска, префекта преторія за часів Гордіана III (238244).

У 234 р. Філіпп одружився з Марцією Отацилією Северою, донькою сенатора Отацилія Севера, проконсула Македонії. Відомо, що подружжя мало трьох дітей:

  • Марк Юлій Север Філіпп — римський імператор у 247249 роках, співправитель свого батька.
  • Юлія Севера (або Северіна) — про її існування відомо лише завдяки нумізматичним джерелам.
  • Квінт Філіпп Север — народився у 247 році.

У 243 р., під час військової кампанії імператора Гордіана III проти перського царя Шапура I, префект преторія Гай Фурій Тімесифей[en] помер за нез'ясованих обставин. За пропозицією свого брата Пріска, Філіпп був призначений новим префектом із намірами вдвох контролювати молодого імператора та неофіційно правити імперією. Наступного, 244 року, після поразки у битві, Гордіан III помер за обставинами, що й досі є предметом дискусій з-поміж істориків. За деякими[1][2][3] свідченнями, Гордіана було вбито Філіппом, але інші джерела, зокрема перські, стверджують, що Гордіан загинув під час битви. У будь якому разі, одразу після смерті Гордіана війська проголосили новим імператором саме Філіппа.

Правління[ред. | ред. код]

Скальний рельєф із зображенням іранського царя Шапура І (на коні) та римських імператорів, Філіппа Араба (на колінах) та Валеріана (в заручниках). Накш-і-Рустам, Іран

Філіпп Араб не бажав повторювати помилок колишніх претендентів і усвідомлював, що задля затвердження свого положення Сенатом він має повернутися до Риму якомога скоріше. Тому спершу ним було прийняте рішення щодо укладення мирної угоди з Шапуром I. За умовами цього договору, Рим залишав за собою Осроену та Месопотамію, проте мав віддати персам контроль над Вірменію та виплатити в їхній бік суму в 500 тис. золотих денарієв. Опісля укладання цієї угоди Філіпп вирушив на захід, залишивши свого брата надзвичайним правителем східних провінцій.

У Римі він прийняв титул августа, а свого сина зробив цезарем та спадкоємцем. Також він надав титул августи своїй дружині та обожнив свого батька, хоча той ніколи не був імператором.

Філіпп доклав чималих зусиль задля нормалізацій відношень із Сенатом: для цього ним була задекларована прихільність старим римським ідеалам та традиціям. Рідне місто імператора було повністю перебудовано, дістало статус колонії та стало називатися Філіппополем. Це разом із виплатою в бік персів грошової компенсації наклало ще більше навантаження на римську скарбницю.

Монета Філіппа I Араба з профільним зображенням

Військові дії[ред. | ред. код]

Правління Філіппа почалося з варварських вторгнень до римських територій у Європі: германських племен — у провінцію Паннонія, готів — у провінцію Мезія та карпів — в Дакію. Тому в 245 році Філіпп був змушений покинути Рим з метою боротьби з ними.

Племена карпів перейшли Дунай, рухалися Дакією та з'явилися в Мезії, де загрожували Балканам. Створивши штаб-квартиру у Філіпополісі, що у Фракії, він відбив племена карпів за Дунай і успішно загнав їх до кордонів Дакії, так що вже до літа 246 року отримав перемогу над карпами та прийняв титул «Carpicus Maximus».

Тим часом аршакуни з Вірменії відмовилися визнати владу над ними перського царя Шапура I, й того ж 245 р. військові дії з боку Персії поновилися.

Ludi saeculares[ред. | ред. код]

У квітні 248 року Філіпп мав честь керувати святкуваннями з нагоди тисячної річниці з дня заснування Риму, який за легендою був заснований Ромулом у 753 р. до н. е. За сучасною оцінкою, святкування було вкрай пишним та включало так звані Вікові ігри (лат. Ludi saeculares). Під час них, у Колізеї було вбито понад 1000 гладіаторів та сотні екзотичних тварин, а саме: гіппопотамів, леопардів, левів, жираф та одного носорога[4]. Святкування також залишилося в літературі: зокрема, твір Гая Азінія Квадрата[en] «Історія тисячоліття» був спеціально написаний на честь річниці.

Втрата влади та загибель[ред. | ред. код]

Попри святкову атмосферу, що панувала в Римі, в провінціях спалахнуло декілька повстань. Через невдоволення результатами війни із варварами, легіони в Дакії та Мезії проголосили імператором Тиберія Клавдія Пакаціана (лат. Tiberius Claudius Pacatianus). Втім, повстання Пакаціана не було єдиною загрозою правлінню Філіпа. На Сході Марк Йотапіан очолив ще одне повстання у відповідь на деспотичне правління Пріска та надмірне оподаткування східних провінцій. Також деякі нумізматичні знахідки вказують на повстання Сільбаннака та Спонсіана, проте в інших джерелах згадки щодо цих подій відсутні.

Приголомшений кількістю повстань по всій імперії, Філіпп виступив перед Сенатом із офіційними намірами відречення від влади. Проте сенатори на чолі з Гаєм Мессієм Квінтом Децієм, навпаки, висловили свою підтримку чинному імператору. Вражений такою підтримкою, Філіпп вирішив залишитися на посаді та направив Деція до бунтуючих легіонів з метою їх заспокоєння та продовження боротьби з наступами варварів.

Проте ці дії мали зовсім інші наслідки. Невдоволена дунайська армія вже навесні 249 р. проголосила Деція імператором і рушила на Рим. Приголошений таким розвитком подій, Філіпп спочатку намагався вести з Децієм перемовини щодо мирної передачі влади, проте згодом зрозумів марність цих намагань та обрав силовий варіант придушення повстання. Влітку того ж року армія Філіпа зустріла узурпатора коло сучасного міста Верона. Децій переміг у битві, а Філіп загинув приблизно у вересні 249 р. під час битви[5] (хоча деякі джерела вказують, що Філіпп був вбитий власними легіонерами, які бажали прислужитися новому правителю). Одинадцятирічний син та спадкоємець Філіпа був також вбитий, а доля Пріска невідома[5]. Після смерті Філіпп та його син були обожнені [6][7].

Релігійні переконання[ред. | ред. код]

Деякі, пізніші легенди, вперше згадані у «Церковній історії» Євсевія, стверджують, що Філіп був першим імператором-християнином. Ця точка зору, наймовірніше, базується на згадці Євсевія про те, як одного разу Філіп нібито відвідав християнську пасхальну службу, після того як на вимогу єпископа сповідався у гріхах[8].

Однак, більшість істориків вважають першим християнським імператором Константина, якого охрестили на смертному ложі, та ставлять під сумнів прихильність Філіпа до християнства через те, що нехристиянські автори не згадують про цей факт і що впродовж свого правління Філіп наслідував державну релігію в усіх її проявах[9]. Твердження Євсевія критики приписують загальній терпимості Філіпа до християн[10].

В культурі[ред. | ред. код]

Банкнота із портретом Філіппа I Араба номіналом 100 сирійських фунтів 1998 року випуску.

Родовід[ред. | ред. код]

  • Simple gold crown.svg Філіпп I, римський імператор у 244—249 рр.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ball, Warwick (2000). Rome in the East: the transformation of an empire. New York: Routledge. ISBN 0-415-24357-2. 
  2. The Houghton Mifflin Dictionary of Biography, Houghton-Mifflin, London 2003: p1203
  3. Riverside Dictionary Of Biography, Houghton-Mifflin, London 2004: p603.
  4. Graham, T. (Writer and Director). (2000). The Fall [Television series episode]. In T. Graham (Producer), Rome: Power and Glory. Military Channel.
  5. а б Potter (2004), p. 241.
  6. Флавій Євтропій. Історія від заснування міста. IX. 3. 
  7. Циркин, 2009, с. 321
  8. Philip the Arab and Rival Claimants of the later 240s
  9. Cruse, C.F., translator. Eusebius' Ecclesiastical History, Hendrickson Publishers, 1998 (fourth printing, 2004), pp. 220—221.
  10. Catholic Encyclopedia: Sts. Quirinus. Newadvent.org. 1911-06-01. Архів оригіналу за 2013-07-06. Процитовано 2009-02-17. 
  11. Syria 100 Syrian Pounds 1998 (AH 1419) (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]