Вулиця Джохара Дудаєва (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Джохара Дудаєва
Хоругва Львова.png Львів
Початок вулиці Дудаєва (вигляд з проспекту Шевченка)
Початок вулиці Дудаєва (вигляд з проспекту Шевченка)
Місцевість центральна частина міста
Район Галицький
Історична інформація
Колишні назви Хорунщина;
Зиморовича;
Хорунщина нижча;
Агорнштрассе;
Лермонтова;
Назва польського періоду (польською) Zimorowicza
Назва радянського періоду (російською) Лермонтова
Протяжність 220 м
Координати початку 49°50′11″ пн. ш. 24°01′53″ сх. д. / 49.8366250° пн. ш. 24.0315389° сх. д. / 49.8366250; 24.0315389
Координати кінця 49°50′09″ пн. ш. 24°01′43″ сх. д. / 49.8359000° пн. ш. 24.0286278° сх. д. / 49.8359000; 24.0286278
Поштові індекси 79005 [1]
Транспорт
Рух односторонній
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Поштові відділення № 5 вул. Мартовича 2 [1]
Аптеки «Тісо» (будинок № 3)
Забудова класицизм, історизм
Lviv Dudaeva Street.png
На карті міста

Ву́лиця Джоха́ра Дуда́єва — вулиця у Галицькому районі Львова. З'єднує вулицю Стефаника із проспектом Шевченка — однією з центральних вулиць міста. Сучасну назву носить із 1996 року. Названа на честь президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва (19441996).

Історія[ред.ред. код]

Ця вулиця на Хорущині, що вела від річки Полтви до Калічої гори, була позначена ще на плані Львова, створеному французьким геометром та топографом Жаном ду Дефі (датують 1766 роком). Щоправда, на пізнішому «Плані Львова, яким він був у XVIII сторіччі до року 1775», котрий накреслив історик, письменник і посол Галицького сейму граф Маврицій Дідушицький (18131877), вказано лише горішню частину вулиці.

Від початку XIX століття називалася Хорунщина; від 1855 року — Зиморовича на честь львівського бургомістра і хроніста Бартоломея Зиморовича (15971677); від 1871-го — Хорунщина нижча; в 19411944 роках, коли Лемберґ належав до ІІІ Райху, німці називали цю вулицю Ahornstrasse — тобто «Кленовою». у 19441996 роках — Михайла Лермонтова — на честь видатного російського поета Михайла Лермонтова (18141841).

Архітектура, будинки[ред.ред. код]

  • № 2. Тут на початку XX століття проживав Петро Огоновський — голова товариства «Просвіта» 19061910 років[2].
  • № 4. У міжвоєнні роки тут діяло проектне бюро архітектора Зигмунта Шпербера[3].
  • У будинку № 5 до 1939 року містилося видавниче товариство «Атенеум» і магазин квітів Кшижевського, тепер тут ресторан «Діва» і кафе-бар «Глорія».
  • У будівлі № 6 у 50-х роках минулого століття була перукарня, зараз тут салон краси «Мадонна» і крамниця одягу «Чезаре».
  • У будинку № 7 за часів СРСР був продуктовий магазин-салон замовлень, нині тут бутик «Ольга-стиль» і бістро «Хіт-кафе».
  • У будівлі № 8 за Польщі діяла редакція українського видавництва і газети «Світ дитини», 1939 року тут було Товариство фізичної культури, у 1950-х — гуртожиток № 3 Інституту фізкультури, тепер тут спортивний корпус Львівського інституту фізкультури і ПП «Скіфія». Будинок споруджений у 18841887 роках за проектом Альфреда Каменобродського і Владислава Галицького[4][5]. Скульптурне оздоблення аттика виконане Петром Гарасимовичем[6].
  • У будинку № 9 до війни містилося Польське політехнічне товариство й Інженерна палата Малопольщі, у 50-х роках минулого століття — гуртожиток Політехнічного інституту, зараз тут «Імексбанк». Будинок зведено у 19051906 роках за проектом 1901 року Вінцента Равського-молодшого, котрий переміг із цим проектом у конкурсі 1905 року[7]. Скульптурне оздоблення вестибюля виконано Едмундом Плішевським[8]. 23 вересня 2008 року будинок внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[9].
  • У будівлі № 10 за польських часів був продаж фортепіано «Монюшко» Райзеса, у 1950-х — артіль «Швейник», нині тут інтернет-клуб.
  • У будинку № 14 до 1939 року містилася народна друкарня Шийковського і редакції газет «Відомості театральні» та «Життя театральне», за часів СРСР до 1980-х цю адресу мав кондитерський цех № 6, тепер тут продуктовий магазин «Домашній» і кафе-кондитерська, яке стало традиційним місцем проведення вікі-зустрічей у Львові.
  • У будівлі № 15 за Польщі була редакція газети «Слово польське», за часів УРСР — Інститут прикладних проблем механіки і математики Академії наук УРСР, зараз тут Центр математичного моделювання і Західний регіональний центр працевлаштування. На фасаді будинку — меморіальна таблиця, яка сповіщає, що тут у 19881996 роках працював математик Віталій Скоробагатько.
  • У житловому будинку № 16 за польських часів містилася страхова агенція «Пласт».
  • У житловій будівлі № 17 за Польщі діяли віце-консулат Туреччини, Педагогічне товариство та перукарня Очереда. Будинок у стилі раціональної сецесії із елементами класицизму споруджено у 1911 році будівельною фірмою Владислава Дердацького і Вітольда Мінкевича[10], фасад оздоблений скульптурами Зигмунта Курчинського[11].
  • У будинку № 18 в роки польського панування працювала кондитерська Цукермана, зараз тут страхова компанія «Княжа».
  • Будинок № 19 зведений у 1924 році за проектом Євгена Червінського і Альфреда Захаревича для дирекції Ходорівського цукового заводу. Скульптурне оздоблення виконане Зигмунтом Курчинським або Яніною Райхерт-Тот[12][13]. Разом із дирекцією до 1939 року тут було будівельне підприємство Никодимовича. Нині тут управління Державного казначейства Галицького району, Західна консалтингова група й адвокатське представництво «Моор і Кросондович».
  • У житловому будинку № 20 за польських часів діяли Спілка українських агрономів, редакція української газети «Сільський господар» і кооператив «Центросоюз».

Вулиця забудована в стилях класицизм та історизм.

вулиця Дж. Дудаєва, вигляд на проспект Шевченка

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Перелік вулиць і поштових відділень на сайті львівської дирекції Укрпошти Переглянуто 12 квітня, 2010
  2. Боднар О. Брати Огоновські — видатні діячі Галичини другої половини XIX століття // Галицька брама. — 2009. — № 10–11 (178–179). — С. 6.
  3. Харчук Х. Архітектура курортної забудови Трускавця XIX - першої половини XX ст. — Львів: Апріорі, 2008. — С. 170. — ISBN 978-966-8256-72-1.
  4. lvivcenter.org Вулиця Ковжуна Переглянуто 12 квітня, 2010
  5. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст.. — Львів: Центр Європи, 2008. — С. 314. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  6. Бірюльов Ю. О. Гарасимович Пйотр Віталіс // Енциклопедія Львова т. 1 (За редакцією А. Козицького та І. Підкови) — Львів : «Літопис», 2007. — С. 499. — ISBN 978-966-7007-68-8
  7. Архітектура Львова… — С. 403, 442, 443.
  8. Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії. — Львів: Центр Європи, 2005. — С. 78, 79. — ISBN 966-7022-44-7.
  9. Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 11 вересня, 2010
  10. Енциклопедія Львова т. 2, (За редакцією А. Козицького та І. Підкови). — Львів : Літопис, 2007. — С. 42. — ISBN 978-966-7007-69-0.
  11. Архітектура Львова… — С. 443.
  12. Архітектура Львова… — С. 548.
  13. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — С. 251. — ISBN 978-83-7543-009-7.

Посилання[ред.ред. код]