Дьяков Іполит Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іполит Миколайович Дьяков
Іполит Миколайович Дьяков

Час на посаді:
31 серпня 1906 — червень 1916
ПопередникВасиль Проценко
НаступникФедір Бурчак (в.о.)

Міський голова Києва
Час на посаді:
жовтень 1918 — 14.12.1918
ПопередникЄвген Рябцов
НаступникЄвген Рябцов

Народився1 (13) грудня 1865(1865-12-13)
Черкаси, Київська губернія, Російська імперія
Помер24 листопада 1934(1934-11-24) (68 років)
Берлін, Німеччина
ГромадянствоУкраїнська Держава Українська Держава (1918)
Німеччина Німеччина
ПідданствоFlag of Russia.svg Російська імперія (до 1917)
БатькоМикола Маркович Дьяков
МатиСофія Данилівна Дьякова
ДружинаОльга Густавівна Смородінова
Особистий підписIppolit Diakov Signature 1915.png
Нагороди
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Дья́ков Іполи́т Микола́йович (1 [13] грудня 1865(18651213)[1], Черкаси, Київська губернія, Російська імперія — 24 листопада 1934, Берлін, Третій Рейх) — домовласник, київський міський голова в 1906–1916 і в жовтні — грудні 1918 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1 (13) грудня 1865(18651213) року в Черкасах (нині Черкаська область, Україна) в родині чиновника. Батько, Микола Маркович Дьяков, був черкаським повітовим казначеєм, мав чин колезького секретаря[1]. Навчався в Першій київській гімназії, яку закінчив у 1886 році.

У 1889 році закінчив навчання на фізико-математичному факультеті Київського університету Святого Володимира. Служив чиновником при різних відомствах (зокрема, при Управлінні кіннозаводства). Судячи з документів, що дійшли до наших днів, цю людину знали й шанували в багатьох країнах світу.

У 1895 року був уповноваженим Головного управління державного конярства з організації російської етнографічної виставки в Парижі, 1900 року працював над підготовкою імперської експозиції на Світовій виставці, за що французький уряд нагородив його кавалерським хрестом ордена Почесного Легіону. Його було вшановано вищими державними нагородами Росії, Італії, Німеччини, Сербії, Болгарії. 1900 року оселився в Києві.

З 1902 року обирався гласним Київської міської думи, був головою театральної комісії.

З 31 серпня 1906 року — міський голова[2]. За переконаннями — центрист, ефективно керував Київською міською думою, сприяв динамічному розвитку Києва. В 1911 році отримав чин дійсного статського радника.

Спортсмен-аматор, автомобіліст. Був членом оргкомітету Всеросійської виставки та Київської олімпіади 1913 року. За час його керівництва створено близько сорока моделей літаків, комерційний інститут прийняв перших студентів, відбулося відкриття Педагогічного музею.

Перебував на посаді міського голови до 1916 року, коли пішов у відставку. Знову очолив міську управу за часів правління гетьмана Павла Скоропадського в жовтні — грудні 1918 року. Емігрував разом з «білими». Помер 1934 року в Берліні. Похований на берлінському цвинтарі Теґель.

Родина[ред. | ред. код]

Одружений був з Ольгою Смородиновою — онукою промисловця, мільйонера, колишнього київського міського голови Густава Ейсмана. Разом з дружиною володів «Гранд-Отелем» на Хрещатику, садибами з капітальною забудовою по сучасних провулку Шевченка (будівля не зберіглася) та площі Франка (збереглася теперішня будівля «Київенерго»).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Метричний запис про народження Іполита Дьякова // ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1012, спр. 3643, арк. 32зв–33.
  2. Новый городской голова // Кіевлянинъ. — 1906. — № 241. — 1 сентября. — С. 3. (рос. дореф.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року.
  • Карамаш Сергій. Керівники Києва // Поділ і ми : журнал. — 2001. — № 4–5 (41–42). — С. 18–31.
  • Косовська Лана. Вершити долю столиці киянам не дано чи не дають? // Дзеркало тижня. Україна. — 2003. — № 29. — 1 серпня. Архівовано з першоджерела 30 квітня 2015.