Мокієнко Федір Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мокієнко Федір Васильович
Мокієнко Федір Васильович.jpg
Голова виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих
29 червня 1944 — 2 лютого 1946
Попередник: Леонід Лебедь
Спадкоємець: Федір Чеботарьов
 
Партія: КПРС
Освіта: Київський хіміко-технологічний інститут
Народження: 10 березня 1910(1910-03-10)
Кобеляки, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть: не раніше 1985
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Автограф: Fedir Mokiienko Signature 1944.png
Нагороди:
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР

Медіафайли у Вікісховищі?

Фе́дір Васи́льович Мокі́єнко (19 березня 1910(19100319), Кобеляки, Полтавська губернія, Російська імперія — ?) — український радянський державний діяч, голова виконкому Київської міської ради депутатів трудящих у 19441946 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в місті Кобеляки (нині Полтавська область) у родині робітників. Працював на цукровому заводі, вчився у ФЗУ, згодом — на комсомольській роботі. Член комуністичної партії з 1931 року. Під час колективізації направлений уповноваженим до Смілянського району Черкаської та Ставищенського району Київської областей, де особисто провадив насильницькі дії проти тамтешніх селян.

У 19291934 роках навчався у Київському хіміко-технологічному інституті, по закінченні якого працював на будівництві Лохвицького заводу безводного алкоголю, начальником відділу капітального будівництва Спиртотресту у Києві. Потім перебував на партійній роботі. 1938 року переїхав до Києва, де з 1939 по 1941 рік працював інструктором промислово-транспортного відділу, завідувачем сектора промислово-транспортних кадрів, завідувачем особливого сектора Київського обласного і міського комітетів КП(б)У.

З 16 травня по вересень 1941 року — секретар Київського обласного комітету КП(б)У по машинобудівній промисловості.

На початку німецько-радянської війни керував будівництвом Київського укріпрайону та військових аеродромів. Служив старшим інструктором політичного відділу 20-ї танкової дивізії, військовим комісаром 25-ї залізничної бригади, начальником політичного відділу залізничних військ Північнокавказького фронту. Як політпрацівник брав участь у військових діях у складі 5-ї армії Південно-Західного фронту. Воював також під Москвою, на Кавказі, брав участь у вигнані нацистських окупантів з України, був нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки. 1943 року відкликаний для партійної роботи, став 2-м секретарем Київського міського комітету КП(б)У і членом бюро обкому та міськкому.

У червні 1944 року був затверджений головою виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих. Займався відновленням міського господарства після війни. 2 лютого 1946 року був звільнений з посади та призначений заступником секретаря Київського обкому КП(б)У по паливній промисловості і завідувачем відділу паливної промисловості. У березні 1947 році повернувся на робуту у Київський міськвиконком першим заступником голови.

З 1953 року керував Київським обласним управлінням легкої, місцевої та харчової промисловості.

У липні 19561958 роках — заступник голови виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих.

Пізніше працював управляючим трестами «Цукроспецбуд», «Київоблмістпром», директором Київського лакофарбного заводу. На 1970 рік — заступник начальника Українського виробничого об'єднання промисловості лаків і фарб (ВО «Укрлакофарба»).

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]