Назарчук Арнольд Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Арнольд Григорович Назарчук
Арнольд Григорович Назарчук
Голова Київської міськради депутатів трудящих
15 травня 1990 — 1 листопада 1990
Попередник: посаду засновано
Спадкоємець: Григорій Малишевський
 
Партія: КПРС
Освіта: Київський політехнічний інститут
Народження: 12 серпня 1932(1932-08-12) (87 років)
с. Збаржівка, Погребищенський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Національність: українець
Громадянство: СРСР СРСРУкраїна Україна
Діти: двоє синів

Арно́льд Григо́рович Назарчу́к (12 серпня 1932(19320812), с. Збаржівка, Погребищенський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР) — перший демократично обраний голова Київської міськради депутатів трудящих (1990), інженер, організатор виробництва в галузі приладобудування.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 12 серпня 1932 року в родині вчителя. Після закінчення в 1956 році Київського політехнічного інституту за спеціальністю «інформаційно-вимірювальна техніка» працював інженером-технологом, старшим інженером, начальником лабораторії, заступником головного конструктора заводів приладобудівної галузі (Єреван, Житомир, Черкаси).

У 19641968 роках працював на посаді головного інженера житомирського виробничого об'єднання «Електровимірювач»[1].

У 19791986 роках працював у Москві керівником головного комітету (рос. главк) Міністерства приладобудування, засобів автоматизації і систем управління СРСР[2][3]

З грудня 1986 до травня 1990 року — генеральний директор київського науково-виробничого об'єднання «Електронмаш».

На виборах 4 і 18 березня 1990 року по виборчому округу № 146 А. Г. Назарчук був обраний до Київської міської Ради. В результаті п'ятираундових виборів 15 травня був обраний головою Київради.[4] Його кандидатура була висунута представником блоку комуністів і безпартійних. Перемога А. Г. Назарчука (члена КПРС з 1960) була забезпечена завдяки компромісу між двома блоками: фракцією комуністів і безпартійних і фракцією «Демократичний блок» (Народний Рух України і його прихильники). Компроміс полягав у тому, що на посаду заступника голови міськради був обраний представник демократів О. М. Мосіюк.

Головування А. Г. Назарчука було недовгим. У часи надзвичайно гострого політичного протистояння 1990 року в країні і зокрема у Києві голові Київради, досвідченому господарнику, у якого не було достатнього політичного досвіду, не вдалось консолідувати Київраду, засідання якої часто не проводились через відсутність кворуму.

У липні 1990 року у першого демократично обраного голови Київради Арнольда Назарчука взяв інтерв'ю американський журналіст Девід С. Броудер (Washington Post Writers Group). Це інтерв'ю під назвою «Розчарування мера великого радянського міста» було опубліковане в багатьох закордонних виданнях[5].

Під час його головування у Київраді 24 липня 1990 року над мерією за рішенням сесії було піднято синьо-жовтий прапор, проте сам Арнольд Назарчук відповідного рішення не приймав. Він згадував «Йшла сесія, десь приблизно посередині цієї сесії мені стало зле. Так що рішення і приймав, і підписував не я. Мені не дуже подобався саме такий прапор, але те, що український прапор мав бути — не було сумнівів»[6].

4 листопада 1990 року Арнольд Назарчук очолював делегацію Києва на Міжнародній асамблеї міст — посланців миру в Нью-Гейвені (штат Коннектикут, США), де серед іншого зустрівся з представниками української діаспори, з мером Нью-Гейвена і з президентом Єльського університету[7]

31 жовтня 1990 року Арнольд Назарчук покинув посаду мера в знак протесту проти того, що комуністична фракція в Київраді провела закриту сесію виконкому, на якій санкціонувала парад 7 листопада на Хрещатику. Голова навіть не був проінформований про це засідання[8].

Своєю основною заслугою на посту голови Київради Арнольд Назарчук вважає рішення створити газету Київради «Хрещатик», яка була першим у тодішньому Радянському Союзі громадським виданням.

Після відставки з поста голови Київської міської ради працював у Київському політехнічному інституті.

У 1993 році очолював Фонд комунального майна Київради[9].

Родина[ред. | ред. код]

Одружений, має двох синів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 13 серпень 2011. Процитовано 13 березень 2013. 
  2. Київський політехнічний інститут, кафедра «Інформаційно-вимірювальні системи». Про підрозділ. Архів оригіналу за 28 листопад 2013. Процитовано 13 березень 2013. 
  3. Історія кафедри інформаційно-вимірювальної техніки. Архів оригіналу за 11 травень 2012. Процитовано 13 березень 2013. 
  4. Kiev Council (finally) elects mayor[недоступне посилання з червень 2019](англ.)
  5. The Frustrations of a Soviet Big-City Mayor, By David S. Broder. — Washington Post Writers Group, July 18, 1990 (англ.)
  6. Сьогодні — день офіційного відродження українського прапора / Перший національний канал, 24.07.2011 (відео)
  7. Kiev mayor arrives in U.S. for peace conference, visits with Ukrainian community in New Haven[недоступне посилання з червень 2019] // The Ukrainian Weekly. — 1990. — № 44. — November 4.(англ.)
  8. Alternative meetings in Kiev observe October Revolution // The Ukrainian Weekly. — 1990. — № 45. — November 11. — pp. 1, 11. (англ.)
  9. Kiev privatization gets go-ahead[недоступне посилання з червень 2019] // The Ukrainian Weekly. — 1993. — June 13. — p. 15. (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]