Бурка Михайло Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Йосипович Бурка
Михайло Йосипович Бурка
Голова виконкому Київської міськради депутатів трудящих
2 грудня 1963 — 15 серпня 1968
Попередник: Олексій Давидов
Спадкоємець: Володимир Гусєв
 
Партія: КПРС
Освіта: Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут
Народження: 6 вересня 1914(1914-09-06)
ст. Сентянівка, Катеринославська губернія, Російська імперія (нині Слов'яносербський район, Луганська область)
Смерть: 26 лютого 1988(1988-02-26) (73 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Національність: українець
Підданство: Flag of Russia.svg Російська імперія
Громадянство: Ensign of the Ukrainian SSR 1921.png УСРР
СРСР СРСР
Автограф: Mykhailo Burka Signature 1965.png
Нагороди:
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Олександра Невського — 1945
Орден Вітчизняної війни I ступеня— 1944 Орден Вітчизняної війни II ступеня — 1943 Орден Вітчизняної війни II ступеня — 1985 Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Червоної Зірки  — 1943 Медаль «За відвагу» — 1943
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За визволення Праги»
Медаль «За Одру, Нису і Балтику»

Медіафайли у Вікісховищі?

Бу́рка Миха́йло Йо́сипович (6 вересня 1914(19140906), ст. Сентянівка, Катеринославська губернія, Російська імперія — 26 лютого 1988, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський державний діяч, голова виконавчого комітету Київського міської ради депутатів трудящих у 1963–1968 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 5–8-го скликань. Кандидат в члени ЦК КПУ в 1960–1971 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився на станції Сентянівці (тепер селище Слов'яносербського району Луганської області) у родині робітника залізничної станції. За іншими даними народився у селі Новоселівці біля Кадіївки на Луганщині.

У 1921—1928 роках — учень Сентянівської семирічної школи. У вересні 1928 — березні 1931 року — студент Луганського будівельного технікуму.

У березні 1931 — червні 1932 року — технік-будівельник, старший технік технічного відділу, у червні 1932 — квітні 1933 року — начальник планово-технічного відділу Паркомунівської контори шахти № 10 на Донбасі. У квітні 1933 — вересні 1936 року — виконавець робіт (начальник дільниці) Горлівської контори будівельного тресту «Донбасжитлобуд» Донецької області.

У вересні 1936 — червні 1941 року — студент Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту, отримав диплом з відзнакою, інженер-будівельник.

З липня 1941 року служив у Червоній армії, учасник німецько-радянської війни. У липні 1941 року направлений до Москви на трьохмісячні курси при Воєнно-інженерній академії імені Куйбишева. У жовтні 1941 року мобілізований на захист Москви і направлений на Калінінський фронт, де прослужив рядовим сапером до листопада 1941 року. У листопаді — грудні 1941 року навчався на підготовчих курсах інструкторів-мінерів у Москві. Після закінчення курсів отримав звання лейтенанта і направлений до Сталінграду у 20-ту бригаду 5-ї саперної армії. У грудні 1941 — лютому 1942 року — інструктор-викладач навчальної роти у місті Калач Сталінградської області. У лютому — серпні 1942 року — командир саперної роти 1514-го окремого саперного батальйону 14-ї саперної бригади 7-ї саперної армії. У серпні 1942 — липні 1943 року — командир саперної роти 431-го артилерійського інженерного Полтавського батальйону 66-ї армії (яку у 1943 році перейменовано на 5-ту гвардійську) на Донському фронті.

Член ВКП(б) з 1943 року.

У липні 1943 — травні 1944 року — заступник командира 431-го артилерійського інженерного батальйону 5-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту. У травні 1944 — червні 1946 року — командир 267-го окремого інженерно-саперного батальйону 5-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту.

У червні 1946 — січні 1947 року — командир 320-го армійського інженерно-саперного батальйону 5-ї гвардійської армії. У січні — червні 1947 року — командир територіального батальйону 2-го гвардійського інженерного полку Київського військового округу. У червні 1947 році демобілізувався з Радянської армії.

У червні 1947 — березні 1948 року — головний інженер управління капітального будівництва, у березні 1948 — жовтні 1949 року — начальник відділу капітального будівництва Запорізького заводу «Комунар».

У жовтні 1949 — червні 1951 року — начальник управлінь капітального будівництва № 114 і № 115 Тресту № 22 Міністерства будівництва підприємств машинобудування СРСР в місті Запоріжжі.

У червні 1951 — червні 1953 року — керуючий будівельного тресту № 99 Міністерства будівництва підприємств машинобудування СРСР у Запоріжжі.

У червні 1953 — листопаді 1957 року — керуючий тресту «Запоріжбуд» у місті Запоріжжі.

31 жовтня 1957 — 17 березня 1958 року — 1-й секретар Запорізького міського комітету КПУ.

5 березня 1958 — грудень 1963 року — завідувач відділу будівництва і міського господарства ЦК КПУ.

Від 2 грудня 1963 до 15 серпня 1968 року — голова виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих.

6 серпня 1968 — 12 травня 1975 року — голова Державного Комітету Ради Міністрів Української РСР у справах будівництва (Держбуду УРСР).

Після виходу на пенсію з 1975 року працював головним редактором київського журналу «Строительные материалы и конструкции».

Помер 26 лютого 1988 року в місті Києві.

Звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Під час війни нагороджений орденами Червоного Прапора (1944), Олександра Невського (12.04.1945), Червоної Зірки (16.02.1943), Вітчизняної Війни I ст. (07.07.1944) та II ст. (08.10.1943); медалями «За відвагу» (12.03.1943), «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною» (1945), «За визволення Праги» (1945) та польською «За Одер, Нису і Балтику».

Під час повоєнної праці нагороджений двома орденами Леніна, орденами Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної Війни IІ ст. (06.04.1985) та багатьма медалями.

Джерела[ред. | ред. код]