Салій Іван Миколайович
Салій Іван Миколайович | |
---|---|
в. о. заступника голови КМДА | |
2006 — 2008 | |
Представник Президента України у Києві — голова КМДА | |
1992 — 1993 | |
Попередник | посада утворена |
Наступник | Леонід Косаківський |
Народився |
2 листопада 1943 с. Іржавець, Ічнянський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР |
Помер |
26 вересня 2020 (76 років) Київ |
Похований | Байкове кладовище |
Виборчий округ | Київ |
Відомий як | економіст, політик |
Громадянство |
![]() ![]() |
Національність | українець |
Освіта | НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського |
Політична партія | КПРС |
У шлюбі з | Салій Валентина Петрівна |
Професія | Економіст |
Релігія | Православ'я |
Нагороди | |
Підпис |
![]() |
Медіафайли у Вікісховищі | |
![]() | |||
---|---|---|---|
1-го скликання | |||
Позафракційний | 15 травня 1990 | — | 18 червня 1992 |
![]() | |||
3-го скликання | |||
Фракція партії «Єдність» | 5 липня 2000 | — | 14 травня 2002 |
Салі́й Іва́н Микола́йович (2 листопада 1943, село Іржавець, Ічнянський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР — 26 вересня 2020, місто Київ) — український громадський діяч, співзасновник сучасної Києво-Могилянської академії, народний депутат України І та ІІІ скликань, у 1992—1993 роках — представник Президента України у місті Києві — голова Київської міської державної адміністрації. Член ЦК КПУ в 1990—1991 р. Кандидат економічних наук. Член Національної спілки журналістів і Національної спілки письменників України.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 2 листопада 1943 року в селі Іржавець Ічнянського району Чернігівської області у селянській родині. Має вищу освіту, кандидат економічних наук, захистив дисертацію на тему «Розвиток управління соціально-економічним комплексом великого міста (на прикладі Києва)», розробив авторський курс «Муніципальна власність». Одружений, дружина — Салій Валентина Петрівна (1947 р. н.). Має двох синів.
У 1961 році закінчив Смілянський технікум харчової промисловості, трудову діяльність розпочав теплотехніком, слюсарем та начальником зміни на цукрових заводах Черкаської та Київської областей.
У 1962—1965 роках проходив військову службу на Балтійському флоті. Член КПРС з 1965 року.
У 1972 році закінчив Київський політехнічний інститут на факультеті Хімічного машинобудування, за фахом — інженер-механік. Також закінчив вищу партійну школу при ЦК КПУ. У 1972—1975 роках працював майстром, начальником виробничо-диспетчерського бюро котельного цеху заводу «Ленінська кузня». У 1975—1979 роках перебував на партійній роботі: у 1975 році — інструктор, а з 1976 року — завідувач промислово-транспортного відділу Подільського райкому Компартії України. З 1979 року — головний інженер дослідного заводу торговельного машинобудування ВО «Київторгмаш».
З серпня 1979 по грудень 1982 року — другий секретар Подільського райкому партії міста Києва, а з 1982 року — заступник завідувача відділу машинобудівної та хімічної промисловості Київського міського комітету КПУ. У грудні 1983—1990 роках — перший секретар Подільського райкому КПУ в місті Києві.
У 1990—1992 роках — голова Подільської районної ради народних депутатів та Подільського райвиконкому, депутат Верховної Ради України першого скликання.
Балотувався на посаду голови виконкому Київради І скликання (1990—1994), проте набрав лише 15 голосів із 300 і не був обраний[1]
З 20 березня 1992 року[2] по 12 квітня 1993 року[3] — представник Президента України у місті Києві, голова Київської міської державної адміністрації.
У 1993 році — префект університету «Києво-Могилянська академія».
Після звільнення — на громадській роботі, працював керівником Контрольної служби Президента України (1995—1996), радником Прем'єр-міністра України (1996—1997), Президентом Асоціації народних депутатів (1997—1998), керівником Центру розвитку міст, першим заступником виконавчого директора Асоціації міст України (1998).
У березні 1998 року — кандидат в народні депутати України (виборчий округ № 220, зайняв 2-ге місце).
У 1999—2000 роках — заступник голови Київської міської державної адміністрації, голова Комітету транспорту КМДА.
З липня 2000 року по травень 2002 року — народний депутат України (член фракції ПРП «Реформи-Конгрес» (липень 2000 — квітень 2001), позафракційний (квітень — травень 2001), член групи «Трудова Україна» (травень — листопад 2001). Член парламентського Комітету з питань будівництва, транспорту і зв'язку.
У червні 2002 — листопаді 2003 року — заступник голови Київської міської державної адміністрації, начальник Головного управління транспорту. З грудня 2003 по жовтень 2004 року — перший заступник Міністра транспорту України у зв'язках з Верховною Радою України[4][5].
У 2004—2005 роках — довірена особа кандидата на пост Президента України Віктора Ющенка в ТВО № 225.
У березні 2006 року — кандидат у народні депутати України від Громадянського блоку «Пора—ПРП», № 308 в списку (блок до парламенту не пройшов). З квітня 2006 року — депутат Київської міської ради від «Громадянського блоку ПОРА-ПРП».
З травня 2006 року — радник Київського міського голови — в.о. заступника голови Київської міської державної адміністрації (основні функції та напрямки роботи — Головне управління транспорту, зв'язку та інформатизації).
Голова Громадського об'єднання «Вибір», Президент благодійного Фонду Івана Мазепи, Президент Громадської організації «Енергополіс».
З 2008 року — голова Асоціації «Всеукраїнський союз виробників будівельних матеріалів та виробів».
З 2009 року — голова Комітету підприємців-виробників будівельних матеріалів та виробів при Торговельно-промисловій палаті України.
Помер 26 вересня 2020 року в місті Києві[6].
Творчість[ред. | ред. код]
Книги[ред. | ред. код]
- «Я повертаюсь» (1993),
- «Як подолати кризу та приниження? Дещо про регіональну політику України» (1998),
- «Обличчя столиці в долях її керівників» (2003),
- навчальний посібник «Українські міста: питання власності і муніципального управління» (2001),
- літературно-документальне видання «Крах партійного колоса» (2007),
- «Іржавець — моє рідне село» (2009).
Автор дванадцятисерійного телевізійного проекту «Обличчя столиці в долях її керівників» (2003).
Відзнаки[ред. | ред. код]
- 1986 рік — «Знак Пошани».
- 2000 рік — «Заслужений працівник транспорту України»[7].
- 2001 рік — нагороджено Почесною грамотою Кабінету Міністрів України з врученням пам'ятного знака за вагомий особистий внесок у забезпечення розвитку місцевого самоврядування і сумлінну працю.
- Нагороджено орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ-го ступеня.
- У 2003 році за сумлінну працю, вагомий особистий внесок у розвиток цивільного будівництва, дострокове введення в дію станцій «Академмістечко» і «Житомирська» Святошино-Броварської лінії Київського метрополітену нагороджено орденом «За заслуги» III ступеня[8].
- Рішенням Президії Міжнародної Кадрової Академії нагороджено золотою медаллю «За ефективне управління» за особистий внесок у створення прогресивних управлінських структур та розвиток сучасної інфраструктури міста Києва.
- Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016)[9].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Вечірній Київ. — 1993. — 29 травня.
- ↑ Указ Президента України від 20 березня 1992 року № 171 «Про призначення Представника Президента України у місті Києві»].
- ↑ Указ Президента України від 12 квітня 1993 року № 118/93 «Про звільнення Представника Президента України у місті Києві».
- ↑ Указ Президента України від 16 грудня 2003 року № 1438/2003 «Про призначення І. Салія першим заступником Міністра транспорту України у зв'язках з Верховною Радою України»
- ↑ Указ Президента України від 24 вересня 2004 року № 1131/2004 «Про звільнення І. Салія з посади першого заступника Міністра транспорту України у зв'язках з Верховною Радою України»
- ↑ Помер Іван Салій - колишній голова КМДА. ФАКТИ ICTV. 2020-09-27. Процитовано 2020-10-25.
- ↑ Указ Президента України від 28 грудня 2000 року № 1387/2000 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій міста Києва»
- ↑ Указ Президента України від 9 червня 2003 року № 501/2003 «Про відзначення державними нагородами України працівників акціонерного товариства "Київметробуд"»
- ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»
Джерела[ред. | ред. код]
- Сайт Івана Салія
- Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І. С»
- Віталій Кличко висловив співчуття з приводу смерті Івана Салія /Офіційний портал Київради та КМДА, 28.09.2020/
Посилання[ред. | ред. код]
- Помер перший голова КМДА Іван Салій: що про нього відомо /24-канал, 27.09.2020/
- Помер колишній голова КМДА /Главред, 27.09.2020/
- Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000 рр.
- Косовська Лана. Вершити долю столиці киянам не дано чи не дають? // Дзеркало тижня. Україна. — 2003. — № 29. — 1 серпня. Архівовано з першоджерела 30 квітня 2015.
- Обличчя столиці в долях її керівників / Іван Салій; [ред. В. Ковалинський]. — К.: Довіра, 2008. — 599 с. — ISBN 978-966-507-226-3.
- Офіційна сторінка Івана Салія
- Хто є хто в Україні — Салій Іван Миколайович
- Салій І. М. Обличчя столиці в долях її керівників / Іван Салій ; ред. В. Ковалинський. — Київ: Довіра, 2008. — 608 с.
- І. Салій про стратегію розвитку Києва. (рос.)
|
- Народились 2 листопада
- Народились 1943
- Померли 26 вересня
- Померли 2020
- Поховані на Байковому кладовищі
- Випускники КПІ
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Нагороджені ювілейною медаллю «25 років незалежності України»
- Кавалери ордена «Знак Пошани»
- Заслужені працівники транспорту України
- Очільники Києва
- Голови Київської міської державної адміністрації
- Політики України
- Кандидати економічних наук України
- Нагороджені почесною грамотою КМУ
- Народні депутати України 1-го скликання
- Уродженці Ічнянського району
- Партійні функціонери Києва
- Очільники районів Києва
- Заступники міністрів України
- Померли від серцевого нападу
- Померли в Києві