Салій Іван Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Салій
Іван Салій
в. о. заступника голови КМДА
2006 — 2008
Представник Президента України у Києві — голова КМДА
1992 — 1993
Попередник посада утворена
Наступник Леонід Косаківський
Народився 2 листопада 1943(1943-11-02)
с. Іржавець, Ічнянський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Помер 26 вересня 2020(2020-09-26) (76 років)
Київ
Похований Байкове кладовище
Виборчий округ Київ
Відомий як економіст, політик, журналіст
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Alma mater НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Політична партія КПРС
У шлюбі з Салій Валентина Петрівна
Професія Економіст
Релігія Православ'я
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Орден «Знак Пошани»
Заслужений працівник транспорту України
Підпис Ivan Saliy Signature 2015.png
Україна Народний депутат України
1-го скликання
Позафракційний 15 травня 1990 18 червня 1992
Україна Народний депутат України
3-го скликання
Фракція партії «Єдність» 5 липня 2000 14 травня 2002

Іва́н Микола́йович Салій (2 листопада 1943(19431102), Іржавець, Ічнянський район — 26 вересня 2020, Київ) — український громадський діяч, співзасновник сучасної Києво-Могилянської академії, народний депутат України І та III скликань, у 1992—1993 роках — представник Президента України у місті Києві — голова Київської міської державної адміністрації. Член ЦК КПУ в 1990—1991 р. Кандидат економічних наук. Член Національної спілки журналістів і Національної спілки письменників України.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 2 листопада 1943 року в селі Іржавець Ічнянського району Чернігівської області у селянській родині.

Має вищу освіту, кандидат економічних наук, захистив дисертацію на тему «Розвиток управління соціально — економічним комплексом великого міста (на прикладі Києва)», розробив авторський курс «Муніципальна власність».

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Салій Валентина Петрівна, 1947 року.

Має двох синів.

Освіта[ред. | ред. код]

У 1961 році закінчив Смілянський технікум харчової промисловості, трудову діяльність розпочав теплотехніком, слюсарем та начальником зміни на цукрових заводах Черкаської та Київської областей.

У 1972 році закінчив Київський політехнічний інститут на факультеті хімічного машинобудування, за фахом — інженер-механік.Також закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ.

Кар`єра[ред. | ред. код]

1962—1965 рр. — проходив військову службу на Балтійському флоті. Член КПРС з 1965 року.

197—1975 рр. — працював майстром, начальником виробничо — диспетчерського бюро котельного цеху заводу «Ленінська кузня».

1975—1979 рр. — перебував на партійній роботі.

1975 року — інструктор.

1976 року — завідувач промислово — транспортного відділу Подільського райкому Компартії України.

1979 року — головний інженер дослідного заводу торговельного машинобудування ВО «Київторгмаш».

З серпня 1979 року по грудень 1982 року — другий секретар Подільського райкому партії міста Києва.

1982 року — заступник завідувача відділу машинобудівної та хімічної промисловості Київського міського комітету КПУ.

У грудні 1983 року по 1990 рік — перший секретар Подільського райкому КПУ в місті Києві.

1990—1992 рр. — голова Подільської районної ради народних депутатів та Подільського райвиконкому, депутат Верховної Ради України першого скликання.

Балотувався на посаду голови виконкому Київради І скликання — 1990—1994 рр. , проте набрав лише 15 голосів із 300 і не був обраний[1]

З 20 березня 1992 року[2] по 12 квітня 1993 року[3] — представник Президента України у місті Києві, голова Київської міської державної адміністрації.

В 1993 році — префект університету «Києво-Могилянська академія».

1995—1996 рр. — після звільнення на громадській роботі, працював керівником Контрольної служби Президента України .

1996—1997 рр. — радником Прем'єр-міністра України.

1997—1998 рр. -був Президентом Асоціації народних депутатів .

1998 року — керівник Центру розвитку міст, першим заступником виконавчого директора Асоціації міст України.

У березні 1998 року — кандидат в народні депутати України (виборчий округ № 220, зайняв 2-ге місце).

1999—2000 рр. — заступник голови Київської міської державної адміністрації, голова Комітету транспорту КМДА.

Заслужений працівник транспорту України — грудень 2000 року.

З липня 2000 року по травень 2002 року — народний депутат України (член фракції ПРП «Реформи-Конгрес» липень 2000 року по квітень 2001 року, позафракційний — квітень — травень 2001 року.

Член групи «Трудова Україна» травень — листопад 2001 року.

Орден «Знак Пошани». Почесна грамота КМ України — грудень 2001 року.

Член парламентського Комітету з питань будівництва, транспорту і зв'язку.

У червні 2002 року по листопад 2003 року — заступник голови Київської міської державної адміністрації, начальник Головного управління транспорту.

Орден «За заслуги» III ст. — червень 2003 року.

З грудня 2003 року по жовтень 2004 року — перший заступник Міністра транспорту України у зв'язках з Верховною Радою України[4][5].

2004—2005 рр. — довірена особа кандидата на посаду Президента України Віктора Ющенка в ТВО № 225.

У березні 2006 року — кандидат у народні депутати України від Громадянського блоку «Пора—ПРП», № 308 в списку (блок до парламенту не пройшов).

З квітня 2006 року — депутат Київської міської ради від «Громадянського блоку ПОРА-ПРП».

З травня 2006 року — радник Київського міського голови — виконуючий обов'язків заступника голови Київської міської державної адміністрації (основні функції та напрямки роботи — Головне управління транспорту, зв'язку та інформатизації).

Голова Громадського об'єднання «Вибір», Президент благодійного Фонду Івана Мазепи, Президент Громадської організації «Енергополіс».

З 2008 року — голова Асоціації «Всеукраїнський союз виробників будівельних матеріалів та виробів».

З 2009 року — голова Комітету підприємців-виробників будівельних матеріалів та виробів при Торговельно-промисловій палаті України.


Автор книг: «Я повертаюсь» (1993 року), «Як подолати кризу та приниження? Дещо про реґіональну політику України» (1998 року).

Захоплення- систематизація та конспектування праць з проблематики м. Києва та міст України, городництво.

Помер 26 вересня 2020 року у місті Києві[6].

Творчість[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

  • «Я повертаюсь» (1993),
  • «Як подолати кризу та приниження? Дещо про регіональну політику України» (1998),
  • «Обличчя столиці в долях її керівників» (2003),
  • навчальний посібник «Українські міста: питання власності і муніципального управління» (2001),
  • літературно-документальне видання «Крах партійного колоса» (2007),
  • «Іржавець — моє рідне село» (2009).

Автор дванадцятисерійного телевізійного проекту «Обличчя столиці в долях її керівників» (2003).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вечірній Київ. — 1993. — 29 травня.
  2. Указ Президента України від 20 березня 1992 року № 171 [[https://web.archive.org/web/20140221235132/http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/171/92 Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.] «Про призначення Представника Президента України у місті Києві»]].
  3. Указ Президента України від 12 квітня 1993 року № 118/93 «Про звільнення Представника Президента України у місті Києві» [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.].
  4. Указ Президента України від 16 грудня 2003 року № 1438/2003 «Про призначення І. Салія першим заступником Міністра транспорту України у зв'язках з Верховною Радою України»
  5. Указ Президента України від 24 вересня 2004 року № 1131/2004 «Про звільнення І. Салія з посади першого заступника Міністра транспорту України у зв'язках з Верховною Радою України»
  6. Помер Іван Салій — колишній голова КМДА. ФАКТИ ICTV. 27 вересня 2020. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 25 жовтня 2020. 
  7. Указ Президента України від 28 грудня 2000 року № 1387/2000 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій міста Києва»
  8. Указ Президента України від 9 червня 2003 року № 501/2003 «Про відзначення державними нагородами України працівників акціонерного товариства "Київметробуд"»
  9. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]