Електронні гроші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Електро́нні гро́ші (також відомі як e-money, e-гроші, електронна готівка, електроні обміни, цифрові гроші, цифрова готівка чи цифрові обміни) — означення грошей чи фінансових зобов'язань, обмін та взаєморозрахунки з яких проводяться за допомогою інформаційних технологій.

Відповідно до законодавства України, електронні гроші - одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж особа, яка їх випускає, і є грошовим зобов'язанням цієї особи, що виконується в готівковій або безготівковій формі.[1]

Випуск електронних грошей в Україні може здійснювати виключно банк, який і бере на себе зобов'язання з їх погашення в обмін на готівкові або безготівкові кошти.

Директива Європейського Парламенту та Ради[2] дає по суті таке саме визначення, однак не обмежує коло емітентів типом установи: випуск електронних грошей можуть здійснювати як банки, так і інші установи відповідно до встановлених вимог:

Електронні гроші означають грошову вартість, як представлено у вимозі до емітента, які зберігаються на електронному пристрої, в тому числі магнітному, випускаються для отримання коштів з метою здійснення платіжних операцій та приймаються фізичною або юридичною особою, відмінною від установи-емітента електронних грошей.[2]

Таким чином, це грошове зобов’язання емітента в електронному вигляді, які знаходяться на електронному пристрої у розпорядженні користувача і приймається в оплату іншими, ніж емітент, особами.

Емітент зобов’язаний забезпечити, щоб сума випущених ним електронних грошей не перевищувала суми отриманих ним від користувачів та агентів готівкових або безготівкових коштів та суми отриманих агентом з поповнення готівкових коштів, які мають бути перераховані емітенту.

Пристроєм, на якому вони зберігаються, може бути: мікропроцесорна картка, комп’ютер користувача, сервер системи розрахунків електронними грошима, мобільні телефони тощо.

Законодавчими актами України визначено, що грошовою одиницею України є гривня, а грошові кошти (гроші) існують у формі готівки (грошових знаків: банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість) та у безготівковій формі (записів на рахунках у банках: кошти на рахунках та депозити до запитання). Із появою електронних грошей постало питання про визначення місця електронних грошей у теорії сучасних грошей.

Економічна природа всіх сучасних грошей є кредитною, оскільки з одного боку банкноти і монети, емітовані центральним банком, є його борговим зобов’язанням у вигляді гарантій забезпечити купівельну спроможність грошей та прийнятність на території всієї держави, з іншого –безготівкові кошти, залучені банками у депозити, є зобов’язаннями цих банків повернути вкладникам грошові кошти.

Так само по суті електронні гроші мають кредитну природу у вигляді зобов"язання емітента.

Електронні гроші у принципі не збільшують масу грошей, проте збільшується швидкість їх обігу, оскільки вони виступають, як засіб забезпечення і прискорення комерційних операцій.

Основною відмінністю розрахунків електронними грошима від безготівкових за допомогою банківських карток є неперсоніфікованість і конфіденційність. Так, банківська картка завжди випускається із зв"язком із банківським рахунком, відкритим на конкретну особу, про яку банку відомі особові дані.

При розрахунках банківською платіжною карткою відбувається списання коштів саме з рахунку клієнта, тому відомо, який клієнт, за що і де розраховувався.

При розрахунках електронними грошима списання коштів здійснюється із електронного гаманця, який має номер і не містить інформації про його власника - ідентифікується гаманець, а не його власник.[3]

Електронні гроші  є важливим концептом електронної комерції та електронного урядування.

Для користування ними потрібна інфраструктура — комп'ютерні мережі, Інтернет та електронні платіжні сервіси.

Електронні гроші  завжди пов'язані з певною платіжною системою, яка виступає їх емітентом та яка або сама виступає їх екваєром, або підписує договір еквайрингу з іншими компаніями.

Система електронних платежів — це приклад електронних грошей.

Також Електронні гроші  — це збірне означення фінансової криптографії та технологій, на яких вона базується.

Важливим для безпеки розрахунків є встановлення обмежень на суму електронних грошей, яка може зберігатися на електронних пристроях користувачів і торговців, та величину окремої трансакції, а також використання персональних ідентифікаційних кодів для авторизації завантаження електронних грошей на електронні пристрої та здійснення їх переказу. Всі ці заходи широко впроваджуються в системах електронних грошей для запобігання шахрайству. Так, Національним банком України, визначено, що сума електронних грошей на електронному пристрої, який не може поповнюватися, не повинна перевищувати 2000 гривень, а на пристрої, можливість поповнення якого існує, − 8000 гривень.[4]

З 2010 року Національний банк України запровадив процес регулювання сегменту, узгоджуючи правила систем електронних грошей. Узгодження пройшли три системи — MoneXy, ГлобалМані та Максі[5]".

Правове регулювання операцій з використанням електронних грошей в Україні[ред.ред. код]

На території нашої держави будь-які операції з використанням електронних грошей регулюються даними законодавчими документами:

  • Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5.04.2001р.;
  • (з внесеними поправками від 16.01.2003р.);
  • Постанова Національного банку України «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України з питань регулювання випуску та обігу електронних грошей» № 481 від 04.11.2010 р.
  • Постанова Національного банку України «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів» від 30.04.2010р.;

Дані правові Закони регулюють відносини, що відносяться до використання фінансових операцій в мережі Інтернет, проте згідно трактувань певних термінів виникають деякі двозначності. Для прикладу, Постановою Нацбанку № 481 від 04.11.2010 року електронні гроші визначаються як одиниці вартості і використовуються в ролі засобу платежу. В той час такого терміну як «засіб платежу» в українському законодавстві немає взагалі, але ст. 192 Цивільного Кодексу розкриває поняття «платіжного засобу», дане визначення розглядає гривню як єдиний законний платіжний засіб на території України.

Ще одна важлива проблема української юрисдикції полягає у використанні електронних грошей платниками Єдиного податку. Суть полягає у тому, що згідно ст. 291 Податкового кодексу України, платники Єдиного податку можуть розраховуватись за отримані товари чи послуги тільки у готівковій чи безготівковій грошовій формі. А згідно трактування визначень у все тій Постанові Нацбанку № 481, електронні гроші не можна вважати ні готівковою, ні безготівковою формою. Для вирішення цієї проблеми, деякі платіжні системи пропонують скористатись посередником для здійснення тієї чи іншої фінансової операції, щоправда, за окремі кошти, які стягуються з платника.

Очевидно, що регуляторне законодавство даного сегменту ринку в Україні потребує значних доопрацювань, адже, як свідчить практика інших країн – при виникненні будь-яких проблем на національному ринку, іноземні компанії-нерезиденти, що проводять більш ліберальну політику, займають місце вітчизняних. Тобто, економіка країни отримує в результаті фінансові збитки. Чіткіше формулювання визначень та основних правил регулювання розрахункових відносин між державними органами, юридичними та фізичними особами приведуть до швидкого розвитку електронної комерції в Україні. [6]

Переваги електронних грошей[ред.ред. код]

Приймаючи електронні гроші як засіб платежу, підприємства роздрібної торгівлі отримують окремі переваги економічного та соціального характеру, зокрема:

  • зменшується контакт людей з готівкою - потенційно небезпечним переносником шкідливих бактерій;
  • покращання умов праці осіб, що працюють з готівкою: зменшення контакту з потенційно небезпечною готівкою, зменшення затрат часу на одного клієнта у звя'зку з відсутністю необхідності підрахунку коштів, зниження емоційного навантаження (ризик помилки працівника при прийнятті електронних грошей зводиться до нуля на відміну від прийняття готівки, коли працівник може помилитись при рахуванні та перевірці на справжність банкнот);
  • зменшення витрат держави на виготовлення, обслуговування та знищення готівки;
  • використання електронних грошей як електронного замінника банкнот і монет у розрахунках з населенням може дозволити зменшити витрати на розрахунково-касове обслуговування в банку та інкасацію готівки;
  • розрахунки електронними грошима пришвидшують операції з купівлі-продажу товарів за рахунок своєї абсолютної подільності − можливості моментального списання необхідної суми коштів;
  • робота з цим платіжним засобом унеможливлює здійснення шахрайських операцій недобросовісним персоналом підприємства завдяки автоматичній фіксації операцій у відповідних програмно-технічних комплексах;
  • як платіжний інструмент на пред’явника електронні гроші безособові – ідентифікується електронний гаманець, а не його власник.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]